5 причин, чому Рома не гідна грати у Лізі чемпіонів

Минулого літа, коли Довбик переходив до «Роми», ми, українські вболівальники, ставилися до цього трансферу з певним скепсисом, бо альтернативний варіант – залишитися в Іспанії та грати за регулярно виступаючий у ЛЧ «Атлетіко» – здавався кращим хоча б через більші гарантії. Але Довбик особисто запевнив своїх фанатів, що «Рома» – перспективний проект. І ми навіть повірили на декілька місяців, поки сезон не почався… Потім було погано, ще гірше, а після приходу Раньєрі – аж надто добре. І ось за 4 тури до фінішу «Рома» у парі балів відставання від зони ЛЧ. І ніби є спокуса повболівати за команду, бо там Артем… Але особисто в мене не виходить. Бо на одній чаші – наш форвард, на іншій – одразу декілька потужних аргументів проти. Щоб бути справедливим, подивився декілька поєдинків римлян, і тепер можу впевнено сказати: я не бачу вагомих причин «топити» за клуб в останніх турах.

Далі – про причини, чому команда з 18-матчевою серією без поразок у Серії А є недостатньо хорошою для участі у ЛЧ.

Погане керування не можна заохочувати

Що зараз із себе представляє топ-футбол? Поки що – середовище, де перемагають ті, хто ухвалюють більше гарних рішень, аніж поганих. В ідеалі – роблять це протягом тривалого часу. Найбільше тому підтвердження – склад учасників півфіналів ЛЧ. 3 з 4 команд мають тренерів, які працюють у клубі вже не перший сезон. «Інтер» має власну ідентичність зі ставкою на досвідчених футболістів та стабільність складу. У «ПСЖ» є власна філософія Енріке, майже секта. «Арсенал» розвивається поступово – і кожен новий сезон додає хоча б в одному з турнірів. «Барселона» ставить на молодих виконавців. А можна піти далі: зірковий склад здобув для «Реала» декілька кубків ЛЧ, систематичні інвестиції у Гвардіолу допомогли «Ман Сіті» вперше виграти головний клубний трофей Європи. Тобто в тебе повинна бути конкретна ідея та приблизний план того, як її втілити у життя. Якщо робиш так – будеш як найкращі, робиш по-іншому – будеш як, наприклад, «Ман Юнайтед».

У «Роми» був план перед стартом сезону. Вона намагалася грати у сучасний футбол, а Довбика вмовив переїхати до Італії особисто Де Россі, коли розповів форварду про його роль та бажану гру його команди. Трансфер креативного Суле, рішення залишити творчого Дібалу та відмова від хвилин для більш прямолінійного Шомуродова – план справді був. Але після перших невдач і лише декількох турів боси психанули – і вигнали Де Россі. Вже помилка, але далі – гірше. Юрич – тренер з геть іншими цінностями. Йому потрібен склад футболістів, які будуть битися-боротися-бігати, а тут якісь технарі. Напрогравав та пішов. Ідея покликати Раньєрі – вдала з огляду на те, що з цього вийшло, але тоді це і виглядало як паніка, і було панікою: клуб після декількох невдалих рішень намагався врятувавшись завдяки запрошенню когось, хто просто має досвід роботи у складних ситуаціях.

Припустимо, «Рома» виходить до ЛЧ. І що це покаже іншим клубам групи лідерів Серії А? Що можна жонглювати тренерами з геть різними ідеями і все одно досягати бажаного. Умовний «Наполі» відмовиться на старті нового сезону від Конте після серії того з 3-х поразок і покличе якогось Мотту, наприклад. Той прийде, подивиться на нетехнічний склад, який не може грати у володіння, почеше голову – і піде у відставку за 2 місяці. А бос «Наполі» взагалі не буде хвилюватися, адже ось тобі кейс «Роми», яка робила те саме – і досягла бажаного. У підсумку команда, ймовірно, просто втратить сезон: не виграє нічого, не почне будувати щось нове на місці зламаного. Приклад керівництва «Роми» позбавить талановитих тренерів роботи після їх перших же невдач, зіпсує кар’єри гравцям та наставникам. Якщо римляни не вийдуть у ЛЧ, то всі зрозуміють: все ж перебити багато поганих рішень одним не можна. І будуть ухвалювати їх більш зважено.

Матчі Роми неприємно дивитись

Почнемо одразу з рахунків. Останні у чемпіонаті: 1:0, 1:0, 1:0, 1:1, 1:1, 1:0, 1:0. Це щось з класичного «Ювентуса», але з одним уточненням: команда регулярно страждає на полі. Ось візьмемо, наприклад, останній поєдинок з «Інтером» (1:0), один з найкращих для римлян за грою і результатом за останній час. Гол прийшов після декількох вдалих ухвалених рішень у штрафному майданчику поспіль, але почався з дальнього удару по натовпу. Наскільки у такому випадку цей гол – зіграний, а момент – створений, а не просто отриманий? Наступного разу м’яч відлетить не до того гравця – і все, нема голу. А після нього у римлян менше 30% володіння та 26 виносів м’яча з власного штрафного майданчику. Тут пощастило, що «Інтер» ледве ходив через важкий календар, тому були контратаки. А так із ними геть погано: у команди 1 забитий м’яч після контратак за весь розіграш Серії А. «Монца» вилітає з тріском – і в неї 2. Тобто ви зрозуміли: команда за рахунку 1:0 сідає не щоб підловити суперника, а щоб втримати 1:0.

«Рома» проводить менше часу на третині поля суперників, аніж «Комо». У команди погані удари: аж 4 команди, які завдають менше, мають більше забитих голів. «Рома» не є одним з лідерів по голам зі стандартів, але й з гри б’є так собі: має середню «ціну» удару у 0.12 xG – на рівні з «Ювентусом» (також 0.12), який ми критикували за невиразність. 3 з 6 своїх останніх перемог команда здобула без переваги у бодай одиницю xG – просто реалізовувала свої моменти краще, аніж опоненти, а не перегравала їх. І головна претензія: а де яскраві футболісти на полі? Ми дивимось футбол багато у чому заради тих, хто робить його цікавим. І такі у складі «Роми» ніби є: Довбик, Дібала, Суле, да той же Анхеліньо у Німеччині сяяв. Але ніхто з них не реалізується на 100%. Може, реалізується хтось з оборонців, у яких вистачає роботи. Але це все. Я не маю нічого проти команд, які ставлять на свій захист, навіть круто, що вони є. Але ми не можемо казати «біле» на «чорне»: якщо команда грає від оборони, то, дуже часто, дивитися її матчі неприємно і нецікаво. І хай було б, якби це був власний стиль колективу. Однак це не так.

У команди немає власного стилю

У що грає «Рома»? От ви скажете: в оборону та атлетичний футбол. І будете неправі: у це грає особисто Раньєрі, причому не через власне бажання, а з причини відсутності можливості зліпити щось інше посеред сезону. Та й він, як відомо, піде влітку: буквально після кожного матча категорично відповідає на питання про своє майбутнє. До Клаудіо Рома не грала так. То чого продовжить, коли він піде? Взагалі, атлетичний футбол – це майже завжди про тренера, а не про команду. В тебе може бути ідея «ми будемо вбивати суперників на полі та будемо гризтися за кожен м’яч», однак для цього потрібні не тільки відповідні футболісти – але й відповідний тренер, а таких мало. Тому ми дивимося по сторонах, кричимо «ау!» та майже не бачимо у топ-клубах наставників, які пропагують футбол, який заснований на постійній боротьбі. Сімеоне. Гау. Та й усе, я думаю. «Рома» могла б піти таким шляхом – але не піде. Бо, по-перше, це важко. По-друге, ми вже бачили, як боси команди ухвалюють свої рішення. Після Раньєрі буде хтось з геть іншим розумінням футболу.

Наскільки взагалі важливо мати власний стиль у футболі? У сучасному – дуже. Фанати хочуть бачити конкретику на полі, тому вони, якщо доведеться обирати між Анчелотті та Гвардіолою, у більшості своїй оберуть Пепа. Те саме з босами та футболістами. Перші хочуть побачити якийсь план на майбутнє від тренера, та їм недостатньо слів «хочемо почати перемагати», бо вони хочуть почути відповідь на питання «як». Другі, щонайменше на найвищому рівні, все частіше йдуть туди, де їхні найкращі риси будуть затребувані. Якщо ти технічний футболіст з гарним баченням поля, то тобі скоріше у «Ман Сіті» до Гвардіоли, аніж у «Реал». І ти впевнено підпишеш контракт, бо знаєш, що там твої якості будуть корисними. А що повинна запропонувати на рівні ідеї «Рома» своїм кандидатам? У команди нема ідентичності у стилі. Якщо я технічний футболіст, я можу підписати контракт з «вовками» – але не можу бути впевненим, що знадоблюсь. Якщо кремезний – так само. Мати стиль – важливо, коли це стає конкурентною перевагою. Нема? Розвиваєшся повільніше за конкурентів.

Це не перспективний проект, а авантюрний

Влітку «Рома» буде вимушена почати з нуля. Прийде новий тренер з новою ідеєю. Можливо, пощастить – і прийде хтось крутий і перспективний, типу Палладіно чи Італьяно. Однак будь-який наставник попросить нових гравців під себе та продати непотрібних. Оновлений склад не вистрелить одразу. А якщо тренеру не дадуть нових виконавців, то і будування стилю буде йти повільно. У будь-якому випадку, літо для «Роми» – відправна точка. І відправлятися вона буде з гіршої позиції, аніж в неї була минулого літа: тоді не було козиря у вигляді ЛЧ (цього разу також може не бути), але був Де Россі, який міг особисто зателефонувати найкращому бомбардиру Ла Ліги та розповісти йому щось таке про будову гри команди у майбутньому, що той кидав усе, відхиляв пропозицію «Атлетіко», відмовлявся від виступів у ЛЧ та ледь не одразу вирушав підписувати контракт. А тепер? Футболіст у такій ситуації взагалі візьме слухавку?

Якщо ти починаєш сезон та проводиш ледь не його половину як аутсайдер, то ти не можеш гарантувати новим гравцям, що уникнеш такої долі у новому. Ти не даєш гарантій. Тому ти не купиш основного гравця умовного «Бетіса», а обмежишся молодим проспектом з «Удінезе». Круто, якщо спрацює. Але ймовірність цього нижча, аніж могла б бути. Якщо «Рома» кваліфікується до ЛЧ, то спробує розіграти цю карту, але справді крутий гравець матиме альтернативи. Наприклад, Шеркі з «Ліона» скоріше погодиться перебратися до «Ліверпуля» чи «Барселони», бо там отримає більш ніж один рік у ЛЧ. Або до «Челсі», бо отримає більше грошей та довший контракт. «Рома» не матиме конкурентних переваг на ринку влітку. До речі, до умовного Палладіно, якщо він переїде до Риму, також ніхто спеціально не піде. Хіба що Кін: щоб продовжувати грати під керівництвом тренера, з яким у нього виходить. Перспективний проект – це про якийсь план, ідею, підґрунтя для майбутнього росту. Що з цього про «Рому»? Якщо команда вийде до ЛЧ, то навряд побудує щось значуще для футболу.

Щонайменше один з конкурентів кращий

Мова, звісно, про «Болонью». Вона проводить більш рівний рік. Також стартувала неідеально (1 перемога у 8 турах), але потім зібралася – і зараз випереджає «Рому». Вона давала бій «Ліверпулю» у ЛЧ, перемагала «Боруссію» Д., гратиме у фіналі Кубка Італії проти команди, яка перебуває нижче у турнірній таблиці, перегравала «Інтер» (як і «Рома», 1:0, але затиснула суперника на його половині), відбирала бали в усіх (!) команд верхньої половини таблиці. А ще вона другий рік поспіль наполягає на стилі: тоді володіння м’ячем та створення моментів через дрібний пас ставив Мотта, тепер цим займається Італьяно (58%, 3-й показник у країні). «Болонья» має більше забитих, менше поразок, вона краща за «Рому» навіть за показником очікуваних очок. Тобто тут є повноцінний проект: декілька стабільних років поспіль на високому рівні, розвиток багатьох футболістів, ідея гри у володіння, цілий сезон на плюс-мінус одному рівні та, можливо, виграний трофей як доказ, що команда навіть на таке спроможна.

Є й інші претенденти. «Ювентус» – також дивний, як і «Рома», і буде перезапускати проект після зміни тренера влітку. Але в нього якісних гравців ніби побільше, тому йому може бути дещо простіше. Цікаві «Лаціо» та «Фіорентина»: перший багато років поспіль намагається грати у привабливий футбол в атаку, друга на порозі третього виходу до фіналу єврокубка протягом трьох років. В одному місці є ідея, в іншому – стабільність у виступах на високому рівні та навіть певний розвиток (а ще – перспективний тренер). Якщо «Лаціо» або «Фіорентина» обженуть інших, то будуватимуть проект на вже закладеному фундаменті. Я не маю нічого проти клубів без стратегій розвитку, просто вважаю більш справедливим та доцільним, щоб ті, які таку мають, отримували можливість зробити крок уперед. Бо з них з більшою ймовірністю виросте команда, яка подарує нам незабутні емоції та пам’ятні матчі. І прямо зараз що «Болонья», що «Фіорентина», що «Лаціо», та навіть «Ювентус» ближче до цього, аніж «Рома».

Роздуми уголос

Як на мене, Довбик проводить непоганий сезон. Він вкотре показує, що може реалізовувати моменти та стягувати на себе по 2 захисники у чужому штрафному, та нарешті вказує на те, чого не може – бути залученим до всіх фаз гри. Багатьох це влаштує: далеко не всім потрібен форвард, який буде відбирати м’яч та відкриватися під один з перших пасів після початку володіння. Образ Довбика у цьому сезоні викристалізовується для футбольних людей – і це добре, бо його навряд покличе до свого складу команда, яка не знатиме, як його використовувати. Особисто Раньєрі не знає. Новий тренер матиме свою думку – або зробить його важливим, або попросить продати. І це станеться без прив’язки до того, буде «Рома» у ЛЧ чи ні. Артем матиме пропозиції від команд-учасниць єврокубків влітку. І це також не залежить від того, чи буде «Рома» у ЛЧ. Тобто вболівати за римський клуб суто через присутність у ньому нашого фінішера – рішення не найгірше, але й не те щоб зумовлене чимось окрім емпатії до співвітчизника.

Якщо не прив’язуватися до Довбика, то «Рома» – ще зовсім нещодавно кризова команда без хоча б якихось орієнтирів на майбутнє. Це точно не перспективний проект. Це точно не те місце, де Довбику гарантовано місце у старті, любов нового тренера та футбольні здобутки. Це просто команда, яка ухвалює то погане, то добре рішення (більше поганих). І вона не викликає емпатії. Особисто Довбик, Раньєрі, Дібала – так, але «Рома» загалом – ні. Як команда, вона менш видовищна, менш цікава, менш перспективна, аніж найближчі конкуренти. Досвідчені фанати та той, хто просто цього хоче, завжди знайдуть причини вболівати за будь-який клуб. Але нейтральні вболівальники та вболівальники футболу взагалі навряд побачать у теперішній «Ромі» щось таке, що змусить їх вмикати її матчі чи хоча б просто регулярно гуглити результат її тільки-но зіграного поєдинку. І нічого не зміниться, навіть якщо римляни вийдуть до ЛЧ. Щонайменше не одразу.

Тоді через що і навіщо наприкінці сезону вболівати за «Рому»? Особливо за умови існування «Болоньї» та «Фіорентини».