Алло, центр простих рішень слухає! 17 висновків після фіналу ЛК

Перед стартом основного етапу Ліги конференцій, ще у серпні, букмекер називав «Челсі» явним фаворитом турніру. На перемогу лондонців він давав майже 50% імовірності, на всіх інших – трохи більше 50%. Потім «Челсі» виграв пару матчів на етапі ліги, тож шанс його остаточної перемоги зріс, а потім – ще і ще. В якийсь момент тріумф «синіх» став майже неминучим на думку букмекера. І це при тому, що команда не була переконливою у чемпіонаті. І ось вже фінал. Глядач вірив у диво, але все сталося так, як і повинно було: «Челсі» переміг «Бетіс» (4:1). Сенсації не відбулося, явний фаворит узяв своє – вперше за багато-багато років виграти європейський трофей виявилося настільки легко. Втім, конкретно «аристократів» критикувати нема за що: їм довелося брати участь у змаганні для слабких команд та вони довели, що колективи навколо них – дійсно слабкі. Завдяки цьому стали першими в історії, хто виграв усі 3 європейських великих турніри.

У цьому матеріалі намагаємось визначити для себе, як слід оцінювати чемпіонський виступ «Челсі» та що взагалі ми побачили на футбольному полі у середу. Особисто я скоріш розчарований. Далі поясню чому.

1. Матч не повинен був стати «закритим», адже ставки були досить низькими. «Бетіс» точно зіграє у ЛЄ наступного сезону, «Челсі» – взагалі у ЛЧ. Це не випадок бійки між аутсайдерами АПЛ у фіналі ЛЄ, де кожна намагалася врятувати ігровий рік. Намічалася боротьба колективів, досягнення яких у сезоні – вже більше, аніж окрема перемога у фіналі Ліги конференцій. Авжеж, «Бетіс» хотів виграти перший європейський трофей, а «Челсі» бажав перервати серію з декількох поспіль сезонів без виграних чашок… Але мотивація все ж не найбільша з можливих. Буде перемога? Добре. Не буде? Нічого страшного, бо сезон все одно крутий. Це створювало умови для відкритої гри. Але ми такої не побачили. Авжеж, маємо 5 забитих голів, але очікуваних – тільки 2, а у першу годину гри – півтора реальних моменти на 2 команди. Це не було видовищно. Стало лише тоді, коли долю матчу вже було вирішено.

2. «Челсі» не мав можливості готувати атаки. «Бетіс» не викидався у пресинг, а зустрічав суперника у середньому блоці, перекриваючи лінії для пасів, особливо по центру. Поганий наслідок цього для «Челсі» – той факт, що команда не могла просувати м’яч уперед через коротку передачу. Жахливий наслідок – гравці багато помилялися на етапі розіграшу, втрачали м’яч, після однієї з таких втрат (там навіть не було шаленого тиску!) «Бетіс» і відкрив рахунок. А от англійці через те, що низом та коротко не йшло, були змушені пробувати розігрувати верхом або у дотик пасами у боротьбу – і це було неефективно. «Бетіс» не створював моментів, але «Челсі» навіть центр поля ледве-ледве з третьої-четвертої спроби переходив, тож іспанці точно контролювали якщо не гру, то суперника. Якщо дивитися на це таким чином, то їхній гол не прийшов із нічого.

3. Мануель Пеллегріні – бос центру ухвалення простих рішень. Про це буде ще багато протягом тексту, тож запам’ятайте цю установу. Головна ідея «Бетіса» на поєдинок – самому атакувати швидко та змусити суперника атакувати повільно. Бо козир «Челсі» – саме інтенсивність. Нічого складного, буквально найпростіше рішення від чілійця – і воно спрацювало. «Челсі» погано просував м’яч та гальмував атаки ще до входу на чужу половину поля, а «Бетіс» перехоплював круглий у центрі та біг. Еззальзулі біжить швидше за Антоні, тому ставка і була зроблена саме на лівий фланг. Чи кажу я очевидні речі? Так. Але ці очевидні речі дозволили «Бетісу» вести у рахунку більшу частину часу у фіналі, тож жодного поганого слова не скажу. План спрацював.

4. «Челсі» багато поспішав в останній третині поля, через що відбирав у себе моменти. І я не впевнений, у чому причина. Перший варіант: команда мала інструкцію від тренера атакувати якнайшвидше, щоб суперник не встиг стати в позиційну оборону аж на власній третині. Другий варіант: через те, що «Бетіс» зупиняв більшість атак «синіх» ще за лінією центру поля, вони відчували необхідність конвертувати кожен момент вдалої доставки м’яча на чужу третину у гольовий момент якнайшвидше. Тобто поспішали через підсвідому думку, що наступний такий шанс може бути ой як нескоро. У будь-якому разі поспіх не допомагав: футболісти атаки лондонців пасували за спини захисникам на партнерів, які туди не бігли, йшли у безперспективний дриблінг на 3-х суперників, били по воротах замість того, щоб розіграти атаку… Через це до перерви «сині» мали 0 моментів. Перші дві третини – заповільний рух м’яча, остання – зашвидкий.

5. Позиційна оборона «Бетіса» не є ідеальною. Я би зрозумів цей поспіх від «Челсі», якби команду підштовхувала думка «якщо суперник закриється, ми нічого не зможемо». Але такій думці не було звідки взятись, адже за пропущеними з гри «Бетіс» у топ-10 найгірших клубів Ла Ліги. У цьому аспекті навіть «Леганес» кращий. І у другому таймі ми побачили під час атаки на переможний забитий гол, що позиційний захист іспанців не є якісним. Тоді 0 розуміння, чому «Челсі» так поспішав. Або погана задумка тренера, або гравці аж настільки нервували. У будь-якому разі, задачею Марески у перерві було, окрім іншого, сказати футболістам більше розігрувати м’яч в останній третині. Здається, сказав. Допомогло.

6. Ближче до перерви коментатор відзначив, що фолів майже нема – а їх набігло аж 15 за тайм. Команди його обманули. Ну, і мене, якщо чесно. Але це можна вважати маркером того, що «Бетіс» контролює гру: якщо у нас нема гольових моментів та є враження, що зупинки відсутні (а вони присутні), то футбол закінчився. Ми потрапили у якусь петлю з викривленням часу, де ніби минула лише одна атака «Челсі» – а вже пройшло 5 хвилин. І так декілька разів поспіль. Англійці володіють м’ячем майже 70% часу, а ударів не мають – 4 за тайм, єдиний у площину – авантюрна спроба Палмера з гострого кута, коли снаряд ледь доповз до воротаря. «Бетіс» повністю контролював гру, сушив на професійному рівні – відрізками контролю та дрібними фолами. Все як у підручнику. Центр простих рішень з Пеллегріні на чолі працював без жодних нарікань.

7. На фоні «Бетіса» «Челсі» щонайменше до перерви виглядав нетехнічною та просто гіршою командою. Не виходило взагалі нічого. Ще й постійні втрати, паси в нікуди, безпідставний дриблінг… Іспанці краще розпоряджались і володінням в цілому, і конкретно майже кожним своїм. Наприклад, якщо «Челсі» затиснув команду пресингом на фланзі, то вона виходила з-під нього… коротким пасом. Воротар також панічно не вибивав, хоча ніби це і було б доречно інколи. Ще й у дриблінг футболісти регулярно йшли, намагалися зберегти м’яч. Грали з ним як «Баварія» проти умовного «Бохума». Не конвертували красиві дії з круглим у ногах у моменти, але чи це взагалі потрібно, коли ведеш 1:0? Один з колективів виглядав слабко, інший – вишукано.

8. У перерві Мареска перебудував структуру білд-апа. Кукурелья пішов грати третього центрального оборонця, тому зі схеми з четвіркою захисників та парою хавів «Челсі» перейшов у 3-2-Х, завдяки чому отримав +1 футболіста у центральній осі. Тепер просування м’яча стало простішим, а незабаром і сам «Бетіс» став висуватися на суперника з круглим не так сміливо – і «Челсі» поступово забрав собі центр поля. Ідея гарна, ще й спрацювала – є привід похвалити Мареску. Але моменти не з’явилися. Аж до першого забитого голу лондонці не мали шансів зрівняти рахунок. Тому Мареска гру у перерві точно не перевернув.

9. Головною задачею тренера «Челсі» у перерві було вивести команду з трансу. «Бетіс» ніби загіпнотизував суперника, зробивши футбол максимально повільним та важким, бо після забитого навіть свої швидкі випади «відключив» – залишилися лише інструменти для гальмування гри. Єдиний шанс оговтатись – змінити темп поєдинку. І ні, не панічними діями в останній третині поля – якісними швидкими розіграшами. Тому +1 одна людина у білд-апі. Тому Санчо (швидкість) вийшов замість Нету (креатив, але не швидкість), а не замість Мадуеке (швидкість). Мареска хотів підняти темп завдяки більш ефективному руху м’яча, завдяки ногам окремих виконавців… Чи вийшло? Ну, ні. «Челсі» дійсно забив гол майже одразу після виходу на поле Санчо, але абсолютно точно не через рішення Марески.

10. Гол «Челсі» не витікав з логіки гри, але він відбувся. Через Палмера. Той підготував ідеальний крос – і команда забила. А потім підготував ще один – і забила знову. По-перше, фіксуємо: вже у другому єврокубковому фіналі сезону переможний м’яч приходить після навісу. Можливо, футбол стає простішим (центр простих рішень працює цілодобово!). Якщо так, то чекаємо ще хоча б один забитий у результаті кросу і у фіналі ЛЧ. По-друге, які ж молодці організатори, які підбирали дітей, котрі мали завдання вивести футболістів на поле! Під час гімну ЛК першим показали Палмера, а «його» дитина була єдиною, яка відпрацювала на камеру: зобразила фірмове святкування голів англійця. Точно щось знала… І от як після такого вірити, що сценарії матчів не написані заздалегідь?

11. Новий Палмер – більше про створення моментів для партнерів, аніж про голи. Цього сезону Коул у якийсь момент мав відрізок з 17-и поєдинків в усіх турнірах, у яких не відзначився жодного разу. А у цьому фіналі він віддав 2 головних асисти, один з яких – переможний, однак жодного разу не пробив зі справді небезпечної позиції. Герой фіналу? Так, заслужив свій приз найкращому гравцю, бо саме дія Палмера повернула «Челсі» у гру, а ще одна закрила шлях до трофею для «Бетіса». Палмер врятував усіх, без нього лондонці, можливо, взагалі б не забили у ворота іспанців, бо моментів не створювали. Однак Коул рятував команду і раніше, але по-іншому – забитими голами в тому числі. А тепер у вирішальний момент він десь на фланзі, не у центрі. Бо забивати повинні інші. Мареска обмежує Палмера у функціоналі, однак дає тому карт-бланш на творчість. Отже, змінює найкращого гравця команди під себе, а не підлаштовується. Комусь потрібна відповідь на питання, який тренер Мареска? Ось вона.

12. «Бетіс» програв поєдинок одразу, як пропустив удруге. Матч повністю під його контролем у перші 60 з гаком хвилин, і наслідок цього – повна відсутність подій на полі. Не відбувається нічого, 0 моментів в обидва боки. І ось ти пропускаєш з нічого. Як реагувати? На табло 1:1, нічого не втрачено – просто перечекай, нехай і далі не відбувається нічого, а пізніше можуть бути варіанти. Аж тут пропускаєш з нічого вдруге. Суперник не перевернув гру – він просто забив двічі завдяки генію Палмера. Але треба щось змінювати… однак опцій нема. Пеллегріні не було кого випускати. Тому він і кинув на поле після 1:2 Руїбаля, на рахунку якого у сезоні Ла Ліги тільки 1 забитий гол. Це не могло спрацювати. Тренер не міг допомогти команді. Одна справа – рятуватись у грі, де ти просто втратив концентрацію і через це пропустив двічі. Інша – рятуватись після того, як все робив майже ідеально – і все одно отримав 2 голи у свої ворота. Ментально важко. А тактичних опцій уже не було. «Бетіс» не мав навіть соломинки, за яку міг би вхопитись.

13. Палмер готував свій вирішальний навіс секунд 5 чи 6: як взагалі захисники примудрилися загубити за таких умов Джексона? Ось тут, у найбільш відповідальний момент, вплинув клас футболістів. Бо Палмер може двічі поспіль подати на голову партнеру, а оборонці «Бетіса» не можуть втримати єдиного нападника суперника у власному штрафному майданчику у ситуації, коли зрозуміло: буде навіс. Взагалі, іспанців навіть дещо шкода: їм просто не вистачило індивідуального класу, щоб перемогти у виграшному за перебігом подій поєдинку.

14. «Челсі» потрібен форвард, бо Джексон не рівень. Я розумію, що він забив вирішальний гол. Але яким чином? Опинився сам перед воротами суперника після навісу – і не влучив по м’ячу головою. Забив чи то груддю, чи то плечем… Пізніше виходив сам на сам з кіпером – прокинув м’яч уперед занадто сильно, втратив нагоду закрити гру (тоді було 2:1). У ключовому поєдинку у боротьбі за титул в АПЛ або за прохід у наступний раунд плей-оф ЛЧ Джексон також підведе: не реалізує свій майже 100-відсотковий момент через технічний брак чи ухвалення поганого рішення. Це вже було, і ось знову. Я погоджуюсь, що футболіст прогресує та зростає разом із командою, але «Челсі» вже хоче вирішувати найскладніші задачі, вигравати всі матчі – йому потрібен стабільний форвард вже зараз. Джексон довів, що може забивати регулярно, але що здатен робити це стабільно – ні. Ось вам фінал – і він непереконливий.

15. Мареска переміг завдяки тому, що не заважав своїм футболістам. Так, він знайшов методички центру простих рішень (викрав у Пеллегріні у перерві!) – і скористався ними. Він не ламав структуру гри з м’ячем на чужій половині поля, у перерві змінив схему – але заміною за позицією; навіть пізніші його рішення (Санчо та Колвілл замість Нету та Бадьяшиля) – це точно не про сміливість. Мареска не робив нічого радикального, хоча в його команди радикально не виходило. Він трошки допоміг футболістам зміною структури білд-апу, дав настанову не поспішати у роботі з м’ячем в останній третині – це все лише косметичні зміни. Він довірився футболістам, дозволив тим рятувати все самим. І Палмер врятував – і тренера, і команду. Не довелося винаходити щось виняткове. Фінал виграно за рахунок ухвалення простих рішень.

16. «Бетіс» – це удав. Хижий, але неквапливий. Побачив жертву (забив гол) десь на горизонті – і спокійно поповз до неї. Швидкість – то для інших. Схопив здобич (контролюєш хід гри)? Ну, тепер треба поступово проштовхувати її всередину, головне – без різких рухів. А якщо жертва втекла… Ну, отже, просто не сьогодні. І добре, можна повзти додому і спробувати завтра. Або за тиждень. Трагедії не відбулося. Ви помітили, що там лише Антоні щось нервував, інші футболісти – ні. Бо вони більше часу в клубі та розуміють, що нерви, різкі рухи тощо – це взагалі не їхнє, це про когось іншого. «Бетіс» виглядає солідним та статним, коли все йде добре, але коли погано – байдужим та якось навіть занадто спокійним. Бо і Пеллегріні такий. Наскільки ж тренерська команда… Думаю, «Бетіс», якби грав у Італії, боровся б за титул Серії А, бо там такі риси – те, що лікар прописав.

17. Фінал вийшов посереднім. Найкраща команда за складом більше 60-и хвилин не могла створити взагалі нічого. Гірша після того, як забила гол, кинула атакувати та прагнула зробити гру непридатною для перегляду (майже вийшло). Перший забитий – результат помилки при виході в атаку, ключовий гол поєдинку – індивідуальна дія футболіста, а не наслідок комбінації. Один з тренерів не намагався перевернути гру, а інший, коли це було необхідно, не мав опцій навіть для того, щоб спробувати. На останніх хвилинах інтриги вже не було. Голів багато, а от подій – ні. Ще й Антоні промовчав, через що ми не зможемо весь наступний тиждень купатися у мемах… Могло бути краще, цікавіше. І головне: фінал не компенсував поганого турніру. У Лізі конференцій грали здебільшого слабкі команди, а переможця, як виявилося, можна було коронувати вже у серпні. Вирішальний матч міг би підсолодити пілюлю – але і в нього не вийшло.

На місці УЄФА я б подумав про повернення правила, згідно з яким декілька команд вилітають у Лігу конференцій з Ліги Європи. Бо третій за статусом міжнародний клубний турнір прямо зараз – нецікавий, нездатний подарувати нам якісний фінал. Цей хтось подивився, бо грав «Челсі». А от наступного року схрестять шпаги, наприклад, «Ноттінгем Форест» та «Страсбур»… Тобто краще не буде – тільки гірше. Треба грати на випередження. Інакше нейтральний вболівальник не увімкне матч цього турніру навіть тоді, коли цей поєдинок буде єдиною футбольною подією вечора.