Ним би пишався психотерапевт. 9 маркерів ментального здоров’я ПСЖ

Якщо б топові футбольні клуби відвідували психотерапевтів, то «ПСЖ» був би тим єдиним, ким би пишався його лікар. Бо більшість команд має суттєві проблеми з ментальним здоров’ям: хтось відірваний від реальності та все купує та купує на вже «закриті» позиції, хтось не вміє переживати свої невдачі та психує після них, хтось тоне у багаторічному пошуку своєї ідентичності… Але паризький клуб – геть інший. Він не має суттєвих проблем. Аж до фіналу КЧС «ПСЖ» виглядав як ідеальна команда. Там не склалося, але на одній чаші терезів ця невдача, на іншій – увесь попередній рік. І мова не лише про якість футболу команди, про неї навіть в останню чергу. Головне: «ПСЖ» дуже сильний ментально. От дивишся на нього і впевнений, що якщо все піде погано, то команда це зуміє пережити, впорається, зробить висновки, піде далі та стане кращою. Щодо будь-якого іншого колективу такої впевненості нема.

Ми багато хвалимо «ПСЖ» за тактичні моменти та особисті перформанси – але можна відвішувати компліменти цьому клубу і за його психологічну підготовку. Бо це ментальні монстри. Даний матеріал – саме про це. Пройдемося по деяких з основних пунктів, які вказують на той факт, що «ПСЖ» – найбільш пропрацьована команда Європи.

Прийняття себе

Дуже багато людей не готові приймати себе та свої почуття. Відчув щось «не те» чи зробив щось непритаманне на твою ж думку тобі – і все, починається самобичування. Навіть якщо ніхто інший тебе не критикує, неважливо: ти зробиш це сам. І ти свій найбільш суворий критик. На терапії вчать любити себе, «дружити» з собою та приймати себе таким, яким ти є. «ПСЖ» це робить. Енріке хотів би мати воротаря з топовим вмінням грати ногами та не потребує «класичної» «дев’ятки», але у його розпорядженні є Доннарумма та Рамуш – і він приймає такі «правила гри». І не намагається змінити названих футболістів. Джіджі у матчі-відповіді півфіналу ЛЧ з «Арсеналом» виконав 29 пасів, аж 21 з яких – довгий. Це вказівка тренера. А Рамуш у Лізі 1 робив у середньому по 11 пасів/матч (Дембеле на тій же позиції – по 34), але мав більший xG/90 хвилин. Бо грав у комфортній ролі.

Енріке та «ПСЖ» приймають Доннарумму та Рамуша такими, якими ті є. І це приносить користь. Гармонія з собою – це те, чого допомагає досягнути психотерапія.

Регулювання емоцій

Занадто сильне розчарування може вартувати втрачених вихідних, а у пориві радощів можна накоїти дурниць. Деякі люди усвідомлюють, що не можуть впоратися самі зі своїми емоціями, тому свідомо чи ні намагаються їх «відключити». Не відчувати страху, розчарування, радощів тощо. Але це хибний шлях, бо це впливає на загальний емоційний стан. У якийсь момент ця бомба вибухне. Тому єдине рішення – навчитися регулювати свої емоції. Наприклад, заспокоїти себе, коли це потрібно. Цією навичкою володіє «ПСЖ», який упродовж сезону виграв чимало великих матчів через те, що у якийсь момент заспокоював себе та гру – і доводив справу до перемоги без зайвих проблем. За прикладами не треба ходити далеко: 4:0 та 3:0 до перерви з «Інтер Маямі» та «Реалом» перетворилися на підсумкові 4:0 та 4:0. Бо «ПСЖ» не хотів ризикувати, напрягатися та створювати собі зайві проблеми.

Коли треба, французи готові сказати собі «стоп» та сповільнитися. Про них можна впевнено говорити: вони вміють контролювати свої емоції на футбольному полі.

Усвідомлення своїх емоцій та почуттів

Якщо ти не розумієш, що зараз відчуваєш, то не знаєш, що з цим робити. Наприклад, злість та образа – це різне. І ці емоції потребують різної реакції. Якщо не вмієш ідентифікувати свої почуття, то одного разу припустишся помилки у діях – і шкодуватимеш. Найпростіше: не зможеш донести своєму партнеру, що саме відчуваєш у моменті. А багато таких випадків – це вже негативний вплив на ваші стосунки. Тому важливо розуміти, що відчуваєш, та проговорювати це. У фіналі КЧС Енріке взяв участь у бійці після фінального свистка, а потім прийшов на пресконференцію та сказав, що «я ідіот». Та вибачився. Визнав, що зреагував занадто емоційно, спробував відшукати причину своєї поведінки. По суті, зізнався, що піддався емоціям. Таким чином він дещо врятував і свою репутацію і себе: якщо і отримає якийсь штраф, то точно менший, аніж міг би, якби не вибачився.

Енріке зміг швидко зреагувати та виправив ситуацію. Бо одразу зрозумів, що накоїв. Багато людей мріє так вміти. Психотерапія допомагає навчитися.

Робота з деструктивними думками

Не всі наші думки – гарні та справедливі. Людина схильна «перекручувати». Наприклад, хтось вважає, що недостатньо чудовий, щоб бути щасливим. Але ні, достатньо. Кожен з нас, хто читає цей текст. Однак важко повірити людині в інтернеті, яка таке каже. Простіше довіряти власним думками – тим, які стверджують протилежне. Людина, якою керує помилкове глибинне переконання, схильна своїми ж руками псувати власне життя. Так от, «ПСЖ» мав одне таке – про те, що йому потрібен «футболіст покоління» для того, щоб виграти ЛЧ. Багато років поспіль боси команди запевняли себе, що без Мбаппе не буде перемог. За жодних умов, 0 шансів. Але «ПСЖ» одужав. Клуб не з власної волі втратив Кіліана, але не піти за новим «гравцем покоління» – вже саме його рішення. Результат бачимо самі: команда виграла ЛЧ у перший же рік без француза.

Бо поборола свою головну деструктивну думку. «ПСЖ» багато років псував своє життя ставкою лише на Кіліана – тепер поводиться зовсім по-іншому. Типова зміна людини після терапії.

Вирішення конфліктів

Більшість людей не вміє цього робити. Перекричати свого опонента у суперечці – це не вирішення конфлікту. Пригрозити людині навпроти звільненням – також. Навіть уникання конфлікту його не вирішить, скажу по секрету. Треба вчитися знаходити компроміси, чути іншу людину та не ігнорувати власні потреби. Інколи справді варто зупинитися та піти. Але у більшості випадків конфлікт можна вирішити. Як це зробили у Парижі восени. Дембеле декілька разів порушив дисципліну – і був покараний тренером пропуском топ-матчу в ЛЧ. Жодних скандалів, новин у ЗМІ на кшталт «у роздягальні було гаряче». Ні, просто Енріке повідомив Усману, що той «поза грою» на тиждень. І, що важливо, Дембеле прийняв це доволі спокійно – потім повернувся, а за декілька місяців став найкращим у світі за результативністю. Все спокійно, культурно та на професійному рівні. Як і повинно бути.

Енріке міг публічно рознести Дембеле, а Усман міг почати навмисно не викладатися на 100% на полі. І до чого б це призвело? Обидва вчинили як дорослі люди – і разом виграли ЛЧ вже за півроку

Вибудовування особистих кордонів

Суб’єктивна думка: вміння казати «ні» є найголовнішим для дитини у молодшому та середньому шкільному віці. Вона зможе відмовитися від ризикованих авантюр, не підчепить погану звичку. А навіть якщо візьме участь у чомусь сумнівному, то це буде саме її рішення, а не нав’язане. Треба вміти казати «ні». Деякі дорослі досі не навчилися. Тому не можуть відмовити своєму босу, наприклад, коли той просить зробити щось «на вчора» у їхній вихідний. А от «ПСЖ» вміє відмовляти. Ніхто, окрім, можливо, «Челсі» не затягнув французів у незручний для них ігровий сценарій. Кожного разу саме «ПСЖ» вирішував, у що гратиме. Лише 16% дій у матчі з «Баварією» було виконано на половині поля німців – але не через крутість мюнхенців, а тому що «ПСЖ» плюс-мінус одразу погодився віддати супернику контроль над територією. А «Реалу», навпаки, французи нав’язали гру без м’яча – й іспанці «не вивезли».

«ПСЖ» знає, що для нього є неприпустимим, і ніколи не перетинає цієї межі. Тому він переможець ЛЧ та фіналіст КЧС.

Вміння говорити про свої почуття

Окей, вище було про їхнє усвідомлення. Це – наступний рівень. Якщо розумієш, що злишся на співрозмовника, то цілком собі нормальний варіант не кричати на нього – а сказати, що саме відчуваєш та чому. Можливо, це змінить його риторику або остаточно дасть тобі зрозуміти: продовжувати спілкування не варто, бо людина ігнорує твої почуття. У будь-якому випадку стане краще, аніж якщо ти зірвешся. Вміти дозовано видавати емоції – це те, чому треба та можна вчитися. Але «ПСЖ» не треба, бо він уже вміє. Енріке перед матчем з «Ліверпулем» казав, що дещо боїться, що команда «перегорить». Гру з «Арсеналом» прокоментував словами «ми страждали». На кожній пресконференції він проговорює, що відчувають він та команда. До речі, колектив також чітко окреслює свої емоції: «говорить» про них святкуваннями голів. Завжди стриманий Дембеле інколи справді радіє, а Хакімі та Дуе вказують пальцями одне на одного у фіналі ЛЧ.

Ми бачимо та чуємо, що відчуває команда перед матчами, під час них та після них. Ці слова та дії можна не приймати та не любити – але «ПСЖ» дає конкретику. Бо дуже пропрацьований.

Вміння брати відповідальність за своє життя

Зрештою, саме твої дії визначають те, де ти опинишся за місяць, рік або 10 років. Тобі може щастити, але якщо ти не прийматимеш допомогу богині Фортуни, то точно опинишся там, де ніколи не хотів би бути. Психотерапія вчить тебе розуміти, де ти можеш на щось вплинути, а де – ні. Якщо не можеш, то, можливо, і не варто на цьому зациклюватися. «ПСЖ» гарно проілюстрував це у фіналі КЧС. Команда поступилася у першому таймі 0:3. На другий могла б вийти з намаганням розкрити гру остаточно, але тоді б майже напевне пропустила б ще – тому на фінальні 45 хвилин обрала інший план. «ПСЖ» мав 66% володіння та 93% точності передач у перші 20 хвилин після перерви. І створив свій непоганий момент, щоб повернутися у гру. Парижани взяли відповідальність та зробили максимум для того, щоб врятуватися, а не віддали все на відкуп долі. Не вистачило. Але спроба гарна.

«ПСЖ» розумів, на що може (контроль над м’ячем та територією) та не може (створення великої кількості шансів без ризику пропустити ще) вплинути. Тому аж до хвилини десь 70-ї ми вірили, що команда може врятуватися. Порівняйте з «Реалом», який ми всі поховали ще за 0:2. Бо той пропускав терапію.

Успішний пошук ресурсів та опори

Всі ми переживаємо у своєму житті важкі та відверто погані моменти. Програємо, втрачаємо позиції, вимушено відступаємо. У такі епізоди треба усвідомлювати, як мінімізувати втрати. Як втратити, наприклад, «лише» одного колись гарного друга, а не все коле спілкування та себе. Для цього потрібні «якорі» у вигляді якихось хобі, занять, принципів, які можуть нас підтримати. «ПСЖ» має декілька таких, і один з головних – пресинг. Мій улюблений момент за участі команди на КЧС – коли на 90-й хвилині проти «Баварії» за рахунку 1:0 та у меншості (!) колектив пішов пресингувати німців біля чужого кутового прапорця. Ймовірно, деяким футболістам було страшно, бо шанс пропустити, вилетіти та втратити все чималий, але вони знайшли свою точку опори – пресинг. Бо знали, що це допоможе. Завжди допомагає.

«ПСЖ» знає, як допомогти собі, як підтримати себе, коли щось йде не за його планом. Зазвичай такого навчають на психотерапії. Здається, команда її пройшла. Повністю. Її терапевт/терапевтка пишалися б своїм «випускником».