Слава капітана: євроголи Віктора Колотова

3 січня минає 25 років відтоді, як пішов у засвіти легендарний капітан київського «Динамо» 1970-х Віктор Колотов. Старші люди, які пам’ятають легендарних динамівських капітанів доколотовської епохи, мимохіть порівнюють Віктора Михайловича з ними за лідерськими якостями. Ті, хто повноцінно пам’ятають його гру, нині гірко зітхають, споглядаючи вітчизняне футбольне сьогодення: мовляв, таких уже не роблять. Ті, хто застав лише кінцевий етап його ігрової кар’єри, віддають данину Майстру радше інерційно, адже власнооч бачили лише окремішні ігрові чесноти Колотова. Ті, хто молодше, хіба що з Інтернету (а є в Мережі деякі топматчі «Динамо» 1970-х), якщо виявлять відповідну цікавість, можуть дізнатися про Капітана. Хай там як, а славнозвісну фотографію Колотова, який із Кубком кубків у руках виходить із літака, бачили, певно, всі. Деякі політологи навіть назвали той момент «символом розрядки» в половині 1970-х: мовляв, і совок міг бути з людським обличчям.

Із цим твердженням можна було сперечатися, адже тогочасне київське «Динамо» із совком мало асоціювалося, його гра – це був привід для українців продемонструвати свою антимосковську фронду, та й підхід до справи в київському клубі аж ніяк не відгонив радянщиною. В цьому контексті уродженець Татарстану, який знайшов себе в Києві, був стрижнем, довкола якого гуртувався славетний колектив. Хоча й завершення голом атакувальних зусиль партнерів по команді, наче, й не входило до основних обов’язків Колотова, однак достотний універсалізм, що культивувався в «Динамо» Лобановського, знаходив вихід зокрема й у бомбардирському таланті гравця середньої лінії. Незрідка відзначався Віктор Михайлович і гольовими здобутками в єврокубках. Зазвичай, як Колотов забивав, то «Динамо» свій євроматч вигравало, зчаста й усуху.

1. 03.10.1973. Київ. 1/32 фіналу Кубка УЄФА. «Динамо» (Київ) – «Фредрікстад» (Норвегія) – 4:0. Колотов, 35 (2:0)

Власне, сумнівів у звитязі киян не виникало ані до, ані під час матчу. Гол Колотова після подачі Володимира Трошкіна став 2-м для «Динамо» в тому матчі. А, враховуючи те, що першу гру на виїзді динамівці виграли з рахунком 1:0, сумарна перевага нашої команди за підсумками двох матчів сягнула трьох м’ячів. І навіть якщо до гола Віктора Михайловича, хтось ще мав сумніви щодо остаточного успіху киян за сумою двох матчів, то опісля таких, певно, й не залишилося. А загальна статистика ударів по воротах вражала: 38:1 на користь «Динамо»! Додам, що хоча цей гольовий успіх і став для Колотова прем’єрним за киян в єврокубках, саме він вивів команду на матч як капітан.

2. 07.11.1973. Копенгаген. 1/16 фіналу Кубка УЄФА. Б-1903 (Данія) – «Динамо» (Київ) – 1:2. Колотов, 51 (0:1)

І тут перед грою-відповіддю кияни мали гандикап в один м’яч, щоправда, після мінімальної домашньої звитяги. В дебюті 2-го тайму, використавши простріл із правого флангу Олександра Даміна, Колотов відкрив рахунок у матчі й фактично зняв усі питання щодо переможця за сумою двох матчів. Адже данцям у такому разі, щоб розраховувати на позитивний для себе підсумок, потрібно було забивати тричі, в що, певно, й самі вони не надто вірили. Як розповідав пресі сам Колотов: «Після голу стало грати куди легше, а наша перевага вже була безсумнівною, адже швидкість і техніка були куди вище, за умов психологічного розвантаження в нас усе виходило».

3. 19.03.1975. Київ. ¼ фіналу Кубка кубків. «Динамо» (Київ) – «Бурсаспор» (Туреччина) – 2:0. Колотов, 72, з пенальті (1:0)

Знову – схожа ситуація, адже гол капітана киян зняв чимало питань. Пенальті було призначено за фол на Володимирові Онищенку, а Колотов, або Генерал півзахисту (саме тогоріч почало приживатися це прізвисько) пробив ідеально: влучно-влучнісінько в правий нижній кут воріт. Відтак уперше в своїй історії динамівці сягнули півфіналу єврокубка (й на цьому, як ми знаємо, не зупинилися!).

4. 09.04.1975. Київ. ½ фіналу Кубка кубків. «Динамо» (Київ) – ПСВ (Нідерланди) – 3:0. Колотов, 17 (1:0)

Власне, тому, щоб підопічні Валерія Лобановського та Олега Базилевича не зупинилися на півфіналі, посприяв серед інших і капітан київського клубу. В домашній грі проти ейндховенців він головою замкнув простріл Володимира Трошкіна з правого флангу, поклавши початок погрому гостей. Чудова взаємодія легендарних півзахисників киян! А після гри в роздягальні капітан був настільки виснажений, що всерйоз питався в партнерів: чи вийшло в гостей забити нам гол.

5-6. 17.09.1975. Салоніки. 1/16 фіналу Кубка чемпіонів. «Олімпіакос» – «Динамо» (Київ) – 2:2. Колотов, 27 (0:1), 30 (0:2).

Через безлад на трибунах у попередньому домашньому матчі УЄФА дискваліфікував рідну для «Олі» арену, й той змушений був проводити домашню гру на стадіоні ПАОКа. Прецінь підтримка в грецького клубу була шаленою: купа прапорів, безмір петард, голосова шумовінь. Проте динамівці швидко захопили ініціативу й під завісу 2-ї третини тайму забили двічі. Спершу Олег Блохін і Віктор Колотов вразили своєю швидкістю оборонців червоно-білих, результатом чого став гол юдинського самородка. А опісля кутовий у виконанні Володимира Веремєєва став нерозв’язуваною задачею для голкіпера «Олі» Панайотиса Келесідіса, той не втримав м’яч у руках (дощолий був ще той, даруйте за мимовільну словогру!), а Колотов ніби й чекав на цю помилку, мерщій зорієнтувався і головою спрямував м’яча у ворота.

7. 20.10.1976. Київ. 1/8 фіналу Кубка чемпіонів. «Динамо» (Київ) – ПАОК – 4:0. Колотов, 28 (3:0)

Тут гол «дев’ятки» киян став результатом нечастої для «Динамо» успішної гри в стінку. Колотов і Блохін пошили в дурні оборону грецького клубу, й сам капітан киян чудовим ударом з-за меж штрафного майданчику поцілив у ворота. Зазначу, що рахунок став 3:0, а хвилину по тому ПАОК залишився і вдесятьох, й абсолютно без шансів на якусь контргру. Підкреслю, що Колотов взяв участь і в комбінаціях, результатом яких стали 1-й і 2-й голи динамівців у тому матчі.

8. 03.11.1976. Салоніки. 1/8 фіналу Кубка чемпіонів. ПАОК – «Динамо» (Київ) – 0:2. Колотов, 73 (0:1).

Свою особливу «симпатію» до грецьких футбольних клубів Віктор Михайлович виявив й у матчі-відповіді. Після флангової подачі Віктора Матвієнка (дехто з оглядачів класифікував її як удар) кіпер ПАОКа Младен Фуртула (югославський легіонер) не втримав м’яча в руках, а капітан киян прорахував цю ситуацію і вправно зіграв на добиванні. По тому двоголові орли півночі збагнули, що їм неможливо не те що переграти динамівців, а навіть домогтися бодай нічиєї принаймні в одному з матчів проти них.

***

Звісно, не лише в єврокубках Віктор Михайлович розписувався у воротах суперників. Приміром, у чемпіонському 1971 р. Колотов став кращим бомбардиром «Динамо», записавши на свій рахунок 10 голів. Характеризуючи товариша по команді, Віктор Матвієнко колись влучно зазначив, що Колотов був «трудягою та орачем». І ще одну особливість виокремив свого часу Віктор Антонович: «Його ігрову манеру можна було б назвати: «Роби, як я»… Із приходом Колотова в команди різко додалося атакувальної потуги… Півзахисники… побачивши, як він ув’язується в довгі «стінки» й одразу відкривається, й самі стали наближатися до воріт».

Універсалізм Колотова? Про нього складають легенди. Зокрема Володимир Трошкін згадував: «Дивна річ – правша, а грав лівого хава… Не відчувалося різниці, якою ногою йому вдарити. Виявилося, що обидві ноги в нього «праві»». Тонко охарактеризував працьовитість капітана команди Валерій Лобановський: «Діапазон його гри неповторний, усе він робив… правильно та вчасно… Колотов викладався за півтори години весь, без залишку. Він знав, що йому працювати 90 хвилин і працював зі всією вимогливістю». Я б у цьому контексті додав і такий вислів: що вхопить, те й зробить. Адже капітан «Динамо» виконував такий огром роботи й із такою неповторною вправністю, що кращого прикладу універсалізму тоді годі й було уявити (Володимир Безсонов з’явився трохи згодом).

На жаль, не так багато років життя відміряла Віктору Михайловичу сувора доля. Легендарний капітан «Динамо» відійшов у засвіти, щойно відзначивши 50-річчя. Небагатослівний у житті, він був красномовним на футбольному полі й достоту найзолотішими літерами вписав своє ім’я в нашу футбольну історію. Неоднораз ловив себе на думці, що всіх дальших капітанів київського клубу порівнюю з Колотовим (капітанів до нього я просто не застав на полі через вік). Річ не в манері гри, адже капітани, власне, виконували різні функції на полі: від воротарських до бомбардирських. Тут – про спосіб поставити себе, виявити свою лідерську функцію, не застосовуючи чимало слів, кажучи суто по справі: деколи підбадьорюючи, вряди-годи дошкульно коментуючи, коли-не-коли надихаючи поглядом, що супроводжувався німуванням. І щоразу це діяло! Вічна пам’ять, Капітане!

Олексій РИЖКОВ