Схилимо голови. Росіянин, фанат Миколаєва – перша втрата Азова у війні

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує етнічного росіянина Андрія Кореняка, котрий до вимушеного переїзду в Україну був фанатом московського ЦСКА, а в Україні став підтримувати «Миколаїв», відстоював честь клубу в довколафутбольних баталіях, а починаючи з подій Революції гідності став на захист України. Загинув Андрій рівно 11 років тому, 4 сепрня 2014-го, 26-річним, у боях за Мар’їнку на Донеччині. Він став першою втратою тоді ще батальйону «Азов» на цій війні.

Слід у довколафутболі

Андрій Кореняко народився 22 жовтня 1987 року в російському Хабаровську. Ще в юному віці Андрій переїхав до Москви, де став активно вболівати за тамтешній ЦСКА, беручи участь в навколофутбольному житті руху. Окрім цього, він полюбляв історію та сповідував праву ідеологію. Сучасну росію Кореняко вважав наступницею Совєцького Союзу, а відповідно тюрмою народів. Сам Андрій не надто багато розповідав про той період свого життя. Товариші згадують, що в спілкуванні з ним це була здебільшого табуйована тема. Але відомо, що до України він переїхав після московських подій в грудні 2010-го. Це після того, як і тисячі футбольних фанатів рф, Балаган, як називали у довколафутбольному середовищі хлопця, взяв участь в сутичках з ОМОНівцями та кавказцями на Манежній площі, котрі почалися після вбивства фаната Єґора Свірідова. Однак тамтешня чекістська влада змогла придушити протест, після чого почалися репресії. Слідчі пообіцяли Андрієві, що обов’язково запроторять його до в’язниці.

Перший час Андрій мешкав у Севастополі, але вже незабаром перебрався до Миколаєва. В місті, яке стало його третьою домівкою, він став уболівати за місцевий однойменний клуб та згодом приєднався до колективу «Корсари», котрий був заснований ще в 2000 році. Ставши пліч-о-пліч зі представниками навколофутбольного півдня України, Балаган став учасником низки «вуличних» та «домовлених» екшенів у 2011-2013 роках, був з командою на домашніх та виїзних матчах.

Бойовий шлях і загибель

З початком революційних подій у грудні 2013 року Балаган поїхав до столиці. Він брав участь у зіткненнях з псами режиму Януковича, зокрема у відомому протистоянні на вулиці Грушевського. Паралельно з цим Андрій активно допомагав Майдану в Миколаєві. Режим путіна, який забрав у Балагана одну домівку, планував відібрати і цю, бо Миколаїв мав увійти до московського проекту «Новоросія», якби плани загарбника здійснилися. Чудово розуміючи страшні перспективи настання «руского міра» на півдні нашої країни, Андрій без жалю бився з сепаратистами на вулицях міста, був одним з тих, хто розганяв наметове містечко колаборантів.

Воля до боротьби та характер справжнього бійця привели футбольного хулігана, народженого в далекому Хабаровську, до лав тоді ще батальйону «Азов». Балаган першим з миколаївських фанатів долучився до добровольчого формування 3 червня 2014 року, а вже за десять днів брав участь в операції зі звільнення Маріуполя. Боєць служив у розвідувально-диверсійній чоті, потім перейшов до 1-ї сотні. Саме у складі 3-го десятку 3-ї чоти 1-ї сотні Балаган вирушив у свій останній бій – штурм передмістя Донецька.

Андрій Кореняко загинув 4 серпня 2014 року в бою за українську Мар’їнку на Донеччині.

Зі спогадів побратимів про бій, що забрав життя Балагана:

«Наш взвод йшов за БМП, позаду по будівлі, метрів за 300-400 від нас, де, ймовірно, сидів снайпер, працював танк. Ми зупинилися, Балаган став у той момент по правий бік від БМП, коли на узбіччі дороги спрацював радіокерований фугас і пролунав вибух, від якого нас розкидало у різні боки від БМП… Серед азовців, хто постраждав, був і Балаган. Численні поранення внутрішніх органів, відірвана вибухом нога… Спочатку Балаган був без свідомості, потім опритомнів, хлопці почали надавати йому медичну допомогу, аби врятувати. Проте, не доїхавши до лікарні, Балаган помер у машині».

Тоді бійці «Азову» продовжили штурмувати Мар’їнку та вже ввечері зачистили місто, повернувши його під контроль українських сил. Ця операція стала однією з найуспішніших на той момент.

Вшанування

Смерть Андрія стала першою бойовою втратою азовського руху на цій війні. 29 червня 2016 року його посмертно було нагороджено орденом «Народний Герой України» та відзнакою «Холодний Яр». За участь у захисті Миколаєва від колаборантів Кореняко удостоєний посмертної відзнаки «За заслуги перед Миколаївщиною» ІІ ступеня.

Поховали Андрія у Миколаєві – українському місті, що стало рідним для росіянина, який не маючи синього паспорту віддав своє життя за Україну. Ім’я першого полеглого азовського Воїна назавжди закарбовано у назві однієї з вулиць міста (перейменована колишня вулиця Піонерська). Балаган бажав Україні щасливої долі не на словах, а на ділі. Водночас, воюючи проти окупантів, він сподівався на повалення режиму у себе вдома.

Читайте також:

Схилимо голови. Фанат Шахтаря поліг за Україну, відмовившись від еміґрації