В’ячеслав ШАРПАР: «Перехід у Металіст за два млн євро? Сума була іншою»

Вячеслав Шарпар пограв під керівництвом легендарних українських тренерів – Віталія Кварцяного та Мирона Маркевича, двічі виграв Першу лігу з охтирським «Нафтовиком» та маріупольским «Іллічівцем», а також став двічі бронзовим призером у складі харківського «Металіста» та полтавської «Ворскли», має досвід виступів у єврокубках.

У великому інтерв’ю Sport.ua колишній футболіст розповів про свою насичену кар’єру.

«Почав тренуватися у «Металурзі», але грав за «Торпедо»

– В’ячеславе, розкажіть, чим зараз займаєтесь?
– Я займаюсь працевлаштуванням футболістів, можна сказати, що працюю агентом. Після завершення кар’єри, почав займатися тим, чому присвятив все своє життя. Я отримав у Києві ліцензію агента і відразу включився у роботу. Це було у 2021 році.

Зараз більше працюю, як посередник. Намагаємося допомогти футболістам знайти команди, контактуємо з клубами, тренерами, за весь час у футболі у мене є багато знайомих, тому намагаємося допомогти гравцям влаштувати свою кар’єру.

– Як ви взагалі потрапили у футбол?
– Розпочинав займатися футболом у рідному місті Зеленодольськ Дніпропетровської області, хоча до цього пробував себе у баскетболі та карате, але футбол переміг.

– Потім ви переїхали у Запоріжжя?
– У дев’ятому класі я переїхав у Запоріжжя, хоча до цього я їздив на перегляд у Дніпро, але не зміг потрапити в дніпровський інтернат, у який завжди було важко пробитися через велику конкуренцію.

Потім завдяки своєму батьку я поїхав у Запоріжжя, де почав тренуватися у «Металурзі», але грав за «Торпедо». На той час я не потрапляв у склад «Металурга», тому набував досвіду у складі «автозаводців».

«Закінчив школу і підписав перший контракт»

– Але перший професійний контракт ви підписали з броварським «Нафкомом»?
– Так, коли закінчив школу, поїхав у Бровари і підписав контракт з «Нафкомом». Як туди потрапив? Допоміг сусід по будинку, у якого були зв’язки з керівництвом клубу, він домовився щодо мого перегляду. Я двічі туди їздив. В одному з матчів я забив два м’ячі і головний тренер «Нафкома» Олег Федорчук сказав: «Все, підписуємо на п’ять років».

– Тоді «Нафком» виступав у Першій лізі?
– Так, тоді команда була в Першій лізі. За цю команду я зіграв небагато матчів і переїхав у Крим.

– Федорчук очолив «Таврію» і вас забрав з собою…
– Так і було. Федорчук тоді забрав багатьох гравців з «Нафкома». Я грав за молодіжний склад «Таврії», нас підпускали тренуватися з основою, після чого відправили в оренду в красноперекопський «Хімік».

– Незважаючи, що не грали за «Таврію», все рівно можна сказати, що це був вдалий для вас період?
– Звичайно! Я був тоді молодим, але ми тренувалися з відомими футболістами – Головком, Чижевським, Едмаром, Гоменюком, Дмитруліним, Ковпаком, Корнєвим, Омоко, Ревою та іншими. Навіть тренуючись з ними, я отримав великий досвід, який допоміг мені у майбутньому.

«Нафтовику з Динамо пощастило»

– Після «Таврії» наступним вашим клубом став охтирський «Нафтовик».
– Мій батько знав тодішнього головного тренера команди Сергія Васильовича Шевченка і він домовився, щоб я приїхав на перегляд. Після чого мені запропонували підписати контракт, але перед цим потрібно було вирішити питання з «Таврією», якій потрібно було заплатити компенсацію за мене. Але це пройшло без якихось проблем і я став гравцем охтирського клубу.

– В 2007 році «Нафтовик» став чемпіоном Першої ліги і підвищився у класі. За рахунок чого команда з невеликого міста досягла такого успіху?
– У команді було багато досвідчених гравців, які вже не один рік грали у Першій лізі плюс тренерський штаб зумів всіх об’єднати однією ціллю. У «Нафтовика» не було проблем з фінансами, вчасно виплачувались зарплати і премії, все це допомагало у вирішенні високих задач.

– Ви тоді дебютували у вищій лізі, важко було?
– Звичайно, важко. У команді залишились майже всі футболісти, які грали у Першій лізі і цей перехід дався команді тяжко – це був інший рівень. Потім вже з’явились більш досвідчені гравці.

– У перших турах «Нафтовику» довелося грати з «Металістом», «Шахтарем»… Календар для новачка Вищої ліги був серйозним.
– Тоді часто так було, що календар робили таким чином, що лідери у перших турах грали проти аутсайдерів, тому і «Нафтовику» довелося стартувати проти сильних команд.

– «Нафтовик» тоді довго йшов без перемог, після чого сенсаційно обіграв на виїзді «Динамо» (1:0).
– Тоді з «Динамо» нам пощастило, хоча я не приймав участі у цій гри. Видали гарний матч, тоді і Йожефа Сабо звільнили, Сергій Ребров пенальті не забив, а у нас Олег Шептицький реалізував свій шанс – 1:0 і до побачення.

– Після першого кола на горизонті з’явився «Іллічівець».
– Я взагалі нікуди не просився йти з «Нафтовика», але приїхав головний тренер «Іллічівця» Олександр Іщенко, який запропонував перейти в оренду, пообіцяв більшу зарплату. Тоді я в Маріуполі отримував більше, ніж у Вищій лізі, була задача вийти з Першої ліги у Вищу. Клуби тоді домовились про оренду на півроку, ми були на зборах у Туреччині і я відразу переїхав у розташування «Іллічівця».

– Була ще інформація, що у вас був варіант з Казахстаном.
– Перед переходом в «Іллічівець» я поїхав на перегляд в «Кайсар», підійшов головному тренеру, але клуби тоді не домовились.

«А як без конфліктів з Кварцяним? З ним важко працювати»

– Як відбувався ваш перший прихід у «Волинь»?
– Мені подзвонив Олександр Ярощук, я був із ним знайомий, він раніше працював у «Нафтовику». Я перед переходом у «Волинь» грав в оренді за «Десну» і у матчі проти луцької команди добре себе проявив. Тоді у мене було два варіанти – «Олександрія» і «Волинь». Фінансові умови пропонували однакові, але Ярощук мене вмовив переїхати у Луцьк, запевнивши, що у команди серйозна задача – вийти в УПЛ. В підсумку ми виконали це завдання.

Віталій Кварцяний тоді зібрав хорошу команду для Першої ліги – Сімінін, Пічкур, Піщур, Ндоя, Мостовий, Майкон, Рамон, Герасимюк та інші.

– Не боялися тоді йти до Віталія Кварцяного? Всі знають його навантаження, вівчарка, бронежилети…
– Я все це пройшов, хоча до цього не знав, що саме такі будуть навантаження. Я приїхав на збори в Ялту, а там три тренуванні на день – перше о шостій ранку.

– Були у вас конфлікти з Кварцяним?
– А як без них із Кварцяним? З ним важко працювати, але він швидко відходить, всі це знали і знають.

– У «Волині» ви вперше грали у центрі захисту.
– Так, було таке. Я скажу, що Кварцяний мене ставив майже на всі позиції на полі. Колись проти донецького «Металурга» у матчі Кубка України випустив мене грати правого півзахисника – це було для мне вперше в житті. До цього я ще не грав вінгером.

– Потім головним тренером «Волині» став Анатолій Дем’яненко. Наскільки змінився тренувальний процес чи він працював по конспектам Валерія Лобановського?
– Ні, таких навантажень, як при Кварцяному, вже не було. Звичайно, були у Дем’яненка помічних з фізпідготовки, але все в міру. На зборах в Туреччині було багато бігової роботи, було важко, але все рівно не так як при Кварцяному.

Я можу сказати, що Дем’яненко також порядна людина, залишились теплі спогади від роботи з ним.

«Насправді, сума була трішки інша – 1,6 млн доларів, бо я сам бачив у контракті ці цифри»

– Взимку 2011 року вас запросив «Металіст», де тоді у команді вже були Папа Гує, Едмар, Валяєв, Клейтон Шав’єр та інші. Не страшно було їхати у харківську команду?
– Тоді було не страшно, бо їхали на перегляд. Мені про це сказав Олександр Піщур: «Ми їдемо на перегляд в «Металіст», Кварцяний домовився». Ми тоді були на зборах у Криму і я сказав: «Добре, поїдемо».

Ми повернулись і потім поїхали на збори з «Металістом» в Дубаї. Рівень гравців був зовсім інший, у Мирона Маркевича всі тренування через пас, технічні футболісти цьому сприяли. Маркевич ставив такий футбол, щоб подобався вболівальникам

– Хто з гравців виділявся з того «Металіста»?
– Коли я приїхав, то найбільше вразив Тайсон, а коли пізніше «Металіст» взяв Хосе Сосу, то аргентинець мені найбільше подобався.

– Перемовини щодо вашого підписання йшли довго. Правда, що за вас «Металіст» заплатив «Волині» два мільйони євро?
– Насправді, сума була трішки інша – 1,6 млн доларів, бо я сам бачив у контракті ці цифри.

– І ваші фінансові умови значно покращились. На той час Олександр Ярославський був щедрим, правда ж?
– Так, це правда. При Ярославську все було солідно і все вчасно виплачувалось. Поки він був у «Металісті», ніяких претензій по фінансах взагалі ні у кого не було.

Ярославський дуже часто на базу приїжджав, спілкувався з командою.

– Було таке, що Ярославський міг виплатити подвійну премію?
– Це все більше йшло від бразильців, які у роздягальні після вдалої гри співали: «Ярославський, Ярославський, подвійна премія». Після цього Ярославський вже не міг відмовити.

– Задоволені періодом кар’єри в «Металісті»?
– Звичайно. Я отримав величезний досвід від футболістів високого рівня, багато чого взяв від Мирона Маркевича, тому я зовсім не жалкую, що був у «Металісті».

«Домовилися з Волинню, що на гроші не претендую і після цього мене відпустили»

– Потім ви поїздили по орендах у різних клубах. А що була за історія з «Чорноморцем», коли ви вже підписали договір про оренду, а через декілька днів розірвали його?
– Ситуація була така, що я був у відпустці і мені подзвонив Роман Григорчук і запропонував перейти в «Чорноморець» на правах оренди. Григорчук – нормальна людина і гарний тренер, але щось не пішло там з перших днів. Тоді «Чорноморець» при ньому давав хороші результати, але я вирішив піти за сімейними обставини, таке буває.

– Влітку 2015 року ви вперше спробували легіонерського хліба. Як виник варіант з «Шерифом»?
– Мої перші агенти запропонували поїхати у Молдову. Я тоді не зміг себе проявити, але на це були деякі причини – у мене була температура, ангіна, та все ж було прийнято рішення їхати. Там збирали легіонерів під єврокубки. Я відіграв ці матчі у єврокубках і розірвав контракт. «Шериф» тоді не зміг пройти перший раунд кваліфікації Ліги Європи. Президент клубу був незадоволений легіонерами, тому співпраця була завершена.

– Потім ви відправились у Казахстан. Там ви стали гравцем «Атирау».
– Так, мої агенти Ігор Кривенко та Олексій Люндовський домовились з «Атирау». У мене тоді була така ситуація, що «Волинь» взагалі гроші не платила, коли я повернувся з «Шерифа». Були великі затримки, Кварцяний казав, щоб я залишався, все виплатять, вийдемо в єврокубки, тоді команда йшла на п’ятому місці. Я кожен день приходив і просив, щоб мене відпустили. Через деякий час я з генеральним директором клубу Євгенією Жуховицькою домовився, що претензій не маю, на гроші не претендую і після цього мене відпустили.

«Кобін кликав у «Минай», але вирішив, що досить вже»

– Один з найкращих періодів вашої кар’єри був у «Ворсклі». Команда боролася за високі місця в УПЛ, грала у єврокубках, ви забивали лондонському «Арсеналу»…
– Так, залишились приємні спогади. Мені тоді Богдан Шуст і Павло Ребенок запропонували перейти у «Ворсклу», подзвонили, сказали, щоб приїжджав. Я тоді був без команди місяців три, був вдома, чекав якісь пропозиції. Були дзвінки з Кіпру, ще якісь варіанти, але без конкретики.

Хоча на той час «Ворскла» також мало фінансові проблеми, але тоді у мене не було варіантів і я вирішив поїхати. Головний тренер Василь Сачко сказав, щоб залишався. В підсумку вирішили питання щодо контракту, тим паче, я не просив якісь захмарні умови. Але з часом фінансові умови покращились.

Ми спочатку не потрапили у топ-6, але пізніше прийшов Іван Балан і вони з Сачком та Анатолієм Момотом зробили цікавий тренувальний процес. Балан більше відповідав за фізичну підготовку, були гарні навантаження і це все дало результат.

– «Ворскла» почала грати у єврокубках, фінансове становище клубу стало краще.
– Так, заробили гроші, почали розраховуватись з нами, клуб розвивався.

– Ви тоді забили «Арсеналу» на виїзді (2:4). А взагалі проти кого було грати найважче?
– Дуже сильним був Обамеянг, нашим захисникам було важко грати проти нього. Також виділявся Веллбек.

– Кар’єру ви закінчили у «Волині»?
– Я вже так награвся у Першій лізі, що не хотілось продовжувати. Хоча були варіанти, дзвонив Василь Кобін, кликав у «Минай», але вирішив, що досить вже.

– Ваша символічна збірна футболістів, з якими ви грали.
– Шуст – Вільягра, Обрадович, Папа Гує, Фініньо – Тайсон, Шавьєр, Соса – Майкон, Девич, Рамон. Тренер – Мирон Маркевич.