ПСЖ – відмінник, а Інтер без Попелюшки. 22 висновки після фіналу ЛЧ

«Якщо б у фіналі грали каталонці, було б краще», – кажуть в один голос люди після головного поєдинку сезону. Що ж, дійсно було б з точки зору інтриги: результат у фіналі (5:0) є аномальним (більше 30-и років ніхто у вирішальній грі ЛЧ не вигравав з різницею у 4+ м’ячів), тож неважко припустити, що «Барселона», а ще – «Баварія», «Ліверпуль» та навіть «Реал» виглядали б краще, аніж виглядав «Інтер». Все так. Але все ж таки італійці заслужили зіграти у Мюнхені, тож вони точно не вкрали в нас суперматч – просто не змогли допомогти в організації такого. «Не змогли» – це взагалі про весь сезон «Інтера», який програв все – від важливих чемпіонату та ЛЧ до менш престижних Кубка Італії та Суперкубка країни. А ще декілька місяців тому на пресконференції Індзагі показував пальцями, скільки трофеїв виграє його команда… І показував максимум – 3. Помилився. На 3.

У цьому матеріалі розбираємось, як так вийшло, що головний матч сезону завершився головним розгромом сезону. І намагаємося не перехвалити «ПСЖ». А це, я вас запевняю, дуже важко.

1. Рідкісний випадок: командам-фіналістам ЛЧ не треба було нічого доводити у фіналі. «ПСЖ» пройшов чемпіонський «Ліверпуль», після – ще й міцний «Арсенал». А шлях «Інтера» пролягав через «Баварію» та «Барселону» – команди з, можливо, найсильнішими атаками у Європі. У 2024-му у вирішальному поєдинку грала «Боруссія», яка дійшла так далеко через погану реалізацію суперників. У 2023-му у Стамбул завітав «Інтер», який був переконливим на полі – але мав просту сітку. І так майже кожен рік: якійсь з команд, хоча б одній, треба було доводити у вирішальному поєдинку, що вона гідна трофею. Але цього разу – ні. Перемога будь-якої була б заслуженою, враховуючи їхній досвід на етапі ліги та у плей-оф. Тому перед грою Енріке і казав, що переможе той, хто зможе краще підлаштуватися. Мови про «грати у свій футбол 90 хвилин» не йшло. Результат понад усе.

2. «Інтер» взагалі не здивував на м’ячі: поставив все на вертикальність. Але вибігти в атаку не міг. Коли опинявся з круглим у ногах, одразу шукав можливість зробити пас уперед, а якщо не виходило – одразу пасував назад (часто – декілька разів поспіль), щоб витягнути суперника у пресинг та створити якісь вільні зони. Суперник витягувався, але зон не те щоб ставало багато, оборонний блок суперника розхитати не вдавалося взагалі. У якийсь момент «Інтер» просто втрачав м’яч через передачу у боротьбу чи під тиском. План А з вертикальними атаками не спрацював. План Б з розхитуванням – також. Більше планів того, як створювати моменти, у команди не було.

3. «Інтер» жодного разу до пропущеного на 12-й хвилині навіть швидко центр поля не перейшов. Тут вам і пресинг «ПСЖ», і власні втрати через меншість у момент атаки (італійці не виходили з оборони великими силами). «Інтер» зарекомендував себе протягом цього турніру командою, яка, можливо, найкраще з усіх контратакує – і завдав 0 (нуль!) ударів у контратаках у фіналі. Для порівняння, «ПСЖ» мав 4 таких спроби. Виходить, французи і володіння забрали, і краще вертикально накатувались – тотальна перемога. Хоча у першому таймі це було скоріше тотальне знешкодження суперника.

4. «ПСЖ» забив один з найбільш вишуканих голів сезону, якщо брати до уваги тільки чемпіонські матчі. На простому прикладі: у фіналах ЛЄ та ЛК переможними стали м’ячі, які прийшли з простих навісів. А тут – повноцінний розіграш, коли останній футболіст у ланцюжку забиває у порожні ворота. Естетично чудовий гол. І, що важливо, він не те щоб дуже складний. Вітінья елегантно розрізав оборону суперника пасом на Дуе тому, що залишився сам перед штрафним майданчиком. Чому? Бо його прямий опонент допомагав захищатися на фланзі. Тобто «Інтер» все робив так само, як проти «Барселони», коли Ямаля зустрічали двоє, але тут +1 в обороні на фланзі – це -1 у центрі. Вітінья покарав. А якби хтось з центральних пішов за португальцем, то сам залишився б, наприклад, Невеш – це також вирок. «ПСЖ» атакує великою кількістю виконавців, тому суперник змушений обирати: або в обороні кожен грає з кожним (є ризик, що захисника обіграють), або створюються ситуації з підстраховкою (є ризик, що когось залишать самого). Гарних рішень нема. Тому атака «ПСЖ» і крута.

5. Святкування футболістами першого голу у матчі – це концентрований «ПСЖ». Хакімі, який забив, стояв майже впритул до Дуе з викинутим уперед вказівним пальцем та відставленим великим, Дуе – у такій же позі, вказував на Хакімі. І мінімальна емоція не обличчях при цьому. Це ніби кричить: «Ми круті, але не зухвалі». Жодних жестів до суперників або їхніх фанатів, жодних надмірних емоцій. Бо провокації та шалені святкування – це не про «ПСЖ». «ПСЖ» прямо зараз – це про гру у найкращий футбол і про чітке усвідомлення командою, що вона грає у найкращий футбол. І про командність – тому гравці і вказували одне на одного. Навряд Дуе та Хакімі планували організувати гол на двох у фіналі, тому це святкування – рішення у моменті. У моменті футболісти «ПСЖ» відчували себе частиною команди, крутими, але не всесильними. Ну вау. Весь проект в одному святкуванні.

6. Італійці впродовж турніру (майже) ніколи не були змушені відіграватися. На етапі ліги пропустили тільки 1 гол – там зрозуміло. У плей-оф проти «Баварії» жодного разу не пропускали першими за рівного рахунку. Проти «Барси» було, але тільки наприкінці другої зустрічі – відігратися допоміг випадок у вигляді Ачербі на вістрі атаки. Тобто ми і не бачили фактично «Інтер» у ролі наздоганяючого. А він точно вміє грати у топ-матчах, коли поступається? Фінал дав відповідь. Однозначну.

7. «Інтер» майже не торкався м’яча на третині поля суперника, хоча мав володіння. Це про якість оборони «ПСЖ». Станом на 17-ту хвилину рахунок за дотиками 142 на 124, але в останній третині – 35 проти 6-и. Шокує саме різниця. Вона абсолютно шалена. Хоча і не дивно, адже «Інтер» ніяк не міг закріпитися в останній третині поля. Тільки отримував м’яч там – або втрачав, або його витискали. Одна команда не те що не створювала моменти – вона навіть не атакувала. Володіння міланців було стерильним.

8. На 20-й хвилині «Інтер» вперше закріпився на третині «ПСЖ» та пішов великими силами в атаку – під далеке вкидання з ауту. Результат – пропущений швидкий випад на власні ворота та 0:2 на табло. Уявіть, наскільки це важко морально: в тебе нічого не виходить на м’ячі, і ось у момент, коли ти вперше доторкнувся до снаряда у штрафному майданчику суперника (19-а хвилина, Тюрам), тебе одразу безжально карають. Як взагалі грати у футбол, коли суперник настільки ідеальний? «ПСЖ» – абсолютні вбивці. Тут реалізували першу ж атаку на швидкості, у Бірмінгемі раніше – перші дві. Тому парижани і стали найкращою командою розіграшу за голами у контратаках – 6. До цього ще повернемось пізніше.

9. Не помилялися вікові тренери у дитячих футбольних школах, які казали: «Атаку – до удару». Часто таких спеціалістів критикували, адже типовий «робітник центру простих рішень» найчастіше не тямив у сучасній тактичній підготовці та викладав дітям мистецтво грати без ускладнень та творчості – і шкодив їхнім кар’єрам. Так от, «ПСЖ» – це і є «атаку – до удару». Навіть дещо смішно. Виявляється, окремо ця вказівка працює: парижани у топ-6 клубів ЛЧ за кількістю голів, які забити у результаті спроб з-за меж штрафного майданчику. Однак я не тільки про дальні удари – ще й про вистріли з незручних позицій та неробочих ніг. Один тільки Хвіча декілька разів пробивав з гострого кута та слабшою лівою – і був близьким до голу. Якщо домалювати півколо біля штрафного майданчика так, щоб все ж вийшло саме коло, то виявиться, що у «ПСЖ» з його середини 39% ударів у матчі, в «Інтера» – аж 63%. І це не про краще/гірше – а про підхід. Французи не шукають кращої позиції для удару, а б’ють тоді, коли є шанс це зробити. Якщо перемогли у фіналі та виграли ЛЧ, то підхід дієвий. Може, «ПСЖ» зуміє зародити тренд.

10. За увесь перший тайм «Інтер» пробив двічі, обидва рази – з кутових. Усього за матч команда виконає 8 спроб, більшість з яких – або безперспективні дальні, або зі стандартів. Тобто з гри нічого у першому та майже нічого у другому таймі. Але ж проблема не у відсутності ударів або передач під удари – майже не було доставок круглого в останню третину. І ось саме це вже проблема. Дюмфріс не може асистувати на Мартінеса пасом з центральної лінії поля. Вирішити проблему повноцінно Індзагі за увесь матч так і не зміг – тому на рахунку «Інтера» тільки 1 явний гольовий момент та менше одиниці xG у поєдинку, де він із перших хвилин був змушений відіграватися.

11. Найскладнішою для «ПСЖ» задачею у першому таймі було виконувати власні стандарти. От взагалі нічого не виходило. Якісь удари все одно з них приходили, але моменти – ні. Може, це єдина відчутна слабкість «ПСЖ», який за весь турнір забив після штрафних та кутових тільки 5 голів – менше, аніж, наприклад, «ПСВ» (8), який вилетів аж у 1/8 фіналу. У цій ЛЧ 5 клубів відзначилися 20+ разів з гри, і серед них парижани є другим найгіршими за кількістю голів зі стандартів. Якщо підтягнуть і цей аспект… Страшно за європейський футбол.

12. Французи грали у пас майже безпомилково. У Невеша до перерви 42-і передачі – й усі точні. Вітінья пасував у матчі більше – і видав 90%. Барколя вийшов та віддав асист – і не помилився жодного разу у 12-и передачах. Тут майже у кожного шалений показник. І це враховуйте ще той факт, що «ПСЖ» виграв матч достатньо рано – і міг втратити концентрацію. За поєдинок у нього 88% точних пасів, ближче до перерви під час гри показували титром усі 92% – якщо б інтрига трималася довше, «ПСЖ» міг би грати у володіння ще більш вдало. Тобто не було такого, що уперлися у стелю. Французи могли тримати круглий ще краще. Я не впевнений, що у цьому компоненті вони мають хоча б одного конкурента у Європі.

13. Енріке прийняв Доннарумму таким, яким воротар є. Повністю. Протягом поєдинку «ПСЖ» виконав 48 довгих пасів, з яких аж 15 – це внесок кіпера. Таким чином, аж 50% передач воротаря не були короткими. І це ми говоримо про «ПСЖ», який хоче розігрувати м’яч від воріт, та про матч, у якому «Інтер» не чинив великого тиску на стража воріт – відсоток справді завеликий. Бо Енріке розуміє, що Доннарумма погано грає ногами – тому і має настанову ухвалювати найпростіші рішення. Проти «Арсеналу» у матчі-відповіді було те саме, але під тиском – аж 18 з 29-и пасів Джіджі не були короткими. Насправді, тут 2 головних висновки. Перший: Енріке не настільки сектант володіння, як ми думали. Другий: «ПСЖ», цілком можливо, піде за новим воротарем влітку, адже Енріке – все ж сектант.

14. Найскладніші задачі для оборони «ПСЖ» у цій ЛЧ – масовані атаки. Це другі матчі проти «Ліверпуля», «Астон Вілли» та «Арсеналу». Кожен – нова історія, але кожного разу проблеми для «ПСЖ» суперники створювали тоді, коли нападали великою кількістю футболістів. Тоді Хакімі ухвалює невдалі рішення та губить суперників, а центральні півзахисники програють дуелі. Так от, у чому проблема: «Інтер» так не вміє. Він може атакувати позиційно, так, але щоб усім складом – майже ніколи. Тим паче у великому матчі. Найкращі поєдинки сезону «Інтер» провів тоді, коли вибігав у контратаки на ворота суперників, а не йшов у навалу. І ось фінал, ти летиш 0:2 станом на перерву – і треба тиснути всім складом. Італійці навіть спробують це зробити у другому таймі – і пропустять ще. Бо це не їхній футбол. «Інтер» апріорі не міг поставити перед обороною «ПСЖ» найскладнішу для неї задачу. Тому на 0:2 гру де-факто було завершено.

15. Команда важливіше за окремого гравця. Навіть коли рахунок 3:0 у фіналі ЛЧ, а цей гравець взяв пряму участь у кожному з голів. Енріке залишився собою. Дуе мав жовту, а Дембеле та Кварацхелія дещо більше дають атаці – тому тренер і ухвалив максимально прагматичне рішення зняти з гри саме вундеркінда. А, ще й напад освіжив, адже вигравати лише 3:0 у фіналі ЛЧ – це, звісно, розчарування. От 5:0 – вже краще, хоча також мало. Дуе міг провести на полі всі 90 хвилин та відсвяткувати історичний успіх прямо на полі – але тренер вирішив, що продовжувати возити опонента важливіше. Бо це Енріке, а не якийсь там Клопп. Раціональні рішення переважають над емоційними. Це не добре і не погано – просто дуже чітко. Круто, що Енріке не зрадив собі у фіналі. Навіть у такій дрібниці.

16. Лава запасних «Інтера» – жахлива. Біссек, Залевськи, Августо, Дарміан, Аслані – ці футболісти вийшли на поле у другому таймі у складі міланців. Хто з них повинен був врятувати команду? А хто з них хоча б місце на лаві запасних «ПСЖ» мав би? Індзагі – розумний дядько, який вигравав матчі у плей-оф замінами. Той же Фраттезі забивав переможні і «Баварії», і «Барселоні». Але тут Сімоне дивиться на лаву – і розуміє, що Фраттезі не допоможе. Він на 22-му місці у складі команди за кількістю пасів на 90 хвилин у Серії А (26), Залевськи краще (43), Аслані – найкращий у клубі (85). М’яч не рухається уперед – отже, потрібні сильні на ньому «вісімки». Тому без Фраттезі. На лаві були Арнаутович та Таремі, які саме фінішери – а м’яч далеко від воріт. Тоді забігання Мартінеса важливіші, підігравання Тюрама – також. Не було сенсу випускати інших форвардів. Тільки уявіть собі, як було Індзагі: він дивиться на лаву запасних, а єдиний джокер Фраттезі не підходить, форварди – також. На його місці я б просто сів та заплакав. А він не сів. І навіть не заплакав. Зате зробив усі заміни, щоб хоч спробувати щось змінити. Я не розумію, як люди всерйоз можуть критикувати тренера за його роботу у цьому матчі. Мені дуже його шкода. Якщо когось кидають під потяг і він не виживає, то це природно. Вимагати від нього це пережити – дуже і дуже дивно.

17. У фіналі команди, яка прагне ледь не найбільше з усіх у Європі атакувати позиційно, забила більшість своїх голів у швидких випадах. Таким є сучасний футбол: ти не будеш успішним, якщо зводитимеш все до якогось одного компонента гри. Тому Англія Саутгейта і не виграла жодного великого турніру футболом без перехідних фаз. Тому «Барселона» і не зіграла цього року у фіналі, бо не вміє грати по рахунку. Тому «Інтер» і поступився 0:5, бо не може ефективно в атаки великим числом футболістів. А «ПСЖ» вміє, окрім іншого, навіть робити щось протилежне своїй основній ідеї – проводити ефективні атаки на швидкості. Тому команда і має трофей.

18. Протягом поєдинку відчувалася шалена різниця у ресурсах між командами. Вже написав про лаву запасних «Інтера», але є навіть більш показовий момент. Найкращим футболістом фіналу визнали Дуе, який у «ПСЖ» починав сезон у якості резервіста. 4 перших поєдинки – з лави запасних. У ЛЧ восени інколи взагалі не виходив на поле, проти «Атлетіко» отримав одну хвилину. Від хлопця для глибини складу до героя фіналу за 10 місяців. А хто досяг такого ж прогресу у складі «Інтера»? Хоча ні, давайте поставимо питання по-іншому: хто з лави запасних міланців хоча б міг настільки додати протягом сезону? Найкращий там – Фраттезі, який просто тримав рівень і вже приходив до Мілана (майже) готовим футболістом. Таремі та Арнаутович пройшли свій пік. А це, між іншим, трансфери міжсезоння. Історія Дуе цього року – казка Попелюшки. Але «Інтер» просто не мав можливості отримати свою Попелюшку. Бо бідніший. Якщо багатий все робить правильно, то перемагає біднішого. Інколи – навіть із рахунком 5:0 у фіналі ЛЧ.

19. «ПСЖ» – найкращий за грою чемпіон ЛЧ останніх років. Насправді, я досить довго думав, яким реченням почати цей абзац. Альтернативні варіанти: 1) «ПСЖ» – найбільш правильний переможець ЛЧ з усіх можливих; 2) «ПСЖ» – відмінник, який все знає; 3) «ПСЖ» не має слабких місць. Найкращий за грою, бо тут не зірки творять футбол команди – футбол команди творить з гравців зірок. «Реал» був іншим, навіть «Сіті» з «відкривашкою» Голандом – це не настільки системний колектив. Найбільш правильний переможець, бо вміє все, здатен вижити у будь-якому сценарії: і коли треба відіграватися, і коли треба зберегти перевагу у рахунку, і у позиційній грі, і у футболі атака на атаку тощо. Протягом плей-оф «ПСЖ» мав проблеми, але жодного разу не виглядав безпорадним, жодного разу не був змушений рятуватися героїчно – тому і не має слабких місць. А відмінник тому, що кожного раунду отримував нове тестове завдання з новими унікальними питаннями – і заробляв максимум балів. Цього разу, наприклад, пресингом зламав білд-ап «Інтера» – один з найкращих у Європі. Цей «ПСЖ» – надзвичайний. Завдяки Енріке. І тільки спробуйте тепер, після цього абзацу, написати у коментарях, що я нікого і ніколи не хвалю.

20. Це набагато більше перемога «ПСЖ», аніж поразка «Інтера». Зараз скажу взагалі страшне: італійці не провели поганий матч. Зіграли трохи нижче свого рівня, але точно не провалились. Просто нічого не вийшло через суперника. Всі прийоми, які зазвичай працювали, виявилися неробочими. Форварди не мали можливості показати, наскільки якісно або ні вони здатні реалізовувати шанси, адже не бачили м’яча. Захисники не програли всі дуелі один-в-один – просто завжди опинялися у меншості на клаптику поля. Зоммер не провалився – просто йому били у ближній, а відомо, що той через відносно низький зріст займає позицію трохи ближче до центру воріт (щоб, якщо знадобиться, мати шанс витягнути удар у дальній). Не «Інтер» провалився, а «ПСЖ» зробив так, щоб італійці виглядали безпорадно. Це велика перемога, а не велика поразка.

21. Золотий м’яч Дембеле буде визнанням не його крутості – а крутості команди. І це ледь не перший такий випадок за декілька десятиліть. До цього було як? Футболіст робив команду крутою, тому і отримував ЗМ. Тут навпаки – крута команда робить гравця гідним індивідуальної нагороди. Бо Дембеле не сяяв би поза цією системою. А тут сяє. Мессі та Роналду тягнули свої команди угору, Модрич – також. Травма Родрі та виступ після цього «Ман Сіті» довели, що саме іспанець робить «містян» найкращими у світі, не навпаки. А от із Дембеле по-іншому. «ПСЖ», я припускаю, виграв би цю ЛЧ і без Дембеле. Купив би когось іншого, або одразу довіряв Дуе. Втім, виграв саме з Усманом, і Усман не загубився у фіналі: віддав 2 асисти. ЗМ для нього зафіксує зміни у сучасному футболі: тепер виграє не спортсмен-герой, а ключовий гравець найкращої команди. Ми на порозі нової ери…

22. Наступний крок для «ПСЖ» – гегемонія у Європі. Ні, я серйозно. Це вже один з найкращих переможців ЛЧ за якістю гри у XXI столітті. Це вже команда, яка виграла требл. Це вже історичний тріумфатор, адже 5:0 у фіналі головного клубного турніру Європи – це рекорд. У різних топах найкращих команд в історії років за 10 цей «ПСЖ» хтось поставить у топ-3. Можливо, це буду я. Бо якщо оцінювати не довжиною відрізку, а моментом піку, то це дуже (дуже-дуже-дуже) сильно. Краще грати у футбол, мабуть, і неможливо. У такому випадку треба просто підтримувати рівень – і знову розривати всіх у плей-оф. Виграти ще раз. Може, двічі поспіль – зробити те, що у цьому столітті вдавалося лише «Реалу». І тоді хтось навіть зможе у суперечці сказати: «А от мадридці зробили це з гірший футболом, тож досягнення парижан більш вагоме». І це буде цілком адекватне твердження. Суб’єктивне, але адекватне.

Далі «ПСЖ» буде визначати своє місце в історії, в історичній футбольній ієрархії – серед найкращих. А якщо це так, то ми подивилися один з найцінніший фіналів ЛЧ за десятиліття. Так, без інтриги. Майже без супротиву. З розгромом. Але ми стали свідками чогось великого. І величного. У такому випадку у мене язик не повернеться назвати цей фінал поганим. Він був чудовим.

Більше матеріалів автора тут