ДОВБИК: «Забив 17 м'ячів за Рому. Дебютний сезон у Серії A вважаю хорошим»

Український форвард італійської «Роми» Артем Довбик дав велике інтерв'ю, в якому розповів про свої травми, емоції та підсумки сезону в Італії.

– Артеме, перше питання – як твоє здоров'я? Що з травмою? Спілкувався з лікарями, що кажуть? Бо є різні джерела: одні пишуть, що ти вже можеш зіграти з «Торіно», інші – що ти вилетів навіть на матчі збірної.

– Травма не є серйозною. Це внутрішня поверхня стегна, привідний м'яз. Але вона потребує певного часу. П'ять-шість днів на відновлення – так сказали лікарі. Наступна гра у нас у неділю, і мені сказали, що будемо пробувати мене відновити до гри з «Торіно». Шанси зіграти є. Звісно, не з перших хвилин, але думаю, що зможу допомогти команді в такому відповідальному матчі. Все вирішуватиметься в останньому турі, тому треба готуватись і допомагати команді.

– Зараз у вас боротьба за зону Ліги чемпіонів. Потрібно вигравати у «Торіно» і сподіватися, що «Венеція» забере очки в «Ювентуса».

– Так, «Венеції» теж потрібна тільки перемога, щоб залишитися в Серії А. Тому я сподіваюся, що «Ювентусу» буде нелегко. Але, звісно, не все залежить від нас. Ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб здобути три очки, а там вже подивимось на результат «Ювентуса».

– Якщо підсумувати сезон загалом: було три тренери, складна ситуація, але ви все одно боретесь за ЛЧ. Як оціниш для себе цей сезон – позитивний чи негативний?

– Звісно, було дуже складно. Я приходив до одного тренера – робив вибір саме через Де Россі. У нас був дуже позитивний контакт. Ми спілкувались, він показав, як хоче, щоб грала команда, і як бачить мене. Я розумів, що в такий футбол мені буде комфортно як нападнику. Але після чотирьох турів його зняли. І там всередині клубу була дивна ситуація: одні казали, що команда проти Де Россі, інші – що за нього. Я вважаю, це було неправильне рішення, бо склад набирався під одного тренера, трансфери робилися під нього.

А потім прийшов Юріч – з абсолютно іншим стилем. Це фактично школа Гасперіні. Його футбол дуже специфічний – як в «Аталанті», яку будували 7 років, підбираючи футболістів під цей стиль. А тут приходить Юріч, і ми фізично не могли грати у такий футбол. Його вимоги були дуже високі, ми не могли їх виконати. Пам'ятаю гру з «Фіорентиною» – там ми грали один в один по всьому полю. Захисник бігає по 50–60 метрів за нападником – це без шансів. Ми тоді програли 1:5. І я зрозумів – нам в цей футбол грати дуже важко.

Потім прийшов Раньєрі, і його задача була налаштувати, стабілізувати все. Ми тоді після 16 турів були на 15-му місці. Він зробив не радикальні, але важливі зміни. Десь підказав, десь додав агресивності – і команда змінилася. Ми виграли багато важливих матчів. Але коли у тебе змінюються три тренери за сезон – це дуже важко. Для нападника важливо розуміти, у який футбол грає команда, і щоб тебе використовували у твоїх сильних якостях.

Загалом, я вважаю, як для першого сезону в Серії А – сезон вийшов непоганим. Це одна з найзахисніших ліг. Тут дуже сильні тактично і фізично захисники. В Іспанії, наприклад, було трохи легше: захисники могли десь загубити тебе, дати більше часу. А тут з тобою грають дуже щільно, майже не залишаючи вільного простору.

– Було складно одразу після Іспанії? Відчув цю різницю одразу?

– Коли я переходив до Італії, не думав, що буде така велика різниця. Мені здавалося, що в топ-лігах захисники приблизно одного рівня – ми ж грали проти Барселони, Атлетіка Більбао, Атлетіко Мадрид. Але там таких захисників – один-два, а тут – п'ятеро, і всі «сидять» на тобі. Куди б ти не пішов – він за тобою, завжди на нозі, завжди поруч.

Особливо це відчувалося, коли йшли передачі з флангу. Захисника м'яч не цікавить – його завдання просто дивитися на тебе і тебе зловити, обняти, щоб ти не міг ні відірватися, ні стрибнути. В таких моментах я дійсно відчув, що дуже тактично незручні й бійцівські захисники.

– Італія завжди славилася захисниками – умовно, «кусаються», «плюються», що завгодно.

– Добре, що є VAR – тепер такого вже майже немає. Але при стандартах тебе постійно смикають, десь б'ють. Я після кожної гри виходжу з подряпаним тілом, усе в синцях. Я, в принципі, не з тих, хто буде постійно падати. Це моя слабкість – не вмію красиво впасти, щоб, скажімо, супернику дали жовту картку. Тому так – захисники тут не стільки сильніші, скільки уважніші.

– Найважчий матч у цьому плані який був? Коли вийшов і зрозумів – тебе просто побили.

– Напевно, перша гра з топ-командою – це був «Ювентус», у гостях. Там грали Бремер і Гатті. Бремер, зараз у нього травма, тоді ще був здоровий – дуже сильний захисник. Невисокий, але потужний, швидкий, завжди на фокусі. Вони дуже добре взаємодіяли. Я просто між ними балансував, а вони мене передавали один одному. Я йду вправо – одразу Гатті, вліво – одразу Бремер. Вони постійно контролювали мене. Я навіть чув, як вони між собою розмовляли. Я відчував, що мені просто не дають жодного простору.

– Але є ще один аспект – це як тобі доставляють м'яч. У «Ромі» було троє тренерів, і кожен казав: маємо більше доставляти м'яч до Довбика, більше навісів, більше гри на нього. У «Жироні» цього було набагато більше. Та й у «Дніпрі-1» більше було.

– «Дніпро-1» – ми не берем. Той період важко порівнювати: там був зовсім інший футбол. Я міг опуститися нижче, обіграти когось, перепасуватись з Піхальонком, піти в стіночку, віддати Гуцуляку, і в мене було багато часу, щоб оцінити ситуацію та щось придумати.

У «Жироні» ми грали дуже атакувальний, красивий футбол. Були вінгери – Савіньо та Віктор Циганков – які постійно шукали мене, давали передачі. Я знав, що за гру матиму 5–6 прострілів, де треба знайти момент, зустрітися з м'ячем. Тут такого значно менше. Якщо є одна хороша подача – її треба використати, бо іншої може не бути.

Навіть статистику дивилися. Раньєрі казав, що перед грою з «Аталантою» – це найкраща команда в Італії за кількістю створених моментів для нападників за подачами у штрафний. Відповідно й у Ретегі 25 голів за сезон – бо команда грає в атакувальний футбол. У нас же почали більше використовувати мене вже ближче до кінця сезону.

– Але 17 забитих м'ячів – як для першого сезону в Італії – це круто.

– Якщо подивитись на топ-нападників Серії А: Лаутаро – 12 голів, Лукаку – 13. У мене – 12 у лізі, загалом – 17. Я не вважаю сезон провальним. Звісно, після «Жирони» люди чекали повторення того рівня. Але очікування – це їхні очікування. Я намагаюсь чіплятися за кожен момент, за кожен пенальті, за кожен напівмомент, бо розумію: якщо не забиваю – можу більше такого моменту не отримати.

Це все частина адаптації. Ти маєш пройти цей етап, відчути лігу, атмосферу. Стадіон інший, 70 тисяч уболівальників кожну гру – це теж тиск. Є тиск з боку преси, вболівальників – тут усе по-іншому. Але я вважаю, що сезон був хороший. Не три, не чотири голи – я забив 12 у лізі, загалом 17. І ще одна гра з Торіно попереду. Сподіваюся, буде більше.

– Не шкодуєш про трансфер у «Рому»? Бо були інші варіанти: «Атлетіко», Саудівська Аравія.

– Ні, я не шкодую ні в якому разі, тому що я свідомо вибрав цей варіант. На той момент я бачив, яка ситуація в «Жироні». Мені багато хто казав: «Залишайся в «Жироні», Ліга чемпіонів». Але якщо в стартовому складі немає п'ятьох гравців, якщо йде з команди: Савіньо, який зробив мені шість гольових передач, Янкто, який зробив п'ять гольових – це вже 11 голів. Тому в тебе вже якісь є сумніви: залишатися тобі чи не залишатися.

Я бачив, що після такого сезону – зрозуміло, потрібно йти. Мені все ж таки не 20 років, не 21. Я розумів, що мені потрібно робити наступний крок. Були перемовини з «Атлетіко», які зірвалися. Зірвалися, я думаю, більше через спортивного директора. Десь хтось у клубі дуже сильно не хотів мене бачити. Я думаю, так. Десь були якісь… Напевно, хтось хотів, хтось не хотів. І отак я бачив, що ситуація десь зупинилася на місці.

Був «Вест Хем», тренер Лопетегі дзвонив мені – хотів бачити мене в команді також. Був варіант поїхати в Саудівську Аравію також. Хтось каже, що я пішов у «Рому» за грошима… Ну, був варіант Саудівської Аравії, які давали зарплату набагато більшу, ніж всі разом, наприклад, ці клуби. Не буду говорити клуб, так? Але варіант був. Але я розумів, що мені потрібно їхати в Європу. Оце три варіанти: «Атлетіко», «Вест Хем» і «Рома» – які в мене були.

– А чому не захотів в АПЛ? Там зараз в АПЛ українців дуже багато.

– Ну, скажу так, що Де Россі був більш переконливий. І цей фактор зіграв більшу роль. Це був мій вибір, більш такий… Інтуїція підказувала мені, що потрібно робити такий вибір. У нас була більш якась розмова така тепліша, можна так сказати. Але «Вест Хем» теж дуже цікавий варіант був. Я думав багато також над цим варіантом. Але ні про що не жалію.

Я думаю, що зараз після такого сезону, як ми його трохи перевернули в кращу сторону – для нас, для «Роми» – ми зараз за крок до Ліги чемпіонів. Тому є шанси потрапити в Лігу чемпіонів. І, в принципі, сезон показує, статистика – добре. Для мене, якщо брати, що це перший сезон в найзахиснішій лізі світу.

– Це дуже позитивний сезон. За тобою стежать клуби, щоб ти ще переходив у клуб вище навіть, ніж «Рома». Є інформація про інтерес від «Інтера» та від інших команд. Як ти сам бачиш своє майбутнє? Залишишся в «Ромі» наступного сезону чи розглядатимеш варіанти? Є шанс, що зміниш клуб?

– Я не дивлюся так далеко наперед. Зараз у нас змінюється тренер. Якщо новий наставник дасть мені зрозуміти, що я йому потрібен, що я буду важливою частиною команди – я залишуся. У мене контракт ще на 5 років, і загалом мене тут усе влаштовує: стадіон, фанати, підтримка. Якщо ж тренер скаже, що йому потрібен хтось інший – тоді, можливо, доведеться шукати нову команду. Багато кандидатур зараз розглядаються на посаду головного тренера, подивимось, хто це буде, і вже після цього будемо приймати рішення.

– А як тобі працювалося з Клаудіо Раньєрі? Багато хто пам'ятає його по «Лестеру» – це одна з найбільших сенсацій в історії АПЛ. Як він себе показав у «Ромі»? Який він у роботі?

– У нього дуже великий досвід, він розумний і приділяє багато уваги деталям. Наприклад, перед матчем з «Міланом» він показав нам відео моменту з матчу «Ювентус» – «Лаціо», де Кастельянос спровокував захисника, і той отримав червону. Така ж ситуація трапилась у нас, коли Хіменес вдарив Манчині – і теж було вилучення, і це переверунло гру. Він звертає увагу на такі речі, показує їх нам, і це дійсно допомагає. Так, можливо, не так багато нової тактики чи якихось новинок, але це дає результат. 19 матчів без поразок у Серії А – він дійсно перевернув цей сезон для нас і для клубу.

– Про нового тренера багато чуток. Можливо, ти знаєш більше? Хтось із кандидатів тобі відомий?

– Чесно – не знаю. Те саме, що і всі: бачу новини, чутки. Але нічого конкретного сказати не можу. Все дуже закрито, тримається в секреті.

– Про збірну. Багато хто чекає, що ти станеш її лідером. Особливо після дискваліфікації Мудрика. Як ти сам це відчуваєш? Як тобі процес побудови команди Сергієм Ребровим?

– Для мене зараз лідер один – Андрій Миколайович Ярмоленко. Він веде за собою і в роздягальні, і на полі. Поки він у команді – я не бачу, хто ще може взяти на себе цю роль настільки потужно. Можливо, з часом з'явиться хтось ще, з досвідом. Щодо гри – хочеться більш атакувального футболу. Для нападників важливо мати більше моментів, а зараз із цим не просто. Усі збірні вміють грати, і легко не буває. Десь нам не вистачає агресивності, десь контролю м'яча, але, можливо, це ще через молодість команди – не вистачає балансу. Ребров? Не можу нічого коментувати (сміється) Якщо хочеш потрапити у збірну – краще й не коментувати.

Насправді в мене є невелике пошкодження. Я хотів його вилікувати. І вже оголосили, що мене не буде в заявці збірної на турнір у Канаді. Травма не пов'язана з привідними м'язами, я її ще в матчі з Грузією отримав, вона мене трохи турбує. Тож зараз хочу повністю її залікувати, щоб підійти в бойовій формі до наступного сезону та кваліфікації на чемпіонат світу. Чи потребує операції? Ні, нічого серйозного. Просто треба трохи почистити щось.

Інтерв'ю: YouTube-канал Ігоря Циганика

Текстова розшифровка: Sport.ua