Сергій КАПЕЛУСЬ: «Характер – одна з найбільших чеснот збірної України»

Сьогоднішній співрозмовник Sport.ua – тренер молодіжної збірної України з волейболу, яка нещодавно виграла кваліфікацію на Євроволей, перегравши поміж інших Італію, а зараз готується до чемпіонату світу. Сергій Капелусь – іменитий у минулому волейболіст провідних українських клубів та національної збірної. Правда, роки розквіту кар’єри Сергій провів у командах Польщі («Закса», Велунь», GKS «Катовіце», AZS «Ольштин») і в сусідній країні три роки тому й розпочав тренерську діяльність. Власне, роботу в збірній Капелусь зараз поєднує з діяльністю на чолі «Бяльско-Бяли», команди першого польського дивізіону. Тому українським тренером його наразі можна назвати лише умовно.

В цьому інтерв’ю Капелусь розповідає про складнощі прищеплення своєї тренерської філософії молодим українським волейболістам, про баланс між жорсткістю і демократією, відбиток, який наклали на його роботу імениті українські й закордонні наставники, а також про те, як до поєднання посад ставляться в його клубі.

- Загалом я задоволений тим, як ми провели кваліфікацію на чемпіонат Європи, - бере слово Сергій. – Хлопці перспективні, з ними цікаво працювати. З такою командою можна виходити на непоганий рівень. Але це процес довгий. Щоб підготувати команду належним чином, потрібен час. Хлопці показують високий рівень гри, але при цьому їм бракує стабільності. Моментами ми граємо дуже добре, а іноді – відверто слабо. Думаю, причина якраз у тому, що разом ми працюємо вкрай мало. Стабільність прийде, але з часом.

- Судячи з того, як складалися матчі проти данців і англійців, команд, які на тлі нас та італійців виглядають аутсайдерами, навчального процесу ви не припиняєте навіть у ході ігор. Як мінімум, на такі думки наштовхує заміна блокуючого Микола Куца після двох переконливо виграних сетів у матчі з данцями. Проблема лишень у тому, що без Куца ми дали супернику відігратися і потім насилу виграли тай-брейк…
- Я намагаюся не робити експресивних замін. Кожне таке рішення зважую, раджуся з асистентами, керуюся власними спостереженнями чи цифрами статистики. Було видно, що Коля виглядав слабше, ніж може виглядати і це впливало на нашу гру. Чи вплинула ця заміна на гру? Можливо. Таке буває, що іноді заміна гравця, який грає не так сильно, як може, впливає на гру команди негативно, бо навіть слабкі дії волейболіста загальну картину тримали, бо інші гравці діяли сильніше.

Хоча не думаю, що злам у грі з данцями стався виключно через заміну Куца. Думаю, ведучи 2:0 і 17:14 у третьому сеті, ми просто не втримали концентрації. Хлопці зарано повірили, що перемога в кишені, що суперник вже не буде чинити належного опору. Ми почали діяти не так агресивно, як грали до того. В підсумку контроль над ситуацією був втрачений. Таке буває рідко, але суперник теж почав заводитися. Кожен дотик до м’яча в данців був максимально ефективним. На цьому тлі вже ми почали втрачати віру в себе. Повернути потрібне налаштування за таких обставин вкрай складно. В цій історії мене тішить те, що хлопці проявили характер, змогли повернутися в гру і здобути перемогу. Певен, цей урок був дуже корисним. Його позитивний ефект був помітний вже в наступному поєдинку проти італійців, коли ми не втрачали концентрації з першого до останнього розіграшу.

- Що в цієї команди є характер, можна було переконатися ще під час товариського матчу проти поляків, коли хлопці відігралися і перемогли, поступаючись 10:14 на тай-брейку.
- Думаю, що характер – одна з найбільших чеснот нашої команди. Завдяки характеру ми компенсовуємо ігрові вади. Крім поляків, ми зіграли три товариських матчі проти віце-чемпіонів Європи болгарів. Культура гри цих команд, так само як збірної Італії наразі трохи вища, ніж у нас. У цих суперників більше порядку на майданчику, вони організованіші. Але ми нівелюємо ці недоліки бажанням грати. Сподіваюся, до чемпіонату світу ми стабілізуємо гру. В поєднанні з характером це матиме серйозний ефект.

- Повертаючись до постаті Миколи Куца, хотілося б, щоб ви охарактеризували цього волейболіста з огляду на те, що він виступав під вашим керівництвом й у клубі «Бяльско-Бяла» і звідти нещодавно перейшов до лав «Кажанів», окремо. Наскільки він розкриває свій потенціал? Судячи з матчу з італійцями, в якому він теж був замінений, Микола таки має проблеми зі здоров’ям…
- Коля справді травмувався, але оцінити його стан безпосередньо під час матчу не могли, бо не маємо фізіотерапевта. Суперник сильно вдарив Куцові в зап’ястя. Рука набрякла і ми вирішили не ризикувати. Після заморозки Микола сказав, що готовий грати, але я одначе вирішив його не випускати, щоб не зробити гірше. Наступного дня вранці рука знову набрякла, але тепер уже ми вирішили ризикнути. Куц має велике бажання грати, він – характерний гравець. Але я мушу передбачати ризики, щоб ми не втратили цього гравця на тривалий час. Якщо підсумовувати, то можу сказати, що в Миколи є всі дані, це у майбутньому стати топ-гравцем.

Взагалі, повинен сказати, що найважче в процесі підготовки нам було зіграти розігруючих з гравцями першого темпу. Волейболістам цього амплуа треба пасувати чітко, в руку. Через брак часу нам не вдалося відпрацювати цей компонент. Це стосується не лише Миколи Куца, а й інших гравців першого темпу – Руслана Черватюка, Артема Рязанова. Зіграність пасуючих з гравцями першого темпу наразі викликає в мене найбільше занепокоєння. Власне, я намагався, щоб всі три ці волейболісти проводили на майданчику рівну кількість часу. То за умови, що в цій кваліфікації нам через задіяність у національній збірній Андрія Челеняка бракувало четвертого блокуючого й відповідно на Миколу, Артема і Руслана випало велике навантаження.

- Челеняк допоможе молодіжці на чемпіонаті світу?
- Дуже на це сподіваюся. Як мінімум, що Андрій братиме участь у підготовці до турніру, бо для повноцінної роботи в обоймі треба мати чотирьох блокуючих. В заявку ми, враховуючи, що вона складає лише 12 гравців, можемо включити не більше трьох гравців першого темпу. Когось мусимо залишити вдома.

- Ви вже сказали, що мали мало часу на те, щоб прищепити команді свою філософію гри. Разом з тим, у вашому штабі є Володимир Романцов і Анатолій Янущик, фахівці, під керівництвом яких ці волейболісти торік дійшли до півфіналу чемпіонату Європи.
- Дуже вдячний тренерам за ту роботу, яку вони виконали, за те, що в попередні роки вони створили гарний колектив. Команда пройшла довгий етап розвитку і підготовлена до серйозної праці. Особисто моє завдання полягає в тому, щоб не впроваджувати радикальних змін, а лише постаратися навчити команду швидше адаптуватися до суперника, приміром, навчитися миттєво перемикатися в ході матчів між ризикованою і терплячою грою, бути готовими до різних тактичних змін, перемикатися і реагувати, якщо вимагають обставини, на зміни в діях суперника. Якщо чіткіше, то я прихильник тренувань, у яких переважають ігрові фрагменти. Прагну трохи більше працювати над ситуаціями, які потім траплятимуться в матчах. Хоча треба визнати, що над технікою хлопцям теж треба працювати, окремим – навіть більше, ніж здавалося на початку нашої співпраці.

- Чув, що в роботі ви сповідуєте демократичні підходи. Ці риси ви вочевидь здобули після тривалої праці в статусі гравця і тренера в Польщі. Але чи ефективні вони для наших гравців, які, і ви цього точно не заперечите, звикли до жорсткої руки?
- Бачення, як тренер має ставитися до гравців, виробив, ґрунтуючись на власному ігровому досвіді. Найперше враховую, що до кожної людини треба мати індивідуальний підхід. До когось треба бути жорсткішим, з кимось м’якшим. З одним гравцем треба розмовляти більше, інший сприймає інформацію з півслова. Вважаю, що тренер має бути гнучким і прилаштовуватися до гравців. Тому я не притримуюся однієї лінії, не можу себе назвати надто демократичним чи надміру жорстким. Так, ми звикли до виховання, коли більше сварять, ніж хвалять. Але треба відходити від шаблону.

Ось у мене двоє синів. На одного не можу кричати взагалі, бо він відразу стає агресивним. Інший навпаки проявляє себе, коли з ним розмовляєш жорсткіше. До кожної людини треба шукати підхід. Так, коли працюєш з зовсім новим колективом, це дуже непросто. Я ще приглядаюся до хлопців і намагаюся бути рівним до всіх. Але з часом все змінюється. Якщо порівнювати свою роботу на першому зборі в Мелеці з кваліфікацією в Чістерні, то я поводився зовсім інакше. Поступово помічаю, кому й що потрібно персонально. Комусь, вказуючи на помилки, треба показувати відео, а хтось усе розуміє на словах. Такому волейболістові достатньо сказати: «Візьми себе в руки, будь зібранішим, бо вміння в тебе є».

При цьому межа, яку я ніколи не перейду, теж є. Є рамки, в межах яких я залишаюся собою. Хлопці теж повинні це зрозуміти. Даю їм зрозуміти, що не лише я повинен підлаштовуватися під них, а й вони під мене. На те ми й команда, щоб знайти золоту середину. Тільки добра комунікація між гравцями і тренерським штабом і повна віддача на тренуваннях здатні зробити нас кращими.

- У 2003-му тодішній президент Федерації футболу України Григорій Суркіс, призначаючи на посаду наставника національної збірної Олега Блохіна, назвав Олега Володимировича українським тренером з європейським менталітетом. Здається, те саме можна зараз сказати про вас.
- Цікава думка. Можливо, так. Я дуже довго в Польщі, багато в чому перелаштувався. Але то вже оцінювати не мені. Нехай оцінюють люди зі сторони. Я не намагаюся опиратися виключно на європейського підходу, але водночас не хотів би бути класично постсовєцьким тренером. Мені пощастило працювати з багатьма знаменитими тренерами, було в кого і що запозичувати, є з чим порівнювати. Підхід у кожного свій. Тренер може бути жорстким, але водночас – сильним спортивним психологом. Мені пощастило попрацювати під керівництвом Даніеля Кастеллані, дружина якого має клініку з психології. Кастеллані в дружини багато перейняв як психолог і в роботі запам’ятався спокійним, виваженим підходом.

Але не бракувало в мене дуже жорстких тренерів, які звикли постійно вимагати. Звичайно, це не подобається, але коли приносило результат, то й було розуміння, навіщо це робиться. Взяти, скажімо, Віктора Михальчука, під керівництвом якого грав за маріупольский «Маркохім». Він дуже жорсткий, але це Тренер з великої літери. Він – класичний представник старої школи. Але співпраця з Віктором Іллічем дала мені дуже багато. Він для нас був величезним авторитетом, ми дослухалися до кожного його слова. Михальчук допоміг мені сфомуватися як гравцю і, певен, наклав відбиток уже й на мою сучасну тренерську діяльність. Взагалі, співпраця з кожним фахівцем йде у скарбничку особистого досвіду. Інша річ, що були тренери, в яких за жорсткістю бракувало конструктиву.

Я намагаюся бути гнучким, щоб моя робота була ефективною. Бо всюди різні гравці і різні ситуації. Приміром, в українській молодіжці можу обрати одну лінію поведінки. Але це не означає, що так само працюватиму, повернувшись у клуб. Розумієте, я молодий тренер, теж вчуся і теж змінююся. З кожним наступним етапом стаю досвідченішим і мудрішим. Принаймні, мені цього хочеться. Нині розумію багато речей, на які, будучи гравцем, взагалі не звертав уваги. Завтра, можливо, пізнаю те, до чого ще не дійшов сьогодні. В мене є бачення, але я не хочу зачинятися в якихось рамках.

- Чи контактуєте ви як тренер молодіжки з наставником національної збірної Раулем Лосано?
- Прямого контакту в нас ще не було. Торік я сам приїздив на тренування національної збірної, дивився, як Рауль працює з хлопцями. Це був мій професійний інтерес. Зі мною контактував асистент Лосано Аґустін Брішіолі. Ще один помічник Рауля В’ячеслав Гриньов отримував інформацію про окремих хлопців через моїх асистентів.

Читайте також:

Рауль ЛОСАНО: «Захищати Батьківщину м’ячем чи в окопі – обов’язок»

- Цьогоріч у польській пресі з’явилося резонансне інтерв’ю вихованця українського волейболу Юрія Гладиря, котрий зараз виступає за «Варту» з Заверців. Поміж іншого він згадав період, коли грав за збірну України, зокрема про те, що команда не мала жодних умов для праці і через те чимало волейболістів відмовлялися за неї грати. Ви грали за національну команду приблизно в той же час…
- Юрко багато в чому правий. Важливо, що зараз національна збірна має хороші умови для роботи. Принаймні, про це кажуть люди, які причетні до команди. А національна збірна, її результати, принципи підходів до роботи мають потягнути за собою весь український волейбол, усі наші збірні. В усіх аспектах. Треба враховувати, що Федерації волейболу України і Міністерству молоді і спорту в умовах війни без підтримки спонсорів забезпечувати для всіх команд умови важко. Ми на постійному контакті з президентом ФВУ Михайлом Мельником. Знаю, що Федерація обмежена в можливостях. Але при цьому ми провели збори в Польщі, зіграли спаринги з сильними суперниками.

Повинен сказати, що в молодіжних збірних матеріальні стимули відіграють другорядну роль. Добре, коли вони є, але ми всі маємо свою мотивацію – хочемо себе проявити, зіграти так, щоб отримати гарну пропозицію від клубів, набути досвіду в грі з сильними суперниками. Хтось отримує задоволення вже від самої змоги грати у волейбол. А головне – для нас честь представляти Україну.

Читайте також:

Вихованець українського волейболу побив два історичних рекорди Плюс-Ліги

- Молодіжна збірна під вашим керівництвом вже перемагала віце-чемпіонів Європи болгарів, команди волейбольних топ-країн Польщі й Італії. Здається, в розрізі чемпіонату світу, який відбудеться в другій половині серпня в Китаї, в нас вимальовуються непогані перспективи…
- Згадувані вами матчі показують наш потенціал. Матчі з болгарами та італійцями були справді класними. Але, повторюся, нам треба прагнути, щоб грати так не уривками, а стабільно, в кожній зустрічі. Стабільність – це й є показник рівня. Італія, Польща, Болгарія грають на цьому рівні постійно, боряться за медалі на всіх турнірах. Ми лише до нього прагнемо. Ми можемо грати добре, але зриваємося й іноді діємо відверто слабко.

- Нашими суперниками за груповим турніром чемпіонату світу будуть команди Італії, Аргентини, Франції, Тунісу та Індонезії. Крім італійців, маєте достатньо інформації про решту суперників?
- Певна інформація є, але достатньою її назвати важко. Про стан справ у цих командах в 2025 році маємо лише приблизне уявлення. Записи цьогорічних матчів знайти складно. Часто виходимо з ситуації, обмінюючись даними з особистих зв’язків. Але я тренерів цих збірних не знаю. Та й, погодьтеся, не всі інформацією хочуть ділитися. Для мене це не проблема, але є чимало фахівців, які притримуються іншої думки. У вільному доступі відео, які б нас цікавили, немає. Що ж, будемо виходити з наявної інформації. Приміром, до Італії перед відбором на чемпіонат Європи ми готувалися на основі торішніх записів. Розуміли, що склад не змінився, а гра може покращитися.

Мене турбує, що наразі перед чемпіонатом світу нам бракує спарингів. Стабільність і зіграність, яких нам бракує, виробляються через матчі. Попередньо планувалося, що зіграємо на Всесвітній універсіаді, яка зараз відбувається в Німеччині. Але на ці змагання нам заявитися не вдалося. Відповідно поки будемо працювати в тренувальному режимі. Перший етап підготовки проведемо в Кельнарові під Ряшевом, другий – у Валбжиху під Вроцлавом. По дорозі в Китай маємо зіграти товариські матчі зі збірною Казахстану. Не впевнений, що це спаринг-партнер того рівня, на якому ми можемо перевірити свій реальний стан перед стартом на першості планети.

- На завершення хотілося б почути, чи з розумінням до поєднання посад ставляться у вашому клубі.
- Поки так. Пані президент клубу погодилася, щоб я працював у збірній, вона мене повністю підтримує. Мабуть, ця моя робота корисна й для клубу, адже набутий досвід у майбутньому допоможе в роботі з «Бяльско-Бялою». Найбільші хвилювання в керівництва викликає те, що мене не буде на першому етапі міжсезонної підготовки. З відпустки виходимо вже 21 липня. Сподіваюся, асистент за моєї відсутності впорається з тим об’ємом робіт, яку ми запланували. Ми на постійному контакті.

- Єдиний український волейболіст «Бяльско-Бяли» перейшов до лав «Кажанів». Чи варто очікувати на нових?
- Поки ні. Перед нами стоять найвищі завдання – керівництво прагне повернення в Плюс-Лігу. Ті українські гравці, які нас під рівень амбіцій цікавлять, або вже мають контракти, або клуб не може задовольнити їх матеріальних запитів. Наші можливості теж обмежені. Змушені балансувати між ціною й якістю. В цих умовах основний акцент роблю на командних діях. Запрошувати гравців з високою зарплатою, які б тягнули команду самотужки, ми собі дозволити не можемо. Українців, які б підпадали під цю категорію, поки немає. Хоча до окремих хлопців я вже приглянувся (сміється).

Читайте також:

Волейбол України: чемпіонські традиції – прірва – Ліга націй