Шовковський правий: Динамо потрібні новачки, причому легіонери – це важливо

Докотилися. Вперше за двадцять останніх років футбольна Україна не буде представлена в основному раунді Ліги чемпіонів. Єдиною нашою надією у кваліфікації сезону-2025/26 було «Динамо», яке напередодні безславно та безнадійно, якщо тверезо оцінювати продемонстровану якість гри, вилетіло від кіпрського «Пафоса» – 0:3 за сумою двох зустрічей.

Після такого дзвінкого ляпасу головний тренер киян Олександр Шовковський на післяматчовій прес-конференції нарешті заговорив про необхідність серйозно підсилювати склад. Коуч, котрий до цього чомусь не надто й педалював цю тему, після вильоту від «Пафоса» був дуже категоричним: «Нам можна підсилювати будь-яку ланку. Якщо ми говоримо про команду, то треба брати до уваги те, що вона складається із гравців нашої академії та українських виконавців. Щоб грати на найвищому рівні, потрібно дуже відчутно підсилюватись. Тому що ми поступаємося як індивідуально, так і в командних діях. І це сьогодні було помітно».

На матч у відповідь із «Пафосом» «Динамо» вийшло виключно з одинадцятьма українцями у стартовому складі. Хтось, ймовірно, вважав це приводом для гордості, але загалом за сучасного космополітизму у світовому футболі подібне явище виглядає, м'яко кажучи, чимось радикально застарілим. І, враховуючи той момент, що «Динамо» не досягло результату якраз проти суперника, у складі якого є представники більш ніж двадцяти націй, саме час порушити питання щодо доцільності серйозно «розбавити» склад «Динамо» легіонерами.

Очевидно, необхідність запрошення якісних іноземців чудово розуміє і президент «Динамо» Ігор Суркіс. В одному з нещодавніх інтерв'ю бос «біло-синіх», розмірковуючи на тему післявоєнного розвитку футболу в країні, наголосив, що клуб запрошуватиме легіонерів гарного рівня. І логіка тут проста: команді потрібна по-справжньому «свіжа кров», тобто футболісти, погляди яких не зашорені українською реальністю.

Аби зрозуміти, про що йдеться, достатньо поглянути на те, як показують себе у єврокубках легіонери «Шахтаря». Бразильці «гірників» в національному чемпіонаті та на континентальній арені – це, складається таке враження, абсолютно різні футболісти. Іноземці, які приїжджають в Україну, чудово розуміють дві очевидні кар'єрні перспективи, які стоять перед ними. Перше – заробити гарні гроші. Друге – проявити себе у топових турнірах і через пару років постаратися поїхати в один із найсильніших дивізіонів Європи. Це їхня ключова мотивація, яка змушує буквально вивертатися навиворіт, але давати результат у єврокубках. Той таки Кевін в УПЛ та Лізі чемпіонів чи Лізі Європи – це футболіст із зовсім іншим рівнем зарядженості у очах.

Українці, причому як у «Динамо», так і в «Шахтарі», здебільшого чудово усвідомлюють одне – їм, по суті, вже вдалося підкорити вершину національного футболу. На цьому рівні вже й платять добре, і загалом «ригати» на кожному тренуванні вже не доводиться – суперники за УПЛ все одно здебільшого грають проти наших грандів вкрай боязко й подекуди навіть самі привозять собі м'ячі.

Таке ставлення до справи рано чи пізно позначається на професійному розвитку. Футболіст просто заспокоюється та задовольняється малим, не прагнучи усіма силами обов'язково вирватися за кордон. Так, є приклад Іллі Забарного – неймовірно цілеспрямованого та впевненого у собі молодого гравця, але… Зворотних прикладів у сучасному «Динамо» набагато більше. Віталій Буяльський, Микола Шапаренко, Олександр Тимчик, Владислав Дубінчак, Денис Попов, Владислав Кабаєв, Олександр Піхальонок – усім їм вже за 25 (декому – далеко за 25), але ніхто з них не має досвіду виступів за межами України. І, відверто кажучи, на топовому рівні навряд чи вже отримає таку можливість. Просто «вітчизняне болото», як уболівальники часом із любов'ю називають нашу рідну УПЛ, зробило свою справу – гравці застопорилися у розвитку, не поїхавши вчасно.

Піти ж вчасно їм завадила не лише політика керівництва клубу, а ще й нездатність досягати успіхів у єврокубках. Хто дасть великі гроші за футболіста команди, яка провалюється від сезону до сезону на континентальній арені? Та ще й відпускати своїх талантів за цілком адекватні кошти боси «Динамо» не поспішають...

Яскравим прикладом є 20-річний центрбек Тарас Михавко. За чутками, пропозицію щодо нього цього літа у «Динамо» направляв «Марсель», причому французи були готові заплатити дуже пристойні 15 мільйонів євро, але «біло-сині» встановили цінник у 25. А тепер дивимося цифри, що характеризують виступ Михавка проти «Пафоса» на Кіпрі: 65% успішних дій на полі, 80% точності передач, 14 втрат м'яча, 6 з яких – на власній половині поля. Ви реально вважаєте, що це показники захисника, який коштує 25 мільйонів євро? Та ще й проти команди, що представляє Кіпр?..

Не продавши вчасно Михавка, «Динамо» ризикує незабаром отримати «другого Бражка» – футболіста, якого називали неймовірно перспективним, але який після зірваного трансферу у «Вулверхемптон» поки й близько не нагадує себе колишнього, втративши чи то мотивацію розвиватися і прогресувати, чи то просто інтерес до великого футболу. А трохи раніше був аналогічний кейс із Шапаренком, якого Ігор Суркіс також не відпустив вчасно…

Але ми трошки відволіклися. Тож чому «Динамо» потрібні легіонери? Насамперед вони дадуть зрозуміти українцям, що ті зовсім не «священні корови» у команді і що своє місце на полі потрібно вигризати зубами у кожному поєдинку, на кожному тренуванні. Справедлива конкуренція ще ніколи й нікому не шкодила, якщо йдеться про професіоналів своєї справи.

По-друге, якісний легіонер апріорі не розглядатиме «Динамо» та нинішню УПЛ як межу кар'єрних мрій. Він приїде сюди на кілька років максимум, аби далі обов'язково перебратися в одну із якісних ліг Європи. І домовитися з ним, десь натиснути, десь переламати, десь «позолотити ручку» керівництву клубу буде набагато складніше – іноземці люди більш розкуті та вміють спілкуватися із босами на рівних, коли справа заходить про їхню подальшу кар'єру.

Всупереч поглядам, що склалися в нас, будь-якій сучасній команді, що претендує на топ-рівень, кожні два-три роки потрібні грамотні та точкові кадрові зміни. Футболістів, які показують футбол високого рівня, треба відпускати розвиватися далі (або ж – шукати нову мотивацію), а на їхнє місце кликати інших, й досі «голодних» до виступів у турнірах, які їм може запропонувати «Динамо». Кадровий застій – це шлях у нікуди. І це чудово усвідомлюють навіть у таких грандах як «Манчестер Сіті»…

Інше питання, що в «Динамо» останніми роками катастрофічно розучилися шукати та працювати з іноземцями. То привезуть якогось бразильця, чий зріст вже у Києві раптово не влаштує головного тренера, то довіряться агентським байкам й підпишуть виконавця а-ля Беніто чи Діалло…

Звісно, після такої кількості провалів із легіонерами керівництву клубу куди простіше придумати банальну версію для оточуючих, чому «Динамо» перестало купувати іноземців – мовляв, ті просто не хочуть їхати до охопленої війною України. Але ж ЛНЗ якось зумів знайти та підписати Мухаррема Яшарі, правда? А «Карпати» якось відшукали та вмовили приїхати до них Бруніньо і Жана Педросо, чи не так? Та й іншим клубам вдається оформляти контракти з легіонерами досить пристойного рівня: «Олександрії» – з тим таки Хуаном Альвіною Безеррою (нині вже проданим до Африки) або Теді Царою, «Зорі» – з Джорданом чи Мічином, «Колосу» – із Ррапаєм…

Очевидно, річ не у небажанні легіонерів їхати до Києва, а у підході, який обрали в клубі. Робити ставку на українців та вихованців своєї академії в принципі дешевше і на внутрішній арені менш ризиковано, адже хто його знає, який ще «аннекс» може у той чи інший момент вигадати ФІФА. Але тут і полягає питання вибору пріоритетів – якщо «Динамо» хоче задовольнятися титулами на внутрішній арені, то це одне, але якщо клуб реально націлений боротися за своє ім'я у єврокубках, то без по-справжньому здорової конкуренції ніяк не обійтися, і вкрай дивно, що Шовковському треба було вилетіти від «Пафоса», аби нарешті заговорити про це на повний голос.

І ще один момент: нинішній рейтинг української асоціації у таблиці коефіцієнтів УЄФА вже не дозволяє нашому чемпіону, до чого у «Динамо» та «Шахтарі», мабуть, навіть встигли звикнути, одразу проходити до основної сітки Ліги чемпіонів. А це – десятки мільйонів євро гарантованого прибутку, навіть без урахування якості виступів у самому турнірі. Тому нинішнє «золото» УПЛ глобально, окрім можливості додати чергову «зірочку» до емблеми на футболках, нічого власникам «Динамо» вже не дає… Щоб ситуація змінилася, потрібно змінювати й підхід до справи: інвестувати у професіоналів, працювати із скаутами та агентами, котрі зарекомендували себе, відмовлятися від схем, які роками не приносили клубу нічого, окрім проблем, як у ситуаціях із Жерсоном Родрігешем чи Владиславом Супрягою…

Так, Ігор Суркіс, звичайно, може зараз «спустити усіх собак» на Шовковського, відправивши головного тренера у відставку. Але глобально це навряд чи змінить ситуацію. «Динамо» реально потрібно переглядати свої принципи та погляди, що вкорінилися, і пробувати працювати по-новому. Не факт, що одразу ж виходитиме, але й попередні методи довели до того, що киян легко проходять уже навіть кіпріоти, у складі яких місцевих гравців менше, ніж у «Динамо» іноземців за кілька останніх років…