Згадуючи Сергія Журавльова: 4-й номер чемпіонської команди

Сергій Журавльов – стовп динамівської оборони межі 1970-х – 1980-х, захисник із нашого дитинства, з того часу, коли забити в динамівські ворота було вкрай нелегким завданням. Команда Лобановського тієї доби – це найнепрохідніша оборона союзного чемпіонату. Щосезону з 1980 по 1982 рр. кияни пропускали найменше. Та й у нечемпіонському для себе 1979 р. пропустили лише на один м’яч більше від чемпіона – «Спартака».

Й у захисних побудовах тієї динамівської генерації центрдеф Сергій Журавльов відігравав помітну роль. Як на мене, саме в 1979 р. – першому сезоні перебування Журавльова в Києві – було закладено підвалини епічного київського-спартаківського протистояння 1980-х: розохотили червоно-білі тоді киян не на жарт. А чемпіонська динамівська команда 1980–1981 рр., вважаю, не зовсім заслужено перебуває в густоті тіні команд половини 1970-х, половини 1980-х і кінця 1990-х. Історики виокремлюють три великі команди Лобановського, та, на мою думку, «Динамо» початку 1980-х так само варто включати до зіркового списку.

Читайте також:

Не стало Сергія Журавльова – дворазового чемпіона СРСР у складі Динамо

Сергій Журавльов більшою мірою тяжів до захисних обов’язків. Його гольові здобутки в «Динамо» обмежилися диво-штрафним у ворота «Шахтаря» в 1979 р. та виїзним голом у ворота кутаїсців у 1982 р. А от з опікою зіркових нападників команд-суперниць він міг впоратися якнайкраще. Згадати бодай той самий матч між киянами та гірниками в 1979 р., коли він начисто закрив Віталія Старухіна (і йшлося не про персоналку, а про зонний захист!). Рік по тому в київському матчі проти тих самих помаранчево-чорних зміг вимкнути з гри вже Віктора Грачова. Й пам’ятаю окрик капітана нашої шкільної команди до захисника на початку 1980-х: «Тримай його, як Журавльов Старухіна!» Погодьтеся, непогана оцінка футбольної майстерності динамівського оборонця.

Кубок СРСР-82 кияни виграли, не пропустивши жодного м’яча, одержавши лише сухі звитяги. Й у кожному з цих матчів включно з фінальним проти московського «Торпедо» Журавльов відіграв від свистка до свистка.

Серед ігрових скілів Журавльова відзначу вміння ювелірним довгим пасом загострити ситуацію біля воріт суперників, непоступливість у боротьбі, непогану гру на 2-му поверсі, витривалість і стійкість. Й водночас кількість винесених Сергієві попереджень не зашкалювала. Так, дебютного для Журавльова динамівського сезону його було «пошановано» єдиним «гірчичником» у матчі останнього туру проти «Кайрату», який для киян не мав принципового значення. А чемпіонського сезону-80 у нього було лише дві жовті картки. Прикметно, що обидві в матчах проти «Арарату» (надто вже гарячкував суперник, от і доводилося бути з ним на одній хвилі), й, до слова, в обох випадках кияни перемагали з рахунком 2:0.

А от уже сезон-84 став провальним і для «Динамо», і для Журавльова. Гра киян в обороні не витримувала критики. Проблеми з режимом, про які чимало йшлося тоді? Певно, не без того, однак ключовими тоді стали дві липневі поразки в москві, коли кияни назагал і Журавльов зокрема не змогли втримати форвардів тамтешніх «Спартака» й «Динамо». По тому Журавльов припинив потрапляти до заявки. На короткий термін повернувся в серпні, на той період припадає і виїзна звитяга киян над чинним чемпіоном – «Дніпром», однак восени за динамівський клуб Журавльов уже не грав, зійшовши з уторованого футбольного шляху. Далі в його ігровій кар’єрі було чимало українських клубів і навіть молдовський «Ністру», але за великим рахунком на високий рівень він так і не повернувся.

Журавльов зібрав у «Динамо» повний комплект нагород союзного чемпіонату (золоту, срібну та бронзову медалі), а також здіймав над головою Кубок СРСР. Він долучився до європейського чемпіонства радянської молодіжки в 1980 р. В двоматчевих півфіналі проти югославів і фіналі проти східних німців захист, важливою складовою якого був Журавльов, відіграв на нуль. А в домашньому (грали, до речі, в Одесі) для радянської (із 13-ти гравців лише троє не мали стосунку до українського футболу) команди Сергій відзначився забитим голом.

Чи могла футбольна доля уродженця Брянки, що на Луганщині, скластися успішніше? Висловлю свою думку: якщо б у 1983 р. Лобановського не відрядили до національної збірної, а він продовжив би роботу з «Динамо», то, думаю, і Журавльов в ігровій кар’єрі сягнув би більшого. А так, із приходом на тренерський місток Юрія Морозова дисципліна в колективі погіршилася, ігрові зв’язки розладналися, а вимогливість гравців до себе відчутно знизилася. Й у 1984 р. знов стати на переможний шлях навіть із допомогою Лобановського, який повернувся до Києва, Журавльов, на жаль, уже був не в змозі.

Менше з тим, хочу подякувати Сергію Миколайовичу за внесок у поширення футбольної лихоманки Києвом і всією Україною на початку 1980-х. Посеред глухого застою, коли бровеносний генсек бурмотів щось малозрузуміле про економіку, яка має бути економною, та про якусь нову історичну спільноту, внутрішня еміграція (мерщій від глухокуття комуністичного маразму!) багато в кого асоціювалася саме з футболом.

Коли в столиці України на кубковий півфінал проти тбіліського «Динамо» збирається 99 700 глядачів, а на славнозвісний Гелловін для «Спартака» в 1980-му й усі 100 000, то це вражає! Й Журавльов з товаришами по команді щедротно дарували радість цьому екзальтованому вболівальницькому люду (від простонароддя, яке не гребувало самогоном просто на трибунах, до сивочолих академіків-кар’єристів і догматизованих партійних бонз, від двійкарів до відмінників, від неформалів до комсомольців). Щира дяка й за сумлінну працю на тренерській ниві, за плекання динамівських талантів уже ближче до наших часів! Світла пам’ять, чемпіоне!

Олексій РИЖКОВ