Від Паоло до Джузеппе: символічна збірна носіїв прізвища Россі

9 грудня виповнюється 4 роки звідтоді, як відійшов у засвіти легендарний італійський голеадор Паоло Россі. Однак не лише Паоло спадає на думку, коли чуєш це прізвище. В історії італійського футболу вистачало знаних майстрів-однойменків. Із них виходить цілком пристойна команда, яка могла би посперечатися, приміром, із командою носіїв прізвища «Мюллер» у Німеччині. Й до всіх ліній Россі делегували знакових особистостей.

Воротар: Себастьяно Россі (народився в 1964 р.)

Уродженець Чезени на прізвисько Варвар зібрав чудову колекцію клубних трофеїв у «Мілані»: чимало скудетто й Суперкубків Італії, святкував звитягу в Кубку чемпіонів, двічі тримав над головою Суперкубок УЄФА. Проте – парадокс – не зіграв жодного матчу за національну збірну: надто вже серйозною тоді була конкуренція за пост номер один у «Скуадрі Адзуррі». В афінському фіналі головного клубного змагу континенту в сезоні-1993/94 «россо-нері» декласували барселонського гранда, відвантаживши у ворота Андоні Субісаррети чотири голи. Натомість його візаві Себастьяно Россі залишився в тому матчі сухим. Того сезону Варвар встановив рекорд сухостою в серії А: 929 хвилин упродовж 11-ти матчів. Це досягнення чимало років по тому побив лише Джанлуїджі Буффон. Уже ближче до нашочасся The Guardian ретро-статтю, присвячену Себі, назвала красномовно: «Коли кальчо правив світом». А Себастьяно був частиною великого «Мілана» у великі часи!

Захисники: Андреа Россі (народився в 1986 р.), Марко Россі (народився в 1987 р.), Марко Россі (народився в 1964 р.), Марко Россі народився в 1978 р.)

В цій лінії просто якийсь парад однойменків! Хіба що ліворуч розташую Андреа Россі, який за свою кар’єру змінив чимало клубів, однак найбільше матчів відіграв на межі 1-го й 2-го десятиріч ХХІ ст. за «Сієну». Замолоду подавав неабиякі надії, входив до системи «Ювентуса», де навіть став чемпіоном країни у відповідній віковій категорії, себто виграв Прімаверу, тріумфував і на славнозвісному турнірі у Віареджо. В складі «Юве» їздив у турне по Китаю та Австралії, упродовж якого тодішній алленаторе «б’янко-нері» Клаудіо Раньєрі використовував його у кожному матчі. Та по закінченні тих мандрів уклав 4-річний контракт із «Сієною». Після відходу із «Сієни» часто змінював клуби, проте ніде яскраво не виявив своїх здібностей. Однак мав славу працьовитого флангового захисника, який, не знаючи спочинку, може гасати лівим флангом і віддавати націлені довгі передачі.

Марко Россі, народжений у 1987 р., запам'ятався виступами за «Парму». Зокрема пригадую його ефектний гол у ворота «К’єво» в сезоні-2005/06. Пармезанці програвали 0:1, однак стандарт на останній хвилині 1-го тайму виглядав перспективно. У підсумку сталося так: навіс на Доменіко Морфео, той головою перекинув м’яч на Марко Россі, й корінний пармезанець також головою поцілив у ворота. Особлива краса, коли й асист, і результативний удар здійснюють головою!

В пару до пармезанця в центр захисту поставлю нинішнього наставника збірної Угорщини. Цей Марко чималу частину кар’єри гравця провів у складі «Брешії», хоча за походженням є п’ємонтцем і вихованцем «Торино». Забивав нечасто, однак у сезоні-1992/93 в нього вийшло вразити ворота «Ювентуса» в переможному для «брешіані» матчі. В половині 2-го тайму Марко зміцнив перевагу «ластівок», встановивши остаточний рахунок – 2:0, опинившись на місці центрфорварда й буквально протаранивши Анджело Перуцці, щоправда, не з першої спроби, а на добиванні.

Ще один Марко Россі, який відомий своїми виступами за «Дженоа» в нульові – на початку 2010-х рр., за амплуа був правим півзахисником. Однак, зважаючи на те, що він щоразу виконував величезний обсяг роботи й у змозі нестримно сновигати всім правим флангом, а також не цурався роботи у відборі (нечаста чеснота для флангового півзахисника), поставлю його на рідний фланг, але трохи нижче, номінально в захисті. Цей Марко входив до складу збірної Італії U-21, яка тріумфувала на Euro-2000, однак у фінальній частині не зіграв жодного матчу. Не дивно, адже праворуч у середній лінії у тій команді діяв Дженнаро Гаттузо, а в центрі півзахисту феєрив Андреа Пірло.

Півзахисники: Деліо Россі (народився в 1960 р.), Фаусто Россі (народився в 1990 р.), Джанні Россі (1936–2021)

Певно, більшої слави Деліо Россі зажив як тренер. Виграв зокрема з «Лаціо» Кубок Італії, а із софійським «Левські» Кубок Болгарії. Як футболіст тривалий час цементував опорну зону «Фоджі» в 1980-ті, інколи міг вийти й на позиції центрдефа. Чіпкий, непоступливий гравець, із гарним баченням поля.

Фаусто Россі є корінним туринцем і вихованцем школи «Ювентуса». В складі молодіжки «Юве» двічі вигравав славнозвісний турнір у Віареджо. В складі збірної Італії U-21 дійшов до фіналу Euro-2013, виходив на поле в усіх матчах турніру. Надалі «Ювентус» віддавав Фаусто по орендах й не лише до італійських, а й до іспанських клубів. У піренейський період ігрової кар’єри Фаусто найпам’ятніша сторінка – гра в складі «Вальядоліда» проти «Барси» в сезоні-2013/14. Тоді гол італійського легіонера, який щонайхутчіш зорієнтувався після рикошету від оборонця «кулес», приніс сенсаційну звитягу біло-фіолетовим. Адже Мессі співтовариші нічого не змогли вдіяти проти захисту «Вальядоліда».

Ще один гравець для середньої лінії цієї символічної команди – представник більш старшої генерації. Венецієць Джанні Россі більшу частину ігрової кар’єри провів у рідному клубі. Надалі цей правий вінгер перейшов в «Ювентус». На жаль, через травми не зміг закріпитися в основі італійського суперклубу, однак один гол за «Юве» забив – у дебюті переможного (3:1) для «Старої Синьйори» матчу проти «Болоньї». У половині 1960-х кілька сезонів провів у «Барі». Прикметно, що й у складі «півників» він образив голом «Болонью», щоправда, того разу його команда програла з рахунком 1:3.

Нападники: Джузеппе Россі (народився в 1987 р.), Паоло Россі (1956–2020), Гуеріно Россі (1934–1996)

Попереду в команді Россі – чудовий підбір виконавців. Зокрема кращі бомбардири Олімпіади-2008 й чемпіонату світу-1982. Джузеппе народився в США, але в 12-річному віці переїхав на батьківщину пращурів: до Італії. Є вихованцем «Парми». В юному віці попілігримствував на Туманний Альбіон, де трохи пограв за МЮ та «Ньюкасл». Надалі ненадовго повертався до «Парми», де напрочуд вдало провів 2-гу частину сезону-2006/07. Зокрема його дубль у ворота «Фіорентини» приніс «хрестоносцям» звитягу з рахунком 2:0, голом і 2-ма асистами відзначився у феєричному гостьовому матчі проти «Удінезе» (3:3) тощо. Та, ймовірно, головним клубом його життя став «Вільярреал», за який він забивав чимало й на будь-який смак. На жаль, у 2012 р. він зазнав важкої травми (розрив хрестоподібних зв’язок), після чого покинув Іспанію. Впродовж нетривалого часу ще запалював у «Фіорентині», а надалі став змінювати клуби, що ті рукавички. Бомбардирство на Пекінській олімпіаді? Більшість голів Беппе тоді провів із пенальті, а італійська команда в чвертьфіналі поступилася бельгійцям.

Що сказати про Паоло Россі? Архітектора італійського тріумфу на мунідалі-82 було пошановано безміром компліментів за легендарну гру проти Бразилії тоді у Барселоні на стадіоні «Саррія». Відчуттям голу Паоло володів неабияким, забивав на будь-який смак, вів за собою команду, будучи справжнім лідером. На жаль, його вже немає з нами, але архівні відео знов і знов занурюють нас у той час, коли не лише дерева були великими, а й мундіалі дарували насправжки великі матчі.

Компанію знаним бомбардирам «Скуадри Адзурри» складе, на перший погляд, неочевидна кандидатура. Зірка «Кремонезе» 1-ї половини 1950-х Гуеріно Россі до серії А потрапив у 25-річному віці. Й у складі клубу СПАЛ одразу відзначився дублем (упродовж двох хвилин!) у Неаполі («спалліні», зрештою, виграли 3:0). Надалі непогано виявив свої бомбардирські таланти в складі «Кальярі».

***

Згадаю про ще одного Паоло Россі. Він також був форвардом, але грав здебільш за маловідомі клуби нижчих дивізіонів. За своїм рівнем він не проходить до складу цієї команди, але цікавий іншим. Цей Паоло народився в грудні 1982 р., і його назвали на честь найпопулярнішої людини Італії тогоріч. І хлопець, не володіючи від природи футбольним суперталантом, намагався щомога відповідати імені та прізвищу. Й якусь футбольну кар’єру таки зробив. Ймення зобов’язувало! Що ж, носії популярного прізвища й нині є в італійському футболі в різних дивізіонах. Кожен відповідно до свого таланту торує собі шлях нагору. Удачі нинішньому поколінню, вам є на кого рівнятися! І світла пам’ять легендарному голеадору кінця 1970-х – першої половини 1980-х!

Олексій РИЖКОВ