Роман ЖМУРКО: «Я не боюся конкуренції»

У літнє міжсезоння поповнив склад Роман Жмурко. Голкіпер раніше виступав у клубах «Волинь», «Гірник-Спорт» та «Епіцентр». Жмурко поділився першими враженнями про новий клуб.

– Романе, вітаємо в «Лівому Березі». Як проходить адаптація у новому колективі?

– Дякую. Адаптація проходить добре. Я в команді вже близько тижня, і багатьох хлопців уже знав раніше. Наприклад, мій однокласник Андрій Якимів – ми разом навчалися в академії «Карпат» на базі Львівського державного училища фізичної культури. Тож атмосфера робоча, звикаю до вимог тренерського штабу, і загалом все супер.

– Як тобі інфраструктура клубу?

– Думаю, вже вся Україна знає, що в «Лівого Берега» – одна з найкращих інфраструктур. Тут створені всі умови для зростання футболіста. Залишається тільки цим скористатися.

– Твоя професійна кар’єра почалася у «Волині». Яким був цей період?

– Все почалося після 11 класу. Я отримав запрошення від «Волині» й провів там близько чотирьох з половиною років. Це була моя перша професійна команда. Вже на перших зимових зборах працював із головною командою. Під керівництвом Віталія Кварцяного отримав дуже цінний досвід. Він завжди давав шанс молодим, вимагав максимуму і допомагав розвивати сильні сторони. Багато футболістів дебютували саме з ним і досі грають у Прем’єр-лізі.

– Що найбільше запам’яталося з тих часів?

– Найцінніший досвід – це, мабуть, розуміння психології гри. У нас тоді були сильні воротарі – Неділько, Кичак, Шуст. У кожного я щось навчився. Дуже теплі спогади про той період.

– Пам’ятаєш свій дебют у Прем’єр-лізі?

– Так, дуже добре. Це був матч проти «Дніпра» на «Дніпро-Арені». Атмосфера була шалена – багато вболівальників, фаєр-шоу. Але гра не була дограна через безпеку — один із фаєрів впав біля мене. На щастя, обійшлося без травм. Було страшнувато, але зараз згадую з посмішкою. Це справді був історичний момент.

– У тій грі, до речі, забив Артем Довбик…

– Так. Він тоді вже був помітним гравцем. Цікаво, що за рік до того Артем був у «Волині». Але через фінансову нестабільність його не змогли заявити, тому він повернувся в «Дніпро». А згодом ми ще зустрічалися, коли я грав за «Гірник-Спорт», і він забив мені три м’ячі в кубковому матчі. Такий ось матч-реванш.

– Як оцінюєш рівень конкуренції у воротарському цеху «Лівого Берега»?

– Я знаю Максима Механіва ще з часів «Ниви» Тернопіль. Це сильний воротар і достойний суперник. Але я не боюся конкуренції. Ми всі виконуємо одну роботу і працюємо на команду. Конкуренція – це двигун прогресу.

– Як тобі працюється з тренером воротарів Сергієм Карповим? Розумієш його вимоги?

– Дуже добре. Сергій Іванович має сучасний підхід, акцентує увагу на грі ногами, розвитку в сучасному ключі. Команда загалом прагне грати агресивно, з контролем м’яча. Це мені імпонує.

– Маєш якісь ритуали перед матчами?

– Ні, намагаюся не захоплюватися забобонами. Усе повинно базуватися на підготовці. Ми маємо теорію як загальнокомандну, так і окремо для воротарів. Особисто я аналізую не лише командну гру, а й індивідуальні дії нападників, стандарти. Колись це допомагало навіть у ситуаціях з пенальті.

– «Епіцентр», твоя екс-команда, за підсумками минулого сезону вийшла до Прем’єр-ліги. Може, принести цей фарт і «Лівому Берегу»?

– Я буду робити все від себе залежне. Якщо кожен викладатиметься на максимум, то результат обов’язково прийде. Все — в Божих руках, як кажуть.