Святослав КИСЕЛЬОВ: Українські хлопці заявлять про себе на драфті НХЛ

Наш сьогоднішній гість – відомий у хокейному світі спеціаліст, у минулому генеральний менеджер національних збірних Білорусі, який має за плечима досвід роботи з найтоповішими гравцями та тренерами планети у складі збірної Канади на Олімпіаді 2014 та чемпіонаті світу 2016 року, а нині – агент, директор з Європи у провідному світовому агентстві GoldStar, який займається справами, у тому числі, багатьох перспективних українських хокеїстів. Білорус. Але не поспішайте лякатися. Білорус із числа тих, хто 2020-го виступав проти свавілля режиму лукашенка і в результаті змушений був із сім'єю залишити рідну країну. Після початку повномасштабної війни він взявся безкоштовно сприяти талановитим молодим гравцям з України не лише у пошуках варіантів продовження їхньої кар'єри, а й у складній для більшості хлопців ситуації намагається допомогти не втратити надію та вірити у перспективи.

Останні три роки Святослав Кисельов змінював місце проживання між США та Польщею. Ми зв'язалися, щоб поговорити про перспективи обдарованих українських хокеїстів, але вийшли за ці межі. Не дивно, адже під час війни говорити лише про спорт неможливо. З цього інтерв'ю можна дізнатися чимало цікавого про українських гравців, один із яких несподівано вирішив завершити кар'єру, але сам співрозмовник розпочав розмову з теми українсько-білоруських відносин.

– З розумінням ставлюся до тих українців, які зараз не сприймають білорусів, – бере слово Святослав, – Я не знімаю відповідальності з кожного білоруса та з себе зокрема. І розумію, що громадяни Білорусі можуть сприйматися українцями токсично.

– У сучасному розумінні у нас, українців, не буває хороших росіян. А білоруси бувають.
– Насправді, хороших білорусів набагато більше, ніж покидьків. Але в тій ситуації, яка є в Білорусі, неможливо відкрито виявляти громадянську позицію і виступати проти дій режиму, який пропагує терор щодо своїх громадян і підтримує агресію щодо сусідів. Насправді, в мені тече й українська кров, дід батька був українцем. Сам тато навчався у Харківському вищому ракетному училищі. Потім у статусі офіцера він за розподілом служив у різних точках СРСР – у рф, Литві. До речі, початок активних процесів, що передували розвалу СРСР, наша сім'я якраз у Литві й застала. І відразу обмовлюся, що батька немає в живих вже майже 30 років.

Безпосередньо в Україні війну застала моя мати. Опинилася вона у Києві, тому що поїхала за вакциною від коронавірусу. У Білорусі, якщо пам'ятаєте, коронавірусу не було. У нас пандемія лікувалася особливо передовими методиками - трактор, сир ... До речі, і хокей також був у списку рекомендацій великого цілителя. Мама ж хотіла відвідати нас на той момент у США, а без наявності цивілізованої вакцини приліт був неможливим. 23 лютого вона приїхала для отримання другої фази, залишилася, щоб переконатися, що не буде побічних ефектів, а наступного дня все почалося.

До речі, друг дитинства, з яким ми росли у Литві та в обох батьки були військовими, зараз живе у Києві, працює на залізниці. У перші дні великої війни ми одразу були на зв'язку. Знаючи, звідки на столицю рухалися танки, він, проте, не став виявляти жодної агресії на мою адресу, а в соцмережах на мій пост-підтримку на адресу вашої країни залишив повідомлення: «Слава, дякую за підтримку. Утримуйте своїх військових від вторгнення в Україну. Ми мирна країна, даємо хорошу відсіч російським нелюдям. Не дайте білорусам використовувати себе в кривавій війні без причини».

І справді, білоруси, незважаючи на жорстокість, з якою режим розправлявся з усіма незгодними, проте виходили на антивоєнні мітинги, намагалися організовувати дії, що перешкоджають легкому та непомітному пересуванні військових формувань агресора, допомагали розкривати факти військових злочинів окупантів та інше. Я не маю точних цифр, але, за деякими даними, лише за два дні антивоєнних виступів у лютому 2022-го по країні було затримано понад тисячу людей.

– Антивоєнними акціями запам'яталися й вільні білоруські спортсмени…
– Вони робили та роблять на підтримку України багато що. У Білорусі ці люди мали державну підтримку, але знайшли в собі сили добровільно втратити всі ці привілеї, а зараз за кордоном змушені заробляти на хліб хто на будівництві, хто водієм, хто ще кимось у сфері послуг. Влаштуватися за фахом чи продовжити кар'єру змогли одиниці. Незважаючи на те, що більшість із них втратили багато чи майже все, білоруські спортсмени у вигнанні після початку повномасштабного вторгнення росії масово заявили свій протест щодо агресії через антивоєнну декларацію. До ініціативи намагалися привернути увагу міжнародних спортивних організацій та політиків, але, на жаль, широкої підтримки у кабінетах спортивних чиновників не отримали. Проте декларацію підписали кілька сотень представників світового спорту, причому білоруси склали велику і, як мені відомо, найактивнішу частину підписантів.

– Крім вас, представників хокею у тому списку майже не було.
– Були, але, на жаль, небагато… Більше того, спортсмени, які зараз продовжують свою професійну кар'єру в Білорусі, з власної волі чи з примусу приєднуються до ініціатив зовсім іншої спрямованості. Ось і до декларованого лукашенком челенджу «треба» хокеїсти приєдналися серед перших. Вірусних відео в інтернеті можна знайти чимало. Втім, все закономірно, адже хокей у Білорусі – спорт, обласканий увагою узурпатора. Тому й у 2020-му, коли окремі хокеїсти дозволили собі підняти голову та заявити про свою громадянську позицію, це був дуже болісний удар. Насправді, мені найбільше сумно за тих спортсменів, які стали свідками насильства, обману, тиску та свавілля 2020 року, мали об'єктивну думку щодо того, що відбувається, деякі реально постраждали. Але потім все одно система зламала їх і змусила підкоритися, зрадити насамперед себе. Впевнений, що таке не лише у хокеї…

– Ви залишили Білорусь після того, як влада 2020-го придушила протести?
– Так, тому що залишатися у Білорусі в якийсь момент стало зовсім небезпечно, і «сигнали» почали надходити дедалі конкретніші… До речі, спочатку одним із напрямів релокації розглядали саме Київ. Вже навіть підшукали приватну школу для дітей. Але потім я перепідтвердив свій дозвіл на робочу американську візу, і ми вирушили до США.

– З українськими хокеїстами ви контактуєте набагато довше.
– Стосунки з українським хокеєм у мене зароджувалися ще задовго до всіх потрясінь у нашому регіоні. Скажімо, перші робочі контакти з вашою федерацією у мене були в рамках заходів Міжнародної федерації хокею (IIHF) у 2004-2005 роках. На той час і, напевно, аж до 2008 року ми досить регулярно та конструктивно спілкувалися зокрема з генеральним секретарем ФХУ Сергієм Ковалем, тоді були досить щільні контакти і по лінії ліги, і щодо участі наших збірних у спільних міжнародних турнірах.

З нинішнім головним тренером національної збірної України ми познайомилися ще 2019-го, під час проведення «різдвяних хокейних турнірів» на втіху лукашенку. Він любив організовувати подібні заходи та, маючи певну підтримку IIHF, запрошував на них команди ветеранів хокею з-за кордону. Дмитро Христич в одному із таких турнірів був серед запрошених учасників до команди ветеранів IIHF. Ще раніше ми були знайомі з Олегом Шафаренком (головним тренером «Сокола» та асистентом Христича у національній збірній – авт.), який довгий час виступав у Білорусі.

До агентського бізнесу я увійшов 2015-го року. Одного разу мене набрав президент нашої агенції Даніел Мільштейн і поцікавився, чи буде мені цікаво увійти в партнерство на новому напрямі, якому він тоді задумав дати справжній поштовх серед інших бізнесів групи Gold Star. До речі, Даніел родом із Києва, народився там і прожив до 16 років, поки сім'я перед розвалом СРСР 1991-го не емігрувала до США.

– Знаю, що після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви допомагали прилаштуватися за кордоном багатьом молодим українським гравцям...
– Невдовзі після початку війни ми були на зв'язку зі спортивним директором Федерації хокею України Юрієм Кириченком. На його прохання почав активно допомагати молодим українцям. Маю сказати, що Gold Star Hockey працює не на те, щоб заробляти на батьках хокеїстів. Ми прагнемо, щоб хокеїсти отримали контракти, за якими зароблятимуть самі і вже з цього результату - агенція. На цьому ми намагаємося будувати свою репутацію. Поряд із цим шокований, коли дізнаюся, що є заповзятливі хлопці, які в такі трагічні часи беруть із батьків за працевлаштування дітей величезні гроші. І ще сумніше, що часом від безвиході батьки змушені погоджуватися на такі умови.

На сьогоднішній день агентство Gold Star Hockey і особисто я, в тій чи іншій мірі, допомагаємо цілій групі українських гравців – Микола Косарєв, Михайло Гапоненко, Роман Батіг, Михайло Данилов, Гнат Пазій, Михайло та Гавриїл Симчук, Данило Коржилецький, Іван Кородюк, Володимир Трошкін, Олександр Левшин, а також знаходимося в контакті з іншими хлопцями. Дуже радий за Ваню Кородюка, який минулого літа за рахунок своєї надмотивації зміг пробитися до кращої юніорської ліги США – USHL.

Вже троє хлопців із вищезазначеного списку протягом літа-осені поточного року отримали запрошення, щоб здобувати освіту та виступати в NCAA, найкращій студентській лізі світу – Данило Коржилецький, Іван Кородюк, Олександр Левшин, і я готовий докласти максимум зусиль, використовуючи всі контакти, щоб до них додалися інші українські хлопці та дівчата. Миколу Косарєва та Михайла Гапоненка, двох перспективних хлопців 2007 року народження, які зараз виступають у Норвегії, наше агентство власним коштом у 2023 році привозило на перегляд у команди USHL, минулого літа до них обох був інтерес від низки команд юніорської ліги Канади CHL. При правильному розвитку та мотивації, ці хлопці можуть претендувати на високі результати та визнання у професійному хокеї.

Задоволений я і тим, як проводить сезон у канадській OJHL голкіпер Роман Батіг. У нього хороша статистика і головне - є чітке розуміння того, чого він хоче досягти. Зусиллями, у тому числі наших фахівців у Канаді, намагаємося допомогти Ромі вдосконалюватися. Взагалі вважаю, що в Україні дуже перспективний саме вік гравців 2006-2007 років народження. Приїжджав на ігри та стежив за ними як протягом минулого регулярного сезону, так і на міжнародних турнірах, включаючи чемпіонат світу у дивізіоні 1А у Данії. Багато позитивних вражень, і думаю, що це покоління українських гравців має дуже оптимістичне майбутнє. Зокрема, на Олександра Левшина скаути із НХЛ дивилися вже торік.

Також зараз намагаюся допомогти ще одному гравцю 2005 року – Микиті Зозулі. Влітку 2022 він був задрафтований командою Flint Firebirds з юніорської ліги OHL, але, на жаль, там закріпитися не зміг, а після того потрапив до команди зі слабкою організацією в NAHL, з якої змушений був піти і деякий час виступав у Чехії. Зараз Микита робить ще одну спробу повернутися на хороший рівень у північноамериканському хокеї. Через вік і конкуренцію це стає все важчим, але він продовжує боротися і чіплятися за можливості, які надаються, і на даний момент є одним із лідерів команди, за яку виступає.

Окремо і детальніше має сенс зупинитися на історії голкіпера Гліба Арцатбанова, який до весни 2022 року виступав у Білорусі за «Мінських Зубрів». Звичайно, про цього хлопця я знав, про його потенціал мені говорив тренер воротарів в інституті збірних Білорусі, і це було ще до мого від'їзду з країни. Після релокації, і з огляду на те, як далі продовжили закручувати гайки, я став для людей, які залишалися в Білорусі, небезпечним контактом. Хоча до того моїми клієнтами були всі найперспективніші білоруські гравці, а хокейні фахівці регулярно зверталися по допомогу.

– Те, як вдалося з Білорусі виманити Арцатбанова, варте цілої детективної історії...
– У квітні 2022 року мені написав батько Гліба. Якийсь час мені знадобилося, щоб переконатися в мотивах і готовності гравця до рішучих дій, а також зрозуміти, як я міг би реально допомогти. Насправді його трансферний перехід з-під юрисдикції Білорусі зовсім не був звичайним, і мені важко уявити, як би він міг відбутися в принципі без активної участі та підтримки Федерації хокею України. Щоправда, коментарі про деталі, вважаю, було б правильним взяти або у гравця, або в самої федерації.

– Гліб рік тому теж уникнув подробиць. Говорив, мовляв, нехай розповідають особи, які вели переговори...
– Тому що є багато нюансів. На той час на стадії рішення було питання отримання Арцатбановим білоруського громадянства. Через це ситуація ускладнювалася. Білоруси на Гліба розраховували і не збиралися його відпускати, маючи при цьому договір підготовки у системі мінського «Динамо». Але сам хлопець після початку війни був категорично налаштований. Можу сказати, що в цій усій історії Юрій Кириченко, як переговорник, та вже колишній президент ФХУ Георгій Зубко виявили вражаючу наполегливість. За умови, що IIHF фактично самоусунулася і не хотіла вникати в тонкощі конкретної ситуації. Мовляв, є трансферний регламент, керуючись ним, і розбирайтеся. А те, що в регламенті, зрозуміло, не передбачено прав гравця, який опинився після початку війни в країні, яка стала співагресором і напала на Батьківщину хокеїста, нікого не цікавило. Етичні міркування у документах не передбачені. Тому представники IIHF обмежувалися коментарями із розряду «глибокого занепокоєння».

Арцатбанов став вільним лише завдяки послідовним діям та наполегливості Федерації хокею України, навіть її готовності піти на переговори зі стороною, розмовляти з якою в умовах війни точно не приносило жодних позитивних емоцій.

Те, що тоді Гліба Арцатбанова вдалося витягнути із системи білоруського хокею та ще й залишити у професії – великий успіх. Оскільки ризик, що Гліб міг отримати заборону на виступи, був досить великим. Точніше, ця історія могла б розтягнутися надовго і через суд, як на мене, права Арцатбанова було б доведено. Але, можливо, витрати на суди виявилися б більшими, ніж умови, які на той момент висувало мінське «Динамо» і при цьому було б втрачено дорогоцінний час.

Насправді ця історія звучала б набагато красивіше, якби не звістка, про яку в Україні, можливо, поки що знає вузьке коло людей. На жаль, наприкінці серпня цього року Гліб вирішив закінчити кар'єру в хокеї.

– Це як? Навесні Гліб був у складі національної команди України, яка перемогла на чемпіонаті світу у дивізіоні 1В. Наскільки мені відомо, тренерський штаб дуже розраховував на нього у найближчому майбутньому.
– Думаю, ця історія з Білоруссю та подальші події відібрали у хлопця багато моральних сил. Та й не лише це, адже Гліб ще до подій 2022 року змушений був через воєнний конфлікт залишати рідний Донецьк. Коли ми познайомилися, я відчув, що хлопець був налаштований виїхати з Білорусі за всяку ціну. Навіть якби довелося жертвувати своєю улюбленою справою. Але все склалося благополучно, після вирішення питання з міжнародним трансфером, мені вдалося прилаштувати Гліба у молодіжній команді празької «Спарти». Там, правда, на початок сезону воротарів виявилося надміру. І мій партнер, агент із Чехії, який більшою мірою спілкувався з командою, у якийсь момент навіть порадив шукати нову команду. Мовляв, тренер його у складі не бачив. Зігравши, здається, лише три матчі у першій частині сезону, Гліб поїхав у грудні виступати за молодіжну збірну України на чемпіонаті світу у дивізіоні 1В в Естонії. Нестача ігрової практики позначалася на його спортивній формі, і тому не дивно, що головним воротарем на турнірі став Сава Сердюк.

Гліб відіграв матч із корейцями, в якому особливо не вразив. Але коли повернувся до Чехії, у «Спарті» змінився тренер воротарів. Ним став Мартін Нойвірт, за плечима якого було 13 сезонів у НХЛ. Він побачив талант українського воротаря і з початку 2023 року Арцатбанов став регулярно отримувати місце у воротах, і зрештою повністю забрав під себе роль головного воротаря команди. З 13 ігор плей-оф Гліб допоміг своїй команді перемогти в 11-ти та вперше за багато років допоміг «Спарті» виграти національний чемпіонат.

Після такого блискучого виступу Гліб мав дуже високі шанси потрапити до драфту НХЛ. Упевнений, якби у нього були трохи більші габарити, він би однозначно отримав визнання як гравець, обраний на драфті-2023. Разом з тим ми домовилися з «Бостон Брюїнз» про те, що у випадку, якщо Гліба не виберуть на драфті, він приїде до них у табір «розвитку», який проводиться одразу за підсумками драфту. Крім того, за українцем точно спостерігав «Вегас» і, здається, «Нью-Йорк Рейнджерс».

Для того, щоб Гліб мав можливість готуватися на льоду в очікуванні табору з «Брюїнз», я підшукав йому команду «Веначі», яка на той момент виступала в канадській лізі BCHL. Вони погодилися взяти на себе витрати на переліт, розміщення та надання льоду. Також протягом двох тижнів з ним працював тренер воротарів Лі Мендельсон. Однак в останній момент трапилося непередбачуване: команда «Вінніпег Айс», яка виступала у WHL, продала франшизу та переїхала саме до Веначі. Команда BCHL, відповідно, припинила своє існування. Виступати в лізі, яка на той момент закривала перед гравцями можливість продовжувати кар'єру в університетському хокеї, Гліб не був готовий, а це правило було змінено буквально місяць тому. І тепер гравці після кар'єри в CHL допускатимуться до отримання спортивної стипендії та виступу за команди першого дивізіону під егідою Асоціації студентського спорту NCAA.

Поки Гліб вражав спеціалістів у таборі Бостона, я домовився з іншою командою у BCHL – «Елберні Валлей». На жаль, з того переходу у гравця почався черговий складний період. Спочатку йому непросто давалася трансформація з європейського на північноамериканський хокей, потім він поїхав на молодіжний чемпіонат світу, де на нього покладалися великі надії, але відіграв, скажімо так, невдало. І гравець дуже болісно переживав той факт, що не зміг допомогти команді і, очевидно, це стало для Гліба черговим чутливим психологічним ударом.

Повернувшись до Канади, мені здавалося, що Арцатбанов зміг зібратися і увійти в робочий ритм, ми були з ним регулярно на зв'язку. Але тільки почав регулярно грати, як пішла низка травм: спочатку розтягнення, яке вивело з ритму на пару тижнів, а в другій половині лютого один із матчів завершився для Гліба струсом мозку. Поки він відновлювався, до «Елберні» привіз свого сина російський воротар Ілля Бризгалов і на кінець сезону за місце в рамці конкурували вже три кандидати. Влітку Арцатбанов мав пропозицію продовжити кар'єру в США. Але після непростих роздумів гравець вирішив перезавантажити своє життя.

– Це його остаточне рішення?
– Знаю, що поки що він залишається поза грою, але краще запитати в нього самого. Три тижні тому я запитав його те саме. Гліб, який зараз у Європі, був на позитиві, казав, що йому зараз у житті все подобається і він ні про що не шкодує.

– Святославе, не можу вас запитати про те, що українській хокейній спільноті болить дуже сильно. 2022-го на драфті НХЛ був обраний Артур Чолач, перший за 15 років українець. Зараз шанси Артура заграти у НХЛ тануть. Чому, на вашу думку, українці останнім часом настільки далекі від найсильнішої хокейної ліги світу?
– Дивіться, по-перше, я не був би настільки песимістичним в оцінці перспектив Артура. Він тільки перший сезон проводить на дорослому рівні після юніорського хокею і має регулярний ігровий час, а також відзначається результативними діями. Щоб якось підтримати вашу оцінку щодо поточного стану українського хокею та перспектив, на мій погляд, треба було перебувати в центрі процесів років 10 тому. Я ж з тим, що у вас тоді відбувалося, знайомий відносно поверхово. Тому буду обережним у своїх судженнях, щоб не нарватися на справедливі звинувачення у тому, що лізу не у свою справу. Можливо, показовим моментом є те, що у 2000 роки багато ваших найталановитіших гравців у пошуках конкурентнішого середовища ще в дитячому віці виїжджали до росії. І небагато хто з тих, хто поїхав, потім повертався.

Також, гадаю, не могли не пройти безслідно і не позначитися на розвитку хокею всі потрясіння, які Україна переживала останні десятиліття. На тлі політичних та економічних потрясінь люди не відчували стабільності. А хокей, м'яко кажучи, недешевий вид спорту, який вимагає величезних інвестицій батьків, наявності інфраструктури та постійного середовища змагань.

Втім, наведу інший приклад. Казахстан, на перший погляд, має більш виграшне становище за всіма вищезгаданими позиціями. Однак на драфті НХЛ казахстанських гравців не обирали з 2004-го і протягом наступних 17 років. Лише 2021-го «Колорадо Евеланш» обрали Андрія Буяльського. Після того минулого року «Оттавою» були закріплені права на голкіпера Володимира Нікітіна. Мені приємно констатувати, що обидва гравці є моїми клієнтами. Але не про те. У Казахстані є команда КХЛ, збірна регулярно виступає у топ-дивізіонах дорослого та молодіжних чемпіонатів світу. Але за 17 років жодного казахстанця на драфті НХЛ не було.

Тому, підбиваючи підсумок, хочу сказати, що налаштований я оптимістично щодо гравців з України. Рано чи пізно ваші хлопці обов'язково заявлять про себе. Дуже сподіваюся, що на найближчих ярмарках талантів НХЛ ми побачимо імена когось із тих хлопців, про яких я говорив раніше. Ось я вже згадував, що до найсильнішої студентської ліги США цього року обрали одразу трьох ваших хокеїстів – Коржилецького, Кордіюка та Левшина. Схожі перспективи є й у Батіга. Гарні шанси отримати пропозиції з NCAA могли також бути у Арцатбанова та Трошкіна. Про Гліба ми вже сказали багато, а Вова вибрав шлях європейського хокею.

Якоюсь мірою, у моєму бізнесі простіше працювати з хлопцями, які вже впізнаються, знаходяться в топах інформаційного порядку денного і затребувані на ринку, але незрівнянні емоції виходить отримати, коли вдається знайти і дати дорогу в професію хлопцям із абсолютно новими іменами. Багатьох ваших молодих хокеїстів обставини змусили відірватися від рідної землі та поїхати шукати щастя, пробиваючись через труднощі та поневіряння, але я впевнений, що ті, хто зможе подолати все це, стануть лише сильнішими, цілеспрямованішими та успішнішими.