Пафос у Лізі чемпіонів – це історія не про казку, а про гроші із «душком»

На початку та у середині серпня «Динамо» вкрай неприємно здивувало власних вболівальників, двічі програвши у третьому раунді кваліфікації Ліги чемпіонів команді з Кіпру, яку багато хто бачив «солодкою булочкою» для киян – «Пафосу». 0:1, 0:2 – ось уся історія цього протистояння, якщо говорити коротко, та й навряд чи варто зараз «сипати сіль на рану», яка у фанатів «біло-синіх» все ще свіжа…

Після «Динамо» кіпріоти не без проблем, але все ж таки здолали «Црвену Звезду», забивши рятівний м'яч на 89-й хвилині (2:1, 1:1 – прохід за сумою двох зустрічей), і втілили мрію своїх фанатів та керівництва – уперше в історії вийшли до загального етапу Ліги чемпіонів. І хоча для футбольного Кіпру ця подія не стала історичною (раніше двічі в груповій стадії найпрестижнішого єврокубку виступав АПОЕЛ з Нікосії, який у сезоні-2011/12, потрапивши в одну групу із «Шахтарем», навіть примудрився вийти у плей-офф, де лишень у чвертьфіналі був зупинений «Барселоною»), проте для самого «Пафосу» нинішнє континентальне досягнення справді дуже і дуже суттєве.

Справа в тому, що той таки АПОЕЛ – це клуб із великою історією, заснований в 1926-му, який є беззаперечним рекордсменом за кількістю перемог як у місцевій лізі (29), так і у Кубку (21). Історія «Пафосу» бере свій початок лишень з літа 2014 року, коли цей клуб було створено внаслідок злиття АЕК Куклія та АЕП Пафос. Тільки у минулому сезоні «Пафос» вперше в історії виграв чемпіонат Кіпру, а за рік до цього у перший і поки що єдиний раз тріумфував у розіграші національного Кубку.

На перший погляд, ми стали свідками типової і ледь не ідеальної спортивної казки, коли невеличкий клуб досяг колосального прогресу за короткий період та пробився у когорту найкращих на континенті. Однак, за детального вивчення питання, як мінімум, обґрунтовані сумніви в тому, що із «Пафосу» варто ліпити свого роду «футбольну попелюшку» не можуть не з'явитися, і ось чому…

Коріння успіху «Пафосу» криється аж ніяк не у футбольному романтизмі, а у галузі міжнародних фінансів та геополітичної динаміки. Упродовж десятиліть острів Кіпр був справжнім магнітом для російського капіталу. Тут було все, чого так шукали поціновувачі легких грошей: низькі податки, надзвичайно гнучке корпоративне законодавство та, що найголовніше, програма «золотого паспорту», яка надавала європейське громадянство тим, хто інвестував великі суми у розвиток бізнесу на острові. Такі умови ще у 90-х роках минулого століття дуже привабили казково розбагатілих після розвалу СРСР та дерибану його ключових активів ділків із росії, а також тих, хто надавав їм усіляке сприяння, тим самим підвищуючи свій власний добробут, у майбутньому.

За наявними у відкритому доступі даними, програмою «золотого паспорту» на Кіпрі встигли скористатися близько трьох тисяч росіян. Багато в чому завдяки такій політиці кіпрської влади деякі тамтешні міста, як от Лімасол, перетворилися на справжні центри російського життя на острові: там усюди з'явилися російськомовні магазини, заклади культури та харчування, школи і навіть засоби масової інформації.

Після початку повномасштабної фази російсько-української війни та вторгнення окупаційних російських військ на територію сусідньої суверенної держави, внаслідок санкцій Європейського союзу багато активів російського походження на Кіпрі виявилися замороженими, але при цьому сам острів, зважаючи на все, залишився стратегічним партнером росії як мінімум в області економіки. Мати такого партнера було вкрай вигідно для російської влади, над чим вона активно працювала ще задовго до початку повномасштабної війни в Україні. Значні інвестиції з росії йшли не тільки у кіпрський бізнес, виробництва, сферу відпочинку, але також і у тамтешній професійний футбол.

Так, власниками футбольного клубу «Пафос» є російськомовні Сергій Ломакін та Роман Дубов – підприємці, інтереси яких виходять далеко за межі спорту. Їхні гроші та інвестиції, власне, забезпечили молодому клубу стабільність та популярність, а незабаром – національні титули та можливість пробитися у загальний етап Ліги чемпіонів, а також підписати легендарного бразильського центрбека Давіда Луіса, котрий має досвід перемог у найпрестижнішому єврокубку із «Челсі» у 2012-му.

Фігура Сергія Ломакіна, м'яко кажучи, суперечлива. Почавши свою діяльність із дистриб'ютора кави, незабаром він став співзасновником кількох мереж супермаркетів, взуттєвих та речових магазинів. Пізніше Ломакін продав значну частину своїх акцій, але все ще продовжує керувати великим бізнесом. Його статки оцінюються в 1,7 мільярди доларів, що ставить його на 1951-ше місце серед найбагатших людей світу. Ломакін, як пишуть обізнані джерела в мережі, досяг серйозних успіхів у великому бізнесі завдяки підтримці Андрія Костіна – впливового банкіра та фінансиста, який є із 2002 року президентом-головою правління банку ВТБ та однією з довірених осіб господаря кремля владіміра путіна у фінансовій системі. Зокрема, під активним керівництвом Костіна банк інвестував мільйони доларів та євро у розвиток та утримання низки ЗМІ в країнах, де москва прагнула розширювати свій політичний та економічний вплив.

Ломакін, взявши на себе питання глобальних інвестицій у закордонний футбол, заснував компанію під назвою Total Sports Investment, яка, по суті, є власником не лише кіпрського «Пафосу», а й московського клубу «родіна», ФК «Юнайтед» з ОАЕ, а також латвійської «Риги». Що цікаво, в'їзд до Латвії для Ломакіна заборонено: служби безпеки цієї країни визначили його як загрозу національному порядку, запровадивши заборону на в'їзд на територію держави, згодом залишивши її чинною навіть після розгляду численних апеляцій. Утім, це ніяк не заважає Ломакіну продовжувати робити бізнес на узбережжі Балтійського моря, починаючи від мережі роздрібних магазинів Fix Price (має представництва також у росії, білорусі, Грузії, Казахстані, Вірменії, Узбекистані, Киргизстані, ОАЕ та Монголії) і закінчуючи тим самим футбольним клубом «Рига». Цікаво, що «Рига», як і «Пафос», була заснована у 2014 році, й станом на зараз може похвалитися найбільшим бюджетом серед усіх клубів, які представляють балтійські країни. Щоправда, спортивні результати команди в останні роки залишають бажати кращого, незважаючи на таке щедре фінансування…

Восени минулого року Сергій Ломакін зробив спробу також придбати футбольний актив в одному із топ-5 чемпіонатів Європи. Бізнесмен зробив конкретну пропозицію щодо купівлі «Удінезе» з італійської Серії А, але нарвався на категоричну відмову від родини Поццо, яка повідомила йому, що «маленькі зебри» не продаються.

Втім, глобальний та стратегічний план Ломакіна здається більш ніж прозорим і зрозумілим: він хоче вибудувати міжнародну мережу футбольних клубів, створивши своєрідний конгломерат, схожий на те, що вдалося зробити City Football Group та футбольному підрозділу Red Bull. Масштаби, щоправда, поки що дрібнуваті, але...

Що стосується Романа Дубова – партнера Ломакіна у футбольному бізнесі, – то він віддає перевагу більш стриманому підходу. Дубов народився в Угорщині та має із 1999 року громадянство Великобританії. Він понад тридцять років проживає за межами росії, а у 2011-му був одним із співвласників англійського «Портсмуту», створивши згодом велику особисту мережу контактів у футболі на Туманному Альбіоні, яка включала навіть персону Деніела Леві, ще донедавна президента «Тоттенхема», котрий залишив посаду після 25 років роботи на ній.

Вважається, що завдяки Дубову Total Sports Investment вдалося досить легко закріпитися на нових ринках. Роман любить називати себе «міністром закордонних справ» цієї компанії, оскільки саме він відповідає за розвиток стратегії, відносин, молодіжних проектів та зв'язків із національними асоціаціями та міжнародними організаціями. Іншими словами, Дубов не є операційним директором і не керує повсякденним життям клубів та компанії в цілому, а забезпечує найважливіше: відносини та довіру.

Працювати головним тренером у «Пафосі» Ломакін та Дубов ще влітку 2023 року заманили іспанця Хуана Карлоса Карседо. Цей фахівець багато років був асистентом Унаї Емері у таких командах як «Альмерія», «Валенсія», московський «спартак», «Севілья», «Парі Сен-Жермен» та лондонський «Арсенал». Проте у 2020-му Карседо вирішив вийти із тіні боса та стати повноправним наставником. Утім, про персону цього фахівця ми детально розповідали ще напередодні матчів «Пафосу» проти «Динамо»…

Читайте також:

Пафос очолює іспанець Карседо, який довгі роки допомагав Унаї Емері

Також у нинішньому успіху «Пафосу» важливу роль відіграють і кадри з Італії. Зокрема, з жовтня 2023 року спортивним директором клубу є Кріштіано Джаретта, котрий раніше працював на сім'ю Поццо в «Удінезе» та «Вотфорді». Не виключено, що саме він був ідейним натхненником того, аби Ломакін спробував придбати «маленьких зебр» восени минулого року… Джаретта привніс у «Пафос» ідею розвитку клубу за рахунок запрошення футболістів із різних куточків земної кулі. Ставка на багатонаціональність притаманна «Удінезе», а у кіпрському клубі наразі із 26 футболістів першої команди лишень двоє є кіпріотами.

У загальному етапі Ліги чемпіонів-2025/26 «Пафосу» належить зіграти проти «Олімпіакоса», «Баварії», «Кайрата», «Вільярреала», «Монако», «Ювентуса», «Челсі» та празької «Славії». Очевидно, що вийти у плей-офф для кіпріотів буде завданням надзвичайно складним, проте набрати хоч декілька очок та, можливо, навіть здобути першу перемогу на такому рівні «Пафосу» цілком до снаги. Фанати цієї команди дійсно можуть насолоджуватися святом, яке буде на їхній «футбольній вулиці» всю осінь і як мінімум у січні наступного року, але… Не варто забувати, що сам по собі ФК «Пафос» – це дітище процесів сучасної геополітики та системи фінансів, які в черговий раз дають розуміння, що спорт в цілому і футбол зокрема ніколи не були й навряд чи будуть повністю автономними від рішень, які приймаються у «високих кабінетах» тими, кого прийнято називати політичною елітою, а також від афілійованих з ними грошей «із душком»…