Щоб пройти Пафос, Динамо потрібно було хоч вийти на поле

Могло бути й гірше, реалізуй «Пафос» усі свої моменти. Моменти, які кияни просто безглуздо дарували своєму супернику. А от краще бути точно не могло. За визначенням не могло. Тому що абсолютно за всіма ігровими показниками кіпрська команда виявилася сильнішою за українську команду.

Особисто мені не ріже слух така констатація: «кіпрська команда виявилася сильнішою за українську». Враховуючи, за яких умов розвивається зараз наш футбол, то взагалі-то треба сказати спасибі за те, що взагалі наші команди десь там грають. Десь там.

Але якщо говорити більш конкретно, то мій слух ріже наступна констатація: «кіпрська команда виявилася на голову сильнішою за українську команду». Маю на увазі конкретний виїзний поєдинок «Динамо» проти «Пафосу». Хтось буде сперечатися, що кіпріоти виявилися на рівень сильнішими за нашого чемпіона? Поспішаю сам же і відповісти: навряд. І ось такий стан речей – «на голову сильніші» – особисто для мене незрозумілий. І це – як мінімум.

Читайте також:

Пафосне прощання з ЛЧ. Динамо без шансів поступилося на Кіпрі

Після першого поєдинку динамівців проти «Пафосу», номінально домашнього, мене не залишало відчуття, що команді Олександра Шовковського не пощастило. Не «банально» не пощастило, а «просто» не пощастило. Ну, так буває. Це щось подібне до того, як не пощастило «Поліссю» у першій грі, теж номінально домашній, проти команди з Андорри.

І ось я чомусь вбив собі в голову, точніше кажучи, навіть повірив, що у поєдинку у відповідь проти «Пафосу» нашому чемпіону пощастить більше. А таке везіння буде зумовлено підвищеною мотивацією, спортивною злістю та відмінною підготовкою українського чемпіона.

До того ж я чудово пам'ятав торішню єврокубкову кваліфікацію «Динамо». Ну, красиві перемоги над «Партизаном» та «Глазго Рейнджерс» – командами як мінімум не слабшими за нинішнього опонента «біло-синіх».

Не надто переконлива гра команди Шовковського в першому раунді нинішньої єврокубкової кваліфікації (першому конкретно для «Динамо») наштовхнула мене на крамольну думку, що Олександр Володимирович йде шляхом свого великого попередника Валерія Васильовича, який як ніхто інший знав, коли потрібно виводити свою команду на пік форми.

Тому, обпікшись на австрійцях у вирішальній стадії плей-оф минулого сезону, і повністю проваливши основний етап Ліги Європи, Олександр Шовковський зробив висновки. Правильні висновки. І тепер виводить пік готовності своєї команди не на стартові тури кваліфікації, а на вирішальні. Щоб не пасти задніх в основному раунді. Отак я собі нафантазував.

Наче дитя мале. Після побаченого на Кіпрі мої фантазії про пік динамівської форми виявилися лише фантазіями. І «просто» фантазіями, і «банально» фантазіями.

До того ж, всі мої передумови до камбеку, засновані на динамівській «мотивації, спортивній агресії та підготовці», не кажучи вже про передматчеві запевнення багатьох динамівських гравців – мовляв, їдемо на Кіпр винятково за перемогою, – накрилися мідним тазом ще швидше, ніж мої розмови про пік форми.

Нічого з перерахованого вище у виконанні динамівської команди й динамівського тренерського штабу я не побачив. На мій глибокий жаль. І ще глибшого розчарування.

Головний висновок після поєдинку у відповідь проти «Пафосу»: команда Олександра Шовковського не готова. Не готова абсолютно. Мало того, що в її арсеналі не виявилося ні мотивації, ні злості, ні досвіду, до то ж, напомилялися «біло-сині» на пару матчів уперед.

Причому показово помилялися в прямому сенсі на рівному місці, без сторонньої допомоги. І помилялися не лише молоді та ранні на кшталт Нещерета, Бражка чи Михавка, а й ті, хто побував у бувальцях, – на кшталт Буяльського, Тимчика чи Шапаренка.

Помилки в тотальному динамівському виконанні – кричущі. Якби подібне було в умовній грі проти «Зальцбурга» чи навіть «Рейнджерс», це можна було б зрозуміти. Але проти команди, яка як мінімум не сильніша за нашу, це вже явна ознака поганого тону.

І я не проґавлю можливості, щоб не пожбурити пару-трійку важких каменюк у город не тільки «найкращого тренера в світі серед колишніх воротарів» Шовковського (окреме офігіваю – у момент водопою на 75-й хвилині поєдинку, коли його візаві щось активно втирав своїм підопічним, а наш лише розводив руками, фактично викинувши білий прапор), а й практично всіх його підопічних.

Метати каміння в город Ігоря Михайловича не бачу сенсу. Їх там, на його городі, вже стільки, що можна фортецю викласти. Але він цим все одно не займатиметься. Адже простіше товкмачити «сам дурень», метаючи каміння назад, в інші городи.

До речі, а на город Суркіса першим кинув камінь Шовковський. Як вам таке: «Нам треба посилювати всі ланки. Якщо ми говоримо про команду, треба враховувати те, що вона складається з гравців нашої академії та українських виконавців. Щоб грати на найвищому рівні, потрібно дуже суттєво посилюватись. Тому що ми поступаємося як індивідуально, так і в командних діях. І це сьогодні було видно». Чомусь навіть не хочеться опонувати в цьому випадку, нагадуючи нинішньому динамівському тренеру про не такі вже й далекі часи (кінець минулого століття), в яких команда комплектувалася також винятково за рахунок «гравців нашої академії та українських виконавців». А навіщо метати бісер…

Я аж ніяк не збираюся рахувати чужі гроші, дорікати динамівському президентові за те, що не відпустив Бражка, Шапаренка (список можна продовжити), що цього літа не було навіть точкового підсилення. То винятково не мого розуму справа. Проте я впевнений, що навіть нинішнього рівня «Динамо» було достатньо для того, щоб пройти команду рівня «Пафосу», адже рік тому це ж «Динамо» проходило суперників серйозніших.

Просто для того, щоб пройти команду рівня «Пафосу», команді рівня «Динамо» потрібно було, хоча б, не забути вийти на поле у повторному поєдинку. Ось у чому суть.