Чому чемпіоном стане саме Норріс і як Феррарі зруйнували собі гонку

Шостий етап чемпіонату світу Формули-1 2025 року в Маямі, на швидкісному та технічному міському треку, став ще одним випробуванням для пілотів. Оскар Піастрі продовжує вражати на старті сезону, здобувши свою третю перемогу поспіль і закріпивши шанси на чемпіонський титул. Натомість Ландо Норріс, незважаючи на сильний виступ, знову не зміг повністю реалізувати свій потенціал. Хто з них стане головним претендентом на титул – питання, яке ще потребує відповіді.

У той же час, ситуація у Феррарі виглядає менш оптимістично. Команда не змогла суттєво покращити свій темп, і взаємодія між Льюїсом Хемілтоном і Шарлем Леклером викликає чимало питань. Вільямс після приходу Сайнса скоротив відставання від середини пелотону, нав'язуючи серйозну боротьбу лідерам.

Розглянемо в подальшому матеріалі головних переможців та переможених після Гран-прі Маямі.

Карма повертає перемогу Піастрі, але чи вистачить цього для титулу?

У Маямі Оскар Піастрі здобув третю перемогу поспіль, приєднавшись до елітної компанії пілотів гібридної ери, яким підкорювалися подібні серії – раніше це вдавалося лише Хемілтону, Росбергу та Ферстаппену. Але чи означає це, що саме він є ключовим претендентом на титул і беззаперечним лідером Макларена? Я вважаю, що ні.

Протягом 3 з 4 вирішальних сесій етапу швидшим був саме Норріс. Оскар, у свою чергу, зумів випередити напарника за швидкістю лише у спринт-кваліфікації, однак чиста перевага австралійця в Маямі на цьому й закінчилась.

Норріс швидко наздогнав напарника в спринті, після того як умови покращились, й потрапив у зону DRS, але Піастрі в секції 14–15 поворотів зрізав трасу – чи то випадково, чи то навмисно, щоб зберегти лідерство. Після цього він одразу поїхав у бокси за сліками, адже траса вже висохла, і саме він мав позиційну перевагу.

Норрісу ж, як і рік тому, пощастило – машина безпеки й безкоштовний піт-стоп дозволили йому залишитися першим. Але факт переваги в швидкості залишається. Перед зупинкою останні п’ять кіл Норріс вигравав у Піастрі 0.3–0.4–0.4–0.4–1.0 секунди.

Потім настала кваліфікація, у фіналі якої Оскар відверто не зібрав кола, адже в другому сегменті його час був до тисячної секунди такий самий, як у Норріса в фіналі. Британець у свою чергу втратив поул у останньому повороті – помилився за коло до цього саме там, і, спостерігаючи як у всіх сесіях пілоти там вилітали, вирішив загальмувати раніше й обережніше. Але перестарався – і зіпсував усі частини віражу: вхід, проходження та вихід.

Це добре видно на візуалізації боротьби за поул між Ферстаппеном і Норрісом. За різними оцінками, без помилки коло британця мало бути приблизно 1:27.0, тоді як результат склав 1:27.269 – відставання від поулу 0.065 секунди.

Читайте також:

ВІДЕО. Ферстаппен проти Норріса. Візуалізація боротьби за поул

Ну і сама гонка. Ландо провалив боротьбу на старті у боротьбі з Ферстаппеном. Звісно, трактувати й розглядати події можна по-різному, але факт у тому, що нідерландець мав повне право на поворот, не виїхав за межі траси й контакту не було. Тож звинувачувати Ферстаппена не можна, хоча якби до інциденту додався бодай один фактор – штраф був би неминучим. А так – знову ідеальна робота на першому колі.

Норріс же знову припустився помилки – знаючи, як поводиться Ферстаппен у подібних ситуаціях, і, можливо, навіть знаючи свою безсилість в подібних зіткненнях раніше, вирішив піти в занадто оптимістичну атаку замість того, щоб закріпитися на другому місці на ранній стадії гонки.

Повертаючись до змагань між пілотами Макларена – після першого кола Ландо був змушений прориватися з шостого місця, а Піастрі мав на одного суперника менше. Хоч проблем у британця не виникло із всіма, хто опинився попереду, все ж час і ресурс гуми він втратив. Але наблизитися до двійки лідерів вдалося. А після обгону Ферстаппена Оскаром, Ландо одразу опинився в зоні DRS від Ред Булла.

Проблема в тому, що навіть будучи швидшим і витративши менше кіл на обгін Ферстаппена, Норріс відстав на 9 секунд через боротьбу. В той час його напарника нічого не стримувало – і він зробив собі комфортний відрив. Мабуть, саме в цей момент Піастрі і забезпечив собі перемогу.

Адже надалі почалася погоня Норріса за Оскаром, в якій британець виглядав, м’яко кажучи, переконливіше, але надто далеко. Приблизно в середині відрізка Норріс був швидший на 0.5–0.7 секунди з кола, але коли він скоротив відставання з 8.9 до 3.3 секунд – різниця в темпі зникла. З цієї відстані починає діяти брудне повітря, а надмірний знос гуми та блокування у боротьбі з Ферстаппеном дали про себе знати.

Переможцем став не той, хто був найшвидшим, а той, хто зробив усе правильно й скористався шансами сповна.

Але чи спрацює це на дистанції всього чемпіонату? Не думаю. Як показує досвід минулих сезонів, перемагає здебільшого пілот, який має перевагу по чистій швидкості. А вона наразі саме у Норріса. Питання лише – у її реалізації.

Згадаємо попередні етапи.

Австралія – Норріс перемагає в кваліфікації та в гонці. Піастрі був відносно поряд, але лише один раз зумів наблизитись. Після своєї помилки відстав на 3+ секунди, а згодом взагалі вилетів на 9-те місце. Детальніше про це було в аналізі гонки.

Китай – безліч помилок від Норріса, перелом у чемпіонаті одразу після його ж тріумфу тиждень тому. А Оскар проводить ідеальні вихідні. Але швидкість? Вона була в порядку в обох. До останніх кіл, коли в британця почали провалюватися гальма, пілоти їхали з відставанням один від одного у 2–3 секунди.

Японія – вольова перемога Макса, а пілоти «папаї» по черзі демонструють кращий темп, хоча й австралієць мав можливість трохи дати відпочити гумі.

Бахрейн – екстремальна версія гонки в Китаї в рамках Макларена. Оскар провів свою найкращу й найвпевненішу гонку в кар’єрі, а Норріс – чи не найгіршу через більші помилки у важливіші моменти. Безумовна перевага австралійця.

Джидда – усі тренування та кваліфікацію, допоки він не завершив її в стіні, Ландо виглядав фаворитом, що підтвердили як данні після всіх сесій, так і бос команди. Але аварія зруйнувала всі шанси.

Маямі стало своєрідним продовженням Джидди – переміг той, хто зробив усе правильно.

Але якщо згадати минулі сезони, Піастрі жодного разу не проводив стабільно сильного сезону, хоча їх не так і багато. Він демонстрував потужні серії з кількох етапів, після яких завжди слідував спад. Питання в тому, чи вже почалася ця серія, чи справжнього Піастрі ми ще побачимо в Європі. Але наразі швидшим виглядає саме Норріс, і я досі вважаю його фаворитом на титул – не меншим, ніж його напарник, а можливо, й головним.

Звісно, це лише початок сезону, і робити будь-які висновки чи прогнози на чемпіонат зарано. Особливо до Іспанії, де всі привезуть оновлення, а також вступить у дію директива про гнучкість. Кого вона похитне найбільше, а кого підніме на фоні суперників, кому нова поведінка болідів підійде, а кому ні – ось що справді матиме значення. А наразі між двома кандидатами картина саме така.

Феррарі: чи був потенціал на щось більше?

Провальний вікенд для Скудерії після неймовірно успішної, як на цей сезон, Джидди. Окрім подіуму в спринті, команда нічим не відзначилася. Та якщо уважно подивитися на той подіум, то це скоріше був відчайдушний крок, який просто спрацював. Шанс повторити досягнення виглядає сумнівним.

Щодо основної частини етапу – низькі позиції в кваліфікації вже стали трендом сезону для Феррарі. Темп червоних болідів вже традиційно значно кращий саме в гонці, але в Маямі не вдалося показати й цього. Ба більше – протягом вікенду болід був повільнішим за Вільямс, як і передбачав Льюїс напередодні.

До того ж комунікація всередині команди була просто жахливою: нуль взаєморозуміння. Щоб пілотів почули, їм доводилося кричати по радіо та видавати саркастичні коментарі, наповнені іронією.

Мабуть, головне питання – чи змогли б Хемілтон і Леклер випередити Антонеллі, якби працювали злагоджено? Розглянемо детальніше цей відрізок.

Перш за все, варто зазначити, що на момент, коли почалась суперечка між пілотами Скудерії, у Хемілтона був свіжий комплект середніх шин. І саме він давав йому перевагу, адже британець знову був відверто повільним – час на маневр був обмежений. А що зробила Феррарі? Вона вирішила «дати ДРС Хемілтону» – і забула про командну тактику. Льюїса пропустили лише після його емоційного звернення по радіо. Майже п’ять кіл він втрачав темп, маючи перевагу в гумі, яку терміново треба було реалізовувати. Попри це, на момент зворотного обміну позицій відставання Льюїса від Антонеллі скоротилося до 2,2 секунди. Але відмова Хемілтона вчасно пропустити напарника і погано підібраний момент обміну повернули відрив на рівень 3,0 секунди між Феррарі і Мерседесом.

У підсумку на фініші маємо таку ситуацію з відривами:

• Антонеллі — 0.000

• Леклер +1.534

• Хемілтон +3.150

Чи могла б ця різниця бути нівельована на користь Феррарі, якби вони діяли злагоджено? Більш за все так, як мінімум одному з пари пілотів це б вдалось.

Окремо варто згадати про аварію Леклера перед спринтом. Феррарі чомусь випустила монегаска на проміжній гумі під час зливи – зазвичай у таких умовах використовують дощову без варіантів. А Шарль, знаючи, на яких шинах перебуває, і спостерігаючи за станом траси, їхав занадто швидко без жодної на те причини. Як результат – схід ще до старту. Не можна сказати, що пілот повністю винен у цій ситуації, все ж основна відповідальність – на команді, яка прийняла незрозуміле рішення.

Мерседес: Does nothing – Р3

До появи машини безпеки Джордж Расселл проводив далеко не найкращий вікенд: поразка напарнику в обох кваліфікаціях і сумнівний гоночний темп. Та все змінив ідеальний тактичний підхід у недільній гонці. Зробивши ставку на альтернативну стратегію, британець почав нарощувати темп після піт-стопу Ферстаппена, готуючись до власного візиту в бокси. Машина безпеки з’явилася в найкращий момент і дозволила Расселлу опинитися на подіумній позиції без боротьби. Після рестарту він упевнено втримав місце в топ-3.

У свою чергу, Кімі Антонеллі гучно заявив про себе в Маямі. На абсолютно новій для себе трасі італієць став наймолодшим поул-сітером в історії, хоча рекорд Себастьяна Феттеля щодо перемоги саме в основній кваліфікації досі залишається чинним. На жаль, у спринті й основній гонці Антонеллі не вдалося втримати здобуті позиції на старті.

Втім, головне – прогрес молодого таланта Мерседеса є очевидним, і результати не змушують себе чекати. Найінтригуючим моментом у контексті розуміння його справжнього рівня стане європейський етап чемпіонату. Там Антонеллі добре знає кожну трасу – особливо Імолу, яка прийме Формулу-1 вже наступною.

Майже ідеальний Вільямс

Один із найменш помітних, але водночас найбільш вражаючих виступів у Маямі продемонстрував Алекс Албон. Його темп протягом усієї гонки був цілком конкурентним із темпом пілотів Феррарі та Мерседеса – і це без жодних знижок на стратегію чи обставини. Однак навіть в такому успішному заїзді виникають питання до команди.

На 11-му колі трапився епізод, який ідеально ілюструє комунікаційні труднощі, що можуть виникати навіть у середині пелотону. Вільямс вирішили не атакувати один одного – Сайнсу повідомили, що позиції зафіксовано, і Албон не піде у наступ. Водночас інженер Алекса, Джеймс Ервін, паралельно інформував про проблеми з тиском води й порадив триматися позаду в межах однієї секунди.

Втім, Албон, уже перебуваючи в зоні DRS, прямо запитав: «Я можу атакувати?» – і почув у відповідь просте: «Так, обганяй».

Це призвело до моменту, який Карлос Сайнс пізніше охарактеризував як «дивний». У Джидді, за його словами, він уже грав командну роль, надаючи DRS Албону задля командної тактики. У Маямі ж іспанець очікував синхронного прориву, але натомість був атакований зненацька. Після фінішу Сайнс визнав, що це було звичайне непорозуміння і висловив сподівання, що в майбутньому подібних збоїв в узгодженості не буде.

Проте насправді Сайнс мав усі шанси фінішувати попереду обох заводських Феррарі й навіть втрутитися у боротьбу з Антонеллі. До моменту 34-го кола темп Карлоса був дуже стабільним, але все зруйнував контакт із Леклером, який агресивно витиснув Сайнса – у підсумку той опинився заблокованим ним та Хемілтоном і втратив позиції.

Швидкість Албона в Маямі – це ще один аргумент на користь того, що Вільямс зробив серйозний крок уперед. А в ситуації з Сайнсом залишається лише констатувати, що без кількох дрібних інцидентів його результат міг бути значно яскравішим.

Заубер

Траса непогано підійшла записним аутсайдерам чемпіонату. Бортолето провів свою найкращу кваліфікацію сезону, а в гонці темп був дуже пристойним , якщо згадати болід яким він кермував, однак схід через поломку мотору все зруйнував і не показав реальний потенціал юного бразильця.

Ніко Хюлькенберг в свою чергу провалив останнє коло в кваліфікації і не показав максимум, але в гонці відігрався сповна й зумів фінішувати 14-м, попереду Астон Мартін.

Рейсінг Буллз

Ісак Хаджар у Маямі провів, можливо, свій найзріліший вікенд у Формулі-1. На тлі складного виступу Юкі Цуноди у складі Ред Булла, пілот Рейсінг Буллз демонстрував майже ідентичний темп протягом усієї гонки, а від очок його віддалили лічені соті секунди. Це ще раз підкреслило не лише сильний базовий потенціал француза, а й факт, що Ред Булл все ще залишається болідом, який не завжди піддається другому номеру.

Ліам Лоусон у свою чергу мав усі шанси на очкову зону в суботньому спринті, але штраф позбавив його результату. А в недільній гонці реалізувати свій темп новозеландець не зміг – контакт на першому колі призвів до пошкодження корпусу боліда, що фактично унеможливило його участь у боротьбі відразу після першого повороту.