Футбол змінився: стартові склади команд відомі заздалегідь

Пам’ятаю цей момент: середа, приблизно 21:20, я заходжу подивитися стартові склади «ПСЖ» та «Арсеналу» на матч-відповідь півфіналу ЛЧ… і ледь не падаю зі стільця, бо НЕМА ДЕМБЕЛЕ. Потім, авжеж, знаходжу пояснення: футболіст на лаві запасних через невелике пошкодження. Заспокоююсь. Минув день, і тут-то я зрозумів: раніше, ще декілька років тому, позиція гравця калібру Дембеле на банці у такому матчі мене б не здивувала. Ба більше: мене б не здивувала суттєво відсутність будь-якого футболіста – можливо, окрім Мессі та Роналду – у основній 11-ці на топ-поєдинок. А тепер чомусь дивує. Зловив себе на думці: тепер у великих матчах грають одні й ті ж самі. Злякався, бо ніби це деградація футболу (було більше інструментів, бо використовувались різні виконавці, а тепер, виходить, інструментів стало менше?). Але досить швидко заспокоївся, бо зрозумів: все навпаки, це новий виток розвитку. Воно ж дійсно так?

До чого я дійшов у своїх роздумах, як я це зробив та який він, новий футбол без сюрпризів у стартових 11-ках, написав у цьому тексті. Буду ґрунтуватись на матчах півфіналів ЛЧ поточного сезону, бо приклади найкращих клубів – завжди найбільш красномовні та найточніше відображають поточний стан справ у футболі.

Я можу вгадувати склади півфіналістів ЛЧ

Так, вирішив похизуватися. Але якщо серйозно, то ви також можете і, я впевнений, вгадуєте. Наприклад, я майже не дивлюсь «Інтер» у Серії А, тож в мене, в теорії, повинно бути не так багато шансів спрогнозувати його склад (бо просто менше розумію, як мислить наставник)… Але я вгадую його на 100%. Бо Зоммер, Бастоні, Ачербі, Павар, Дімарко, Дюмфріс, Чалханоглу, Барелла, Мхітарян та Тюрам, якщо здорові, точно гратимуть: це зрозуміло із стартових 11-ок «Інтера» на всі великі поєдинки сезону. Нема Павара? Отже, Бісек замість нього. Жодних інших варіантів, тільки цей німець. І так кожного матчу у плей-оф. Те саме з «Барселоною», де, якщо б не травми, інтрига була б нульова: Кунде та Бальде на флангах захисту, Мартінес та Кубарсі у центрі оборони, трійки півзахисту та нападу – відомі заздалегідь. У «ПСЖ» можуть бути варіанти з Барколя або Дуе у тріо атаки, але це і все, інші 10 позицій – скопіювати та вставити. «Арсенал» на вирішальний та останній для себе матч на турнірі, коли ніби доцільно було б зробити щось нестандартне та здивувати суперника, просто виставив найкращих на кожній позиції.

Якщо навіть на рівні півфіналів ЛЧ, де виступають найкращі команди та змагаються найкращі тренери, склади настільки передбачувані, то що взагалі казати про більш ранні стадії або внутрішні першості?

Раніше було по-іншому

Візьмемо, наприклад, 2021-й рік. Чому його? Бо це перший сезон після приходу коронавірусу, який вплинув на футбол. Отже, тоді була велика ймовірність отримати на вирішальних стадіях команди з «побитими» складами, тобто без лав запасних та опцій для тренерів взагалі. І що маємо? У фіналі Гвардіола не випускає в опорну зону Родрі, а використовує на позиції Гюндогана, щоб краще володіти м’ячем. Плюс, жодного «чистого» нападника, хоча Жезус та Агуеро у заявці – але на лаві запасних. «Челсі» на поєдинок півфіналу проти «Реала» вийшов без Гаверца, зате з Пулішичем – американець забив гол, а німець зробив те саме пізніше, вже у фіналі, коли повернувся у старт. В іншому півфіналі на лаві запасних у «ПСЖ» залишився Мбаппе. На більш ранній стадії «Ліверпуль» виходив без Фірміно, але з Жотою, «Челсі» – з Ковачичем замість Канте. Далеко не всі рішення окупилися, однак всі у моменті дивували глядача. Перша сильна емоція приходила вже тоді, коли бачив стартовий склад – і надсилав його друзям, щоб розділити її з ними.

А зараз такого нема. Дивишся на стартову 11-ку «Інтера» та… все. Жодної реакції, бо все так, як і повинно бути, як і передбачувалось. Знайомство зі складами раніше було таким собі «розігрівом» перед матчем. А тепер – ні.

Списати все на календар та травми не вийде

Часто можна сказати під час будь-якої футбольної суперечки щось на кшталт «все через кількість матчів!» і бути правим. Часто, але не у цьому випадку. Бо прямого зв’язку тут нема. Добре, припустимо, всі футболісти здорові перед матчами. Хіба обере Індзагі когось іншого до стартової 11-ки, аніж обрав у півфіналах, які минули? Так, Павара замість Бісека. І все. Бо інші недоступні – резервісти. Склад «Барселони», якби всі були здорові, я вже вказував раніше. І каталонці, до речі, грали ним проти «Бенфіки» у першому матчі плей-оф у гостях, тобто у вирішальний момент, коли програвати аж ніяк не можна. У «ПСЖ» недоступним був лише Кімпембе – без коментарів. «Арсенал» постраждав найбільше, визнаю, але, якби не травми, Гаверц просто змінив би Меріно у центрі нападу, а Габріел – Ківьора. Тобто Меріно та Ківьор точно б присіли на лаву. Тож інтриги щодо того, хто стартує, не було б. Якби не пошкодження, склади команд дійсно були б дещо іншими – але ми все одно спрогнозували б їх правильно.

Ресурс обмежений навіть у найкращих

Буде нечесно сказати, що лави запасних команд-учасниць півфіналів ЛЧ – найкращі у Європі та ідеальні. Це не так. Наприклад, серед запасних «Арсеналу» Зінченко, Стерлінг та Жоржиньо, на яких взагалі не розраховує тренер. Єдина зірка на лавці «ПСЖ» – Рамуш, але він не підходить для типового футболу Енріке (він чиста «дев’ятка», яка повинна замикати, а тренер хоче мати попереду здатних комбінувати виконавців), тож не дивно, що не грає. Лава запасних «Інтера»? Ну дивіться, форварди – Арнаутович та Таремі. За цілий сезон Серії А вони забили на двох 5 голів. Це позорисько для нападників, навіть резервних. Тож Індзагі, може, і хотів би не змушувати Мартінеса грати на уколах, однак знає, що альтернатива – той, хто точно не заб’є. У «Барселони» вимушено у півфіналах в обороні грали Араухо, Гарсія, Мартін – і вона пропустила 7 разів за 2 поєдинки. Ось тому Кунде і проводить по мільйону матчів поспіль та ставить рекорди: на інших покластися не можна.

Може, якби лава запасних у названих команд була довшою та багатшою на крутих виконавців, вони б дивували. Однак їхні лави не такі, тож простір для креативу був невеликим.

Але і самі тренери проти нестандартних рішень

Якби Артета щиро хотів креативити, то міг би це зробити і за допомогою доступних виконавців: додати у якості володіння Зінченком замість Льюїса-Скеллі, додати у якості гри один в один в обороні Вайтом замість Тімбера, та навіть Нванері та Троссард – опції (перший зробить гру більш прямолінійною, другий – більш комбінаційною). Але Мікель не став їх використовувати. Фраттезі – об’єктивно найкраще, що є на лаві запасних «Інтера», але в обох матчах на позиції стартував більш досвідчений Мхітарян. У другій грі проти «Арсеналу» «ПСЖ» закладався на те, що доведеться терпіти та вибігати у швидкі атаки, тож Рамуш у стартовому складі був би доречним: він би конвертував швидкі випади у голи, бо єдиний профільний нападник у команді. Щодо «Барселони» навмисно натягувати не буду: Флік мав мінімум варіантів, найкраще з придуманого мною без зміни схеми – Гаві замість Ольмо, щоб менше комбінувати, але бути успішніше у боротьбі за м’яч. Але грав Ольмо.

Так, простір для творчості у тренерів був не найбільшим, однак він був. І вони не стали творити.

Зіграність та надійність важливіші за конкретні кроки проти суперника

По суті, тренер, коли планує стартовий склад на матч, завжди обирає: використати більш надійних або підлаштуватись під опонента за допомогою 1-2 змін у початковій 11-ці? І зараз найкращі наставники Європи обирають перший варіант. Бо кожен має свій стиль футболу, під який підходять найкраще конкретні 11 виконавців – ось вони і грають. Неочікувані рішення – це ризик. Спрацює – отримаєш перевагу (ще є питання, наскільки велику). Але якщо ні – ризикуєш зламати структуру гри команди. Індзагі, може, і хоче використати Фраттезі в основі – але хвилюється, що без Мхітаряна команда буде гірше виходити з-під пресингу, бо цей компонент гри – про зіграність та досвід. Може, Енріке і хоче частіше випускати Рамуша у топ-матчах, але якщо зробить це, а суперник стане у середньо-низький блок, то «ПСЖ» матиме на одного футболіста менше у володінні, аніж міг би мати – і ризикуватиме створити менше, аніж зазвичай. Схожий страх і в Артети, команда якого і так не є однією з найкращих навіть в АПЛ за кількістю голів з гри, тож у випадку невдалого рішення тренера взагалі може нічого не створити у нападі…

Не ризикувати у вирішальний момент – це нормально та природно. Але топ-футбол ніколи не був про повну відмову від ризиків. Проте зараз він саме такий.

Є плюси та мінуси, і нам з ними жити

Але других ніби більше, як на мене. Наприклад, негатив – скорочення часу, який ти проводиш «у грі». Раніше ти поринав у неї після того, як дізнавався стартові склади, тепер – тільки коли футболісти виходять на поле. Ще мінус: у нас менше тем для обговорення. Круто, коли «Пеп перемудрив», а от «команда не дотиснула» – це ніби теж кліше, але більш поверхневе. Сюди ж: ми маємо менше неочікуваних героїв. Звісно, Таремі може вийти з лави запасних в усіх матчах плей-оф та віддати вирішальний асист у якомусь, але якби з’явився у старті хоча б у декількох, мав би більше шансів на гольову дію – навіть забив би, можливо. Тобто резервісти отримують менше часу – отже, і менше впливають на результат. Ще? Добре. Через такі зміни у футболі ми втрачаємо у видовищності: якщо «ПСЖ» виходить грати в одному й тому ж складі кожного разу, то він і гратиме кожного разу в один і той самий футбол, плюс-мінус. Якщо цей футбол привабливий – круто, однак навіть це може набриднути. Хочеться бачити команду різною та варіативною. А ми бачимо її однаковою щотижня.

Головний позитивний момент – стартовий склад стає «ближчим» до вболівальника. Він точно знає, що в основі зіграє, наприклад, Ольмо, а не Гаві. Тоді, якщо нема постійної ротації між цією парою, він побудує міцніший зв’язок з Дані: вважатиме його справді важливим, прив’яжеться до нього, буде очікувати на нього у старті та трошки зрадіє, коли він там опиниться. Окрім цього, Ольмо зіграє багато хвилин, тож фанат зможе порівняти його показники з показниками умовного Вірца. Вболівальник може сконцентруватися на тактиці та виступах окремих виконавців – а не на питанні «кого краще було б використати тренеру?», тобто фокус зміщується на головне. Ще плюс: збільшується зіграність та зменшується кількість «прохідних» поєдинків на вирішальних стадіях. Приклад першого – гол Мартінеса у матчі-відповіді з «Барселоною» (два крайніх захисники настільки розуміють один одного та партнерів, що відібрали м’яч по центру та провели атаку по центру), приклад другого – самі півфінали ЛЧ, де команди з передбачуваними стартовими 11-ками провели 4 крутих матчі, у кожному з яких інтрига жила аж до останніх хвилин.

Я не знаю, чи є плюси від змін вагомішими за мінуси. Як на мене, на даний момент – ні. Але тенденція точно присутня, тож футбол рухається у цей бік – у часи, де ти знаєш стартовий склад команди на будь-який важливий матч заздалегідь. До цього етапу розвитку гри можна ставитися по-різному, але нам доведеться жити у світі, де футбол – саме такий. Тож якщо бачите сюрпризи у стартовому складі якогось топ-клубу на великий поєдинок – цінуйте. Це вже рідкість.