Гідний спадкоємець Жозе. Ода Ніко Ковачу та його кар’єрі

«Боруссія» вилетіла з ЛЧ від «Барселони». Це було очікувано й геть нікого не здивувало, однак гарна гра «джмелів» у другому поєдинку протистояння стала одкровенням. І головне: хто б міг подумати після першої дуелі команд, що саме клуб із Дортмунда перерве 24-матчеву серію каталонців без поразок в усіх турнірах! Ще тиждень тому цю «Боруссію» знищили в Іспанії не лише за рахунком, а й за моментами (xG: 1,13 на 3,51), але цього вівторка знищувала вже вона (xG: 4,15 на 0,39). Як і чому так трапилося? Маємо відповідь: усе через Ніко Ковача, тренера німецького колективу. Він не тягне на звання топ-наставника (досвід у «Баварії» занадто красномовний), але лише одиниці менеджерів футбольних клубів звертають на свою роботу увагу так часто, як він. Його кар’єра – це справжні американські гірки!

Про те, як він нас на них катає і до чого це призведе, читайте далі.

Він проводить вдалий сезон. А потім невдалий. І знову вдалий

Можливо, Ніко не провів двох однакових за якістю сезонів поспіль жодного разу в кар’єрі. Якщо б переді мною поставили 10 випадково обраних тренерів, серед яких був би Ковач, і запропонували виставити їх зліва направо від найстабільнішого в результатах до найменш стабільного, я б не лише розташував хорвата правіше за інших, а ще й вивів би його до сусідньої кімнати справа, бо він, звісно, грає в зовсім іншій лізі. Його візитівкою вважається успішна робота у Франкфурті з «Айнтрахтом», однак навіть з «орлами» він не домігся стабільності: одного сезону більше поразок у чемпіонаті, ніж перемог, наступного – навпаки. У «Баварії» мав місце показник у 2,29 очка за гру в перший рік, у другий до звільнення – лише 1,8. Аналогічна ситуація в «Монако» (2,05 й 1,53) й у «Вольфсбурзі» (1,44 та 0,96).

І ніби є спокуса сказати, що другий сезон в нього завжди гірший за перший, та у Франкфурті було навпаки, а в Мюнхені якось неправильно робити висновки лише за 10-матчевою вибіркою. Тож ні, тренду на спад результатів тут не зафіксувати. Проте можна зафіксувати інший: на істотні «кидання» чи то вгору, чи то вниз турнірною таблицею ліги. Просто оцініть позиції команд Ковача, починаючи з «Айнтрахта», в чемпіонаті на момент закінчення сезону/його відходу з команди: 16, 11, 8 – зміна команди – 1, 4 – зміна команди – 3, 7 – зміна команди – 8, 14 – зміна команди. Щонайменше 3 рядки вгору або вниз. Він перетворює аутсайдера на середняка, учасника ЛЧ на претендента на ЛЄ, чемпіона на клуб, який перебуває поза зоною медалей. Покажіть мені ще бодай одного такого тренера. Не зможете: таких, як Ковач, більше нема.

Сьогодні його команда грає добре, завтра – погано

І добре було б, якби команди Ковача так кидало туди-сюди лише за підсумками сезону, але таке з ними трапляється навіть упродовж одного розіграшу, інколи – одного тижня, як от сталося щойно з «Боруссією». В сезоні-2017/18 «Айнтрахт» Ніко фінішує поза зоною єврокубків у чемпіонаті, вигравши 0 (!) матчів проти команд ТОП-5 у лізі (6 із 10-ти – саме поразки) та пропустивши в цих поєдинках сумарно 20 голів (пересічно по 2 за 90 хвилин). Того самого сезону команда виграє німецький Кубок, перемагаючи в півфіналі «Шальке» (2-ге місце у Б1), у фіналі – «Баварію». В цих двох матчах команда сумарно пропустила лише 1 м’яч. Стоп, що? Впродовж чемпіонату мала й відрізок лише з 2-ма поразками в 14-ти турах, і серію із 7-ми гостьових матчів, у яких набрала сумарно 0 очок. Що це взагалі було?

У «Баварії» у перший рік Ковач виграв золотий дубль, причому без надзусиль: у фіналі КН було розбито «Лейпциг» (3:0), у чемпіонаті команда завершувала серією з 15-ти матчів без поразок. Зате в ЛЧ за цілий сезон переграла лише АЕК і «Бенфіку», а от «Аякс» і «Ліверпуль» – жодного разу з 4-х спроб. Напевно, хочете сказати, що «Баварія» була машиною для перемог над слабкими? Та ні: у Бундеслізі втрачала очки проти клубів з останньої третини таблиці що третього матчу, зате «Боруссію» вдома переїхала з рахунком 5:0. Я ж кажу, тут не варто шукати логіки, бо її тут немає. Сьогодні Ковач обирає гарну тактику та налаштовує гравців – і вони рвуть прямого конкурента. Завтра хорват робить щось не те зі стратегією на матч і забуває підбадьорити – й відбувається втрата очок проти «Нюрнберга». Навіть рулетка в казино передбачуваніша!

Були примарні надії, що бодай у Франції Ковач створить щось стабільне, та дарма. Його «Монако» дебютного сезону: 1) відстав від ПСЖ лише на 4 очки; 2) став найкращою командою Франції за набраними балами в домашніх матчах; 3) мав серію із 7-ми перемог поспіль у чемпіонаті; 4) набрав 6 очок із 6-ти можливих в особистих зустрічах із ПСЖ. Проте водночас лише через втрату балів «Ліоном» в останньому турі зберіг місце в зоні ЛЧ, мав аж 2 жахливі серії восени (1 очко в 3-х матчах і 0 очок у 3-х матчах) та програв кілька поєдинків клубам із 15-го щабля таблиці та нижче. Рок-н-рол? Так. Весело дивитися? Так. Цікаво стежити? Так. Чи це взагалі нормально? Ні, бо якщо команду так трусить, одного разу вона, знову в ситуації «я тону», піде на дно, і її уже не вийде витягнути звідти.

Так і сталося другого сезону: лише 8 перемог у 19-ти перших турах. Проте Ковача звільнили після відрізку з лише 1-ю поразкою в 10-ти календарних матчах. Бо рок-зірка має іти яскраво. Так яскраво, щоб покликали на іншу сцену – наприклад, до «Вольфсбурга». Там не склалося, але також було несумно: 5 сухих поразок у 5-ти матчах у гостях проти групи лідерів у єдиний повний сезон, але серія із 6-ти перемог поспіль (і 10-ти поєдинків без поразок) у лізі восени, причому 5 із них – сухі, 4 – розгромні, а виграші 5:0 і 6:0 були оформлені один за одним протягом 4-х днів (навіть «Баварія» так не знущається над опонентами). А вже менш як за рік сталося звільнення після 11-ти матчів поспіль без перемог і з пропущеними голами. Зате вибили «Лейпциг» із КН і в першому колі забили всій підсумковій ТОП-трійці: чемпіонському «Баєру», «Штутгарту» й «Баварії». Л – логіка.

В нього нестерпний характер

У «Вольфсбурзі» Ковач конфліктував із гравцями: той самий Крузе розповідав, що футболісти, які не погоджуються з авторитетом тренера, одразу опиняються поза складом. У «Баварії», коли не вийшло якісно зіграти проти «Ліверпуля» (0:0 та 1:3, виліт із ЛЧ у першому ж раунді плей-оф), наставник повідомив, що «ти не можеш їхати на швидкості 200, коли твоя максимальна – 100», та що «щоб грати, як «Ліверпуль», потрібні відповідні гравці». В «Монако» тренер не поладнав із відповідальною за фізичні навантаження людиною – вирішив використовувати свою програму тренувань. Тобто ви зрозуміли: тут – цілий букет із невдалої комунікації. До речі, у «Баварії» ще було про обмеження від керівництва після негативної реакції босів на неефективну ротацію. Тож це – шалене бінго: сварився з наймачами, футболістами, колегами… Я впевнений, таке буває в усіх, але аж ніяк не в усіх виливається в публічну площину. А от у Ковача – так.

Враховуючи його відносно молодий вік, як для тренера, і наявність у футболі чималої кількості деспотичних наставників, що пропагують цінності сучасного футболу, типу Тен Хага та Гасперіні, називати Ковача «ідейним представником старої школи тренерів» якось неправильно. Проте цінності в нього ті самі: він хоче бути головним у роздягальні, не допускає наявності будь-якої опозиції йому всередині клубу, відкрито каже про те, що його турбує, журналістам, і не захищає гравців, коли ті виступають погано (навіть якщо почасти з його провини). Це – про негнучкість, а негнучкі тренери нечасто затримуються на одному місці надовго та майже ніколи не дістають шансу в топ-клубах. Порівняйте його підхід, наприклад, із підходом Нагельсманна, в якого була опозиція в роздягальні «Баварії», але він не критикував гравців на пресухах. І спортивний директор у нього був жахливий (привіт, Саліхаміджич!). Проте жодного скандалу та жодної істерики. Поки все виглядає так, що підсумок завжди буде одним й тим самим: Ковач ітиме з кожного свого нового клубу після серії конфліктів.

Він із нами надовго

Зробимо крок у бік від основної теми. Коли востаннє Моурінью стабільно вигравав зі своїми командами? Можливо, ще в «Челсі». Його досвід у «Тоттенгемі», «Ман Юнайтед» і «Ромі» – це про злети й падіння, хоча ніде він не був тим, хто будує династію (якби будував – так, чергування невдач і великих перемог було б логічним). Проте він робить те, що запам’ятовується. Без підглядань: перемога в ЛЄ з «МЮ», два поспіль єврокубкові фінали з «Ромою» (та «це – ганьбисько!» до судді після другого), розбитий тримач для пляшок із водою, банан гравцю під час матчу, фінальний штрих клубної кар’єри для Бейла, похвала болбоя на пресконференції, дарування кросівок резервісту за дубль… А ще ж були суто футбольні моменти й рішення – Кейн як людина, яка розігрує м’яч у центрі поля, і Де Хеа, який соло затягає «МЮ» на 2-й щабель таблиці АПЛ. Точно було щось ще, але без допомоги гуглу й цього вистачить. Це – спадок. А ще це – причина, чому тренер і досі потрібний на топ-рівні.

Якщо ти гучно падаєш і робиш це регулярно, головне для тебе – наробити якнайбільше галасу в момент, коли стрибаєш угору. Роби шоу, бо сучасний футбол – це більше про шоу, аніж про бізнес. Авжеж, усі хочуть завжди перемагати, але навіть на регулярних перемогах багато не заробиш. У футболі крутяться великі гроші, але це – неприбутковий вид спорту для власників (це не те саме, що компанія, яка виробляє, наприклад, газовані напої та майже завжди дістає великий підсумковий плюс у фінансах), тож концентруватися суто на результатах – сумнівно навіть для них. Вони прагнуть, щоб про клуб казали. Щоб уболівальники були на трибунах. Щоб спонсори вважали їхній проєкт цікавим. Тому було б непогано, якби тренер був не лише гарним фахівцем, а й чудовим шоуменом. Бо він приковує до себе погляди, він привертає до себе увагу.

Тому перемогти за тиждень «Баварію», але програти «Нюрнбергу» – сумнівно суто зі спортивного погляду. Проте якщо розглядати це як джерело емоцій, то дуже круто. Від великої перемоги вболівальник, навіть нейтральний, буде в захваті, а до великої невдачі – небайдужим. Про клуб казатимуть, а власник цього й хоче: або щоб заробити дещо більше на спонсорських контрактах, або щоб потішити себе й утерти носа менш популярним чи менш успішним колегам-суперникам. І для цього власника Ковач – кращий кандидат на посаду тренера, ніж хтось, хто дає більше гарантій на дистанції, але менше шансів на пам’ятний результат в окремо взятому поєдинку. Звісно, не кожен президент футбольного клубу думає так само, але щонайменше половина серед команд ТОП-5 вищих ліг – точно. Тому Ковачу легко влаштуватися на нову роботу навіть після невдач.

Те саме й із Моурінью. Проте він у пізнішій точці своєї кар’єри тренера та має більші амбіції, аніж Ковач. Тому Жозе довелося вирушити до Туреччини. Ніко це не потрібно: навіть якщо не вийде з «Боруссією», згодом він не відмовить умовному «Штутгарту». Бо хоче працювати, не має внутрішньої потреби вигравати чашки одну за одною. Проте він голодний до великих перемог: у вівторок проти «Барселони» вперше за 7 останніх матчів випустив у основному складі й Байєра, й Адейємі, й Гірассі. Й це спрацювало! Ніби 3 форварди – очевидний варіант на матч, в якому нема чого втрачати, але задля перемоги в окремій грі було оптимально обмежитися двома. Проте Ніко пішов за камбеком. Не вийшло, але було близько. Куди ближче, ніж будь-хто очікував. Тепер усі вихваляють Ковача та його план на гру. Якщо не переможе іншу «Боруссію» на вихідних, знову нарветься на хейт, але… хіба це важливо? За перемогу над «Барселоною» йому все простять.

Імовірно, Ковач з нами надовго. Він чергуватиме видатний матч із відверто поганим, його команди проводитимуть історично добрий сезон одразу перед історично поганим, він сваритиметься з усіма та розповідатиме про це на пресконференціях. Певно, за деякий час, як Моурінью, дійде до якихось потужних перформансів протягом поєдинків біля бокової лінії. А одного дня сенсаційно виграє якийсь трофей. Бо він – рок-зірка! Можливо, не найсильніший тренер, але точно такий, за кар’єрою якого цікаво стежити, матчі команди якого цікаво дивитися. Це – спадкоємець Жозе, який, цілком імовірно, ще й сам цього не усвідомив. Проте він це збагне, бо хоче бути тренером і не хоче змінюватися. Зазвичай, я виступаю за особистий розвиток, але… Ніко, не потрібно! Можеш залишатися таким, яким ти є. Я не впевнений, що вболіватиму за твою команду, однак точно ввімкну її матч. А більше мені як простому вболівальнику нічого для щастя й не потрібно.