Хто – коник, а хто – муха? Найдорожчі футболісти в історії як комахи

Ось, буває, дивишся футбольний матч, а там футболіст як заведений грає: відбирає м’ячі, розганяє атаки, створює моменти для себе та партнерів… І як тут його не порівняти, наприклад, із бджолою-трудівницею? Жодних шансів уникнути такого зіставлення. Бо, насправді, світ комах та футбольний не такі вже й різні. В обох дуже жорстокі «правила гри»: одна невдача може коштувати тобі всього. В обох є місце для творчості: хтось будує вишукані тактичні плани на гру, а хтось – мурашники з величезною системою підземних ходів. Але головне: в обох велике різноманіття футболістів/видів. Кожен має власні особливості, власні переваги та недоліки. Тому і порівнювати комах з зі спортсменами легко. Це робив ще Мухаммед Алі. Цим я і займатимутися у даному тексті, який має чималу цінність. От дочитаєте його до кінця – і зможете під час перегляду поєдинку з товаришем використати блискуче порівняння якогось з топ-футболістів з, наприклад, мухою. Той подивиться на вас підозріло, але зрозуміє, що ви є справжнім знавцем та бачите куди більше за середньостатистичного вболівальника… Так завойовується повага.

Вірц перейшов до «Ліверпуля» за 125 мільйонів євро, тож тепер кількість трансферів за 120+ у європейській валюті зросло до дев’яти. У даному тексті пригадаємо кожен з них та «нагородимо» кожного футболіста своєю комахою. Адже вписав своє ім'я в історію – будь готовий, що тебе будуть згадувати з приводу і без приводу. Навіть при погляді на комашку.

Грізманн – бджола (за 120 до «Барселони»)

Є ненульовий шанс, що ви ще на етапі вступу, коли писав про цю комашку, згадали саме Антуана. Бо, можливо, нема кращого кандидата на дану роль. Грізманн у 2019-му переходив до «Барселони» у якості потенційного №2 у команді – першого після Мессі. Він повинен був сяяти. Хоча ні, не так: керівництво клубу та його фанати хотіли, щоб Грізманн сяяв. Однак Антуан – це дещо про інше. Він не про видовище, не про славу, не про лідерство – він про якісну гру у футбол. У своїх найкращих поєдинках у кар’єрі Грізманн встигав усюди: в обороні, у центрі поля, в атаці. Він корисний і без м’яча, і з ним. Він може забивати голи, але щонайменше не гірше створює моменти для своїх партнерів. Він зліва, він справа. Він зробить те, що попросить тренер, бо Грізманн гарно виконує свою роботу. А бути зіркою не є частиною цієї роботи. Трансфер виявився невдалим, бо Грізманн – бджола, а не якийсь там метелик.

Азар – цикада (за 120.8 до «Реала»)

До переїзду в Іспанію були б інші варіанти, але після трансферу – точно ні. Цикада – це про шум… і все. Цикада стрекотить так, що не почути її неможливо. І новини про Азара, коли він тільки-тільки став гравцем «Реала», було так само неможливо ігнорувати. Ось ти читаєш про його перше тренування, ось вже перший коментар тренера, ось футболіст щось сказав, ось його партнер висловився, ось те, ось се… Коли Азар перейшов, світ цієї гри зупинився, всі замовкли. Зовсім так само як іноді буває в обід. Тихо-тихо. Аж тут починає грати свою музику цикада, співати пісні, організовувати оркестр. І всі слухають. Можливо, навіть не цілеспрямовано – але десь на фоні чують, не можуть не чути. І після такого вступу хочуть отримати більше. Хочуть отримати щось ще, окрім шуму. Але, на жаль, цикада не може дати більше нічого. Як і Азар. Бельгійський футболіст тільки наробив шуму. Типова цикада.

Фернандес – мураха (за 121 до «Челсі»)

У світі комах є 2 топ-робітника – це бджола та мураха. І якщо перша може собі дозволити відлетіти далеко від дому, то друга – ні. Бо мураха «прив’язана» до мурашника. Не в останню чергу тому, що не має крил. Тож єдина мураха серед найдорожчих трансферів в історії – це Енцо в «Челсі». Прийшов заради того, щоб трудитися. І робить це, є одним з найкращих у центрі поля. Пасує, щоб розігнати атаку. Відбирає, щоб суперник не забив. Інколи відзначається голами сам, щоб команда перемогла. Енцо взяли, щоб він був головним у районі центрального кола. Разом з ним квітне і Кайседо, а як наслідок цього – й увесь «Челсі». Ми співаємо дифірамби Палмеру, але той упродовж сезону мав 17-матчевий відрізок без голів в усіх турнірах. Англієць не є стабільним, а от аргентинець – так. Бо це його робота. Він народжений заради того, щоб професійно «таскати рояль». Звичайна мураха виконує величезний об’єм роботи. Як і Енцо.

Фелікс – гусінь (за 127.2 до «Атлетіко»)

Гусінь – це майбутній метелик. Можливо. А можливо й ні, якщо вона просто не зуміє дожити до свого чарівного перетворення через хижаків чи брак їжі. Так от, Фелікс – гусінь. Через свої невдачі та пошук. Взагалі всі трансфери за 120+ мільйонів є більш-менш зрозумілими на рівні ідеї. Окрім цього. «Атлетіко» розгледів у хлопці щось таке, чого досі не бачимо ми. Він може стати метеликом. Але поки що шукає місце, де багато їжі. Місце, де йому не будуть загрожувати хижаки. Місце, де можна буде осісти та сплести кокон. Але не знаходить. Не знайшов у Мадриді. Не знайшов у Барселоні. Не знайшов у Лондоні та Мілані. І ніде, окрім столиці Іспанії, не затримувався надовго. Бо Фелікс хоче грати у футбол та стати метеликом. Ви колись бачили, щоб гусінь не рухалася? Ні, вона завжди повзе вперед. За мрією стати метеликом. Як і Фелікс. Вразлива комаха, головна цінність якої – це майбутнє перетворення. Як на мене, ідеальне порівняння.

Дембеле – муха (за 135 до «Барселони»)

У мене нема упередження щодо мух. Однак і великої любові до них – теж. Бо вони, знаєте, завжди «на своїй хвилі». Якщо комар повинен «співпрацювати» з людиною, а тарган живе краще поряд із нею, то муха сама по собі. Як залетіла у кімнату, так і вилетить. Їй чхати на всіх, вона просто живе своє життя. Її рух – різкий та хаотичний, тож зловити її важче, аніж будь-яку іншу літаючу комаху. Все описане мною підходить під характеристику Дембеле. Навіть у «ПСЖ», після суттєвого зросту, Усман нерідко тягне ковдру на себе. Він не святкує сильніше за всіх, та що там: він велику кількість голів взагалі не відзначає, не йде обійматися з партнерами, бо йому й самому добре. Його фішка – це різкість і непередбачуваність руху, дій. Дембеле є амбідекстром, тож може з однаковою ймовірність прибрати м’яч як під ліву, так і під праву ногу – оборонцям майже неможливо його «впіймати». А ще у нього проблеми з дисципліною, тож він легко вляпується у неприємності. Муха теж.

Коутіньо – метелик (за 135 до «Барселони»)

Вперше (і, зізнаюся, не востаннє) трошки змахлюю, адже метелик і гусінь – одна комаха. Але, погодьтеся, вони відчуваються геть різними видами. Так от, Коутіньо – це, як і Фелікс, невдалий трансфер, але він переїжджав до Іспанії вже після перетворення. Він був готовим гравцем, «Барселона» платила не за перспективи – а за результат тут і зараз. Але футболісту просто не пощастило з часом, місцем та тренером. У центрі поля «Барселони» на той момент ще вистачало сильних футболістів, а от на лівому фланзі атаки опцій не було – тому креативним виконавцем просто «заткнули» дірку. Філіппе мав один елітний скіл – дальні удари. Але його важко реалізувати на фланзі. Він міг би стати найбільш вишуканим елементом гри команди, але у клубі все ще був Мессі, тож Коутіньо не отримав і комфортної ролі. Філіппе хотів літати, але обставини були проти, а сонце критики спалило його крила.

Мбаппе – коник (за 180 до «ПСЖ»)

Різкість рухів. Мбаппе – гарний дриблер, але у більшості випадків він обіграє суперника не за рахунок фінту – завдяки зміну напрямку руху та широкому кроку. Коник стрибає високо та далеко – якось абсолютно неприродньо як для тварини такого розміру. У дитинстві найбільше серед комах мене дивували саме коники, адже вони нагадували про своє існування найбільш яскраво. Мбаппе – це про шоу, про видовище, про масштаб. Він, можливо, вилетить зарано з ЛЧ, але оформить хет-трик у ворота «Ман Сіті» – і всі це запам’ятають. Може, стане однією з головних причин краху проекту «Реала» – але заб’є найбільше голів у сезоні та виграє за це бомбардирську нагороду. Мбаппе – коник, бо його неможливо ігнорувати. І його грою неможливо не захоплюватися. Навіть якщо Кіліан не подобається, ти все одно спостерігаєш за його діями на полі з широко відкритими очима. У дитинстві я так само дивився на коників.

Неймар – світлячок (за 222 до «ПСЖ»)

Він є помітним не завжди. Та чого там приховувати: тільки вночі, коли стає темно. Але, на відміну від цикад, які лише інтригують своєю піснею, світлячок витискає з себе абсолютний максимум – і справді запалює. Його видно, а через це можна роздивитися і все навкруги. Він робить темну ніч світлішою, додає їй сенсів. Як Неймар у кращі свої дні у «ПСЖ». Париж купив його у «Барселони», щоб отримати велику зірку, а сам бразилець хотів вийти з тіні Мессі та засяяти – і робив це у деяких поєдинках. З ним «ПСЖ» не виграв ЛЧ, але одного разу дійшов до фіналу – саме тоді, коли Ней грав у найкращий свій футбол у житті після від’їзду з «Барселони». Неймар робив перегляд нецікавих матчів Ліги 1 цікавими, бо генерував світло у темряві своїм дриблінгом, фінтами, прийомами м’яча. Взагалі, Неймар – це не стільки про ефективність, скільки про ефектність та атмосферу. Як на мене, ще й про світлячка.

Вірц – тарган/павук (за 125 до «Ліверпуля»)

Не можу сказати точно, бо трансфер тільки відбувся – немає змоги зазирнути у майбутнє. Кажуть, таргани можуть пережити навіть ядерну війну. Бо вміють пристосовуватися до будь-яких умов, є такими собі універсальними бійцями. Як і Флоріан, який може зіграти ледь не на кожній позиції в атаці. І всюди залишатиметься самим собою. Це прямо план-мінімум, а максимум – стати найкращим в Англії. Я цілком собі можу уявити, як Вірц оновлює за декілька сезонів рекорд АПЛ за кількістю асистів. Бо він елітний творець. І тут я порушу правила вдруге, адже павук технічно не є саме комахою. Але най буде, зробимо виняток заради особливого виконавця. Павук плете павутину, і це завдання – абсолютно творче, адже сплести гарну та працюючу – справжнє мистецтво. Те саме виконує і Вірц не полі – створює. «Сплітає» атаку своєї команди, а потім, коли жертва зовсім втратила контроль над ситуацією та заплуталася в павутині, завдає вирішальний удар. Тому Вірц – павук. Буде ним, я вірю. А поки – скоріше тарган. Теж непогано.