ЛНЗ – жорстке перезавантаження. Що очікувати від Каюка і Пономарьова?

ЛНЗ завжди був цікавим проєктом. Клуб із власним баченням, академією, гучними інвестиціями й амбіціями «грати в інакший футбол». Але два роки в УПЛ виявилися не історією про системність, а про хаос.

Чотири тренери за два сезони, зміни в складі без чіткої логіки. Усе це перетворило проєкт із потенціалом у команду, де важко зрозуміти не тільки стиль гри, а й цілі.

Склад формувався навмання. Легіонери приїжджали пачками і незрозуміло для чого. Не дивно, що багато легіонерів, які залишили ЛНЗ, не змогли знайти нові клуби на відповідному рівні. Тілль – досі без команди. Саліху зацікавив лише клуб з Першої ліги Польщі.

Команда була сформована хаотично, без структури. І як наслідок за нашою інформацією – черкащани мають проблеми з тим, щоб домовитися про оренду своїх гравців в інші клуби. В першу чергу через зарплати, які встановлювались у минулі сезони. Наприклад, один із футболістів, Каплієнко, за нашою інформацією, отримує $15 тисяч на місяць.

За даними з різних джерел, тандем Тарасенка та Колісника за останні два сезони витратили близько 5 мільйонів євро. Трансфери на сотні тисяч – за футболістів, які майже нічого не дали команді. Момо, Бара і Молло – понад 1,6 млн на трьох.

Після чергового невдалого періоду в клубі зʼявляється новий генеральний директор – Василь Каюк. І це неочікуване рішення. Людина з бекграундом у дитячому футболі, без досвіду в УПЛ. У футбольному середовищі ім’я Каюка викликає неоднозначну реакцію — здебільшого критичну. Кажуть, що він «жорсткий», що не обирає засобів для досягнення цілі, а сам він себе називає «людина-результат». І це справді так: «Мункач», потім «Рух», тепер – ЛНЗ.

Під його керівництвом черкаська академія показала високі результати за короткий період: п’яте місце серед усіх академій України, срібні медалі чемпіонату ДЮФЛ та шість гравців у юнацьких збірних. Водночас це був доволі ризикований вибір — тим більше, що на ринку був доступний Іван Телько, менеджер, який довів «Олександрію» до срібних медалей УПЛ. Але ЛНЗ пішов іншим шляхом.

За перші два місяці – мінус 15 людей у клубному штаті. 14 футболістів попрощалися з командою. В клубі переглянуто медіа, організацію процесів, відбулося оновлення ключових позицій. Людей, які зʼявилися тут завдяки блогам чи звʼязкам, звільнено — це болісно, але необхідно. Запроваджено режим тиші, ходять чутки, що одного зі співробітників – Артура Іноземцева, звільнили за те, що він повідомив у медіа точний діагноз травми гравця Путрі. Клуб не приховує – це жорстке перезавантаження. Думаю, що ніхто не очікував такого від 25-річної людини без досвіду.

У розмовах із деякими гравцями стало зрозуміло – попередній тренер, Роман Григорчук, вже не витягує рівень Премʼєр-ліги. Тренувати команду на область – це одне. Готувати клуб УПЛ – зовсім інше.

Новий головний тренер – Віталій Пономарьов. Призначення виглядає осмисленим: вперше за довгий час у ЛНЗ зʼявився зрозумілий вектор. Пономарьов відомий не широкому загалу, але дуже добре – у професійному футбольному середовищі. Це спеціаліст системного типу: методичний, структурний, з глибоким розумінням всіх процесів у клубі. Керівництво клубу намагається зібрати склад саме під Пономарьова, але цей процес ще не завершений. У спарингах команда вже демонструє високий пресинг, чітку побудову в атаці та результати.

Якщо говорити про це трансферне вікно. За 1,35 мільйона євро (дані з відкритих джерел) клуб підписав: Данила Кравчука – найкращого бомбардира Першої ліги, Дениса Кузика, Романа Дідика, Дмитра Ледвія – молодь із потенціалом і ще кількох футболістів під чітку систему. Трансферне вікно ЛНЗ – одне з найцікавіших цього сезону, його можна поставити наряду з «Металістом 1925».

ЛНЗ більше не виглядає як іграшка і водночас — це ще не проєкт із прогнозованими результатами. Те, як керівництво перезавантажує клуб — виходить за межі стандартів українського футболу. Рішуче, іноді різко, але з ідеєю й ціллю. Що з цього вийде – сказати важко. Але одне вже зараз очевидно: стежити за ЛНЗ у новому сезоні буде дуже цікаво.