АЛЬКАРАС: «В 11 років я вперше зіграв свій турнір на кортах Ролан Гаррос»

Іспанський тенісист Карлос Алькарас дав ексклюзивне інтерв’ю Roland-Garros Magazine, у якому розповів про свою першу перемогу на паризькому Шлемі, поділився думками про майбутнє та висловив захоплення своїм кумиром Рафаелем Надалем, який нещодавно завершив кар'єру.

– Минув уже рік з моменту перемоги на Ролан Гаррос. Ти вже це усвідомив?

– Так, я вже встиг це обміркувати і зрозуміти, що виграв Ролан Гаррос, а потім і Вімблдон. Це неймовірно – знову бути тут, у Парижі, особливо тепер, коли з цим місцем пов’язані такі яскраві спогади.

– Що для тебе означає Ролан Гаррос – спершу як для вболівальника, а тепер як для чемпіона?

– Ролан Гаррос – дуже особливе місце. Звісно, я бачив, як багато іспанців досягали тут успіху, зокрема й Рафаель Надаль. Коли я був дитиною, то поспішав зі школи додому, щоб увімкнути телевізор і весь вечір дивитися теніс. В 11 років я вперше зіграв свій турнір на кортах Ролан Гаррос. Ми могли подивитися матчі, і, якщо не помиляюся, першим гравцем, якого я побачив наживо, був Рішар Гаске. Тоді я сказав собі: «Одного дня тут гратиму я».

Через кілька років я програв у першому раунді кваліфікації (Александару Вукічу в 2020-му). Потім знову пройшов відбір, потрапив до основної сітки. Згодом набрався досвіду, пережив незабутні моменти і минулого року виграв фінал. Це було неймовірно – здійснилася мрія. Я завжди хотів перемогти на Ролан Гаррос.

– Тобі всього 22, а ти вже досяг так багато. Що допомогло вийти на такий рівень?

– Я дуже багато працював. Талант, звісно, потрібен, але він нічого не вартий без наполегливої праці. Я багато років тренувався, жертвував багатьом у юності, щоб досягти мети, здійснити мрію – стати професійним тенісистом. Гадаю, секрет у тому, щоб повністю віддаватися справі і бути в правильному оточенні. Це дуже допомагає. Мені пощастило – я працюю з чудовою командою, справжніми професіоналами, які допомагають мені ставати кращим як гравцю і як людині. Велику роль також зіграли мої батьки.

– Ти стикався з труднощами і поразками. Що найбільше допомагало в такі моменти?

– Мої друзі та сім’я. Вони завжди поруч, коли я потребую підтримки. Вони були зі мною в найважчі миті. Їхній спокій передається мені. Дуже важливо мати правильне оточення, коли важко. Коли я програю, особливо важливі матчі, це як ляпас. Але я кажу собі: «Ти живеш своєю дитячою мрією. Не злися, не витрачай час на розчарування. Просто йди далі і насолоджуйся моментом». Такий настрій – це багато в чому завдяки моїм близьким.

– Поговорімо про Рафаеля Надаля. Ти грав із ним на Олімпіаді, він завжди був твоїм кумиром. Що ти найбільше в ньому цінуєш?

– Його гру, його поведінку на корті, менталітет і любов до тенісу. Рафа – виняткова людина, дуже скромна. Коли вперше його зустрічаєш, розумієш, що він такий самий, як і всі. Бути поруч зі своїм кумиром, вчитися у нього, проводити з ним час – це був унікальний досвід.

– Чого ти в нього навчився?

– Того, як він налаштовується на матч, з якою пристрастю грає кожне очко, як готується. Коли ми грали в парі, я бачив, як він справляється з тиском. Це знадобиться мені протягом усієї кар'єри. Він був одним із найкращих амбасадорів тенісу у світі. Його спадщина залишиться назавжди. Думаю, він був одним із тих, хто підняв теніс на вершину світового спорту. Приємно, що він був у тенісі саме в той час, коли я зростав.

– Через кілька місяців після перемоги на Ролан Гаррос ти виграв срібло на Олімпіаді. Яким був цей досвід?

– Я дуже хотів виступити на Олімпіаді, відчути, що означає представляти свою країну. Це стало додатковою мотивацією. А те, що Ігри проходили в Парижі, де я нещодавно переміг, зробило все ще більш особливим. Знову грати на корті імені Філіпа Шатріє, але вже з прапором Іспанії на грудях – це було незабутньо. Я назавжди збережу цей момент у своєму серці.

– Як ти ставишся до гри на ґрунті?

– Не можу сказати, що це моє улюблене покриття (сміється). Найбільше мені подобається хард. Але я виріс на ґрунті. У дитинстві я грав тільки на ґрунті. На хард вийшов уперше, коли мені було років 11–12. Ґрунт – це завжди особливе для іспанських гравців. Я зміг підняти рівень гри на цьому покритті, мені комфортно, мій стиль підходить. Я отримую задоволення від кожного матчу, і коли сезон закінчується, а ми переходимо на траву – починаю сумувати за ґрунтом.

– Останнє питання про твого тренера Хуана Карлоса Ферреро. Він виграв Ролан Гаррос у 2003 році, коли тобі було всього кілька тижнів. Ти бачив записи тієї перемоги?

– Так, я бачив кілька фотографій і нарізки матчів. Але не так вже й багато. Судячи з того, що мені розповідали інші гравці, він був дуже сильним. Він впевнено грав із задньої лінії, чудово приймав подачу, але головне – неймовірно рухався. Іноді я думаю: от би грати, як він. Гадаю, він був більш універсальним гравцем, ніж я зараз.