Від Лобановського до Піхальонка: символічна збірна гравців двох грандів

«Непримиренне протистояння з давніх-давен» – щось на кшталт цього прочитав в одному з анонсів вітчизняного «класико». Ох, певно, замолоді люди писали такий слоган, і про дружні нічиї (3:3 – вельми популярний рахунок) та курсування гравців маршрутами Київ – Донецьк і в зворотному напрямку не мають уявлення. Натомість були такі часи, коли перехід зі стану біло-синіх до рядів помаранчево-чорних не супроводжували образливі пісні фанів команди-суперниці. Крім того, на донецьких трибунах (і на славнозвісному передстадіонному териконі) радо вітали, приміром, повідомлення про те, що кияни забили гол московській команді. Отже, які найпомітніші футбольні особистості виявили свої таланти у футболках двох непримиренних нині супротивників?

Воротар: Віктор Чанов (1959–2017)

Представник славної воротарської династії надійно захищав ворота «Шахтаря» в переможному для «гірників» (1:0 із голом Віталія Старухіна) матчі проти киян в Донецьку в «срібному» для помаранчево-чорних сезоні-79. До речі, після тієї звитяги «гірники» очолили турнірну таблицю. Віктор Чанов-молодший вигравав Кубок СРСР у складі як «Шахтаря», так і «Динамо». Прикметно, що перший матч за «Динамо» в Донецьку проти «Шахтаря» Віктор Вікторович провів у травні 1982 р. одразу після завоювання киянами союзного Кубка. Фінал тоді був виграний у московських автозаводців. Новий голкіпер киян залишив свої ворота у лужниках у недоторканості. А, власне, саме «Динамо» з нагоди виграшу Кубка зустріли в Донецьку квітами й тортом. Сама гра завершилася мирною нульовою нічиєю: Чанов і тут не пропустив (чудовий сейв вийшов у нього після удару Володимира Роговського зі стандарту в заключній стадії матчу). Цікавинка: Чанов брав участь у двох протистояннях «Динамо» та «Шахтаря» у боротьбі за Кубок сезону в 1980-ті: спершу в складі «гірників» (програв серію пенальті киянину Юрію Роменському), а надалі в складі киян (а тут уже виграв серію пенальті в донеччанина Володимира Гаврилова, забити Чанову зміг лише Сергій Морозов, а от, приміром, Віктор Грачов тоді схибив).

У складі київського гранда Віктор Вікторович тричі ставав чемпіоном країни й виграв Кубок Кубків, насухо відігравши фінальний матч проти мадридського «Атлетіко».

Захисники: Віктор Кондратов (1952–2024), Анатолій Коньков (1949–2024), Василь Євсєєв (1962–2010)

Ліворуч у захисті – Віктор Кондратов. У складі «Динамо» він запам’ятався переможним голом у виїзному матчі Кубка УЄФА у ворота норвезького «Фредрикстада» в 1973 р. Тоді на самому початку матчу в киян вийшла швидка контратака, в ході якої Володимир Веремєєв, обігравши кількох норвежців, чудовим діагональним пасом вивів Кондратова на ударну позицію. Віктор Іванович ще й сам обіграв оборонця та невідпорно пробив. У «Шахтарі» Кондратов вигравав Кубок СРСР, кілька раз завоював медалі союзного чемпіонату (крім «золотих»). У 1977 р. відзначився переможним голом у домашньому матчі «гірників» проти «Арарата».

Помітив, що на зорі своєї ігрової кар’єри (кінець 1960-х – початок 1970-х) Анатолій Коньков, захищаючи кольори «Шахтаря» в матчах проти «Динамо», виходив у стартовому складі, але не догравав матчі до кінця. Після заміни Анатолія Дмитровича кияни обов’язково забивали у ворота «гірників», а коли на полі був Коньков, то в динамівців не завжди виходило вразити ворота помаранчево-чорних. До речі, в 1970 р. в Конькова у футболці «Шахтаря» була серія з трьох матчів поспіль, коли він відзначався забитим голом (захисник!).

Уперше за «Динамо» проти «Шахтаря» Коньков зіграв у 1975 р.: 3:1 на користь «Динамо» в Києві. Гра в Донецьку того незабутнього сезону відбулася невдовзі після гостьової звитяги підопічних Валерія Лобановського та Олега Базилевича над «Баварією» в першому матчі за Суперкубок УЄФА. Гостинний прийом киян у столиці шахтарського краю, тисячоголосе скандування «Мо-лод-ці» на адресу киян – нині це виглядає картинкою ніби з якогось іншого життя. Втім, Анатолій Коньков не може записати ту гру до свого активу. Він незрідка помилявся, заробив «гірчичник», і, зрештою, ексдонеччанина замінили на 65-й хвилині на Олександра Бойка. Прикметно, що по тому кияни заграли активніше, й Олег Блохін забив переможний гол.

У складі «Динамо» Коньков відзначився пам’ятним голом у ворота «Олімпіакоса» в Кубку чемпіонів: підчатував на помилку оборонця «Олі» (той, незграбно зігравши головою, фактично віддав гольовий пас на Анатолія Дмитровича) та лівою ногою влучно пробив повз голкіпера у ворота гостей. Зрештою, всіх своїх титулів (4-разовий чемпіон СРСР, володар союзного Кубка, а також Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА) Коньков здобувся в складі «Динамо».

Василь Євсєєв грав за «Шахтар» уже після динамівського етапу кар’єри (2 чемпіонства, 2 союзні Кубки, Кубок Кубків, в якому повністю відіграв домашній матч проти «Університаті»). Назагал зіграв приблизно однакову кількість матчів за київський і за донецький клуби. Проти «Шахтаря» за «Динамо» вперше зіграв у сезоні-83, й доволі вдало. Преса зокрема відзначала, що в київському матчі Василь нейтралізував Віктора Грачова та Михайла Соколовського. В переможному для «Динамо» фіналі Кубка СРСР проти «Шахтаря» в 1985 р. Євсєєв вийшов на заміну на 88-й хвилині замість Павла Яковенка й допоміг стримати фінальний штурм, що його влаштували гірники. А в 1988 р. Євсєєв уже грав за «Шахтар» проти «Динамо». Й у Києві пособив (щоправда, не без жовтої картки) вже своїй новій команді вгамувати атаки господарів, зокрема пару нападників Протасов – Бєланов. Прикметно, що Василь брав участь у двох багаторезультативних (3:3) нічийних іграх «Динамо» проти «Шахтаря»: однораз – у біло-синій футболці, іншого разу – в помаранчево-чорній.

Півзахисники: Олександр Піхальонок (народився в 1997 р.), Юрій Ванкевич (народився в 1946 р.), Андрій Канчельскіс (народився в 1969 р.)

Олександр Піхальонок відіграв чимало матчів у складі «Шахтаря» U-19 в Юнацькій лізі УЄФА того пам’ятного сезону, коли юні «гірники» дісталися фіналу того турніру. Піхальонок повністю відіграв чвертьфінал проти «Бенфіки» (з додатковим часом), півфінал проти «Андерлехта» й фінал проти «Челсі». Нині ж у «Динамо» добре себе зарекомендував на старті сезону, забивав і в єврокубках, і на внутрішній арені. Надто запам’ятався гол уродженця Донецька (до слова, в нинішньому «Динамо» тих, хто народився на Донеччині, більше, ніж таких гравців у складі «Шахтаря») «Ворсклі» в 1-му колі: майже від центра поля за комірець кіперу полтавців. Оберу для Піхальонка в цій символічній команді лівий фланг, хоча, звісно, його рідне місце – в центрі півзахисту. Втім, шульга, як на мене, може виявити свої чесноти й ліворуч.

Юрій Ванкевич відіграв за «Динамо» низку важливих матчів у чемпіонському сезоні-68. Зокрема на совість відпрацював по 90 хвилин у домашньому двобої проти московського «Динамо» (2:0) та у виїзному проти московського «Локомотива». У 1969 р. грав мало. Більше – рік по тому. Зокрема непогано показав себе впродовж травня – червня того року: взяв активну участь у всіх виїзних перемогах киян того відрізку сезону («Зоря», «Зеніт», мінське «Динамо»).

Кольори «Шахтаря» захищав уже в половині 1970-х. У Ванкевича вийшло забити у ворота рідного клубу, будучи гравцем «Шахтаря», в 1975 р. (що само собою вже тягне на визначне досягнення): в київському матчі підсолодив гіркоту поразки, пошивши в дурні чотирьох оборонців «Динамо». Того пам’ятного для українського футболу сезону Юрій Іванович здобув «срібло» як гравець донецького клубу.

Наприкінці 1980-х Андрій Канчельскіс кількараз брав участь у київсько-донецькому протистоянні як гравець «Динамо». Спершу вийшов на заміну замість Івана Яремчука на початку 2-го тайму київського матчу (0:0), надалі вже з’явився у старті й провів на полі 76 хвилин (1:0 на користь динамівців). І провів весь матч у Донецьку, який приніс чергову нічию з рахунком 3:3. А в 1990 р. Канчельскіс уже грав у футболці «Шахтаря» проти «Динамо». Відіграв обидва матчі повністю: в Києві «гірники» поступилися 0:2, а в Донецьку було зафіксовано нічию 2:2. Нині ж Андрій Антанасович працює на болотах, на публіку вкрай обережно висловлюється про війну, не називаючи речі своїми іменами. Водночас зізнається, що в Україні в нього залишилася мати.

Нападники: Валерій Лобановський (1939–2002), Сергій Ребров (народився в 1974 р.), Олег Базилевич (1938–2018), Жуніор Мораес (народився в 1987 р.)

Лінія нападу в цій команді чисельна, наче повертає нас до часів панування схеми 4–2–4. Валерій Лобановський та Олег Базилевич ставали чемпіонами СРСР і володарями Кубка країни в складі «Динамо». В 1960 р. вони грали за киян проти «Шахтаря» в жовтих футболках і синіх трусах. На переповнених трибунах стадіону ім. Хрущова (60 000 глядачів прийшло на матч) неабияк кепкували з недогляду радянської влади щодо національних кольорів. Лобановський провів на полі всю гру, а Базилевич – останні 15 хвилин. Кияни виграли 4:1, але ані Валерій Васильович, ані Олег Петрович результативними діями тоді не відзначилися. А от коли відзначилися, так це у футболках «Шахтаря» в матчі проти «Динамо» в сезоні-1967. У Базилевича вийшов дубль: спершу після кутового у виконанні Лобановського Базилевич виявився спритнішим у штрафному майданчику киян, а вже наприкінці матчу Олег Петрович майстерно розпорядився м’ячем під час стрімкої контратаки донеччан, хитрий удар із лінії штрафного майданчика, й м’яч від штанги потрапляє до сітки воріт. Підсумок – 2:1 на користь помаранчево-чорних. Оглядачі наголошували на непримиреному характері боротьби, вряди-годи налаштованість на матч переходила у відверту грубість з обох боків. Додам, що Базилевич забивав і «гірникам», будучи гравцем «Динамо». Зокрема в 1965 р. під час матчу в столиці України добив м’яч у ворота після того, як Віталій Хмельницький поцілив у штангу. Ту гру кияни виграли з рахунком 3:1.

Сергій Ребров як гравець «Шахтаря» забивав «Динамо» ще в союзному чемпіонаті. В 1991 р. юний тоді форвард зрівняв рахунок у донецькому матчі: після флангового проходу іншого фігуранта цієї збірної Василя Євсєєва Сергій влучно пробив головою. Проте в киян, зрештою, вийшло забити переможний м’яч. Ближче до кінця 1990-х Ребров уже забивав «Шахтарю», будучи гравцем «Динамо». Приміром, у сезоні-1996/97 поставив переможну крапку (3:1) в матчі на стадіоні «Шахтар», використавши чудовий пас Юрія Максимова. Того самого сезону в Києві в Сергія Станіславовича вийшов пречудовий удар через себе (знов 3:1 на користь «Динамо»). Наступного сезону Ребров використав достоту гросмейстерську передачу Юрія Калитвинцева й підсумував домашню перемогу киян із великим рахунком – 3:0. У сезоні-1998/99 – знов гол-красень у виконанні Реброва: в Києві за 10-градусного морозу Сергій Станіславович парашутом відправив м’яч за комірець Андрію Кураєву. Кияни тоді виграли 2:1. Ну, й у сезоні-2005/06 влучний удар Реброва лівою ногою після пасу Клебера за чверть години до фінального свистка приніс киянам виїзну звитягу в українському «класико». Ребров є 9-разовим чемпіоном України та 8-разовим володарем національного Кубка в складі «Динамо».

Жуніор Мораес однораз став чемпіоном нашої країни в складі «Динамо» й двічі як гравець «Шахтаря». Запам’ятався, звісно, його гол у біло-синій динамівській футболці в українському «класико» посеред грудня 2016 р.: на засніженому полі НСК «Олімпійський» на 1-й хвилині матчу (!) Мораес використав пас від Дерліса Гонсалеса, вийшов на ударну позицію та влучно пробив лівою. Та багатогольова перестрілка, зрештою, закінчилася на користь гірників: 4:3. А в листопаді 2018 р. на рахунку вже «гірника» Мораеса гол + асист у «класико» в домашньому для донеччан того сезону Харкові. Спершу «десятка» помаранчево-чорних скористався пасом Тайсона й із близької відстані спрямував м’яч у ворота киян. А на 5-й компенсованій до 2-го тайму хвилині Мораес віддав зручний пас Віктору Коваленку, який невідпорним ударом приніс звитягу «гірникам» – 2:1. Через рік Мораес забив киянам у столиці після передачі Манора Соломона. У листопаді 2020-го зробив свій внесок у погром киян (3:0), відкривши рахунок ударом головою після подачі Додо з правого флангу та невпевненої гри Руслана Нещерета на виході. Зайшов у пам’ять і не забитий Мораесом пенальті у ворота Дениса Бойка (вартовий київських воріт був на висоті!) за рахунку 0:0 уже в компенсований до 2-го тайму час навесні 2019-го й емоційна реакція на це голкіпера «Динамо».

Ну, й, безперечно, цей бразилець з українським паспортом (чи є він ще в нього?) увійде в історію як людина, чий перехід із «Динамо» до «Шахтаря» став, певно, найскандальнішим з усіх історичних мандрувань між київським і донецьким клубами. А несприйняття Мораеса динамівською торсидою мені нагадало ворожість до Леоніда Буряка, коли він вийшов у формі московського «Торпедо» на поле Республіканського в 1985 р. грати проти динамівської команди. Щоправда, тоді була інша ситуація: Валерій Васильович Лобановський просто не розраховував на вікового гравця. А наприкінці 2010-х на Мораеса в Києві ще розраховували. Та сталося так, як сталося…

***

Після окупації Донецька росіянами «Шахтар» квартирує в столиці, й у складі «гірників» дедалі менше хлопців, які не те, що народилися, а бодай однораз були в Донецьку. Інтерв’ю долучених до клубу людей про мрії повернутися до Донецька, які періодично потрапляють в ЗМІ, видаються мені нещирими. Ну, не мріють гравці теперішнього «Шахтаря» грати й жити в Донецьку. Хоча, ймовірно, кажучи про це, вони більшою мірою висловлюють сподівання на закінчення війни та повернення столиці шахтарського краю під український прапор. Переходи між двома грандами українського футболу нині відбуваються і на рівні юнацьких команд. Тепер це виглядає так, що переїздити з одного міста до іншого не потрібно, й талановита молодь обирає прийнятний варіант без того, щоб зриватися з місця проживання. Хай там як, а для таких гравців матчі проти свого колишнього клубу надпринципові. Тим паче, коли вони мають назву «класико», байдуже, про який вік гравців ідеться. Що ж чекаємо на цікавезну зустріч гегемонів українського футболу. Як ще не так давно казали в касах НСК «Олімпійський» уболівальнику, який придбав квиток: «Приємного перегляду!»

Олексій РИЖКОВ