«Нарешті ми повернулися в еліту». Український гравець б'є в Польщі рекорди

Артем Путівцев, який має у своєму активі одну гру за збірну України, перебрався до Польщі 2016 року. Відтоді захисник захищає кольори лише однієї команди – «Брук-Бет Термаліци» з Нецеча. Напевно, таких прикладів немає, принаймні складно пригадати, щоб український футболіст був настільки відданий одному іноземному клубу.

Зателефонувати Путівцеву у кореспондента Sport.ua була як мінімум одна причина. Його команда через три роки повернулася в Екстракласу.

– Артеме, тебе можна привітати з поверненням «Термаліци» у вищий дивізіон?
– Так (посміхається). Дякую. Нарешті після трьох років відсутності ми повернулися в еліту польського футболу.

– Які причини цьому посприяли?
– Насамперед, я це пов'язую з приходом амбітного тренера Марцина Брожа, який має гарний досвід роботи у збірній Польщі U-20. До того ж у нас підібрався хороший колектив. Було багато футболістів, які раніше виступали в Екстракласі, плюс талановита молодь. Усе це дало потрібний результат.

– Фінансування збільшилося?
– По ходу сезону, ні. Але з виходом у вищу лігу, гадаю, це станеться, оскільки будуть запрошуватися досвідчені виконавці.

– А який бюджет «Термаліци»?
– Знав би, сказав. Річ у тім, що здебільшого в Польщі клуб фінансує місто. А в нас приватні господарі, тому конкретних цифр я не знаю.

– На майбутній сезон, які будуть стояти цілі у команди?
– Предметної розмови ще не було. Але в будь-якому разі, не хочеться на один рік заходити у вищу лігу. Не для цього було витрачено стільки сил, щоб туди повернутися.

– У Польщі ти виступаєш уже дев'ять років. Ця країна стала для тебе рідною?
– Я не можу так сказати. Рідною для мене завжди буде Україна. Зрозуміло, що тут я звик, усе знаю, мене знають, тому є певний комфорт.

– Восени 2021 року ти отримав польське громадянство. Які привілеї це тобі дає?
– У принципі, нічого особливого. Просто я не числюся в «Термаліці» легіонером.

– А в побуті, які в цьому плюси?
– Та теж, особливо, ніяких. Хіба що легше їздити Європою.

– За «Термаліцу» ти провів 264 матчі. Ти вже рекордсмен команди?
– Так. Уже давно (посміхається).

– Керівництво клубу це якось відзначило?
– Два роки тому відзначали сторіччя клубу. Так от, фанати і керівники клубу обирали символічну збірну всіх часів. Потрапив у цю команду і я. Було дуже приємно.

– Приз вручили?
– Вручили іменну футболку та статуетку. Формальність, але ця нагорода цінна для мене.

– Із 2022 року за «Термаліцу» виступає два українці – Андрій Домбровський і Тарас Завійський. Ними в клубі задоволені?
– Тараса вже не буде в команді, бо з ним не продовжили угоду. А ось щодо Андрія ще ситуація не зрозуміла, оскільки наприкінці першого кола він зазнав серйозної травми коліна і поки що відновлюється, але водночас щодо нього тривають переговори.

– Скільки жителів проживає в Нецечі?
– Близько 700 осіб. Зазначу, що команда базується в Нецичі, хоча футболісти, крім головного тренера, проживають за 25 кілометрів, у місті Тарнув.

– Ваш стадіон вміщує 5 000 глядачів. Звідки вболівальники з'їжджаються?
– Тут густонаселений район. Поруч із Нецичей багато сіл, приїжджають фани і з Тарнува. Тож без підтримки ми не залишаємося (усміхається).

– Біженці з України є?
– Так, звісно. Багато хто навіть працює. На вулиці набагато частіше став чути рідну мову.

– У Польщі одноголосно підтримують Україну після вторгнення росії?
– Підтримують, але не так вже сильно, як це було в перший або другий рік війни.

– Тобі цього року виповниться 37. Цвях для бутсів у стіну ще не забив?
– Ні (сміється). Ще є сили й амбіції пограти. Хоча, звісно, часом замислююся про майбутнє, але поки що хочу допомогти команді.

– Ким себе бачиш після закінчення кар'єри?
– У будь-якому разі я хотів би залишитися у футболі. Тренером буду чи, скажімо, селекціонером, покаже час.

– Подальше життя пов'язуєш із Польщею?
– Подивимося, зараз не можу нічого сказати. Я сам родом із Харкова, хоча ми знаємо, яка там зараз ситуація. Поживемо-побачимо.