СВЬОНТЕК: «Йде постійна конкуренція – я не завжди буду першою»

Екс-перша ракетка світу, переможець п'яти турнірів Великого шолома Іга Свьонтек розповіла в інтерв'ю порталу Sport.pl про співпрацю з Вімом Фіссеттом, про те, на яких елементах її команда фокусується при тренуваннях, і про те, як вона сьогодні переживає невдачі.

– Кілька днів тому ти написала в Instagram: «Щороку час, проведений у Парижі, заряджає мене енергією на решту сезону». Як ти зараз, через кілька днів, оцінюєш свій виступ у столиці Франції?

– Позитивно – особливо з урахуванням того, як проходили мої попередні тижні. Я приїхала до Парижа з новою енергією, використала цей стан, щоб добре виступити на турнірі. Особливо матч з Оленою Рибакіною (в четвертому колі, 1:6, 6:3, 7:5), в якому я опинилася у серйозних неприємностях, показав, що в мене була внутрішня сила і можливість боротися, долати труднощі й вигравати матч. Потім я провела ще один впевнений поєдинок з Еліною Світоліною, і матч з Аріною Соболенко теж був дуже хорошим. Зрозуміло, що результат був не той, якого б я хотіла – але я програла першій ракетці світу. Гравчині, яка останнім часом виступала стабільно – хіба що за винятком фіналу Ролан Гаррос. Тож я задоволена – і вважаю, що це був крок уперед.

– Під час Ролан Гаррос ти розповідала, що після турніру в Римі намагаєшся змінити підхід – менше концентруватися на помилках і дивитися на свою гру більш позитивно. Наскільки складно це дається?

– Дуже складно. Якщо чесно – усе залежить від моменту і від того, скільки всього навалюється одночасно. Бувають місяці, коли все йде гладко, і здається, що не потрібно особливо стежити за такими речами – достатньо зосередитися на поточній роботі. Тоді настрій, думки в голові стають більш підтримувальними. Думаю, кожен – незалежно від того, займається він спортом чи чимось іншим – знає, що бувають періоди, коли стає важче. Справді, на турнірах перед Ролан Гаррос я була занадто сувора до себе. Це заважало зберігати ясність розуму – щоб вирішувати проблеми на корті у потрібний момент.

Парадоксально – але в якомусь сенсі мені допомогло те, що я рано вилетіла в Римі. У мене був час перезавантажитися, подивитися на себе збоку і подумати – що мені не подобається в тому, як я поводилася на корті. І в мене був час це змінити. Але це не відбувається клацанням пальців – потрібна постійна увага і залученість у цей процес. Кожен, хто працює над собою – знає, наскільки це копітка і повільна справа, як і будь-яка інша робота. Це був вдалий час, щоб цим зайнятися – і, думаю, у Парижі вже були помітні позитивні результати.

– Поточне місце в рейтингу для тебе – це тиск чи навпаки, ти відчуваєш, що з’явилася свобода? Зараз ти в ролі наздоганяючої – а не тієї, що постійно тікає, як у попередні роки.

– Не можу сказати, що я думаю про це щодня. Моя перспектива в цьому плані не змінюється. Навіть коли я була першою – завжди казала, що не дивлюся на рейтинги. І зараз усе так само. Але коли я повернулася в лютому після Australian Open – справді був момент, коли я відчула розчарування через те, як втратила першу позицію. Потім я зосередилася на роботі. Мені здається, багато хто звик бачити мене на вершині – і я сама, на мить, теж. Але спорт працює трохи інакше – всі розсудливі люди розуміють, що в спорті нічого не стабільно. Інші дівчата теж розвиваються, йде постійна конкуренція – я не завжди буду першою. Тим не менш, у повсякденній роботі – на тренуваннях, під час матчів – я про це взагалі не думаю. Я знаю, які в мене є інструменти – і що я можу показати на корті. Номер, з яким я виходжу – цього не змінює.

– Цей сезон точно не назвеш для тебе легким. Чим ти найбільше пишаєшся у першій половині року?

– Однозначно початком сезону. Турніри в Австралії були справді чудовими. Я провела багато роботи з відкритим розумом у передсезонний період – щоб впровадити деякі зміни, які хотів бачити Вім. І все спрацювало одразу в матчах. Це був дуже позитивний початок. І я пишаюся тією роботою, яку виконала перед стартом Ролан Гаррос. Хотіла зібратися – щоб бути готовою боротися на «Шоломі» за найвищі цілі й правильно реагувати в моменти, коли щось іде не за планом.

– Ти згадала зміни, які Вім Фіссетт хотів запровадити з початку сезону. Можеш уточнити – що саме?

– У першу чергу ми трохи змінили мою позицію при швидких м’ячах на форхенд – це дуже допомогло, тому що мій хват вимагає трохи більше уваги при таких ударах. Ми також працювали над подачею. Думаю, помітно – що я стала трохи краще подавати під бекхенд. Цим я дуже задоволена.

– Який матч у цьому сезоні ти вважаєш своїм найкращим?

– О, це складне запитання. Зрозуміло, що динаміка матчу також залежить від суперниці…

– Можливо, уже згаданий матч з Рибакіною в Парижі?

– Із останніх – так, це був справді чудовий матч. Якби довелося вибирати – я б зупинилася на ньому. Те, як я переломила хід гри – ми обидві показували теніс дуже високого рівня. Олена почала матч практично ідеально. Те, що я виграла цю зустріч – дало мені багато, і, звичайно, входить у топ моїх найкращих матчів. Відмінними були і матчі з Кейті Бултер на United Cup – і з Медісон Кіз на Australian Open. Хоча останній я не передивлялася – тому складно оцінити з екрана. Згадаю також матч у Маямі зі Світоліною – важко вибрати один.

– Над чим ти та твій тренер працюєте в першу чергу на тренуваннях зараз?

– Думаю, в перші дні на траві головне – адаптація до покриття. Можливо – зміна того, як я рухаюся. Потрібні інші рухи – треба по-іншому зупинятися перед м’ячем. Ми тільки почали тренування на трав’яному корті – але Вім уже підготував тактичні установки, які я маю реалізовувати. Ми будемо відпрацьовувати це на кожному занятті – щоб потім застосовувати в матчах. Частіше використовуватимемо слайс, зрізану подачу – яка на траві приносить багато очок.

– На останніх пресконференціях ти казала, що суперниці вже добре знають твою гру – і ти шукаєш нові рішення. Якими можуть бути ці рішення?

– Думаю, це комбінації слайса і укорочених ударів. Перед ґрунтовим сезоном я пообіцяла собі – робити хоча б два укорочених за матч (сміється). Як видно, не завжди легко це реалізувати – особливо коли відчуваєш, що кожне очко важливе, і хочеться зіграти максимально надійно. Але я все одно хочу розвивати свою гру в цьому напрямку – і робити її більш різноманітною.

– Ти працюєш із Вімом Фіссеттом уже вісім місяців. Які результати цієї співпраці ти бачиш?

– Це вже не така велика зміна – як у момент розставання з тренером Щержпутовським і початку роботи з Вікторовським. Тоді я була молодшою – у мене було менше тенісного досвіду. Прогрес був значно помітнішим – я впроваджувала нові речі, яких раніше не знала і не могла реалізувати. За останні роки я багато чого навчилася – тому зараз таких "еврик" стало менше. На цьому етапі кар’єри – окрім різноманіття гри – ми просто шліфуємо деталі.

– Напевно, складніше підвищити рівень із 99 до 100%, ніж із 80 до 85%?

– Точно – саме так. Ми концентруємося на деталях. Думаю, коли я правильно переношу енергію на корт – це дає найбільший ефект. Плюс техніка, яку ми намагаємося довести до автоматизму на тренуванні.

– Як ти справляєшся з невдачами за останні місяці? Де знаходиш підтримку та спокій? Чи стало тобі простіше порівняно з минулими роками?

– Чесно кажучи – не думаю, що щось сильно змінилося. Кожна поразка – різна, важко порівнювати. Все залежить від мого стану. Якщо я почувалась невпевнено перед турніром, але дійшла, наприклад, до півфіналу – як у Мадриді – то вважаю це хорошим результатом. А якщо програла в півфіналі Australian Open, маючи матчбол і показуючи найкращу гру за турнір – то це боліло сильніше. Все залежить від різних факторів. Але я досить швидко перемикаюся і намагаюся дивитися ширше – залишаюся вмотивованою покращувати певні речі.

– Це результат твого дорослішання – чи більше заслуга Дарії Абрамович?

– Раніше поразки справді переживались важче. Дарія навчила мене дивитися ширше – і переформульовувати думки й установки. Коли я була молодшою і емоційнішою – це було значно складніше реалізувати в реальності. Але після кожної поразки я завжди повна рішучості щось покращити. Майже одразу хочу зрозуміти – що зробила не так і як цього уникнути наступного разу. Звісно, наступний турнір буде не одразу – треба спершу відпрацювати все це на тренуванні.

– У Парижі ти на одній із прес-конференцій сказала: «Мені б хотілося пожити, наприклад, кілька місяців у Варшаві. Подивитися, як живеться в нормальному ритмі – з понеділка по неділю...»

– Я б не сказала, що справді цього хочу. Це не те, про що я думаю щодня. Просто поставили запитання – яка моя мрія поза тенісом. Говорю про це – тому що зараз з’являться розмови, нібито я хочу взяти паузу, а це неправда.

– Все ж уточню з приводу цієї паузи, яку ти брати не хочеш. Деяким це допомагає – Лінда Носкова, наприклад, торік взяла три місяці відпочинку, поїхала у відпустку. Ти розглядаєш коли-небудь такий варіант?

– Я не відчуваю такої потреби. Навіть коли в минулому я її відчувала – але все одно продовжувала працювати – це призводило до задовільних результатів. Я не думаю, що це було б правильним рішенням. Я знаю, наскільки важко повертатися – навіть після місячної паузи, як це було (восени 2024 року, коли було відсторонення). Мені комфортніше бути в ритмі – і рухатися своїм шляхом.
Теніс – дуже вимогливий вид спорту. Не знаю, яким буде мій календар у майбутньому. Можливо, я пропущу один-два турніри – щоб освіжитися й повернутися з новими силами. Як зараз, після поразки в Римі. Але точно не відчуваю потреби робити перерву – щоб пожити якось інакше. Ще прийде час. А поки я щаслива, що можу жити так, як зараз – тому що це неймовірно.

– Хуберт Гуркач працює з консультантом Іваном Лендлом, у Агнешки Радванської була Мартіна Навратілова, у Коко Гауфф – Бред Гілберт і Пере Ріба. Ти розглядала можливість додати в команду когось у подібній ролі?

– Усі тренери, з якими я коли-небудь працювала – завжди були відкриті до цього. Я й сама про це думала. Але, якщо чесно – часу на тренування і так мало. Навіть підготовчий період триває лише чотири тижні – якщо виступаєш на WTA Finals. Мені здається, просто немає відповідного моменту. Іноді я не встигаю реалізувати навіть те, що хоче впровадити Вім. Хочу щось застосувати в матчі – а відчуваю, що ще не встигла це відпрацювати. Коли у нас всього чотири дні перед турніром – це непросто.