Учасники першого матчу збірної України з хокею: де вони зараз?

6 листопада 1992 року у Мінську національна збірна України з хокею провела перший офіційний поєдинок у своїй історії. В рамках кваліфікації до чемпіонату світу в Дивізіоні С наша команда поступилась Казахстану (4:5). Згадаємо, як склалися долі учасників того поєдинку.

Україна – Казахстан – 4:5 (0:2, 2:2, 2:1)

Шайби: 0:1 – Камєнцев, 04:35. 0:2 – Соловйов (менш.), 11:17. 0:3 – Шафранов, 20:14. 0:4 – Шипулін (Каратаєв), 32:59. 1:4 – Савицький, 37:32. К. Буценко (В. Гончаренко), 38:41. 3:4 – Шастін, 44:09. 3:5 – Шафранов, 49:19. 4:5 – К. Буценко, 53:22

Україна: В’юхін (Бруль, 21:17); Бущан – Гунько, Менченков – Гаркуша, Олексієнко – Кирик, Савицький – Полковников; Литвиненко – К. Буценко – В. Гончаренко, Степанищев – М. Фадєєв – Шастін, Аліпов – Бобровников (2) – Кулабухов, Олецький – Найда – Василенко. Тренер – Олександр Фадєєв

Казахстан: В. Бородулін; Соколов – Земляной, Кісліцин – Антіпін, Федорченко – Мєдвєдєв, С. Петров – Шестітко (2); Шафранов – Бєляєвскій – Є. Корешков, Саґимбаєв – Камєнцев – Соловйов, Кряжев – Шипулін – Каратаєв, Шулаєв (5) – М. Петров – Куксов. Тренер – Владімір Ґольц

Судді: Карас (Польща) – Зайцев (рф), Островскі (Польща)

Штраф: 2 (0 + 0 + 2) – 7 (5 + 2 + 0)

06.11.1992. Мінськ. Палац спорту. 700 глядачів

Після розпаду СРСР, а потім і Югославії з Чехословаччиною, у Міжнародної федерації з’явилася проблема з появою великої кількості нових країн-учасниць міжнародних змагань. При цьому рівень команд на кваліфікації до Дивізіону С був вищим, ніж у команд Дивізіону В!

Свій перший турнір українська збірна провела у Мінську, змагаючись проти команд білорусі та Казахстану. Тренерському штабу не вдалося залучити до лав команди усіх найсильніших, адже кваліфікація відбувалася в листопаді і багато легіонерів були задіяні в матчах своїх клубів. Тому не дивно, що основу збірної склали представники київського «Сокола».

Воротарі

Олександр В’юхін (1973 р.н., «Сокіл»)

Основний воротар збірної України на тому турнірі. Втім, кар’єра в збірній у Олександра не склалась. Останнім для нього в синьо-жовтій формі був чемпіонат 1999 року, коли наша команда дебютувала в еліті. В подальшому тренери робили ставку на дует Сімчук – Карпенко. Що ж до В’юхіна, то він осів на болотах, де певний час був рекордсменом за кількістю проведених матчів у вищому дивізіоні. Його життя та кар’єра обірвалися трагічно – падінням літака ярославського «Локомотива» у вересні 2011 року…

Євген Бруль (1967, «Сокіл»)

Євген є одним із головних довгожителів українського хокею. Бруль виступав здебільшого за українські клуби, але й легіонерський досвід теж має – пограв у Польщі, Румунії, білорусі та за порєбріком. Вигравав чемпіонати України та білорусі. Здивував усіх, коли у віці 47 років повернувся на лід і провів кілька матчів за «Галицьких Левів» у чемпіонаті України.

По завершенні кар’єри працював тренером воротарів у «Компаньоні», «Немані», «Вітебську», «Донбасі» та «Краматорську». В сезоні 2019-2020 років входив до тренерського штабу Сергія Вітера в національній збірній. Спробував себе у ролі телеексперта та навіть коментатора. Втім, в останні роки залишається поза обоймою вітчизняного хокею.

Захисники:

Андрій Бущан (1970, «Сокіл»)

Вихованець запорізького хокею, будучи задрафтованим клубом «Сан-Хосе», після сезону 1992-1993 років поїхав за кордон. Але в США пробитися вище рівня IHL йому не вдалося, а період в «Ладі» припав на спад тольяттинського клубу. Покурсувавши між Україною та росією, по завершенні сезону 2001-2002 Бущан повісив ковзани на цвях.

Втім, повністю відійти від хокейних справ йому не судилося. Бущан став одним із засновників «Білого Барса», очолював федерацію хокею Запорізької області, а останні кілька років є членом Ради Федерації.

Юрій Гунько (1972, «Сокіл»)

Один з найзнаковіших українських захисників за всю історію незалежності. Пограв не лише за рідний «Сокіл», а й за провідні клуби росії, Німеччини та Словаччини. Зіграв на 13 чемпіонатах світу, виступав на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті. За свою тривалу кар’єру зіграв у понад 1000 матчів та здобув чимало офіційних трофеїв. Кавалер Ордену за Заслуги ІІІ ступеню.

По завершенні ігрової кар’єри два роки працював у дирекції ПХЛ, після цього став асистентом Олександра Кулікова у національній збірній, а потім і в «Білому Барсі» та «Кривбасі». Після кількох років паузи повернувся у великий хокей влітку 2023 року, ставши асистентом Вадима Шахрайчука в «Київ Кепіталз».

Олександр Менченков (1959, «Сєвєрсталь», росія)

Вихованець новокузнецької школи. Спочатку займався боксом, до секції прийшов разом із старшим братом. З 1976 по 1978 рік виступав за місцевий «Металург». Дев’ять років захищав кольори «Сокола» в чемпіонаті СРСР, вигравши з ним бронзові медалі 1985 року. Після 1989 року покатався по російських просторах, де найдовше затримався у складі череповецького «Металурга» (нині – «Сєвєрсталь»). 1996 року завершив кар’єру та повернувся до Києва, де працював таксистом. У віці 46 років несподівано повернувся на лід та провів кілька матчів за ХК «Київ». Через проблеми з режимом та численні хвороби пішов з життя в березні 2009 року.

Сергій Гаркуша (1971, «Сокіл»)

Один із знакових українських захисників першої половини 90-х років. Успішно грав не лише за збірну України, а й за російські клуби. Втім, ближче до 30 років у грі Сергія почався певний спад. Гравець прийняв рішення переїхати до Іспанії, де пограв кілька років за місцеву «Хаку». В Іспанії Гаркуша проживає й понині. Його сини Іван (2005 р.н.) та Андрій (2009 р.н.) є одними з найталановитіших хокеїстів Іспанії і вже встигли пограти за юнацькі збірні цієї країни на чемпіонаті світу.

Андрій Олексієнко (1971, «Сокіл»)

Для Олексієнка турнір в Мінську так і залишився єдиним в лавах національної збірної. Незважаючи на свої вміння, Андрій так ніколи й не виступав за кордоном. «ШВСМ», «Сокіл», «Крижинка», «АТЕК» та «Компаньон» – вся ігрова кар’єра захисника пройшла у Києві. Олексієнко й досі виходить на лід, щотижня тішачи вболівальників своєю грою у складі аматорських команд.

Володимир Кірик (1967, «Сокіл»)

Володимир був одним з лідерів захисту «Сокола» в 90-х роках. Встиг пограти за кордоном та регулярно запрошувався до лав національної збірної (зіграв 32 матчі у складі команди). Але з появою в українському хокеї покоління 1974-1975 років почав поступово втрачати свої позиції. В еліті Володимиру так і не судилося зіграти. Втім, українським клубам Кирик допомагав майже до 40 років. По завершенні ігрової кар’єри працював на роботах, не пов’язаних з хокеєм, та до 50 років грав з аматорами. Був на вшануванні легенд «Сокола» на честь 60-річчя клубу.

Олександр Савицький (1971, «Сокіл»)

Автор історичної першої шайби збірної України на офіційному рівні. Побудував класну ігрову кар’єру з виступами як за вітчизняні, так і за закордонні топ-клуби. Учасник чотирьох чемпіонатів світу в елітному дивізіоні. Але все одно складається відчуття, що Олександр міг досягнути ще вищих результатів. Дуже розумний захисник з хорошим катанням та високим ігровим інтелектом. Майстер виконання хокейних булітів.

В 2008 році розпочав тренерську кар’єру. Окрім нетривалого періоду роботи в ХК «Поділ» та «Крижинці», вся постігрова кар’єра Савицького пов’язана з ХК «Кременчук». Фактично саме Савицький знайшов аргументи для Сергія Мазура, який ухвалив рішення щодо створення клубу. В клубі з Полтавщини Савицький пройшов усі щабелі – від головного тренера до генерального менеджера та директора.

Особливою сторінкою для фахівця є робота зі збірними України. Олександр Валерійович встиг попрацювати з усіма командами, але найбільш пам’ятним був період у національній збірній. 2016 року команда під його керівництвом виграла Дивізіон ІВ. Наступна подібна перемога сталася лише в травні 2024…

Олег Полковников (1973, «Сокіл»)

Наймолодший гравець збірної на тому турнірі. На момент матчу проти Казахстану Олегу було лише 18 років. Але поява Полковникова в збірній не мала нікого дивувати. За півтора року до цього він брав участь в юнацькому чемпіонаті Європи у складі команди СРСР та вважався одним з найперспективніших захисників країни.

Полковников після розпаду Міжнаціональної хокейної ліги (фактично – чемпіонат СНД) тривалий час виступав у росії. А з 2004 року захищав кольори різних команд у національному чемпіонаті.

Останні 10 років Полковников працює дитячим тренером в ДЮСШ «Крижинка».

Нападники:

Віталій Литвиненко (1970, «Сокіл»)

Один із найвидатніших гравців в історії українського хокею. Дивував вболівальників своєю майстерністю до 45 років. Майстер контролю шайби за гри за воротами, подарунок для будь-якого наконечника атак. Був топ-форвардом ярославського «Торпедо» (згодом перейменоване в «Локомотив») в 90-х роках. Найкращий бомбардир в історії національної збірної України, автор чималої кількості рекордів в українському хокеї. До останнього матчу в грав у провідних ланках своїх команд та демонстрував високу результативність. Протягом ігрової кар’єри набрав близько 1000 очок за системою гол+пас тільки в офіційних матчах. Безумовно, заслуговує окремої довгої розповіді.

Тренерську кар’єру розпочав у рідному Харкові, але з 2017 року нерозривно пов’язаний з «Білим Барсом».

Костянтин Буценко (1969, «Сокіл»)

Автор дублю в матчі з Казахстаном. Одноклубник Литвиненка по харківському «Динамо» та давній колега по «Білому Барсу». Був асистентом капітана національної збірної на її першому чемпіонаті світу в еліті. Побудував в цілому доволі успішну кар’єру, але більше запам’ятається його постігровий період.

Буценко – один з рушіїв розвитку хокею в Київській області, ставши вагомою хокейною фігурою в Броварах, а потім і в Білій Церкві. Починаючи з групи гравців 1999 р.н., які рано-вранці займались хокеєм на льоду броварського «Терміналу» (з тієї групи, зокрема, вийшли Микита Лєсніков та Максим Разумов), і до сьогоднішнього дня Костянтин Леонідович продовжує працювати з молодим поколінням. Протягом трьох сезонів допомагав Рамілю Юлдашеву в юнацькій збірній. З 2007 року працює з «Білим Барсом» (який мав різні назви). Працював як з командами майстрів, так і з юнаками. Влітку цього року очолив херсонський «Дніпро».

Віктор Гончаренко (1969, «Сокіл»)

Віктор Гончаренко часто перебував у тіні своїх колег по ланках, будучи ідеальним напарником. В збірній на провідних ролях були Буценко та Литвиненко. В «Соколі» на хокейному роялі грали Марковський та Зіневич. Ігрова кар’єра Гончаренка була різноманітною: він пограв і в «Барселоні», і в легендарному «Словані». Але найкращий період був пов’язаний з київським «Соколом». Також Віктор встиг провести сезон під керівництвом свого екс-партнера по ланці Костянтина Буценка, а завершив кар’єру у новоствореному донецькому «Донбасі», куди ще не прийшли інвестиції Бориса Колеснікова.

По завершенні кар’єри займався бізнесом, працював у медіа, а нещодавно очолював багатостраждальний спорткомплекс «Авангард».

Анатолій Степанищев (1961, «Біль-Б’єн», Швейцарія)

Вихованець липецького хокею потрапив до столиці України ще в далекому 1981 році. Розпад Союзу Степанищев зустрів у Швейцарії, звідки й потрапив до збірної України. Анатолій побудував успішну, навіть зіркову ігрову кар’єру, яку завершив у віці 39 років.

Після цього довгий час працював асистентом у Олександра Сеуканда. Степанищева поважали гравці та любили вболівальники. Але зі стартом кар’єри головного тренера Анатолій Миколайович дещо затягнув. Вінницькі «Гайдамаки», краснодарська «Кубань», МХК «Дмитров», «Донбас» та жлобінський «Металург» - клуби, які очолював Степанищев. Проте з досягнень – лише чемпіонство з «Донбасом» в 2016 році. Після 2021 року Степанищева чутки пов’язували з різними командами, проте до реальних призначень так і не дійшло.

Михайло Фадєєв (1971, «Сокіл»)

Розквіт кар’єри Михайла Фадєєва припав на першу половину 90-х років. Михайло сильно грав у складі «Сокола», а потім добре проявив себе у Чехії. Втім невдалий період у росії став поворотним етапом в кар’єрі нападника. Фадєєв кілька років провів в нижчих лігах Німеччини, а потім повернувся догравати на Батьківщину. Цікаво, що золото національного чемпіонату Михайло здобув у складі «АТЕКа», який несподівано виграв золоті нагороди чемпіонату 2006-2007 років.

Після завершення ігрової кар’єри Фадєєв почав працювати дитячим тренером в різних київських школах. Зараз він опікується підготовкою дітей 2011-2012 років народження в ДЮСШ «Сокіл».

Євген Шастін (1960, «Авангард», росія)

До збірної України один з ветеранів команди приїхав з омського «Авангарда», вихованцем якого він є. Шастін провів дуже сильний сезон в росії і став реальним помічником команди Олександра Фадєєва в Мінську. Свою ігрову кар’єру Євген завершив 1998 року, до останніх матчів тримаючи високий рівень гри.

Після завершення кар’єри десять років працював асистентом головного тренера в «Авангарді», а з 2014 року перебуває на різних керівних посадах в омському клубі.

Євген Аліпов (1965, «Сокіл»)

Аліпов взяв участь лише в трьох турнірах збірної України, проте назвати його кар’єру неуспішною язик не повертається. Нападник встиг доволі успішно пограти в різних країнах, а також виграти золото національного чемпіонату з трьома різними командами!

Ще більш яскравою виходить тренерська кар’єра Аліпова. Євген Леонідович розпочав асистентом у «Компаньоні», а далі очолював збірну Грузії, юнацьку збірну України, працював у школі «Крижинка». Саме він стояв біля витоків жіночого хокею в Україні: очолював «Україночку», а зараз працює з жіночою командою «Київ Кепіталз» та жіночою збірною України, з якою весною вийшов до Дивізіону ІІА.

Цікаво, що Аліпов, Полковников та Фадєєв працюють з дитячими командами, які змагаються в одній віковій категорії у всеукраїнських змаганнях.

Василь Бобровніков (1971, «Сокіл»)

Непересічна особистість в історії київського «Сокола» та збірної України. За виключенням двох сезонів нападник всю кар’єру провів у складі найтитулованішого клубу країни. Більшу частину своєї кар’єри Бобровніков виходив на лід з капітанською нашивкою. Василя важко було назвати беззаперечним лідером на льоду – і в «Соколі», і в збірній були хокеїсти з більш зірковим статусом – проте в роздягальні його авторитет був беззаперечним. Не дивно, що нападник є рекордсменом збірної України за кількістю проведених матчів.

Після завершення ігрової кар’єри Бобровніков допомагав Олександру Сеуканду в національній збірній та «Соколі». Останні 10 років пов’язаний з дитячим хокеєм. Тренерську справу Василь Валентинович не полишає, незважаючи на серйозну хворобу.

Вадим Кулабухов (1969, «Сокіл»)

Після того як Вадим Кулабухов у восьмому класі залишив рідний Ангарськ та переїхав до Києва, його життя стало нерозлучно пов’язане з українським хокеєм. Хоча більшу частину своєї клубної кар’єри Кулабухов провів за кордоном.

Завершивши її, Вадим почав працювати в тренерських штабах збірних команд України, асистуючи спочатку Сергію Лубніну, а потім і Анатолію Хоменку. Зараз Вадима Вікторовича можна часто зустріти на хокеї у компанії з іншими ветеранами, в тому числі, й з партнером по збірній-1992 Анатолієм Найдою.

Валентин Олецький (1971, «Сокіл»)

Валентин Арнольдович – один з небагатьох вихованців українського хокею, який виступав на офіційних змаганнях у складі збірної СРСР, нехай і в юнацькій команді. Олецький завжди вирізнявся своєю працездатністю на льоду та професіональним підходом до власного здоров’я. Завжди був корисний і для збірної. Зокрема, став найкращим бомбардиром збірної України на Олімпіаді 2002 року. Не дивно, що Валентин дограв на професійному до 42 років, а в матчах української першої ліги досі регулярно грає у складі «Арсенала». Дивлячись на фізичну готовність нападника та його витривалість, навіть не скажеш, що йому вже 53.

Анатолій Найда (1965, «Нюрунда», Швеція / «Сокіл»)

Анатолій Іванович дебютував у складі «Сокола» ще в 17-річному віці. Він став одним із найуспішніших вихованців саме київської школи, які виступали в радянські часи. Талант Анатолія було видно неозброєним оком. Шкода, що його кар’єра не була довготривалою.

Після її завершення Анатолій Іванович став доволі успішним бізнесменом, а також тривалий час перебував на посаді віце-президента Федерації хокею України, опікуючись розвитком дитячого хокею та збірними U18 та U20. В сезоні 2011-2012 років Анатолій Найда працював генеральним менеджером національної збірної.

Зараз відійшов від хокейних справ, проте регулярно відвідує матчі національного чемпіонату.

Василь Василенко (1967, «Сокіл»)

Василь не залишив помітного сліду в історії українського хокею. Це й не дивно, адже після сезону 1992-1993 років він грав виключно за кордоном: в Шотландії, Англії, Швеції. В 90-х роках його ще викликали до лав національної збірної, проте в подальшому нове талановите покоління вийшло на провідні позиції. Його син Микита досі виступає в нижчих дивізіонах чемпіонату Швеції.

Щодо тренерської кар’єри, то Василь Василенко працював у тренерському штабі «Дженералз», але в подальшому був більше пов’язаний з розвитком роллер-хокею.

Головний тренер

Олександр Фадєєв (1945, «Сокіл»)

З середини 70-х і до 1987 року Олександр Михайлович працював асистентом Анатолія Богданова у київському «Соколі». Після розпаду СРСР Анатолій Васильович поїхав до Фінляндії, а Фадєєв повернувся до Києва і став першим тренером «Сокола» в період незалежності. Також наставник очолив національну збірну України. Фадєєв очолював команду на двох перших чемпіонатах світу, а потім отримав запрошення від словацького «Зволена». Втім тренерська кар’єра фахівця фактично завершилась у віці 50 років.

8 березня 2021 року Олександр Фадєєв пішов з життя.

P.S. Поразка від Казахстану не завадила збірній Україні виграти турнір у Мінську. Наступного дня підопічні Олександра Фадєєва розгромили білорусів, а через день Казахстан несподівано програв господарям турніру. За рахунок кращої різниці закинутих та пропущених шайб до Дивізіону С потрапила збірна Україна. Втім, головні перемоги українського хокею були ще попереду.

Вадим АНДРЕЄВ