Чемпіон Європи Єгор ЯКУШЕНКО: «11-річним переніс інсульт, дивом вижив»

Минулого тижня в столиці Албанії Тирані цей 18-річних борець греко-римського стилю з Києва здобув яскраву перемогу на чемпіонаті Європи серед спортовців, не старших 23-х років. Чергову свою перемогу, адже торік Єгор Якушенко виграв золото на чемпіонатах світу і Європи U20. І найголовніше, що наш талановитий борець, перемагаючи помітно старших за себе суперників, не страждає на килимі, а бореться ефектно й технічно, проводить велику кількість кидків і результативних прийомів.

Мало хто знає, але в 11-річному віці Єгор був на грані між життям і смертю. Дитиною він переніс інсульт, після якого не просто став на ноги, а – зараз про це можна говорити ствердно – через сім років перетворився в борця високого світового рівня. При цьому сам хлопець жадає, щоб нинішні звершення були лише трампліном до справді великих перемог. У цьому інтерв’ю Sport.ua Якушенко розповів, як спершу виграв боротьбу за життя, а потім почав перемагати всіх і вся на борцівському килимі.

Читайте також:

Троєщина вражає. 18-річний борець з Києва ефектно переміг на ЧЄ

- Єгоре, в юнацькому віці іноді критичною є різниця в один рік. А ви у Тірані були молодшим за окремих суперників на цілих п’ять років. Але боролися так, ніби різниці у віці немає взагалі.
- Я завжди їжджу лише за перемогою. Впевненість у собі – одна з важливих складових успіху. Хоча, звісно, різниця в боротьбі між U20 і U23 величезна. Щоб вигравати в старших і в силу віку гарно розвинутих фізично суперників, треба бути готовим ідеально в усіх розуміннях. А мені ще й жереб обрав у першій же сутичці учасника Олімпійських ігор у Парижі, дагестанця Абубакара Хаслаханова. Відчував величезний тиск, але зміг витримати і переміг 7:3. Ця перемога додала мені натхнення й інших суперників пройшов на одному диханні. Я розумів, що Хаслаханов – найсильніший суперник, тому перемігши його, змінив передстартовий мандраж на кураж. І в наступних трьох сутичках, аж до фіналу боровся з піднесенням.

- Парвіз Насібов казав в інтерв’ю Sport.ua, що відчуває ненависть, коли бореться з суперниками з країн, які вчинили проти України агресію. Хаслаханов – з цього числа…
- Я не можу сказати, що відчуваю до когось із суперників ненависть. До їх країн за те, що вони зробили – так. Почнемо з того, що в мене бабуся з Донбасу і їй довелося переїжджати… Але до суперників на килимі намагаюся ставитися як до борців, до всіх однаково. Такого, щоб хотілося когось вбити, точно немає. При цьому можу сказати, що всі сутички проти росіян, які були в моїй кар’єрі, виграв. Зокрема торік переміг обох братів Авєріних: Максима – на чемпіонаті Європи, Анатолія – на чемпіонаті світу U20. Звичайно, враховуючи війну, на росіян в мене особливе налаштування.

- Одного налаштування мало.
- Звичайно, найперше має бути майстерність. Не дарма я тренуюся з п’ятої ранку до десятої вечора.

- З п’ятої ранку?!
- Так, мені подобається тренувалися удосвіта. Мені пощастило, що борцівський зал на Троєщині, фактично територія автошколи, де тренуюся вже багато років, знаходиться неподалік від дому – в трьох-чотирьох кілометрах, не більше. Далеко ходити не треба. Крім того, якщо рано починаєш, то можна провести не два, а три тренування на день.

- Але це справжнє випробовування.
- Так, праця важка, але мені подобається себе переборювати на психологічному, ментальному рівнях. Читаю книги, щоб правильно налаштовуватися на тренування і не відчуваю виснаження чи пригнічення. Розумієте, найчастіше так і буває, що найкращі борці виходять з маленьких залів. Головне – голод до перемог. А голод породжує прагнення.

- У вашому маленькому залі, який має назву «Олімпієць», для борця вагової категорії до 97 кг є спаринг-партнери?
- Хороше питання. Був один хлопчина, але він вже закінчив боротися. Тож спарингую з 60-70-кілограмовими борцями. Чи їжджу на базу в Конча-Заспу. Там спарингуємо з Мишком Вишнивецьким, який у Тірані теж став чемпіоном Європи.

- Він, м’яко кажучи, трохи важчий, бореться в абсолютній вазі до 130 кг. У спарингах з ним вдається виконувати якісь прийоми чи відпрацьовуєте стійкість?
- Щоб ставати кращим, треба боротися з найкращими. Мишко – не класичний тяж, він не відстоюється і не відлежується, не бореться закрито, як чимало представників його категорії. Він проводить кидки з прогином на п’ять балів. Отримую справжнє задоволення від його боротьби. Вишнивецький – мій улюблений борець. Але досить, більше хвалити не буду, щоб не зазнався (посміхається). Від спарингів з Вишнивецьким отримую справжнє задоволення. Нам обом щось одне проти одного виходить. Я теж люблю боротися красиво – кидати суперників коцюбою, заднім поясом, прогином. Ми з Мишком робимо у важких категоріях вітер.

Крім того, в ході підготовки до цього чемпіонату Європи спарингував з дорослими борцями, лідерами моєї вагової категорії в Україні – Сергієм Омеліним та Владленом Козлюком (чемпіоном світу серед кадетів і юніорів, бронзовим призером ЧЄ серед дорослих – авт.). Також сильно допоміг Ельмар Нуралієв (борець вагової категорії до 77 кг – авт.). Мені ці спаринги принесли чимало користі. Можна сказати, що моя перемога – то й їхня заслуга.

- У соцмережах можна знайти ваше спільне фото часів раннього дитинства з тоді ще не олімпійським чемпіоном, але вже чемпіоном світу Жаном Беленюком. Ви знайомі особисто?
- Я захоплююся Жаном, тим, як він бореться. Коли дивився, як він вигравав медалі Олімпіади, то завжди мріяв, що колись буду на його місці. Перемога на Олімпіаді – то мрія дитинства. Намагався наслідувати Беленюка, бути таким же хорошим борцем.

- Насправді цю світлину з Беленюком я як і чимало представників борцівської спільноти побачив тоді, коли з вами сталася страшна біда: в 11 років ви перенесли інсульт…
- Вже потім дізнався від лікарів, що в мене була артеріовенозна мальформація, вроджена патологія, з якою одні живуть усе життя, а комусь, як мені, не щастить. Отримав крововилив у мозок, кажуть, що дивом вижив, заново вчився ходити. Медики висловлювали побоювання, що можу залишитися «овочем». Коли перший раз після інсульту спробував самостійно встати з ліжка, впав. Але поступово, з кожним днем поправлявся. З допомогою тата ходив по сходах – вгору-вниз. За три місяці вже трохи розходився, а через півроку почувався цілком нормально.

- Не чув випадків, щоб люди після такої складності інсультів професійно займалися спортом…
- Я дуже люблю боротьбу. До хвороби три роки нею займався. Насправді, семирічним постійно «спарингував» з татом у боксерських рукавицях. Хотів піти на бокс, але коли опинився в спортивній школі, то більше сподобалася боротьба. Так з того часу залишився і досі тренуюся під керівництвом одного тренера – Миколи Єларінова, який для мене вже теж не просто тренер, а мов батько і старший товариш. Тож коли видужав, знову захотів повернутися. Хоча було надзвичайно важко. Форму ж за час, поки хворів, розгубив повністю. Але терпів і досяг свого. Думаю, такі випробовування – від Всевишнього. Раз я зміг усе це перенести, то значить це не просто так. Значить я повинен піти до кінця і стати олімпійським чемпіоном. Те, що я вижив, це подарунок від Бога.

- Єгоре, вас із бажанням боротися я наче розумію. Але батькам потрібен не борець, а здорова дитина.
- Звісно. Мама з татом приглядалися до того, як я почуваюся. Певний час я тренувався з пульсометром, закріпленим на безпечній частині тіла. Приходив на тренування, програвав там усім підряд. Але не зупинявся. Бо боротьба – в моєму серці. Вдячний батькам, що вони почали підтримувати моє захоплення.

- Мабуть, погодитеся, що наразі найкращим борцем світу у ваговій категорії до 97 кг зараз є олімпійський чемпіон Ріо-2016, призер чотирьох Олімпіад, чотириразовий чемпіон світу і семиразовий чемпіон Європи Артур Алексанян з Вірменії. Він ваш головний орієнтир?
- Я просто живу цією сутичкою, мрію перемогти Алексаняна і заявити про себе серед дорослих. Але поки налаштовуюся цьогоріч повторно виграти чемпіонати світу і Європи серед 20-річних і вперше – чемпіонат світу U23. Якщо мені все це вдасться, буду щасливий.

Читайте також:

Жан БЕЛЕНЮК: «Моє золото — страшний сон для деяких людей»