Не продали слона планктону. 16 думок про матч збірної України проти Франції

Білорусь, Туреччина, Україна, Греція – команди, без урахування топових, які зуміли не програти Франції на своїх аренах у кваліфікаціях до ЧЄ та ЧС за останнє десятиліття. Болгарія, Ісландія, Боснія та Герцеговина, Ірландія – команди, які поступалися вдома французам у відборах з різницею рівно у м’яч. Відбори кожні 2 роки, за обрану для вибірки дистанцію підопічні Дешама провели 4 забіги до великих турнірів. Отже, в середньому кожного разу команда мала пару проблемних та важких виїздів. І це при тому, що я не включав до вибірки топові збірні, а не перемагати національні колективи карликових країн Франція навіть на всього бажання не може, не виходить. Яку думку я хочу донести у цьому абзаці? З такою командою можна та навіть треба грати. У Франції, на її полі, ще можуть бути варіанти, але вчорашній матч був не там. Чим ми гірші за Болгарію або Ісландію?

Тримайте цю думку у голові під час знайомства з текстом. Критика буде, і коли вона вам видаватиметься надмірною – повертайтеся та перечитуйте вступ. Я не очікував від збірної України перемоги над Францією. Не вірив навіть у нічию. Але національна команда все одно розчарувала та таки не продала цього слона. Про причини провалу угоди щодо трансферу ссавця та розчарування щодо цього – у даному матеріалі.

1. Від коментарів Дешама майже фізично погано. Щонайменше мені. Ми всі звикли романтизувати футбол: кажемо про відданість клубу, досягнення, жагу до перемоги тощо. А для багатьох це просто робота. Просто спосіб заробити гроші. І це також нормально. «Я отримав детальний звіт щодо збірної України… у них багато енергії», – каже Дід’є. Пізніший коментар: «Збірна України може створити нам проблеми своїми комбінаціями». Далі розповідав про «чудових футболістів», назвав нашу команду найсильнішою у групі, а після гри сказав, що вона більш досвідчена, що технічно правильно, але у нас досвідчений Калюжний, а у них «недосвідчений» Олісе. Дешам видає одні з найбільш нудних інтерв’ю без навіть натяку на якийсь вогник. Через це здається не впевненим, а скоріше байдужим.

Каже загальні фрази, «відбуває номер» на пресконференціях, не дає емоції біля кромки поля… Звісно, я не прошу від Дід’є розважати журналістів на рівні з Моурінью або психувати перед камерами як Конте, але якось не по собі, що, можливо, найсильніша збірна світу має тренера, який не живе футболом – а просто виконує свою роботу. Як продавець-консультант Толік у магазині, який працює задля того, щоб їсти та платити за рахунками. Тільки на Толіка не дивиться увесь світ. Може, дарма, але не дивиться. А от за Дешамом та його роботою стежить увесь світ. І він показує, що хоче у першу чергу їсти та платити за рахунками. Це не критика, просто трошки сумно. Важко романтизувати спорт, у якому є такі спеціалісти.

2. Це більше не найкраща збірна в історії України. Ще декілька років тому я погоджувався з тими, хто писав, що маємо найкращий склад за 30+ років. Справді мали. Завдяки цьому зіграли у чвертьфіналі Євро, майже поїхали на ЧС, знову побували на ЧЄ… Але де все це тепер? Якось пропустив, якщо чесно, момент, коли найкраща збірна за складом перетворилася на таку, стартову 11-ку якої дивишся за годину до гри – і стає сумно-сумно. Зінченко не грав за свій клуб у сезоні взагалі. Довбик отримує обмаль хвилин. Калюжному важко підтримувати найвищий рівень у складі середняка УПЛ, а збірній на цій позиції потрібен саме футболіст найвищого рівня. Надія попереду – Гуцуляк та Зубков, які все-таки не Мудрик та Циганков. Найкращі на лаві запасних – Волошин, який нещодавно вперше за півтора року в УПЛ забив, Шапаренко та Ванат.

Є думка, що Ребров очолив збірну запізно. Ми хотіли отримати найкращого українського тренера для найкращої команди в історії, але цього союзу не відбулося. Винні всі сторони, через які не вдалося запросити тренера одразу після відходу Шевченка. Тоді Ребров міг би реалізувати/ні топ-потенціал команди, а тепер змушений вирішувати проблеми у вигляді відсутності хоча б одного вінгера-гаранта. Момент втрачено. Зараз дивишся на наш стартовий склад та розумієш, що для Франції ми прямо тут і зараз не суперники. Декілька років тому було б зовсім по-іншому.

3. Дешам зробив дивний вибір центрального форварда. Звісно, зараз можна сказати, що все окупилося, адже Мбаппе забив гол, який закрив матч. Але якби не забив? Не вважаю правильним зводити взагалі все до єдиного епізоду наприкінці поєдинку. Найслабша ланка нашої оборони – Конопля. Мбаппе міг вийти на рідній позиції та тероризувати його. Натомість пішов грати на вістрі та бігати за спини нашим захисникам. Пане Дід’є, а куди, на вашу думку, повинен був бігти Мбаппе, коли ми в обороні на своїй третині сидимо? Якщо взагалі нема простору, то нащо знущатися над Кіліаном? У «Реала» хоча б альтернативи відсутні, а тут є. Можна було б стартувати з Тюрамом, який би боровся із Забарним та переборював би Матвієнко. Можна було б почати з Дембеле, який краще за Мбаппе відходить назад за м’ячем з позиції «дев’ятки», щоб допомогти у розіграші та створити момент.

Дешам ніби не занурюється особливо у тактику. Має зірку – ставить її туди, де та грає у клубі. Дембеле у клубі займає ту ж позицію? Ну все, за збірну грати в основі не може, адже позиція зайнята. Якось дуже прямолінійно, навіть занадто. Від тренера, який має всі «камені нескінченності», чекаєш на більш винахідливе їхнє використання. А цей щось там їх пилить, щоб боком вставити у рукавичку, розламує, ледь-ледь вставляє, деякі вбиває у неї, а потім клацає пальцями, щоб «замовити» пляшку лимонаду. Просто не розумію Дешама. Але я, мабуть, і повинен не розуміти, бо не тренер збірної Франції.

4. Олісе – суперзірка. Найкращі футболісти забивають голи та асистують на вигляд невимушено. Взагалі все роблять з такою візуальною легкістю, що здається, ніби ті грають із шаленим запасом – і за потреби можуть дуже сильно додати. Насправді не можуть, але враження саме таке. Їхня мова тіла на футбольному полі запевняє, що їм непристойно просто. Ось так грає Олісе. Забив у ворота, коли просто біг собі, показував, що хоче пас – а після того, як отримав його, не зарядив сильно верхом (багато хто так робить, коли довго біжить на м’яч), а обережно покотив у куток. Пізніше у 2 дотики обікрав футболіста на вході у штрафний майданчик та пробив. І він регулярно схожі дії виконував упродовж поєдинку. Йому досі 23, а він уже один з найкращих в атаці збірної Франції. Коли ЗМІ кажуть, що може бути заміною для Салаха у «Ліверпулі», я розумію, що автори новин розбираються у футболі. Справді може. Справді гідний.

5. Франція била виключно з гарних позицій до перерви. Нижче на скрині – карта її ударів у першому таймі. Аж 8 з 9 – з червоного кола, де мінімальний кут до воріт та воротарю, якщо полетить у площину та в кут, доведеться творити диво задля порятунку. Питання: а як узагалі це сталося? Одна з фішок Олісе – дальні удари. Мбаппе полюбляє пробивати з будь-яких позицій. Дуе та Барколя грають за «ПСЖ», де культ спроб відзначитися з гострих кутів та 25 метрів. Цей склад футболістів нападу французів є таким, який точно буде бити, що б ти не робив, але їх можна змусити пробувати вдарити з неперспективних позицій. Натомість вони б’ють з найкращих, які взагалі є. Питання до опорника? Так. Можливо, питання до захисників, які недостатньо ризикують виходити на людей з м’ячем. А якщо їм заборонили, то повинен допрацьовувати той же Ярмолюк. 8 ударів ЗВІДСИ – це дуже багато за 45 хвилин. Ми мали поступатися 0:2 або навіть 0:3 у першому таймі.

6. Відчувається, що наші футболісти не у формі. Хтось не грає за клуб, хтось не готовий до сезону, хтось місяці не брав участі у матчах високої інтенсивності. Наслідок – тонна невдалих дій до перерви. Коли є гарний задум, але пас трошки (або не трошки) не туди. Коли можна створити момент, але стається помилка у веденні м’яча. Коли можна вивести партнера на ударну позицію, але віддаєш засильно. За відчуттями такою була кожна друга дія з м’ячем українських футболістів у передніх двох третинах поля. Перший тайм програний розгромно за змістом саме через це. Єдиний удар – з «нульовим» xG від Довбика на останніх хвилинах. Тактика та якісь ідеї Реброва не мають сенсу, коли футболісти припускаються стількох індивідуальних помилок. Тренер не буде центральною фігурою цього тексту.

7. У моменти вертикальних атак Франція – страшна. Коли команда будує позиційний напад та атакує у статиці, то це все ще сильна, але не монструозна команда. Однак коли отримує простір… Україна мала на матч обережний план. В атаку виходила малими силами. Але все одно кожен четвертий удар французів – у контратаках. І це ще портал, який постачає дані Whoscored, має жорсткі правила щодо підрахунку контратак (треба відібрати у конкретній зоні та встигнути завдати удар за певну кількість секунд). Насправді спроб забити після відбору/перехоплення та пари пасів уперед було набагато більше. Кожна нестатична атака Франції – паніка, пожежа, страшно, страшно, СТРАШНО! Україна провела посередній матч, але у моменти таких випадів суперника справді відчувалося, що граємо з одним з найкращих опонентів у світі.

Ну і, самі розумієте, більш сміливого плану Ребров запропонувати проти Франції не міг. Навіть обережний обернувся пропущеним у контратаці та ще одним не з позиційної атаки суперника. Тобто навіть так опонент розбігтися непогано зміг. Уявіть, скільки б топ-шансів створив, якби за спинами наших оборонців залишалися б вільні зони. Ми не мали сильного опорника для ефективної гри у позиційному захисті, але і можливості грати якимось іншим чином також не мали. Це в першу чергу про склад, а не про вибір тренера. Може, Ребров і хоче поставити щось цікавіше без м’яча, якийсь там пресинг, але не має для цього ресурсу. На жаль.

8. Слона не продали. Ви ще із заголовку, мабуть, сидите з думкою про те, що то за слон такий. Контекст: один з українських коментаторів під час першого тайму в якомусь з епізодів, коли ми вкотре легко втратили м’яч, зазначив, що «так ми слона не продамо». Ймовірно, відсилка на анекдот, який я не буду тут переповідати. Однак ключове: дійсно не продали. У першому таймі ми виглядали як команда рівна Азербайджану, а не друга найсильніша у своєму квартеті: нічого в атаці, провали в обороні, постійний брак. Але погодьтеся: і «продавати» було нема кому. Довбик та Зінченко «продавали» раніше, але останнім часом отримують пасивний дохід. Гуцуляк, Калюжний та Зубков «продають», але дитячі м’які іграшки, тому не здатні запевнити покупця, що тому потрібен аж цілий слон. Судаков та Ярмолюк тільки починають твариноторгівлю.

У складі було лише 2 людини, які здатні гарантувати продаж слона у хороший день: Трубін та Забарний. Але «торгаші» Олісе та Мбаппе – одні з найкращих у світі. Ти їм «купи слона», а вони тобі… Ну, ви самі бачили. Щоб продати слона, треба мати команду гарних продавців. Бажано з досвідом продажів слонів та з продажом хоча б одного протягом минулого тижня. Ми такої не мали. Гарна новина: Ісландії та Азербайджану продавати слонів не доведеться. Там можна «впарити» інших тварин.

9. Забарний – один з найкращих у Європі центральних захисників за вмінням обирати позицію. Щиро у це вірю. Спіймав себе на цій думці під час першого тайму, коли навіс у штрафний майданчик – а там Забарний, простріл – і блокує Забарний, удар по воротах – на шляху стає Забарний. Просто захисник майже завжди там, де повинен бути, тому йому відносно легко виконати вдалу оборонну дію. У моменті з Мбаппе програв дуель, однак це ж не про позиціонування, та й хто взагалі от прямо гарантовано цю дуель у Кіліана виграв би? Я таких не знаю. Забарному дали «Лева матчу», і це заслужено: якби не він, на перерву б пішли за більшого відставання у рахунку. А тоді надії на результат не було б. Коли вся збірна проводить поганий матч, то нормально називати найкращим того, хто випромінював надійність. У нас це Забарний.

І ще одне. Ярмолюк досі без гольових дій в АПЛ (вже 61 матч зіграно), Забарний – захисник, а Судаков як «десятка» ближче до Собослаї, аніж до Вірца (баланс, не тільки генерація моменту за моментом). Якщо декілька років тому здавалося, що наша збірна повинна грати сміливо, бо всі найкращі були в атаці, то тепер ніби вимальовується потреба у футболі від оборони. Бо на захисника «ПСЖ» можна покластися. Бо Ярмолюк – не про голи та асисти. Бо Судаков не буде забивати та віддавати гольові кожного матчу. А саме вони майбутнє національної команди на 10 років уперед. Тож є спокуса надалі не сприймати всерйоз нарікання з боку експертів та вболівальників щодо того, що ми граємо в атаку замало: цьому складу воно не личить.

10. Французи вийшли на поле просто виконувати свою роботу. Аж відчувалося, що команда Дешама. Може, Дід’є взагалі з ними перед матчами не розмовляє, а футболісти просто дивляться на нього – і все розуміють. Жарти жартами, але ж правда: від Франції майже не було емоцій. Спокійні святкування, часто повільні розіграші, жодних суперечок з рефері тощо. Нас перегравали більшість часу настільки буденно… Якщо вже програємо, то хотілося б поступатися опоненту, який, ну не знаю, хоче виграти. Не впевнений, що для Франції це було основним завданням. Пізніше, коли у другому таймі ми ненадовго перехопили ініціативу, зловив себе на аналогії з робочим днем, який завершується – і робітники втрачають продуктивність. Ось це сталося з французами у моменті: відчули, що вже зробили чимало, а дедлайни не горять, тож причин надриватися нема. Відійшли до кава-машини на декілька хвилин. Потім повернулися та завершили роботу на сьогодні остаточно. Типовий офісний планктон.

11. Ми грали добре в атаці 2 хвилини. Спокійно, я пропишу ці слова: ми заслуговували забити. Бо мали 2 топ-моменти поспіль. Але дивіться, саме у ці 2 хвилини завдали 5 ударів по воротах, поза ними – 3, без шансу Ваната вже за 0:2 – 2 спроби за 90 хвилин. Одна з них – дальній удар. Кожна друга наша спроба забити у матчі – зі стандарту. Насправді це дуже мало. Якби Франція не втратила пильність, а ми не відчули моменту, то були б чисто символічні показники xG. У нас нема, ким створювати шанси. А потім питаємо з Довбика за відсутність голів за збірну: отут йому одного разу дали, і він одразу Маньяна переграв, тільки захисник врятував. Що він, що Ванат – залежні форварди. Скажу страшне: потрібен нападник, який створюватиме шанси собі та партнерам сам, тобто, мабуть, Яремчук. І Довбик, і Ванат – сильніші футболісти. Але збірній потрібне інше. Повернення Циганкова може дещо змінити даний розклад.

12. Майже весь матч супроводжувався відчуттям приреченості. Опонент візуально навіть не старається, а в нас усе одно нічого не виходить. М’яч валиться з ніг, часу ще багато, але віри у порятунок нема. Більшу частину матчу, окрім десь хвилин 10 у другому таймі (гольові моменти + трохи часу після них), збірна виглядала як смертельно хвора. Ніби їй тільки-но повідомили, що жити залишилося декілька місяців, і вона тепер не знає, як поводитися під час соціальних взаємодій з урахуванням нової інформації. Переживає, хвилюється, помиляється, але все це за великим рахунком неважливо, бо кінець невідворотний. Ми не були готові до дуелі з французами. Більшість збірних світу не готова. Просто ще декілька років тому наша команда була такою, яка могла здивувати будь-яку топову. А більше ні. Сумно саме через це: стає гірше. І ні, це не про роботу Реброва, бо не Ребров вилучив Мудрика з футболу, Зінченко – зі складу «Арсеналу», а Довбика – з основи «Роми».

13. Парашутик Довбика у ворота викликав щиру радість. Вище щось багато депресивних думок, тому давайте розбавимо. Коли нічого не виходило, аж раптом ледь-ледь не забили, все одно посміхався в екран. Бо нарешті вдалося створити шанс! Мабуть, щось схоже відчувають батьки, коли їхня дитина робить перший крок у житті. Аж гордість бере, хоча досягнення далеко не вселенського масштабу. Однак у моменті – найбільше у житті немовляти. І ти щиро радієш, що воно зростає над собою, починає писати власну історію… Шкода, що ми не дотиснули Францію одразу після цього, однак усе одно епізод змусив посміхнутися. На збірну досі не байдуже, вона викликає емпатію. Після останніх невдач могли бути варіанти, але найгіршого не сталося. За неї все ще приємно вболівати. Нехай і боляче.

14. Дешам проспав момент замін. У першому таймі Україна зробила 36 пасів у фінальну третину, рахунок за ними на відрізку – 36:124. З 46 хвилини та до парашуту Довбика – 28:24. Ок, французи дійсно дещо віддали ініціативу, але навряд планували пускати українців настільки близько до власних воріт. План був стримувати опонента десь у районі центрального кола, але ми пробивалися далі. Однак Дешам не реагував. Не зреагував і після наших двох супермоментів, першу заміну виконав лише на 76 хвилині. До речі, випустив центрального хава замість вінгера – хотів саме заспокоїти гру. Ту, яка вже заспокоїлася на той момент, чесно кажучи. Якщо б Дід’є настільки не влучив у таймінг у плей-оф ЧС, це могло б коштувати команді пари пропущених та вильоту. Але ось вам ставлення Дешама до кваліфікації: він просто працює, причому ліниво, коли є така можливість. У матчі з Україною тренер своїй команді не допомагав.

15. За команду не соромно. Був гарний, нехай і дуже короткий, відрізок, а опонент нас не розірвав та не розгромив. Але ж «не соромно» – аж надто низька планка, хіба ні? Поганий матч в обороні, бо опонент цілий тайм бив з комфортних позицій. Поганий матч в атаці, бо без 2-хвилинного відрізку та спроби Ваната вже у додані хвилини нічого не створено. Низка поганих індивідуальних перформансів. Важко обрати «Лева матчу», бо ніхто не вразив та не стрибнув вище голови. Для мене проблематично хвалити збірну у таких умовах. Мабуть, з урахуванням втрат декількох важливих футболістів такий старт кваліфікації можна охарактеризувати як «прийнятний» або навіть «нормальний». Далі точно буде краще. Не в останню чергу тому, що куди вже гірше? Збірна виглядає не готовою до кваліфікації, тож буде дивом, якщо вона завершиться нашим виходом на ЧС.

16. Але від Реброва не приймуть меншого. Команда не вразила на Євро, а після, за відчуттями, кожного першого матчу Ліги націй Ребров казав або показував усім своїм виглядом, що це неважливий турнір. А от кваліфікація – важлива. Це «всі яйця в один кошик». І це модель роботи Аллегрі. Той ставить виключно на результат, тож не матиме виправдань у вигляді хорошої гри, якщо результату нема. Ребров ставить лише на успішну кваліфікацію, тож не матиме виправдань у вигляді топ-гри або перемоги у ЛН, якщо не буде відбору на ЧС. Спеціаліст сам до цього довів. З учорашньою збірною України буде важко пройти раунд стиків (впевнений, що Ісландію та Азербайджан здолаємо), однак якщо не вдасться, то постане питання: а нащо команді взагалі Ребров?

У збірної відчутні проблеми зі складом та обмаль можливостей для будь-якого спеціаліста реалізувати найкращі та найбільш креативні тренерські ідеї. Тут скоріше навіть наставник з досвідом роботи у якості кризового менеджера потрібен. Ребров ніколи таким не був. Мабуть, з Францією ця команда зараз не змогла б зарубитися на рівних з жодним тренером. Жоден не допоміг би їй продати слона Мбаппе та Ко. Але, можливо, хоча б за якогось кабанчика гроші вдалося б виторгувати з умовними Вернидубом, Мельгосою, Ротанем або Скрипником. Я не маю великих претензій до Реброва, бо він тут у великій халепі. Але бізнес повинен працювати. І якщо він геть не йде з одним менеджером – треба шукати іншого, не боятися почати з нуля.

Та й уболівальник зараз не чекає на регулярні продажі слонів. Можна по одному на рік. Або по кабанчику щомісяці. Тільки продавайте. Українці зараз цього дуже потребують.

Більше текстів автора тут