Денис МІРОШНІЧЕНКО: «Лупашко прийшов у Карпати і змінив все»

Результат львівських «Карпати» після повернення до УПЛ став неочікуваним для багатьох футбольних експертів. «Леви» фактично до останнього туру боролися за єврокубки, нічим не уступаючи набагато фінансово сильнішому «Поліссю». Який секрет успіху? Може головний тренер або колектив? Відповідь на це і багато інших запитань ми отримали від одного з лідерів львівського клубу Дениса Мірошніченка, який надав сайту Sport.ua ексклюзивне інтерв’ю.

– Денисе, як у вас справи? Як плануєте провести відпустку?
– Справи – чудово, нам надали час на відпочинок. Планую провести 20–25 днів із родиною, з близькими. Набратися позитивних емоцій і поступово готуватись до нового сезону.

– У «Карпати» ви перейшли разом із Володимиром Адамюком і Яковом Кінарейкіним. Це було якось узгоджено чи просто так вийшло?
– Ні, це все вийшло дуже спонтанно. У мене все вирішилося буквально за один день: з’явився інтерес, ми домовилися – і вже наступного дня я приїхав у Львів. Там побачив Яшу, потім і Вову – вони теж були на базі «Карпат». І ось так за день-два ми вже всі були в команді.

Звісно, я був радий. Ми працювали разом у «Дніпрі-1», і я щиро вважаю, що це класні хлопці. Дуже приємно опинитися з ними знову в одній команді.

– Перед тим, як ви підписали контракт із «Карпатами», з’явилась інформація про інтерес з боку «Металіста 1925». Це правда? Якщо так - чому не домовилися з ними?
– Думаю, не зовсім коректно обговорювати, хто що хотів. Я гравець «Карпат», і я там, де дійсно щиро хотів бути. Не бачу сенсу чекати на щось інше чи розмірковувати, як могло б бути. Я щасливий саме тут.

– Вже згадували Володимира Адамюка. Як думаєте, чому він відмовляється від інтерв’ю?
– Важко сказати. Він дуже позитивна людина, веселий, добрий. Може, просто бере паузу - щоб потім дати одне велике, змістовне інтерв’ю одразу на всі запитання. Він дуже класний хлопець, товариський.

– Я ще з часів «Дніпра-1» пам’ятаю, що з ним було складно щось записати після матчу. І в медіа його практично не видно.
– Так, погоджуюсь. З боку здається, що це не зовсім на нього схоже – бо він справді дуже відкритий у житті. Але тут уже краще в нього самого запитати.

– Розкажіть детальніше про роботу Владислава Лупашка. Спочатку він вивів «Інгулець» в УПЛ, а тепер і перший сезон із «Карпатами» – доволі успішний. Чим він вас здивував як тренер?
– Він дуже нестандартна людина – у хорошому сенсі. Мені дуже сподобалося, з якою легкістю він увійшов у колектив. Уявіть: він прийняв команду буквально за тиждень до старту чемпіонату. Не формував склад, не підбирав під себе гравців - просто прийшов у «Карпати» і змінив все.

– Що тренер додав нового?
– Дав кожному віру, впевненість, заряд. І молоді, і досвідчені футболісти виросли за цей сезон. Уся Україна бачила наш прогрес - і це заслуга тренерського штабу, керівництва клубу, яке нас підтримувало в усьому. Комплексна робота всієї структури під назвою «Карпати».

– Чого бракувало, щоб зайняти місце, яке надає право на єврокубки?
– Нам нічого не бракувало, все було на найвищому рівні. І, чесно, мало хто вірив, що «Карпати» будуть боротися навіть за вісімку. А ми до останнього туру були за крок від єврокубків.

Все було в наших руках і ми самостійно втратили можливість потрапити в єврокубки. Незважаючи на це, хочу підтримати усіх причетних до успіхів цього сезону в «Карпатах». Вважаю, що проведена робота не була даремною. Ми становимось краще і краще. Взимку ми запланували зробити крок уперед і так й сталось. В нас ніхто не вірив, але ми до останнього боролися. За грою ми також виглядали цікаво, тому дякую тренерському штабу, хлопцям і нашим вболівальникам. Лише дебютний рік після Першої ліги, але ментально всі виросли дуже сильно. В наступному сезоні сподіваємось на кращий результат.

– Що не так було в матчі із «Зорею»? Вони були немотивовані, ви забили першими – і все одно програли.
– Мені здається, нам просто не вистачило другого гола. Ми мали два дуже хороших моменти після першого забитого. Ян Костенко пробивав небезпечно, потім Амбросій Чачуа мав шанс забити у порожні ворота. Якби ми тоді забили вдруге - результат був би інший. Але сталося, як сталося.

Я все одно хочу подякувати команді. Ми провели величезну роботу. Тепер маємо зробити ще один крок уперед, винести урок й рухатися далі. Повторювати помилки не плануємо.

– А щодо Амбросія Чачуа – багато хто його не помічає, у тому числі і преса, але ви кілька разів згадували про нього як про лідера.
– Так, він один із найважливіших для нас гравців, у колективі. Його внесок ледве не найбільший в успіх клубу. Забив, якщо не помиляюсь, 10 голів і зробив 2 асисти. Він щиро любить цей клуб, віддає себе повністю на полі. Я сподіваюся, це ще не його найкращий сезон, а найкращий та найрезультативніший – ще попереду.
Він – капітан, лідер, чудовий хлопець. Хочеться, щоб преса звертала більше уваги на таких людей, «тіньових лідерів» команд.

– Ви можете зіграти практично на будь-якій позиції на фланзі. Де вам комфортніше і яка позиція була найнезвичнішою?
– Я багато грав як справа, так і зліва – думаю, десь порівну. Виступав і вінгером, і опорником, і центральним захисником, і навіть під нападником.
Це й експерименти, і моя універсальність. Найзручніше - крайній захисник, там почуваюся найкраще. Але завдяки досвіду можу закрити багато позицій.

Проблемно? Хіба що воротарем – було б незручно (сміється, – прим. І.Л.)

– Що для вас означає носити капітанську пов’язку?
– Передусім – відповідальність. Перед хлопцями, які довірили тобі цей статус. Ти маєш захищати їхні інтереси й на полі, і поза ним. Особливо в клубі з такою історією, з таким фанатським рухом, у місті, де футбол – частина життя.
Але я не один: у нас є чотири капітани – Амбросій Чачуа, Вова Адамюк, Влад Бабогло і я. Всі розподіляємо обов’язки. І, звісно, головний тренер – він бере на себе найбільшу відповідальність. Тож у нас усе збалансовано. Немає такого, що вся відповідальність на одній людині. Це справжній колектив.

Ігор ЛИСЕНКО