Олександр ПОКЛОНСЬКИЙ: «В Україні я людина-невидимка»

У липні Sport.ua поспілкувався з колишнім українським футболістом, а нині тренером Андрієм Демченком, який, очоливши казахстанський «Женіс», вивів колектив на новий рівень. Під його керівництвом астанчани з низу турнірної таблиці піднялися в середину пелетону.

А зараз журналіст нашого сайту поговорив з колишнім захисником «Дніпра» і збірної України Олександром Поклонським. У чому зв'язок? Справа в тому, що цей вітчизняний фахівець став біля керма аутсайдера місцевої першості туркестанського «Турана». За два тури, які команда провела під керівництвом українського фахівця, команда набрала чотири пункти і зараз покинула зону вильоту.

– Олександре, черговою вашою зупинкою в тренерській кар'єрі став «Туран». Як вас занесло до Казахстану?
– У першому півріччі я очолював киргизький «Мурас Юнайтед». А з середини червня перебував, так би мовити, у творчій відпустці. Але потім мені зателефонував один знайомий агент, який сказав, що є варіант очолити «Туран». Я недовго думав, оскільки за півтора місяці встиг скучити за роботою. Для мене важливо, що у туркестанської команди є мета.

– Ви очолили команду, яку в Казахстані всі майже в один голос називають головним претендентом на виліт. Це вас не бентежить?
– Після двох останніх матчів, в яких ми взяли чотири очки, думаю, ці розмови трохи вщухли. Мене це не бентежить. Я бачу, що «Турану» під силу вибратися з патової ситуації.

– Ви прийняли команду, яка програла 12 матчів поспіль. Моральний стан футболістів, м'яко кажучи, був не найкращим?
– Звичайно. Стан я б охарактеризував – жахливим. У мене є невеликий подібний досвід роботи, коли я очолював «Дніпро» у Другій лізі. Ні полів, ні форми не було. Генеральний директор клубу Андрій Стеценко говорив, грайте, як хочете. Ми згуртувалися завдяки ідеї. Ось і в «Турані» я пояснюю гравцям, що ще нічого не втрачено і важливо, що хлопці вірять мені.

– Завдяки чому «Турану» під вашим керівництвом вдалося взяти чотири очки в двох останніх поєдинках?
– Я подивився на матчі команди і сказав, що вони можуть не просто грати в футбол, а й перемагати. Знову ж таки, у футболістів не було віри. Вчасно включилося в процес і керівництво клубу. І ось ми разом намагаємося вибратися з підвалу турнірної таблиці. Ми трохи змінили малюнок гри. Раніше «Туран» в основному захищався, а зараз ми намагаємося володіти перевагою, і наші футболісти молодці, вони намагаються виконувати всі вимоги, це допомагає досягати результату. Втім, ніхто не розслабляється, попереду ще багато роботи, до фінішу чемпіонату п'ять турів, тому всі повинні бути сконцентровані і йти до своєї мети. Мені цікава ця робота.

– Тобто, керівництво клубу хоче небагато?
– Поки що, в принципі, так. Нам потрібно зберегти прописку у вищому дивізіоні, ні більше, ні менше.

– Думаю, не можна сказати, що у вас календар матчів, що залишилися, виглядає дуже складним?
– Я не розділяю поєдинки. У кожної команди є свої завдання, і кожен буде битися за результат. Вдома нам потрібно більше атакувати, а для цього необхідно більше майстерності. В захисний футбол грати трохи легше, але і тут є свої нюанси. Складно сказати, з ким грати простіше, з лідерами чи з суперниками нашого рівня.

– Незважаючи на дві зіграні гри, як оціните рівень місцевого чемпіонату?
– Дивлячись, з чим порівнювати. Він однозначно слабкіший, ніж в Україні, навіть у нинішній час, але однозначно вищий, ніж у Киргизстані. Тут організовані команди, є досить багато казахстанських цікавих виконавців, які б не загубилися в інших, сильніших чемпіонатах. З ряду причин, в Казахстані стало менше легіонерів, а це теж в якійсь мірі гальмує розвиток місцевого чемпіонату. Проте, КПЛ конкурентоспроможне змагання, мені тут зараз подобається працювати.

Ось, наприклад, «Кайсар» складається виключно з місцевих гравців, але нічого, команда хоч і знаходиться на 11-му місці, але дуже колюча. Її ще тут місцевим «Атлетіко» Мадрид називають. Вони самі не грають і не дають цього робити супернику. Кизилординці в нинішньому сезоні відбирали очки у «Кайрата», «Астани», «Тобола». Ось і наш з ними матч був дуже складним, але «Турану» таки вдалося домогтися максимального результату.

– Чому ви пішли з «Мурас Юнайтед», адже результати були непогані?
– Так, ми йшли на першому місці, але не зійшлися з керівництвом клубу з кадрових питань. Втім, все, що не робиться, робиться на краще. Я анітрохи не шкодую про рішення покинути Киргизстан.

– До речі, там під вашим керівництвом виступало багато українців. Чим цей чемпіонат приваблює вітчизняних виконавців?
– Останнім часом у Киргизстані серйозно взялися за інфраструктуру. Будуються бази, поля, стадіони. Наприклад, «Мурас Юнайтед» зводить арену на 50 000 глядачів. Є всі умови для дитячого футболу. Самі місцеві футболісти не дуже високого рівня, але за рахунок легіонерів, в тому числі й українських, справа там йде (посміхається). До мене в цій команді працював Сергій Пучков, тому привернув увагу до цього чемпіонату. Він і зараз став головним тренером команди. Єдине, що гальмує розвиток, це азіатський менталітет.

– У «Мурас Юнайтед» погоду робили українці?
– В основному, так. У мене практично вся оборона складалася з вітчизняних виконавців. У нас були і непогані киргизи, але українські захисники завжди славилися своєю надійністю.

– А які зарплати у футболістів «Мурас Юнайтед»?
– Три-п'ять тисяч доларів. У хороших легіонерів ці цифри коливаються від п'яти до семи тисяч.

– Повертаючись до Казахстану, не можу не запитати, на який термін у вас підписаний контракт з цим клубом?
– До кінця сезону. А далі буде видно.

– Ви бачите перспективи у своєї команди?
– Якби я не бачив перспектив, то я б тут не працював.

– Ви знайомі з Андрієм Демченком, який зараз очолює «Женіс»?
– Звичайно. Ми з ним спілкувалися ще в Грузії, коли я тренував «Самгуралі», а він «Динамо» (Батумі).

– «Женіс» під керівництвом українського фахівця розквітнув.
– Я знаю, що цей фахівець вміє ставити гру своїм командам, тому не здивований. У Батумі у нього трохи не вийшло через причини, що не залежали від Андрія, а ось в «Ділі» у нього були хороші результати.

– У вересні в чемпіонаті Казахстану буде українське дербі в матчі «Женіс» – «Туран».
– Так, з астанчанами ми зіграємо в 24-му турі.

– До речі, а в Грузії ви скільки разів грали проти Демченка?
– Один раз. «Самгуралі» виграв у «Динамо» – 3:2. Ми вирвали перемогу в кінцівці поєдинку, але більше атакував суперник, оскільки підбір виконавців у них був кращим. А ще один раз ми зустрічалися з Демченком у другій українській лізі, тоді він переміг (посміхається).

– Кажуть, що в Казахстані є період часу, коли грати дуже складно через високі температури і велику вологість...
– Це вже минуло. Настав час комфорту (посміхається), в плані погодних умов.

– В Україну не тягне?
– Тягне, звичайно. Але мене ніхто не кличе, немає пропозицій. В Україні я людина-невидимка (посміхається). Я працював у дублі, в першості U-19. Хоча є мрія – проявити себе у вітчизняному чемпіонаті. Можливо, колись цей час настане, але зараз я повністю сконцентрований на роботі в «Турані», ми повинні виконати завдання і порадувати наших уболівальників.