Фланговий захисник Полісся прокоментував своє повернення у клуб

Фланговий захисник «Полісся» Микита Кравченко розповів про прийняття рішення повернутися в клуб та про футбольне життя.

– Микито, чи міг ти уявити рік тому, залишаючи «Полісся», що мине лише один сезон – і ти повернешся до Житомира?

– Чесно? Ні. Розмовляв із дружиною, і коли підписав контракт з «Олександрією», ми навіть уявити не могли, що через рік я знову буду тут. Це приємно.

– Згадай ті емоції, коли приєднався до «Полісся» на тренувальних зборах в Австрії. Які емоції були, коли побачив представників клубу?

– Було хвилювання. Сподобалося, що всі зустрічали тепло, з посмішками – ніби додому повернувся.

– Напевно, ти читав коментарі вболівальників. Що можеш сказати, як вболівальники сприйняли твоє повернення?

– Чесно кажучи, намагаюся не читати, особливо якщо це стосується мене. Мій перший рік у «Поліссі» був неоднозначним: пів року грав, пів року – ні. Не можу сказати, що це був хороший рік, тому не очікую якоїсь надмірної радості від вболівальників. Але розумію це. Сподіваюся, що зможу повернути їхню довіру.

– Продовж фразу: «Я повернувся у «Полісся», бо...», Або що стало каталізатором твого повернення?

– Повернувся в «Полісся», бо хочу досягати з цим клубом хороших результатів.

– Хто тебе покликав? Як усе відбувалося?

– Зі мною зв’язався агент, сказав, що є зацікавленість з боку клубу. Кілька днів спілкувалися, потім я зв’язався з Русланом Петровичем, поговорили – і ось я тут.

- Коли тобі агент сказав, що є зацікавленість від клубу, яка була перша реакція?

– Насамперед здивувався. Коли Руслан Петрович і тренерський штаб пішли до «Полісся», ми якраз мали хороший рік. Я б, звісно, хотів, але розумів, що це буде дуже важко. З часом я тренувався в «Олександрії», вони – тут, і якось не думав, що зможу опинитися в «Поліссі». Тому це було приємно.

– Як ти змінився за цей рік, окрім того, що став срібним призером чемпіонату України?

– Мені здається, з’явилася більша впевненість у своїх діях. Коли є результат – стаєш упевненішим. Це, мабуть, головне.

– А якщо говорити про футбольні скіли – у чому став сильнішим?

– Важко відповісти, думаю, тренери краще це скажуть. Чому було легше? бо я вже знав, що від нас хочуть тренери, знав, що робити на полі. Коли розумієш що робит – граєш краще.

– Як змінилося «Полісся» за той час, поки тебе не було?

– З’явилося багато нових гравців, але залишилися й ті, що були раніше. Поки важко сказати – потрібен час, щоб відповісти на це запитання.

– Як атмосфера в команді?

– Така ж. Всі з посмішками, все добре.

– Поясни вболівальникам, чому зараз не граєш за «Полісся»?

– Тому що «Олександрія» заявила мене в Лігу конференцій, і я не можу грати ці два матчі.

– Тобі, мабуть, зараз легше, бо ти вже знаєш вимоги Руслана Петровича та його стиль гри, правда?

– Так, звісно. Але потрібно багато часу, щоб усім звикнути. Я розумію, що хлопцям зараз важко. Коли я приходив до «Олександрії», там команда вже знала, що робити, прийшло лише 2-3 нових гравці. А тут – новий тренер, нові вимоги, і більшість не знає, що робити. Це складніше, ніж здається.

– Коли ти прийшов у «Олександрію», скільки часу тобі знадобилося, щоб зрозуміти й прищепити ці вимоги?

– Я думав про це. Деякі моменти в атаці зрозумів досить швидко – за 2-3 місяці. Але й зараз бувають моменти, де не до кінця розумію. Просто на це потрібен час.

– Що б ти порадив гравцям «Полісся», які вперше зіткнулись з новими вимогами?

– Трохи потерпіти. Можна нервувати, коли не розумієш, як діяти в тій чи іншій ситуації. Але треба почекати – і з часом усе прийде..

– У чому сила Руслана Ротаня як тренера?

– Я думаю, що відокремлювати Руслана Петровича не треба, там весь тренерський склад доповнює один одного. В чому сильний… він доносить інформацію так, що футболіст знає, що йому потрібно робити на полі.

– Багато хто з гравців нині говорить про те, що відкривають у собі щось нове у плані гри, що такого ти відкрив, чого не знав раніше?

– Так. Вони дуже прискіпливі до дрібниць – до звичок, які здаються неважливими. Наприклад, передача не під ту ногу, неправильна позиція на полі. Але саме ці дрібниці дуже важливі.

– Зізнайся чесно: з одного боку, минулий сезон став для тебе найуспішнішим – срібло чемпіонату. А з іншого – трохи не вистачило до золота. Таке ж саме відчуття?

–Так, 100%. Ми дуже раділи, коли все ж здобули друге місце. Було видно по балах, яка невелика різниця в кінці сезону, таке буває не дуже часто в житті й було не дуже приємно, що ми не скористались цією можливістю, але могли (прим – здобути золото). Було класно, не так часто така команда як «Олександрія» здобуває срібні нагороди, але залишився якийсь осад невеликий.

– У якому матчі, на твою думку, ви недорахувалися очок?

– Матч з «Рухом», де зіграли внічию, і поразка від «Карпат» за 2-3 тури до кінця – дуже важка й неприємна.

– Ти став найкращим асистентом «Олександрії» – 8 асистів. Про що говорить цей показник?

– Напевно, добра командна робота. Я багато передач віддав з розіграшу стандартів, з подач. Добре коли ми це відпрацьовували й це допомагало нам забивати голи, але я задоволений собою – це гарний результат для захисника.

– Якщо цього сезону знову зробиш 8 асистів – будеш задоволений чи треба більшу планку ставити?

– Ні, я буду дуже задоволений. Якщо це повториться – значить, я на правильному шляху.

– Які твої очікування від нового сезону?

– Не хочу загадувати, мені важко сказати. Я просто хочу щоб кожна людина, яка тут знаходиться, викладалася й тоді все буде добре.