Від Алехіна до Таля: 5 чемпіонських розгромів від людини на купюрі

Витриманий Керес

Він так і не став чемпіоном світу, але здобув унікальне пошанування: став першим шахістом в історії, якого увічнено на купюрі – 5 естонських крон (а згодом його зображення з’явилося на монеті в 2 євро). Пауля Кереса називали найменш радянським із радянських шахістів: елегантний костюм, бездоганний проділ, ефектна краватка, вишукані манери, неповторний шарм. На тлі обридлої совкової повсякденності він справді видавався білою вороною. Народився в Нарві в 1916 р., вчився грати за німецькомовними книжками, мультичемпіон Естонії та мультичемпіон СРСР.

Коло інтересів маленького Пауля було зашироким: піаніно, складання кросвордів, виготовлення глиняних музичних інструментів, шахи, теніс (мав 1-й розряд із цього виду спорту), футбол, волейбол, плавання, секретарство в спортивному гуртку в гімназії. Після радянської окупації Естонії бере есересерівське громадянство (водночас російської мови він попервах абсолютно не знав!), й на чемпіонаті Країни Рад 1940 р. посідає 4-те місце. У буремні 1940-ві грає в змагах на території Третього Рейху, вноситься до переліку ворогів Радянської влади в Естонії, однак за сприяння та всебічної підтримки естонських енкавеесників і керівництва тамтешньої компартії поступово заслуговує індульгенцію. Втім, доноси та наклепи на шахіста тривали, однак після смерті Сталіна ситуація дещо нормалізувалася, а Керес дістав змогу опікуватися безпосередньо шахами. Хоча під наглядом КДБ видатний гросмейстер та його дружина Марія Констанція (прожила довге життя, покинула цей світ у 97-річному віці вже в ХХІ ст.) перебували весь час. В одній із довідок з архівів КДБ 1965 р. зазначено: «Родина живе бучно, є власником американського лімузину». Саме так! На межі відлиги й застою!

Вічно другий

У 1950–1960-ті Пауль чотири рази поспіль посідав 2-гі місця в турнірах претендентів, не дістаючи змоги відібратися на матч за світову шахову корону. «Вічно другий» – прикре прізвисько, однак приклеїлося воно до Кереса міцно. Міг стати й першим радянським (ох, кортить взяти це слово в лапки в цьому контексті!) президентом ФІДЕ, адже його кандидатура не спричиняла опозиції в західних країн, однак не виявив відповідної волі, визнавши, що не зможе бути самостійним на чолі ФІДЕ. «Самостійно я можу лише книжки писати», – казав Керес.

Показовий факт. Коли в 1974 р. на Віктора Корчного чекав фінальний матч претендентів проти Анатолія Карпова, Спорткомітет і керівництво шахової федерації СРСР були повністю на боці його суперника. Звісно, для радянських гросмейстерів це не було секретом. Корчному запропонували свої послуги лише Бронштейн і Керес. Та, зрештою, дебютними ідеями Бронштейна Корчной скористався, а от пропозицію Кереса відкинув. «Я зробив із ним лише кілька нічиїх, програвши чотири партії, і в мене було відчуття, що, якби я погодився на його допомогу, за шахівницею боровся б уже він, а не я. Шаховий авторитет Кереса занадто тиснув на мене», – пояснював своє рішення Корчной через багато років. До речі, шаховий дисидент вважав, що якщо б Керес залишився на Заході (а відповідна змога була, Стокгольм приваблював), то чемпіонську корону, зрештою, завоював би. Цікава думка, варта глибокого пропрацювання.

Остання перемога доброзичливого аристократа

31 травня 1975 р. Керес прилетів із Ванкувера (де в останньому турі представницького турніру здолав білими американця Волтера Брауна) до Гельсінкі. Наступного дня гросмейстер мав вирушити кораблем до Таллінна, але в готелі йому стало зле, й Кереса госпіталізували до лікарні Гельсінського університету. Лікарі діагностували інфаркт. Наступного дня гросмейстерові полегшало, його навідував у палаті фінський шаховий діяч Сімо Нуотіо. Кересові порекомендували залишитися в лікарні ще на два тижні, тому дружина не квапилася їхати до нього. Та через кілька днів у 59-літньому віці Керес пішов із життя.

В поховальній процесії Пауля Кереса на вулицях Таллінна взяли участь близько 100 тис. осіб (населення Таллінна на той час не перевищувало 400 тис. жителів): чоловічий хор, сила-силенна квітів, труну з тілом несли найкращі спортсмени Естонії тогочасся. Шахіста поховали на цвинтарі Метсакальмісту, де знайшло вічний спокій чимало видатних діячів Естонії.

Якщо казати про творчу манеру великого естонського гросмейстера, то його можна назвати універсалом. І яскраві жертви, й якась замежна гострота (прихильність до королівського гамбіту – тому свідчення), й вміння терпіти у в'язкій позиційній боротьбі, й віртуозність в ендшпілі та енциклопедичність дебютних знань – усе це ознаки справжнього майстра. В ньому було щось таке, що можна було назвати, за визначенням німецького гросмейстера Вольфганга Унцикера, «доброзичливістю аристократа». Згадаймо деякі його звитяги над чемпіонами світу (а Керес перемагав 9-х володарів вищого шахового титулу, крім нього, це ще виходило лише у Віктора Корчного та Олександра Білявського), які без перебільшення ввійшли до скарбнички шахового мистецтва.

1. Керес – Алехін, Маргіт, 1937

Чудова звитяга естонця, яка багато в чому зумовила його загальну перемогу (разом з американцем Ройбеном Файном) на турнірі у британському Маргіті. Алехін, зрештою, відстав на 1,5 очка, не зігравши жодної партії на турнірі внічию. Не без жертви ферзя, та тут суперник Кереса не став її приймати. Щойно Керес заніс руку для цього ходу, Алехін пішов із турнірної зали без жодного слова. Однак через 20 хвилин повернувся, щоб визнати свою поразку, адже мату, якщо прийняти жертву, не уникнути. Зауважу, що естонець іронічно називав російського чемпіона світу «Альошкою».

2. Керес – Капабланка, Харлем, 1938

Жертву коня великий кубинець не прийняв. Як наслідок, залишився без пішака. Й цю невеличку матеріальну перевагу естонець згодом майстерно реалізував. І на цьому АВРО-турнірі Керес розділив 1–2-ге місця з Ройбеном Файном. Позаду залишилися Ботвинник, Алехін, Ейве та Капабланка. Естонський гросмейстер виявився єдиним на тому елітному змагу, хто не зазнав жодної поразки!

3. Ейве – Керес, Роттердам, 1940

Чудовий приклад творчості видатного естонського шахіста, коли ферзя (знову!) принесено в жертву атаці. Дехто свого часу вважав ту жертву не зовсім коректною, але, зрештою, дослідники творчості Кереса дійшли висновку, що все було продумано якнайкраще. Після жертви ферзя і до того, як Ейве склав зброю, пройшла добра дюжина ходів.

4. Керес – Спаський, Гетеборг, 1955

Яка ж красива матова атака на короля чорних! Знову запропоновано жертву ферзя, і черговий чемпіон світу одразу визнає марність своїх сподівань врятуватися! На цьому міжзональному турнірі за 21-го учасника Керес фінішував 2-м після Давида Бронштейна.

5. Таль – Керес, Белград, 1959

У тому кандидатському турнірі переміг Таль, однак із 4-х партій проти Кереса рижанин програв 3, а виграв лише однораз (нічиїм – зась!). Цю партію було зіграно в 24-му турі, й естонський шахіст у ферзево-коневому ендшпілі зумів застукати зненацька Таля маневрами свого ферзя, дістати 2-пішакову матеріальну перевагу й довести, зрештою, партію до перемоги.

Олексій РИЖКОВ