Ніколь КОЗЛОВА: «У тому матчі за збірну стояла, співала гімн та плакала»

Футболістка збірної України Ніколь Козлова перед матчем против команди Польщі розповіла про свої виступи за збірну та за шотландський клуб Глазго Сіті:

«Шо привабило в пропозиції з Глазго? Мені розповіли про проект, про те, який це історичний клуб. Найважливішим було те, яка в мене буде позиція і в який футбол команда грає, а на третьому місці – що це за клуб. Перед усіма трьома варіантами я поставила check (галочку).

Я люблю грати в позиційний, красивий футбол, але з результатом. Ми намагаємося пасувати. Коли можемо – завжди низом, але якщо треба, то й зверху. З думкою, що це виведе нападницю сам на сам з воротаркою. Я таке люблю, отримую кайф. Знаю свій стиль і розумію, що можу краще грати саме в такий, розумний, футбол.

У них сильні чоловічі команди, і звідти йдуть гроші. Чи важче нам без підтримки чоловічого клубу? Звичайно. Але наша команда вже стільки років існує і входить у топ Шотландії. У нас усі професіоналки, у всіх повні контракти. Є академія, команди U13, U15, U17. У нас немає свого стадіону, проте засновниці клубу побудували свій зал, роздягальню. Це здається дрібницями, але треба розуміти, як це важко без чоловічої команди.

Навіть з фанатами буває важче. Багато прихильників чоловічих клубів приходять на ігри жіночих команд, а в нас свої. Але це й круто, що вони приходять саме до нас. Вважаю, що наш клуб грає більш ніж у футбол. Ми стоїмо за жінок.

Рівень клубу проявляється й у підході до тренувань і відновлення. Тут багато працівників: лікарі, спеціалісти з фізпідготовки, ті, хто відповідає за наукову частину]та рахує наші GPS. Тренування розраховані за навантаженням. Вони знають, скільки нам треба пробігти спринт-дистанцій. У кожної своя. Я така футболістка, що багато спринтую в матчах і маю набігти на тренуванні стільки, щоб не було травм у грі. Бувало, що й годину бігала.

Читайте також:

ФОТО. Як жіноча збірна України готувалася до матчу проти Польщі

Найбільше я виросла «в голові». Не все було прям супер, але в моментах, коли важко, я навчилася – хоч і не на 100% – з цим боротися, розуміти, як треба далі грати й бути впевненою в собі. Багато книг про це читала, але завжди було важко на практиці це зробити.

Навчилася робити крок назад і дивитися, що виходить, а що – ні. Почала більше позитивних настанов собі говорити. Завжди звертала увагу на погане, а зараз більше кажу: «Ти це вмієш. Я в тебе вірю». Починаю й насправді в це вірити. Плюс моя родина завжди зі мною. Мама й тато знають, що мені сказати, коли голова трохи накрутилася.

Це робота, і далі треба буде над цим працювати. Це одна з найбільших частин гри, коли ти вже професіоналка. На такому рівні майже всі технічні, у всіх є розуміння гри, фітнес хороший – і різниця в тому, чи в голові все добре.

Поразка у фіналі Кубка Шотландії проти Рейнджерс із рахунком 0:3? Уся команда дуже засмутилася, тому що Глазго Сіті – це топ-клуб Шотландії, і в нас завжди завдання – перше місце в чемпіонаті й кубках. Ми були так близько і знаємо, що в нас сильна команда й ми могли перемогти. Маленькі помилки то тут, то там призвели до поразки.

З іншого боку, круто, що було так важко. Рівень у країні росте, і цього разу не дві команди були сильні, а п'ять боролися за перші місця. Важко не думати про те, що я як нападниця могла зробити більше, але треба радіти й другій позиції, тому що це велике досягнення. На наступний рік ми хотітимемо першого місця ще більше.

Думаю, нам потрібно швидше знаходити помилки й виправляти їх. Буває, не пішло, програємо 0:1 і не можемо ніяк переналаштуватися, щоб щось змінити. Важлива кожна маленька деталь. Грали, наприклад, з Хіберніаном, які на першому місці закінчили. Грали непогано, було 0:0, ніяк не могли забити. Можливо, були кращою командою в тому матчі, але на 90+7 хвилині пропустили стандарт. І все, замість навіть одного очка вийшов нуль, а в них – плюс три. Може, якби не це, були б на першому місці.

Над чим ще треба працювати – це захист стандартів. Прикро, коли пропускаєш на них, як-от у нашому останньому матчі проти того ж Хіберніана, де було 2:2. Тому що в цілому ми були сильнішими в кожній грі з цією командою, але, як бачите, кожна деталь важлива.

Матч у лютому із Селтіком? Гра закінчилася нічиєю 2:2, але я забила мʼяч, який потім став голом сезону. Та найкрутішим було те, що на цьому матчі були мої батьки, які прилетіли з Канади на два дні. Грати, коли твої там, і забивати такі голи – подібне нечасто трапляється.

Читайте також:

П'ЯТЕНКО: «Матч із Польщею буде корисним. Перевіримо, що можуть новачки»

Чому коуч збірної Володимир Пятенко не постійно ставить у старт? Я на це не можу повпливати. Можу тільки далі працювати й, коли дають шанс, його використовувати. Звичайно, мені хочеться грати, але треба розуміти, що це збірна України. Ти граєш більше, ніж за себе. Ти граєш за країну. Бувало прикро не виходити у старті, але це футбол. Якщо мені сказали вийти на 10 хвилин, я вийду й за ці 10 хвилин зроблю все, що можу, для команди.

Матч проти Чехії? Після такої паузи поза стартом ще дужче відчувала, як це круто. Пам'ятаю, як стояла, співала гімн і плакала. Коли гімн України грає, я завжди так реагую, але в той момент думала про все, що було за рік-півтора: як я працювала над собою й пахала.

В англійській мові є таке прислівʼя: Never ride your highs too high, or your lows too low (Ніколи не літай надто високо й не сідай надто низько). Тобто коли все добре, не можна літати в космосі, тому що звідти легко впасти. І коли все погано, не варто сильно розчаровуватися, адже у футболі все міняється отак (клацає пальцями). Треба бути завжди готовою».