Дель П’єро – 50: фінальні мазки Пінтуріккьо

9 листопада легенда «Ювентуса» та італійського футболу Алессандро Дель П’єро відзначає піввіковий ювілей. Здається, ще вчора ми насолоджувалися вишуканою майстерністю Пінтуріккьо, який щедротно засипав ворота суперників гольовим дощопадом. Як зауважив один із моїх колег, може, й надто заголосно: «Трансляції матчів серії А допомогли практично безперешкодно подолати екзистенційну кризу 90-х». А в тих трансляціях Алекс був однією з головних дійових осіб. «Зона Дель П’єро», «шедеври Пінтуріккьо на догоду «Старій Синьйорі»», «гол Дель П’єро», святкування забитих голів із висунутим язиком (в нульові роки мав у своєму гардеробі футболку з відповідним принтом: Алекс у такий спосіб празникує гол) – одне слово, є що згадати тифозерії! А я хочу зачепити тему голів Пінтуріккьо у фінальних двобоях, коли вирішувалася доля кубків (а інколи й дальших контрактів). Таких голів у кар’єрі Сандро вистачає, що взайве підкреслює його лідерську вдачу.

Та спершу – невеличкий історичний екскурс у часи появи Алекса в Турині. Юний зухвалець, що грав за «Падову» й заіграшки накручував по кілька оборонців за одну атаку, привернув увагу найпопулярнішого клубу Італії. А бос «Старої Синьйори» Джамп’єро Боніперті (той, який казав, що «перемога – це єдине, що має цінність…») незадовго до своєї відставки провернув доленосну операцію. Британський історіограф «Ювентуса» Хербі Сайкс пише про це так: «Останнім значущим вчинком Боніперті на посаді було рішення урвати 18-річного Алессандро Дель П’єро з «Падови» просто з-під носу в «Мілана». З часом він стане одним із великих плеймейкерів «Юве», можливо, навіть найвеличнішим з усіх. Баджо був таким самим обдарованим, проте не таким міцним, тоді як Платіні зіграв за клуб лише 147 матчів. Дель П’єро же відіграє понад 500 матчів, перевищивши навіть самого великого Боніперті. Він заб’є понад 200 голів і поводитиметься скромно, тактично й достойно. Він був живим еталоном професійного футболіста, а його цінність для бренду клубу було неможливо виміряти… Кажіть, що хочете про Боніперті, але в тому, що він залишив по собі Дель П’єро, подарувавши родині Аньєллі достотного наступника своєї справи, є вияв абсолютної справедливості. Якими ж «ювентіні» вони були, ці обидва!»

16.02.1994. Віареджо. Молодіжний турнір у Віареджо. «Ювентус» (мол.) – «Фіорентина» (мол.) – 3:2 в додатковий час. Дель П’єро, 116, з пенальті.

Юний «Юве», очолюваний Антонелло Куккуредду (видатним захисником «б’янко-нері» доби 1970-х), не без труднощів (доклали неабияких зусиль, аби вийти з групи, а фінал довелося грати двічі) зміг виграти турнір. Наприкінці 1-го тайму додаткового часу 2-го фінального матчу проти молодих паростків «фіалок» 19-річний форвард Алессандро Дель П’єро чітко реалізував пенальті, забезпечивши трофей своїй команді.

26.11.1996. Токіо. Міжконтинентальний кубок. «Ювентус» – «Рівер Плейт» – 1:0. Дель П’єро, 81.

Цей успіх 22-річного юнака став багато в чому визначальним, адже гол був забитий в епілозі матчу, й приніс «Юве» жаданий трофей. Крім того, саме після цієї гри про Сандро заговорили не як про зірку, що сходить, а як про зірку, що вже яскраво виблискує. Ну, й принести своїм голом трофей своїй команді в Країні сонця, що сходить, – безліч символізму. Сам гол став результатом виявленого Сандро гольового відчуття. Після розіграшу стандарту він майстерно відірвався від опікунів аргентинського клубу й із кута воротарського майданчика завдав невідпорного удару по воротах Роберто Бонано. Той був безсилим.

05.02.1997. Палермо. Суперкубок УЄФА. Матч-відповідь. «Ювентус» – ПСЖ – 3:1. Дель П’єро, 36, 70.

У тогочасся Суперкубок УЄФА розігрували в двох матчах. На «Парк де Пренс» «Юве» приголомшив господарів, розтрощивши їх із рахунком 6:1. Гра-відповідь у Палермо носила куди спокійніший характер. Однак Дель П’єро, який дещо засмутився через своє гольове мовчання в Парижі (дивина, та жоден із 6-ти «ювентійських» голів не мав авторства Дель П’єро) був налаштований рішуче. В Палермо Алекс сповна реабілітувався за відносну індивідуальну невдачу в Парижі. На Сицилії «десятка» «Ювентуса» спершу ювелірно відпрацював із м’ячем і влучно пробив повз голкіпера парижан, а надалі підчатував на помилку оборонця французького клубу (виявивши гольовий інстинкт), спробував переграти кіпера ПСЖ Бернара Лама ударом із лівої, а коли опонент із цим ударом впорався, то вже головою добив м’яч у ворота. Який багатогранний набір футбольних чеснот!

28.05.1997. Мюнхен. Ліга чемпіонів. «Боруссія» (Дортмунд) – «Ювентус» – 3:1. Дель П’єро, 65.

На жаль, краса голу в ворота дортмундців – п’ятою після прострілу у виконанні Алена Бокшича – була затьмарена загальною поразкою «б’янко-нері», які тоді були явними фаворитами фіналу найпрестижнішого клубного змагу Старого Світу. «Аномальний удар, незвичний, у мене навіть на тренуванні такий практично ніколи не виходив. Від подібних історій не залишається нічого, крім гіркоти. Краса може бути жорстокою», – ділився своїми емоціями Дель П’єро роки по тому.

«Стару Синьйору» гостро критикували італійські газетярі, водночас наголошуючи на тому, що чи не єдиним справжнім воїном на футбольному полі був саме Сандро.

29.08.1998. Турин. Суперкубок Італії. «Ювентус» – «Лаціо» – 1:2 в додатковий час. Дель П’єро, 86, з пенальті.

Влучний постріл Алекса з 11-метрової позначки під завісу 2-го тайму перевів гру в овертайм (хоча «Юве» на той момент уже грав у меншості, з поля було вилучено Філіппо Індзагі), однак у ньому щасливішими виявилися гості. Відтак «лаціалі» здобули свій перший Суперкубок країни. Зосібна слід наголосити, що в римського клубу забивали майбутній «ювентіно» Павел Недвед і майбутній багаторічний тренер «Порту» Сержіу Консейсау.

25.08.2002. Тріполі. Суперкубок Італії. «Ювентус» – «Парма» – 2:1. Дель П’єро, 38, 73.

«Якість гравців і шматочок удачі» – такі основні чинники цієї звитяги виокремив Дель П’єро в післяматчевому інтерв’ю. Сам Алекс просто царював на полі! Спершу він сповна використав вчасну передачу Марсело Саласа й влучно пробив, ввійшовши до штрафного майданчика. А надалі замкнув простріл Марсело Салаєти з правого флангу. Вперше Алекс підняв жаданий кубок над головою як капітан «Ювентуса». Ну, й гра пройшла в Лівії, відтак відзначу появу ще одного континенту в географії гольових фіналів Алекса.

12.05.2004. Турин. Кубок Італії. «Ювентус» – «Лаціо» – 2:2. Дель П’єро, 46.

Це була гра-відповідь. У римському двобої «Стара Синьйора» поступилася 0:2. А в туринському матчі гол Алекса на 46-й хвилині (майстерно зіграв на добиванні після атаки з участю Давида Трезеге) зрівняв шанси за підсумком двох матчів. Утім, надалі «Юве» двічі пропустив і програв суперечку за почесний трофей.

***

Гол у півфіналі переможного для «Скуадри Адзурри» чемпіонату світу в Німечсчині-2006 у ворота господарів, що остаточно поставив крапку на чемпіонських амбіціях «Манншафт», цілком може бути прирівняний до гольових бенефісів безпосередньо у фіналах. В усякому разі сам Пінтуріккьо осібно цінує ту свою гольову спромогу. «Він полюбляє грати, він відчуває це в своїй душі», – так характеризував Дель П’єро легендарний Дієго Марадона. Зауважу, що ця характеристика була дана великим аргентинським гравцем у відповідь на прохання порівняти Дель П’єро й Зідана. Й свій вибір Марадона зробив на користь Сандро. А сам Дель П’єро наголошує в своїй книзі «Ще пограємо» (абсолютно нетрадиційний літературний дослід, як для футболістів, в якому менше перерахунку звитяг і невдач, натомість більше філософських роздумів про найважливіші принципи свого життя та кар’єри), виданій у 2012 р.: «Робота, пристрасть, доля – я в це вірю»». Так, гол Дель П’єро – славнозвісна дуга зі стандарту, є. Проте Алекс переконаний: «Краса футболу також й у тому, що кожен рух є неповторним… Навіть у славнозвісному ударі «а-ля Дель П’єро» крученому, під дальню штангу немає повторень. Щоразу є якась відмінність: сила удару, траєкторія, точка, в яку ввійде м’яч». Неповторною є й ігрова стилістика Алекса, яка міцно зайшла в пам’ять уболівальників. Знову процитую Дель П’єро: «У футболі є краса руху й краса елегантності, краса стилю… Мати стиль – це не право, а обов’язок». Показово, що, кажучи про переваги-чесноти нинішньої «десятки» «Юве» Кенана Йилдиза, оглядачі оцінюють хлопця порівнянням із Дель П’єро. Алекс – це точка відліку для фахівців, які характеризують футбольну модерність у 2020-ті.

Інколи замислююся про природу своєї симпатії до кальчо. Звісно, багато в чому на неї вплинув тріумф Італії Енцо Беарзота на мундіалі-82, та прихильність до «Скуадри» зародилася й раніше: на чемпіонаті світу-78, де апеннінці переграли господарів. А ті в мене не викликали тоді приязні через достоту зелену вулицю з довружних обставин до домашнього чемпіонства. Звідтоді маю якесь особливе ставлення до команд, які на мундіалях фінішують 4-ми, як у 1978-му італійці. Та команди командами, однак багато в чому вплив на вболівальницьку душу чинять гравці. І якщо в дитинстві мене вражав Паоло Россі (не лише на мунідалі-82, а й на світовому форумі-78), в студентські роки – Роберто Баджо, то ось уже в постстудентське життя, в суворість 2-ї половини 1990-х увірвався Дель П’єро, трохи молодша за мене людина, абсолютний селфмейдмен, наполегливий, відданий, креативний і завзятий. Як він стверджує: «Вирости на селі – це означає від чогось відмовитися в обмін на справжні скарби». Як на мене, найцінніший скарб Сандро – це вміння сумлінно працювати, гарувати на полі до сьомого поту, не бути полежакою-ледачагою, водночас не легковажити достотною творчістю на полі. Прізвисько Пінтуріккьо (на честь італійського живописця епохи Відродження, представника славнозвісної умбрійської школи кватроченто) абикому не дають!

І ще одна невеличка деталь. У своєму дитинстві, в нульові мій син мав іграшку – фігурку футболіста Дель П’єро, зі смуглявим обличчям, в тогочасній формі «Ювентуса», з м’ячем і воротами із сіткою. А згодом, уже в шкільні роки в творі на тему «моя улюблена іграшка» мій хлопець написав саме про неї. Водночас він майже ніколи не вболівав за «Юве» (хіба що в часи Кріштіану Роналду), його футбольні симпатії й на Апеннінах, й назагал в Європі віддано зовсім іншим клубам. Та от бачте, як… Ще пограємо, Алексе!

Олексій РИЖКОВ