Дмитро КІРСАНОВ: «Україна може повторити грузинський шлях»

Головний тренер збірної України з регбі розповів, через що команда не зіграє у фіналі чемпіонату Європи, чому гравці іноді відмовляються від виклику та з кого брати приклад.

– За два матчі чемпіонату Європи зробити висновки складно. Та як можете оцінити виступ у дивізіоні «Конференс», де були дві розгромні перемоги? Й ці два розгроми – це більшою мірою спад у грі суперників чи Україна настільки додала?
– Під моїм керівництвом збірна провела один матч, в якому обіграла Угорщину – 86:10. Ще мала бути зустріч з Австрією, але цей двобій було скасовано. Першу гру ЧЄ проти Словаччини (135:13) національна команда проводила ще восени, коли головним тренером був Валерій Кочанов. Скажу відверто, ця група – взагалі не рівня збірної України, адже наші суперники – абсолютні аматори. В цій групі нам нема чого робити, й ми мали б виходити до фінальної стадії, але керівництво Федерації ухвалило рішення ще щонайменше на рік залишитись у цьому дивізіоні. Причина – брак коштів, адже підвищення до дивізіону «Трофі» передбачає більшу кількість матчів і виїздів. Міністерство молоді та спорту віддає перевагу олімпійській дисципліні – регбі-7. Тому фінансування класичного регбі залишає бажати кращого. Можливо, наступного сезону щось зміниться, і в нас будуть кращі умови.

– Щодо гри з Австрією. Вона не відбулася через те, що австрійці відмовилися приїхати на гру. Чи не мала б їм бути зарахована технічна поразка?
– В нас уже була домовленість, що цей «домашній» матч проведемо в польській Гдині. Однак приблизно за два тижні до протистояння австрійська сторона в усному форматі повідомила про неспроможність приїхати на гру. Далі надійшов офіційний лист. Проте ситуація трохи незрозуміла, адже наступного тижня Австрія провела календарну зустріч зі Словаччиною. Досі на офіційному сайті Rugby Europe ми не побачили жодної інформації чи будь-яких роз’яснень щодо нашої скасованої гри. Просто зазначено, що матч не відбувся. Тому чекаємо від Європейської федерації офіційного вердикту.

– Взагалі, на Вашу думку, чи вдала реформа дивізіону «Конференс» від Rugby Europe, адже 2–3 гри за сезон – це ж просто смішно?
– Формат спеціально підлаштовано під цей дивізіон, позаяк у ньому виступають більшою мірою саме аматорські збірні. Деякі з них узагалі не мають фінансування від своїх держав і проводять матчі власним коштом. Тому запроваджено саме територіальну систему турніру, щоб командам не доводилося далеко їхати. І я абсолютно згоден, що така схема змагань не підходить для збірної України, адже рівень суперників, з якими ми зустрічалися минулого сезону, дуже невисокий. Сподіваюся, наступного року ми повернемося до дивізіону «Трофі».

Читайте також:

Збірна України з регбі виграла усі свої матчі, але не зіграє на Євро

– Тобто єдина перепона для підвищення в класі – це брак коштів? І якби не це, то саме Україна, а не Молдова грала б у фіналі чемпіонату Європи?
– Варто розуміти, що до фіналу «Конференс» виходить той, хто готовий до підвищення в класі та фінансово може забезпечити роз’їзди в «Трофі». Нам ще в лютому було запропоновано зіграти 24 травня перехідний матч за вихід у «Трофі», але Федерація регбі України відмовилася. Тобто в «Конференс» на першому місці не спортивний принцип «хто виграв – той у фіналі», а спочатку йде опитування щодо можливостей збірних. І це раціонально, адже не всі команди готові та мають фінансову змогу виступати дивізіоном вище. Тому, з одного боку, я впевнений на всі 100%: якби ми грали у фіналі «Конференс», то виграли б. Проте, з іншого, коштів на перехід у «Трофі» нам не вистачає.

– Поговоримо трохи про склад збірної. Чи вийшло на гру з Угорщиною залучити всіх, кого хотілося?
– Ні. 6–7 регбістів, на яких я розраховував, не брали участі в матчі. Вони представляють національну команду з регбі-7 і мають доволі велике навантаження. Позаяк я паралельно є другим тренером збірної із «сімки», то чудово розумію, наскільки в них непростий розклад, тому дав їм відпочити. Проте на зустріч з Австрією планувався бойовий склад, із залученням усіх найсильніших із тих, кого ми могли викликати.

– А щодо регбістів, які виступають у Франції та Польщі. Їх усіх також є можливість викликати до лав збірної?
– Так, змогу маємо. Наприклад, на матч з Угорщиною залучали двох гравців із Польщі. Водночас дебютував стовп з українським корінням Люк Шпилька. В нас немає проблем із викликом регбістів, які виступають за кордоном.

– Чи були гравці, які відмовлялися грати за збірну?
– Були такі випадки, але це було пов’язано з важливими матчами в країнах, де вони грають, адже, як ви знаєте, чемпіонат Європи проходить паралельно з клубними турнірами. Також у Федерації регбі України немає домовленостей з європейськими командами, де виступають наші гравці, щодо питання пріоритетності виступів за збірну. Тому іноді, коли спортсмен дістає виклик, він може відмовитися, позаяк у цей час на його клуб очікують важливі поєдинки.

– Повернемося до британця Люка Шпильки. Як стався союз із цим регбістом?
– Він давно виявляв бажання грати за збірну України, але через невідомі мені причини в минулі роки він не діставав виклику. Навесні ми вирішили подивитися на нього на власні очі й залучили. На мою особисту думку, Люк – форвард не найвищого рівня, але він виступає в напівпрофесійній лізі в Англії, де має змогу регулярно тренуватися та проводити матчі майже щотижня. Тому зараз Шпилька – конкурентоздатний стовп для збірної України.

– Шпилька грає в напівпрофесійній лізі, а як щодо серйознішого підсилення? У французькому «Ажені» (друга ліга Франції) виступає валлієць з українським корінням Джо Максимів. У ірландському «Ленстері» (третій клуб Європи за рейтингом) грають брати Алекс та Іван Сороки. Алекс уже майже регбіст збірної Ірландії, але Іван – резервіст у клубі. Чи реально таких гравців залучити?
– Зараз складно однозначно відповісти на таке питання, бо розмов із цими регбістами не було. Якщо з їх боку є зацікавленість щодо виступів за збірну України, то ми були б раді. На мій погляд, їм було б цікаво дістати можливість пограти на міжнародному рівні, але важливіші інші питання. По-перше, які цілі в нашої національної команди? По-друге, якщо в нас немає можливості підвищуватись у класі та боротися із серйознішими суперниками, то чи доречно намагатися залучити до збірної виконавців такого рівня? Доки ми в дивізіоні «Конференс», краще нехай міжнародний досвід й ігрову практику дістають наші молоді гравці.

– Кілька років тому я спілкувався з колишнім гравцем збірної Молдови Андрієм Маху, який тоді виступав у ТОП-14 (найсильніша ліга Франції) за «Перпіньян». Він казав, що не хоче виступати в «Конференс», бо це дуже низький аматорський рівень, де ризик дістати травму вищий, що занадто небезпечно для професійного регбіста.
– В цьому справді є сенс. Професійні регбісти мають право на таку думку, й це все стосується виконавців високого рівня. Проте якщо йдеться про спортсменів, які виступають в аматорських чи напівпрофесійних лігах, то, зазвичай, вони не відмовляються від виступів за збірні.

– Під час повномасштабного вторгнення з України виїхало приблизно 1000 дітей віком до 18 років, які навчались у футбольних академіях і продовжують це робити в інших країнах. Чи є інформація у Федерації регбі України щодо юних регбістів, які переїхали за кордон?
– Думаю, що на рівні Федерації такої роботи не проводиться. Однак як тренер національної команди я підтримую зв’язок з юними гравцями, яких знаю особисто та в яких зацікавлений у майбутньому. Я стежу за їх кар’єрою та спортивним прогресом.

– Два роки тому в академії «Коннахта» (24-й клуб Європи за рейтингом) з’явився хлопець із Києва Далібор Пасечко. Чи реально в найближчому майбутньому залучати таких гравців до збірних U-18 і U-20?
– Не можу казати щодо юніорських і молодіжних збірних, адже там працюють інші тренери. В них є точніша інформація, де грають наші молоді регбісти. Проте цього року в нас було наново створено збірні U-16 і U-18. Для останніх планується проведення зборів, куди тренерський штаб має намір залучити хлопців, які виступають в Ірландії, Франції, Польщі та інших країнах.

– В українському футболі існує думка, що, хай як парадоксально, але війна може стати певним позитивним моментом через те, що українські юнаки, які зараз навчаються в найкращих футбольних академіях світу, через 5–10 років можуть стати неймовірним підсиленням для збірної. Для регбі актуальна така тенденція?
– Не виключаю, що для регбі це так само може спрацювати. В нас є чудовий приклад Грузії. У 1990-х і на початку 2000-х грузинський чемпіонат із регбі був майже аматорським, що призвело до спаду рівня гри. Тому талановиті грузинські гравці почали їхати до Франції та виступати за команди різного ґатунку. Це були клуби не лише вищих дивізіонів, а й навіть 3–4-ї ліги. Завдяки цьому Грузія збудувала міцну збірну та продовжувала відправляти власні кадри до Франції. Наразі команда посідає 11-те місце в світовому рейтингу. Україна може повторити такий шлях, але це має бути ухвалено на загальному рівні Федерації та взято за основу щодо розвитку на дальші 5–6 років. І якщо ми хочемо відправляти молодих регбістів за кордон чи викликати тих, хто вже перебуває там, то маємо їм у всьому допомагати й повсякчас бути з ними на зв’язку. Будь-який гравець захищатиме кольори національної команди лише в тому разі, якщо в ньому є зацікавленість і він відчуває турботу про себе з боку збірної та Федерації.

– Чи є якісь контури наступного сезону?
– Найголовніше питання – це фінансування. Проте як головний тренер можу сказати, що ми з командою маємо велике бажання виграти «Конференс» і повернутися до дивізіону «Трофі». Інших цілей для себе не ставимо.

Ігор ЯВКІН