Чорноморськ – місто, в якому тренувалися Світоліна, Зінченко та інші

На Олімпіаді в Парижі наша країна посіла 22-ге місце. Серед представників Європи це – 10-й показник. Загалом непогано, але як ви відреагуєте, якщо я скажу, що ми могли б бути в трійці кращих або в лідерах серед Старого Світу? Лунає як нездійсненна фантазія? Спробуємо розібратися крізь призму одного населеного пункту.

За офіційними даними, в Україні 463 міста, звісно, частина з них наразі окупована. А скільки з цих міст готує чи має можливість готувати професійних спортсменів? Чи є взагалі в цих населених пунктах належна інфраструктура для цього? Питання, радше, риторичні. Однак є неприємна тенденція, що розвиток спортивного навколишнього середовища в нас якщо не регресував, то принаймні спинився. І річ не лише в пандемії чи війні.

Щоб розібрати цю гіпотезу, візьмемо за основу місто Чорноморськ. Воно розташоване в 30 км від Одеси, та, як можна здогадатися з назви, біля Чорного моря. Населення до війни – приблизно 60 000 осіб, у курортний сезон збільшувалося на 10–20 тисяч осіб. Це доволі маленьке місто (площа 25 км²) є яскравим прикладом того, як у країні міг би розвиватися спорт і що врешті-решт із цього вийшло.

Прем'єр-ліга, відбір на Олімпіаду й Кварцяний

Візитівкою Чорноморська є пляж. Саме тут на початку 2000-х було зведено пляжну арену на 1000 місць. Достеменно невідомо, в яку суму обійшовся проєкт, проте це точно не дуже великі гроші, які виділив навіть не найбагатший місцевий бізнесмен. Що це дало? В 2011 році місто прийняло відбірковий турнір Континентального кубка з пляжного волейболу, який є одним з етапів кваліфікації на Олімпійські ігри. Участь брали національні команди Німеччини, Греції, Польщі, Швеції, Естонії, Великої Британії, Сербії, Фінляндії, Швейцарії та України. Роком раніше проводилася Прем'єр-ліга з пляжного футболу, де виступали «Динамо» (Київ), «Металіст» (Харків), «Таврія» (Сімферополь), «Чорноморець» (Одеса), ФК «Севастополь» і ФК «Львів». Сезон проводився у форматі турів Гран-прі, один з яких приймав Чорноморськ, хоча й не мав представництва в Прем'єр-лізі. До речі, за «Металіст» грав вихованець Чорноморська Роман Пачев, переможець Єврокваліфікації-2010, учасник Кубків світу-2011 і -2013 із пляжного футболу (два останні мундіалі, на яких грала наша збірна).

Також на пляжній арені регулярно проводилися місцеві та всеукраїнські змагання з пляжного гандболу та фрисбі, на літні міжсезонні збори приїздила луцька «Волинь» під орудою Віталія Кварцяного, під час яких більшою мірою тренувалася на піску. А ще була місцева команда «Старт», яка з 2007 по 2010 роки виступала у фінальних етапах чемпіонату України з пляжного футболу.

Однією з причин, чому арена приймала таку велику кількість турнірів, були безоплатний вхід і наявність у пляжу «Блакитного прапора» (міжнародна нагорода, яка щороку вручається пляжам і причалам, вода в яких відповідає високим стандартам якості й придатна для безпечного купання).

І все начебто було добре, допоки місцева влада не вирішила, що така споруда більше не потрібна. На період з осені по весну конструкцію й так прибирали, але від 2014 року вона більше не з’являлася влітку. Відтоді Чорноморськ лише іноді приймає якісь дитячо-юнацькі змагання з пляжних видів спорту.

Кубок Біллі Джин Кінг та Еліна Світоліна

Всі ми чудово знаємо, що Світоліна – одеситка, однак був час, коли на зорі власної кар’єри Еліна не мала змоги тренуватись у рідному місті, тому їздила до сусіднього.

«Еліна тренувалася в клубі, що тоді тільки відкрився у Чорноморську. Ми жили в Одесі на 13-й Фонтану, це біля моря. Там, біля моря, Еліна робила загальнофізичну підготовку на піску, а потім їхали на тренування до Чорноморська», – згадувала Олена Світоліна (мама Еліни) в інтерв’ю сайту «Великий теніс України».

В 2021 році до Чорноморська навіть завітав Кубок Біллі Джин Кінг, де жіноча збірна України в складі Еліни Світоліної, Марти Костюк, Надії та Людмили Кіченок не залишила жодних шансів Японії (3:0). Наомі Осака в розпал пандемії відмовилася від подорожі до України. Відтоді місцеві ґрунтові корти приймають більшою мірою лише дитячо-юнацькі змагання, а про повернення міжнародних зустрічей не йдеться.

Олімпік і Зінченко

В 2008 році донецький «Олімпік» доволі несподівано відкрив філію ДЮСШ у Чорноморську на базі місцевого ФК «Моноліт». Донеччани відремонтували базу та роздягальні, зробили штучний газон і почали запрошувати талановитих юнаків з усієї країни. Так, у Чорноморську тренувались і зростали: Артур Западня («Іллічівець», «Ворскла», «Металург» (Запоріжжя), «Верес», «Волинь», «Десна», «Металіст-1925»), Єгор Попович («Металург» (Запоріжжя), «Інгулець»), Антон Котляр («Верес»), Олександр Козак («Маріуполь», «Оболонь», «Інгулець»), Дмитро Мишньов («Іллічівець»/«Маріуполь»), Юрій Ткачук («Металіст», «Карпати», «Рух») та Олександр Зінченко (ПСВ, «Манчестер Сіті», «Арсенал»).

«В 11 років я перейшов до академії «Моноліт-Іллічівськ», яка розташована на відстані 550 кілометрів від мого будинку. Перші кілька місяців я плакав у подушку. Спочатку мені та моїй родині було дуже важко, але тренерський штаб дуже допоміг. 550 кілометрів – це дуже далеко від дому, тому мені потрібна була підтримка тренерів. Ось чому я кажу, що футбольна команда – це також твоя родина. Щойно я приїхав до «Моноліту», в мене було кілька пробних ігор, і я добре впорався. Я забив кілька голів і віддав чимало результативних передач. Одну гру я зіграв на позиції форварда, іншу провів лівим вінгером, і я грав добре. Тому мене хотіли взяти в команду, але я пам'ятаю, що тоді жив у готельному номері з двома воротарями, вони також були на перегляді. Все було добре, тренери доглядали мене. Той досвід зробив мене набагато сильнішим. Я зробив цей крок ще маленьким хлопчиком, став набагато сильнішим ментально, ніж думав. Тому, коли переїхав до Великої Британії у 19 років, мені було набагато легше, бо я вже робив подібне у віці 11 років. На той час, коли вже уклав контракт із «Манчестер Сіті», я був доволі дорослим», – згадував Зінченко в інтерв’ю офіційному сайту «Арсенала».

Згодом один із селекціонерів донецького «Шахтаря» Артем Видерко розповідав виданню «Хвиля»: «Зінченка знаю з тринадцяти років. Особисто забрав його з Чорноморська лише за вісімсот доларів. Побачив Олександра там на турнірі. Потім повернувся до Донецька, оформив відрядження, взяв із цільовим призначенням готівку у клубній касі та здійснив перехід».

У 2016 році академію «Олімпіка» в Чорноморську було закрито, а база залишилася приблизно в тому самому стані, як під час відкриття.

Юність, Денисов і Серьогіна

Одного повноцінного спорткомплексу «Юність» навіть на невеличке місто, як виявилося, зовсім небагато, враховуючи, що головний паркет ділять усі: футзалісти, гандболісти, волейболісти, баскетболісти, представники єдиноборств тощо. Незрідка трапляються ситуації, коли тренування в одних спортсменів скасовуються через змагання інших.

У Чорноморську існувала лише одна футзальна команда. «Море» провело на професійному рівні 7 років (1997–2004), а кращим результатом стало 6-те місце в 2003 році в Екстралізі. Також у сезоні-2016/2017 одеський «UNI-LAMAN» уперше вийшов до Екстраліги та проводив домашні матчі в Чорноморську, але чемпіонат не дограв.

Перші кроки в «Юності» робили: капітан гандбольної збірної України Захар Денисов; срібна призерка чемпіонату світу (2021), двічі чемпіонка Європи (2013, 2017), учасниця Олімпіади в Токіо (2021) каратистка Аніта Серьогіна; двічі чемпіонка Європи (2013, 2015) та бронзова призерка Олімпійських ігор-2012 важкоатлетка Юлія Паратова; переможниця етапів Кубків світу з художньої гімнастики Дар’я Кобець. Однак усі вони чималу кількість тренувань провели ще й у спорткомплексі «Модуль», ігровий паркет якого не відповідає потрібним розмірам.

А ще були в місті футбольні команди Другої ліги «Портовик» і «Бастіон». Остання в сезоні-2009/2010 ледь не вийшла до Першої ліги – посіла 3-тє місце, поступившись вінницькій «Ниві» лише за додатковими показниками. Команда грала на оновленому «Шкільному» стадіоні з натуральним покриттям. Саме там проводилися дитячо-юнацькі змагання з легкої атлетики, зокрема й всеукраїнські.

Ще можна згадати чемпіона світу з шахів серед юніорів Євгена Штембуляка, який в останні роки проживає в США.

А що зараз?

Наразі в Чорноморську немає жодної професійної команди, як не існує колишніх академій Зінченка й Денисова: ФК «Олімпік» і ГК «Чайка» відповідно. Більшість ДЮСШ з усіх видів спорту, крім футболу, просто намагається вижити. Майже на всіх об’єктах займаються місцеві спортсмени, а місто доволі зрідка приймає якісь змагання національного рівня, вже не кажучи про міжнародний. Звичайно, пандемія, звичайно, війна, але ще до цього відбувався поступовий занепад розвитку спорту на рівні вищому, ніж дитячо-юнацькі або місцеві турніри. Нові спортивні споруди не будуються, старі, радше, просто намагаються підтримувати, ніж робити капітальний ремонт. Ще можна додати, що в місті закрилася база відпочинку «Чайка». А готель «Моряк», який припиняв існування, зараз знову функціонує. Саме тут здебільшого зупинялися спортивні команди, які приїздили до Чорноморська.

А скільки таких самих прикладів по всій Україні? На жаль, точно десятки, а, можливо, й сотні. Це – сумна історія, як населений пункт, який приймав міжнародні змагання та був одним із центрів пляжних видів спорту країни, може перетворитися на місце без спорту вищих досягнень. Хто в цьому винен? Держава? Місцева влада? Погіршення економічної та політичної ситуації у країні? Напевно, остаточну відповідь ми не знайдемо. Проте хочеться наголосити на іншому. Якби – навпаки – в Чорноморську вдосконалювали та поліпшували інфраструктуру, зокрема спортивну, якби в такі міста справді вкладались інвестиції, скільки б тоді в Україні було б таких Чорноморськів? Скільки б тоді країна отримала б Світоліних, Зінченків, Денисових і Серьогіних? Які б тоді місця Україна посідала на чемпіонатах Європи, світу й Олімпійських іграх? Враховуючи розміри країни, кількість населення та міст, є підозра, що місця куди вищі, ніж зараз. Однак цього ми вже, на жаль, ніколи не дізнаємось.

Ігор ЯВКІН