Єврокубкова деградація

Що ми маємо у сухому залишку? Дріб’язок. «Динамо» мало чудові шанси (якщо судити з суперників) грати в основному раунді Ліги чемпіонів. Але натомість наш чемпіон опинився лише в основному раунді Ліги конференцій, оскільки вилетіти в нікуди просто не міг, бо пройшов «Хамрун».

У «Шахтаря» суперники з кваліфікації Ліги Європи були серйознішими. Проте якість гри, демонстрована командою Арди Турана у перших двох раундах, дозволяла сподіватися на основний етап цієї самої Ліги Європи. Але натомість донецька команда з боями пробилася лише до Ліги конференцій.

Про «Олександрію» згадувати взагалі собі дорожче. Віце-чемпіон України викинув білий прапор у першому ж раунді протистояння кваліфікації Ліги конференцій – проти сербського «Партизана».

«Полісся» протрималося на порядок довше. Житомиряни пройшли два раунди і вилетіли лише у вирішальній стадії відбору, від суперника явно вищого за рівнем і статусом. Але за фактом все одно маємо проліт повз Лігу конференцій.

У підсумку маємо наступне. У єврокубкову осінь пробилася лише половина з можливих команд, і обидві виступатимуть у «втішному» турнірі.

І не факт, що на цей турнір обидві не «заб'ють» заради «нормальної» боротьби на внутрішній арені за Лігу чемпіонів, як минулого сезону утнули динамівці.

Можливо, з далекосяжними висновками я і помиляюся. Або, принаймні, ці висновки зараз виглядають поспішними. Але загалом, на мій погляд, я маю рацію. Нічим іншим, окрім як деградацією нашого клубного футболу, оці підсумки нинішньої єврокубкової осені назвати не можна.

Безумовно, частково виною в такому становищі є і довго ще буде кацапська агресія. Але й крім цього залізобетонного аргументу знайдуться ще більш залізобетонні, що волають про елементарні ігрові проблеми у наших європредставників.

Віце-чемпіон України напередодні цьогорічного єврокубкового старту втратив практично всі свої головні козирі. На чолі з тренерським штабом. Чи варто було тоді взагалі город городити, якщо перше ж випробування на євроарені виявилося страшнішим за вовка в лісі.

До «Полісся» претензій практично немає. Робили, що могли. Можливо, могли й більше, але вийшло так, як вийшло. Наголошу ще раз: нинішня «Фіорентина» нинішньому «Поліссю» не по зубах.

Інша річ, що мав би включитися непохитний характер, воля, бійцівські якості – часом же порядок б'є клас, але не цього разу. На жаль.

І це «на жаль» дуже сумне, насправді. Сумне у багатьох «іпостасях». Якщо наші воїни б'ються не на життя проти загарбника, що перевершує в чисельності, і б'ються успішно, то чому подібне не можуть собі дозволити ці наші так звані футболісти?

А ще сумно через те, що «Кайрат», «Пафос», «Карабах» та «Боде-Глімт» гратимуть у основному раунді Ліги чемпіонів, а чемпіон України там не гратиме.

Чергове риторичне питання: невже всі ці вище перелічені колективи крутіші, серйозніші, успішніші за «Динамо»?

Так, якщо судити з гри, то кіпріоти виявилися сильнішими за динамівців на цілу голову. Але сильніше тому, що динамівці просто відбували номер на полі замість того, щоб грати. Щоб боротися. Мідяк ціна такому чемпіону України.

Я в глибині душі можу зрозуміти загальне динамівське розчарування від непотрапляння до Ліги чемпіонів, хоча від чого там розчаровуватися, якщо нічого не зробили для того, щоб опинитися там. Але...

Але ж могли, хоча б, не ганьбитися у грі проти «Маккабі». Ну, могли ж, правда? Перший тайм матчу-відповіді показав, що могли. Навіть надію вселив той тайм. Хибну, як виявилося, але вселив же. Чи все ж таки не вселив?

Не вселив, звичайно, якщо говорити за підсумками другого тайму, та й загалом якщо говорити. Пнулись, пнулися, намагалися помити ноги не у ванній, а в раковині, але не дотяглися. Надірвалися. Та й не дуже й хотілося.

Шовковський, на якому лиця не було, заявив після матчу, що, мовляв, «забракло індивідуальної майстерності». На мій суб'єктивний погляд, не вистачило іншого. А саме – бажання й мотивації. А чому не вистачило? Це вже до нього скоріше питання, аніж до умовного Герреро.

Що стосується «Шахтаря», то команда заслуговує на приємні слова винятково за два перші раунди. Точніше, за «півтора», оскільки, за всієї поваги до віце-чемпіона Фінляндії, він не рівня «Шахтаря», адже один Кевін у донецькій команді коштує більше, ніж весь «Ільвес».

За прохід «Бешикташа» – велике спасибі. Знімаю капелюх. Це справді було красиво та переконливо.

А далі… А далі був ступор. Як виявилося, крок уперед був зроблений для того, щоб потім, швидко потім, зробити два кроки назад.

Ці кроки назад були зроблені володарем Кубка України багато в чому «завдяки» новому тренерському штабу. Арда Туран надто навантажив своїх підопічних на підготовчих зборах, і, як із рогу достатку, посипалися травми.

На «Панатинаїкос» вийшов знекровлений та вичавлений емоційно «Шахтар». І не зміг переграти далеко не бездоганну грецьку команду.

Ну, а в матчах проти «Серветта» донеччани дбайливо пожинали невдачу у протистоянні з віце-чемпіоном Греції. І ті самі наслідки жорсткого тренувального збору.

Я продовжую залишатися при думці, що «гірники» класом вищі за команду з Женеви, але в обох матчах цього нашого класу практично не було видно.

Більше того, не дуже була й помітна у цих матчах тренерська «рука». Таке враження, що «гірники» грали, як складеться, аніж за чітким планом.

І так, проблеми в обороні «Шахтаря», видні неозброєним оком минулого сезону, через що втратив своє робоче місце Пушич, видно неозброєним оком і зараз.

Можливо, далі у Арди Турана краще виходитиме «Дієго Сімеоне» в обороні. Але поки що у нього вдається «Марино Пушич».