Олександр ЛЕВШИН: Розмовляти зі скаутами НХЛ – робота агента. Я ловлю шайби

Десять днів тому він допоміг Україні виграти молодіжний чемпіонат світу у дивізіоні 1В. Олександр Левшин вважається, можливо, найобдарованішим із дуже перспективного покоління українським хокеїстом. На молодіжній першості планети він був визнаний найкориснішим гравцем турніру та найкращим його голкіпером. Навесні минулого року аналогічні призи Сашко отримав під час юнацького чемпіонату світу у дивізіоні 1А, де Україна мало не створила сенсації. Наші хокеїсти фінішували другими, зупинившись за крок від потрапляння в топ-дивізіон.

Наднадійний у воротах та нестандартний у житті. Це інтерв'ю Sport.ua – чи не перша спроба познайомити українського вболівальника з Олександром Левшиним, який виступає в Канаді і, безперечно, у найближчому майбутньому дебютує у складі національної збірної України.

– Сашко, нам було складно зв’язатися, оскільки відразу після чемпіонату світу ви поїхали до Канади і вже через добу після фіналу проти японців відіграли з «Торонто Петріотс» матч регулярного чемпіонату OJHL. Зовсім не шкодуєте себе. Наскільки вдалим було повернення? Чи не хотілося спати?
– Того ж вечора, коли я прилетів, зателефонував тренер і запитав, чи готовий зіграти завтра. Суперник у нас був сильний, але вдалося перемогти. Думаю, той заряд позитивних емоцій, який здобув на чемпіонаті світу, додав мені додаткової впевненості.

– Наскільки задоволені своїм виступом на чемпіонаті світу? З одного боку, все добре – команда перемогла, ви визнані найкращим голкіпером та MVP турніру. З іншого боку, знаючи, наскільки ви вимогливі до себе…
– Так, ви праві. З одного боку, у нас все вийшло, ми виграли золото і вийшли у сильніший дивізіон. Я вдячний команді, вони мені дуже допомагали. У нас хороша та зіграна команда. Але своїми особистими результатами я не дуже задоволений. Знаю, що ще є над чим працювати.

– Найнеоднозначнішим, мабуть, став матч проти італійців, у якому ви пропустили п'ять шайб.
– Так, звичайно, прикро, що пропустив п'ять шайб. Але, як правильно кажуть, треба провести роботу над помилками та йти далі, наступного разу постаратися стільки не пропускати.

– Італійці – найскладніший суперник на цьому чемпіонаті світу чи виділите когось ще?
– Вважаю, що всі команди гідні. На чемпіонаті світу слабких команд не буває апріорі. Буває невдало зіграна гра. Кожна команда хоче виграти та підвищитись у дивізіонах, тому простих ігор немає.

– Ви вперше працювали у збірній, у якій головним тренером був не Олександр Бобкін, а Андрій Срюбко. Що змінилося із приходом нового тренера?
– Так, справді, з Андрієм Срюбком я працював уперше, з Олександром Бобкіним мені довелося вже двічі попрацювати на чемпіонатах світу U18. Але з огляду на те, що вони працюють у тандемі, мені здається, якихось кардинальних змін не було. Хоча мені важко судити про це. Як голкіпер, я більше працюю з тренером воротарів Олександром Федоровим.

– Знаєте, що Срюбко колись грав у Канаді? З його роботи це помітно?
– Звісно, ​​знаю. Безумовно, якийсь слід цей період у його житті залишив, оскільки видно, що він вимагає від підопічних грати у швидкісний хокей, іноді агресивніший. Це саме риси, які вирізняють гру канадців.

– На вашу думку, результат молодіжки став наслідком того факту, що вже два роки виступає в дивізіоні 1А чемпіонату світу U18 юнацька збірна?
– Звичайно, участь у групі 1А дає певні навички, певний досвід. Також вважаю, що велику роль відіграє і той фактор, що багато гравців нашої збірної грають у сильніших лігах різних країн. Це сприяє зростанню хокейної майстерності і також дає свої результати на чемпіонаті світу.

– Торік навесні юнацька збірна ледь не вийшла до елітного дивізіону чемпіонату світу. Ми поступилися лише у заключному матчі німцям. Багато хто вважає, що наша команда тоді стрибнула вище голови. Підтримуєте?
– Ми зіграли на своєму рівні. Вище голови, звісно, ​​ніхто не стрибнув. Це якби ми вийшли в еліт-дивізіон – тоді стрибнули б. А насправді, з німцями вийшла важка гра і нам просто забракло досвіду дій в овертаймі. Причому це простежувалося не лише у цій грі. Та думаю, що всі хлопці набираються досвіду і наступного року нашим юнакам таки вдасться вийти у дивізіон вище.

– Чи вдалося зараз у Таллінні відзначити перемогу у колі команди?
– Безперечно відсвяткували, але без порушення спортивного режиму. Бо всім нам треба було повертатися у свої клубні команди та продовжувати грати у регулярних чемпіонатах. Ось я наступного дня після повернення відіграв матч за «Торонто» у регулярному чемпіонаті OJHL. Інші хлопці теж не відставали.

– Яким взагалі був мікроклімат у колективі? Наскільки цей фактор впливає на вас як на воротаря?
– Ми були дуже дружні, доброзичливо налаштовані один до одного і завдяки цьому, гадаю, ми показали такий результат.

– Сашко, розкажіть трохи про внутрішню кухню вашої воротарської бригади. Тренер воротарів Олександр Федоров одразу дав зрозуміти Роману Батогу та Назару Бойку, що основний голкіпер ви, чи спочатку основного не було?
– Усі три воротарі, у тому числі і я, всі збори, всі тренування виходили на лід і викладалися на повну, щоб мати шанс потрапити до складу. Мені здається, що від початку нікого основним не робили. Кожне тренування та кожну гру необхідно доводити, що ти гідний грати у воротах.

– Але виходить так, що вже третій чемпіонат світу ви майже незамінний. Як почуваєтеся в такій ролі?
– Не згоден із визначенням «незамінний». Незамінних людей немає, тим більше незамінних воротарів. Щодня треба важко працювати, викладатися на кожному тренуванні на повну, щоб заслужити довіру у тренера на наступну гру. Серед воротарів конкуренція ще жорсткіша, ніж серед польових гравців.

– Знаю, що вже найближчим часом тренерський штаб збирається залучити вас до табору національної збірної. З вами вже спілкувався Дмитро Христич чи тренер воротарів Ігор Карпенко?
– Поки що ні. Потрапити до національної збірної – величезна честь. Але, звісно, ​​треба відповідати цьому рівню. І лише тренери можуть сказати, чи готовий я вже зараз до такого відповідального етапу у кар’єрі.

– Чи стежили торік за виступами нашої збірної на чемпіонаті світу та в олімпійській кваліфікації? Якщо так, то які лишилися враження? Вважаєте, що можете скласти конкуренцію Богдану Дьяченку?
– Звичайно, стежив і вболівав. Враховуючи те, що всі команди були дуже сильні, якісь ігри вийшли кращими, якісь гіршими. Чи зможу я скласти конкуренцію Дьяченку? На це запитання може відповісти лише тренер. Я робитиму все від мене залежне.

– Поговоримо про вашу заокеанську кар'єру. У Канаді ви з сезону-2022/23. Наскільки складно було адаптуватися до північноамериканського хокею після європейського?
– Не складно. Ще у 2020 році разом із харківським тренером Віктором Шишкіним ми їздили у досить тривале турне Канадою. Тоді познайомився із канадським хокеєм уперше. Мені сподобався їхній стиль. Може, це багато в чому послужило поштовхом, що зараз граю саме тут, у Канаді.

– У «Торонто Петріотс» ви є єдиним легіонером. Інші – виключно канадці. Наскільки складно прижитися в такому колективі і чи це вам вдалося?
– «Тороно Патріотс» – дуже класна команда. Усі хлопці дуже доброзичливі, атмосфера у команді дружня та дуже комфортна. Мені не доводилося тут, як ви кажете, приживатися. Одного дня я просто став частиною цієї команди (посміхається).

– Ваш агент Святослав Кисельов в інтерв'ю Sport.ua розповідав про те, що до вас ще 2023-го придивлялися скаути клубів НХЛ. З кимось спілкувалися?
– Спілкуватись зі скаутами клубів – робота мого агента. Я маю ловити шайби.

– НХЛ для вас – головна ціль у кар’єрі?
– Так, безумовно, хочеться потрапити в НХЛ. Це вершина світового хокею. Але, як уже говорив раніше, також мрію зіграти за національну збірну України.

– На яких воротарів орієнтуєтесь? Кого вважаєте кумирами?
– Якогось певного кумира я не маю. Спостерігаю за роботою всіх голкіперів, намагаюся аналізувати їхні ігри. У кожного воротаря, який чогось досяг, є чому повчитися.

– На початку нинішнього сезону була інформація, що ви підписали контракт із командою Університету Кларксона, яка виступає в NCAA. Коли розраховуєте там заграти і які перспективи від виступів у найсильнішій університетській лізі США відкриваються для вас?
– Почати виступати за команду Університету Кларксона планую у сезоні-2027/28. Для мене велика честь представляти цей університет у найсильнішій студентській лізі NCAA. Насамперед гра в цьому дивізіоні дає великі шанси потрапити в НХЛ. І, звичайно, з'явиться нагода здобути хорошу освіту.

Читайте також:

Вистраждана. П’ять факторів, які допомогли Україні виграти МЧС з хокею