Сергій ХАРЧЕНКО: «Своїми думками і щоденними діями самі формуємо майбутнє!»

В цьому матеріалі про історії спортивних успіхів, до яких за останні 24 роки багато людей були причетними. Але без персони Сергія Харченка, об’єктивно згадувати про ці досягнення неможливо. Він займав і займає центральну роль в роботі команд менеджерів, які формували ці успіхі.

Якщо запитати у прихильників і знавців спорту України про Харченка, напевне, більшість насамперед згадає про пляжний футбол. Дійсно, він був мозком і душею процесів, що свого часу спричинили в Україні справжній бум цього виду футболу на піску. Він причетний до закладання фундаменту, який і сьогодні дозволяє нашим співвітчизникам тримати на міжнародній арені пляжного футболу дуже пристойний рівень та мати гордість за Україну.

Створити і довести спортивне змагання до рівня справжнього шоу та перетворенням його на успішний бізнес-проект - це спеціалізація Харченка, якою він займається вже практично 30 років.

До своєї «піщано-футбольної» епопеї він працював в гандболі та баскетболі, художньої гімнастиці й тенісі.

До речі, як успішний менеджер, залишив по собі слід і у футболі великому. Під його керівництвом на початку 2000-их створювався ринок комерційних прав Чемпіонату України з футболу. Відома в ті роки маркетингова компанія «Медіа Спорт Промоушен» першою створила пул комерційних прав всіх 16 команд учасників вищої ліги Чемпіонату України з футболу та влітку 2008 року передала готовий продукт новоствореній Прем’єр-Лізі з футболу.

Його можливо впевнено назвати одним з першопроходців ринку спортивного маркетингу. Він - професіонал цього ринку. А дії команд менеджерів під його керівництвом завжди мали фокус на досягнення найвищого результату. Вони розривали шаблони і ламали стандарти.

Наразі ж останні роки Харченко завзято просуває сокку. І після спілкування з Сергієм Володимировичем, чесно кажучи, розумію шалений потенціал цієї гри. В неї грають вже мільйони і навіть ті, хто й назви такої ніколи не чув.

Інтерв’ю з Харченком вийшло змістовним, співробітник цікавий, матеріал немаленький, який умовна можливо поділити на два - про пляжний футбол та про сокку.

«ДЕБЮТ ЗБІРНОЇ ТА ПЕРЕМОГУ В КУБКУ ЄВРОПИ РОЗДІЛИЛИ ВСЬОГО ЧОТИРИ РОКИ»

– Спорт і, зокрема, футбол, із юних років займали більшість мого часу, – розповідає Сергій Володимирович. – Потрапив у дитячу школу київського «Динамо», як і мільйони хлопчаків, мріяв про лаври кумирів Блохіна, Безсонова чи Дем’яненка. На жаль, не впорався з навантаженнями, які пропонувалися системою підготовки динамівців того часу. Не зміг закріпитися в ДЮСШ Динамо і пройшов шлях дитячо-юнацької школи вже в СКА (Київ).

В моєму дитинстві та юнацтві, в школі та дворі було занадто багато футболу та спорту, щоб згодом не повернутися в нього працювати. Вирішальна роль у цьому належить Володимиру та Сергію Лашкулам, чия родина мешкала по сусідству з нашою. Лашкули надали можливості і з початку 1996 року поповнив лави корпорації «ІНФОСПОРТ», де зміг опановував специфіку й методику спортивного маркетингу. Все більше занурюючись у цю справу й усе більше нею захопився, це стало основною і єдиною професією життя.

Аби заслужити право бути дотичним до футбольних проектів, треба було зарекомендувати себе на інших ділянках. Займався організацією гандбольного «КУБОК ТУРЧИНА». Тісно співпрацював із баскетбольною федерацією України, що її тоді очолював Зураб Майранович Хромаєв. Неабияке задоволення отримував від спілкування з Альбіною Миколаївною та Іріною Дерюгіними, допомагаючи їм пропагувати прекрасне видовище – фамільний турнір із художньої гімнастики «КУБОК ДЕРЮГІНОЇ». Дуже кайфував від роботи під час тенісних подій, легко знаходячи спільну мову з очільником національної федерації того часу Германом Федеровичем Беньяміновим та беззмінним керівником тенісного центру «Наука Спорт» Анатолієм Абрамовичем Кржевіним, багато часу вкладено в проекти гандболу через партнерство с Зінаїдою Михайлівною Турчиною. Великі люди. Епохальні! Мені доля надала можливості у них вчитися та бути поруч.

Перши роки роботи в ІНФОСПОРТІ - це були роки інтенсивного навчання спортивного маркетингу, які на практиці давали можливість спілкування з непересічними спортивними особистостями, Так поступово «доріс» до посади керівника дочірнього підприємства корпорації ДП «Інфоспорт Маркетинг». І саме на цьому тому етапі став замислюватися: а де ж усе-таки моє місце в футболі, без якого себе не уявляв.

Якось почув чи прочитав у новинах про пляжний футбол. Одразу згадав розповіді батька про баталії в київському Гідропарку в 60-70 роках, які відвідували навіть великі майстри уславлених динамівців штибу Мунтяна, Бишовця чи Трошкіна. Легенди Динамо грали у вільний час на вихідних з простим народом. І то було не зрозумілим чи то був пляжний футбол, чи то футбол на грунті, але точно синтетики чи натурального футбольного газону тоді в Гідропарку не було. От тоді і промайнула перша думка: чому б не спробувати повернути динамівських зірок на пісок! Знайшов відгук у багатьох кумирів столичних трибун кінця 90-х. Перши організований турнір бічсоккеру 2000 року прикрасили грою Сергій Шматоваленко, Юрій Калитвинцев і Олег Саленко.

Для них то, скоріше, був такий собі атракціон вихідного дня. Але як професіонали, вони боротьбі віддавалися на повну, як і звикли в Лобановського.

– І ви вже тоді уявляли, як наші футбольні «топи» протистоятимуть на Копакабані знаменитим Ромаріо, Жуніору та Кантона?

– Звісно ж, ні. Перші спроби базувалися на прагненні відкрити щось нове та на інтуїції. Правила вигадували самі, ворота «позичили» з футзалу, звідти ж і формат два тайми по 20 хвилин. А за рік мене занесло у гандбольне відрядження до Іспанії, де я побачив справжній – «правильний» – пляжний футбол і вже отримав інформацію та контакти BSWW – міжнародної організації пляжного футболу, яка піклується розвитком гри в світі. Ця отримана інфа і була проривом!

В травні 2003 році BSWW запросила мене відвідати чемпіонат світу в Ріо-де-Жанейро. Звідти я вже повернувся не тільки з враженнями від шоу на Копакабані, а і з ліцензійним контрактом для України на участь збірної в офіційних змаганнях BSWW.

Далі нам із однодумцями знадобилося кілька років, щоби ідея «проросла». Зате коли це нарешті сталося, її успіх став, без перебільшення, грандіозним! Судить самі: в сезонах 2007-2008 чемпіонат України з пляжного футболу проводився в двох дорослих лігах, кількість і кількох дитячо-юнацьких вікових категоріях, в Чемпіонаті України з пляжного футболу у вищій лізі брали участь 16 команд і змагання охоплювали практично всі регіони держави, залучений бюджет в пляжний футбол у сезоні 2008 сягав майже двох мільйонів доларів, а провідні телеканали України транслювали понад 70 матчів у прямому ефірі щорічно!

– Непогане підґрунтя для успішних виступів збірної...

– Прагнення до міжнародних досягнень було одним із основних мотивів на цьому шляху. Причому ми себе не обмежували в мріях. Мета була завжди найвищою! – стати чемпіонами Європи та світу, притягти в Україну першість планети.

Від перших кроків, майже «навпомацки», спроб бодай якось гідно протистояти на піску найсильнішим збірним до першої гучної перемоги збірної України в Кубку Європи 2007 знадобилося чотири роки роботи.

Пам’ятаю, як психував, коли в 2003-му наші хлопці без шансів поступалися бразильцям та іспанцям, але вже наступного року ту-таки Іспанію, а за нею ще й Італію обігравали в фінальному турнірі Євроліги у Монако, де здобули сенсаційну путівку на світову першість FIFA BS WC 2005

Згадую, як у 2007-му паралельно дивився дві трансляції – центрального матчу футбольного чемпіонату країни між київським «Динамо» та «Дніпром», за маркетинг якого відповідала наша компанія, та пляжного фіналу в іспанській Таррагоні. Україна сенсаційно з рахунком 3:0 перемогла чемпіонів світу 2005 пляжного футболу команду Франції на чолі з Еріком Кантона. Миттєво зателефонував Володимиру Лашкулу до VIP-ложі стадіону «Динамо»: «Григоровичу, пляжники взяли Кубок Європи!» За кілька хвилин, після оголошення диктора на стадіоні Лобановського, про успіх пляжників дізналися всі вболівальники на трибунах і багатомільйонна телеаудиторія. Це було неймовірне відчуття причетності до великої родини футболу, та ще і с гучним результатом – словами не переказати внутрішні емоції!

Згадую і заявку Асоціації пляжного футболу України на участь у тендері за право прийняти чемпіонат світу 2011. Місцем кандидатом затвердили Севастополь, де за ініціативи АПФУ за допомоги Нацбанку та сприяння губернатора Сергія Володимировича Куніцина була збудована в 2008-2010 рр. стаціонарна арена для пляжного футболу. Для того часу цей стадіон – це був справжній шедевр. BSWW був в шоці. До того часу всі змагання з пляжного футболу відбувалися на збірно-розбірних стадіонах, а тут капітальна споруда, та ще і на берегу Чорного моря.

До речі, саме в українському місті Севастополі, національна збірна України з пляжного футболу провела і свій прем’єрний матч у 2002 році, нехай і неофіційний, розтрощивши русню – 9:2!

У нас були непогані шанси отримати чемпіонат світу пляжного футболу для Криму. Але в той час на більш високому рівні вирішили посунути пляжний футбол у черзі: мовляв, «політично» правильно буде запросити пляжну першість тільки після Євро-2012. А потім набули ваги вже чинники іншого штибу, вікно можливостей для нас було зачинено.

«ПЛЯЖНИЙ ФУТБОЛ МЕНЕ ВЖЕ НІКОЛИ НЕ ВІДПУСТИТЬ»

– Хто складав коло ваших однодумців?

– На початку справи в 2000-2004 штаб АПФУ формувала команда компанії «Інфоспорт-Маркетинг», наступний етап 2004-2008 на топ рівень пляжний футбол виводила компанія «Медіа Спорт Промоушн», а тягар зобов’язань в 2009 - 2016 роках забезпечувала ТОВ «Місто Спорту».

Поважні люди та відомі особистості вкладалися інтелектуально в пляжний футбол України - Олексій Паламарчук, нинішній віце-президент київського «Динамо», Євгеній Дикий - президент Прем’єр Ліги України з футболу, Андрій Кунцевич – провідний менеджер УАФ, Катерина Терещук - провідний менеджер Шахтар (Донецьк), Олександр Кучерявий - провідний менеджер УЄФА, Олександр Сенченко - президент Асоціації сімейного спорту України та інші. Ігор Циганик, до речі, теж розпочинав кар’єру відомого коментатора України через трансляції пляжного футболу. Вони всі успішні люди, і всі починали кар’єру у пляжному футболі.

Особливо вдячний Сергієві Кучеренку – гравцеві, тренерові, топ-менеджеру, партнеру, невиправному та невтомному ентузіасту розвитку пляжного футболу. Його корпорація «Євроформат» в 2007-2009 стала не тільки одним з спонсорів АПФУ, але й розробила унікальний проект збірно-розбірного стадіону «Євроформат Арена» на три тисячі місць. Конструкції вміщувалися в дві фури, монтувалися впродовж двох днів в місцях відпочинку людей, забезпечуючи шоу в п’ятницю/суботу/неділю для українських міст. У це зараз важко повірити, але, скажімо, в Кременчуку, Запоріжжі, Севастополі трибуни стадіону не в змозі були вмістити всіх бажаючих, до арени вишиковувалася черга!

До речі, поважна роль Кучеренка в історії пляжного футболу і в тому, що він втягнув в цей спорт Володимира Литвищенка, свого партнера в корпорації Євроформат. І вже Володимир Петрович в дуже непростий час з 2016 року взяв тягар опіки над командою ФК Євроформат, потім ФК НЦ Бічсоккер (правонаступники Нової Ери). Саме Литвищенко фінансував діяльність Київської асоціації пляжного футболу, будучі її президентом 2016-2021.

Приємно згадувати всіх головних тренерів збірної моєї каденції в АПФУ – Олега Саленка, Віктора Мороза, Володимира Залойла, Віталія Шишова, того ж Кучеренка та Євгена Вареницю.

Кожен із них зробив свій вагомий внесок у найвищий успіх України на міжнародній пляжній арені – тріумф у Євролізі 2016 року. При чому цей тріумф не був подарунком долі. Ми довго йшли і багато страждали через поразки. Поступово ми взяли повний комплект нагород в Європі на рівні збірної. Бронза 2004, срібло 2015 і золото 2016! Тому в музеї АПФУ є різні кольори медалей (посміхається)

Ну й, звісно, треба віддати належне футбольним керівникам, котрі з розумінням ставилися до потреб і завжди сприяли пляжного футболу. Маю на увазі вже згадуваного віце-президента ФФУ Володимира Лашкула, першого віце-президента ФФУ Олександра Івановича Бандурка та президента Григорія Михайловича Суркіса.

Правда і в тому, що пляжний футбол завжди мав увагу та підтримку ФФУ/УАФ каденції всіх президентів: і Суркіса, і Конькова, і Павелка. Інша річ, що не завжди таку підтримку мала персона Харченка, були різні періоди, і не тільки романтичні, але в цілому пляжний футбол завжди був у фокусі в ФФУ/УАФ і мав підтримку.

Дуже вдячний Федерації футболу України/Український Асоціації футболу за неймовірні 14 років партнерства в мою каденцію очільника АПФУ. Пляжному футболу дозволили увійти і прийняли в родину Футболу. І, чесно кажучи, ця причетність, спільні робота та досягнення - одна з моїх основних цінностей та щасливих емоцій в житті.

Особливу роль в успіху пляжного футболу і в моєму житті мають Равіль Сафіуллин – міністр молоді та спорту України та голова КМДА Олександр Попов в 2011-2013 рр. Вони прийнялися пляжним футболом. Запалилися грою. Вони реально слідкували, вболівали і завжди на наші прохання та потреби ми мали увагу, реакції та підтримку. Саме в каденцію Сафіулліна пляжний футбол отримав найголовнішу підтримку в 2011 році – статус виду спорту в України! І саме за Попова пляжний футбол отримав значні інфраструктурні можливості в Києві. Обидва – справжні державники, багато зробили для футболу, спорту України та для Києва.

Щиро вдячний всім причетним!

– Головним внутрішнім протистоянням на вітчизняних футбольних пляжах була суперечка «Нової Ери» з «Майндшером». Ваші симпатії на чиєму боці?

– У цій епічній битві Харченко, як президент національної асоціації бічсоккеру, завжди дотримувався нейтралітету. У мене завжди були і залишаються однакові рівні дружні відносини з фундаторами та натхненниками цих клубів Сергієм Кучеренком та Валерієм Вареницею.

В принципі, я завжди мав принципи «позаклановості». В бізнесі спортивного маркетингу завжди намагався заробляти з усіма й для всіх.

І дійсно «Нова Ера» та «Майндшер» - це наше пляжне ель класико).

«Нова Ера» проти «Майндшера» – це змагання не просто техніки, тактик, кадрової політики, характерів. Це дуель стратегій, ідеологій, якщо хочете. Кожен клуб мав свої погляди на те, як торувати шлях до вершин. Такі собі «Динамо» й «Шахтар», «Реал» та «Барселона», але в трохи меншому масштабі.

Саме оце протистояння давало імпульс для розвитку, формувало стрижень конкуренції, яка, наче вир, затягувала й інші колективи. Саме ці два колективи завжди були базовими для збірної. Саме вони, створюючи відповідні умови, збирали до столиці провідних гравців із регіонів, коли світова криза змусила нас, скажімо так, суттєво знизити апетити, відмовитися від ідеї всеосяжності. Завдяки їм український уболівальник побачив перших легіонерів – не лише гравців збірної Польщі, але й бразильців, чинних на той момент чемпіонів світу.

– Наразі на передових ролях у нашому пляжному футболі – інші колективи. А в головному офісі АПФУ – інші люди...

– Утім, більшість із тих, хто вів чи веде до успіхів такі клуби, як «Гриффін», «Артур М'юзік» чи «Альтернатива» та НЦ Бічсоккер - свого часу так чи інакше гравці та тренери цих команд були причетні або до «Майндшера», або до «Нової Ери».

Що ж стосується керівництва АПФУ, формально і я там залишаюся – тільки в статусі почесного президента, без права заважати іншим).

Це не просто, але важливо і треба йти своєчасно. В 2016 році я свідомо залишив посаду голови пляжної федерації і вирішив сконцентруватися на проекті «Місто Спорту», котрий потребував не меншої постійної уваги та безпосередньої моєї участі.

Проте я не прощався з пляжним футболом, який мене навряд чи колись вже відпустить. Завжди, коли на це є потреба в АПФУ чи КАПФ, залюбки ділюся своїм баченням розвитку, ідеями стратегії з тими, хто в цьому зацікавлений.

Маєте конкретні поради?

Не втомлюся наголошувати на тому, що конче треба зберегти суб’єктність виду спорту, на рівні з великим футболом і футзалом.

Треба розвивати інфраструктуру, аби на піску в нас грали не три місяці, а цілий рік. Повернутися до стратегічної мети про чемпіонські титули збірної та зафіксувати це у стратегії розвитку. Розробити та затвердити в рамках стратегії програми діяльності на чотири, вісім чи навіть 12 років.

Стукайте щодня до кабінетів чиновників, підключайте місцеву владу, паралельно тиск співпраці завжди повинен бути з УАФ, профільному міністерстві, офісі Президента України, Кабінеті міністрів…. Нам ніхто нічого не винен. Все, що нам треба, важливо самим брати, вигризати, відстоювати в конкурентній чесній спортивній боротьбі за ресурси.

Я нічого в принципі нового не скажу. Всі все знають. Треба працювати.

І попрошу це моє інтерв’ю не сприймати, як передвиборчий вхід в компанію майбутніх виборів Асоціації пляжного футболу України. Харченку не потрібно повертатися в АПФУ. Мені достатньо бути причетним до історії. Більшого не треба.

Щиро бажаю АПФУ успішності, а збірній Україні з пляжного футболу - гучних перемог!

«УКРАЇНА – ВІЦЕ-ЧЕМПІОН СВІТУ. А ХОЧЕТЬСЯ БІЛЬШОГО»

– Сподіваюся, будуть почуті ці напуття від людини, що залишила по собі міцне й розгалужене спортивне господарство. Й, до речі, знайшла для себе нову ниву. Я про сокку. Якщо в двох словах, що воно взагалі таке? Сокка - це що?

– По перше, і від простого, сокка - це гра масового спорту. Спортивний продукт, який має де-факто дуже високий рівень популярності та масовості в будь-якій країні світу.

За рахунок чого він такий популярний та має значні потенціали? Тому що він з легкістю зайшов у нішу масового футболу.

Чому він зайшов у нішу масового футболу? Тому що ФІФА дуже консервативне і ніякого офіційної уваги та визнання різновидам футболу 4х4, 5х5, 6х6, 7х7, 8х8 не приділяє. ФІФА не проводить ніяких змагань та не надає ніяких циркулярів та повноважень своїм континентальним членам. Тому зокрема УЄФА в Європі займає позицію несприяння організованому розвитку саме міні-футболу.

Футбол має чітку піраміду і консервативні правила. В футбол грають 11 на 11. Але по факту в світі абсолютна більшість людей грають 5х5 і 6х6. Футбол має офіційні розмири поля для гри мінімум 60х90 м (бажано 65х105), але по факту для гри у дворах використовуються майданчики 20х40 та 30х50. Але ніяких офіційних змагань для гри в футбол в складах, менших за 11х11, ФІФА та УЄФА не проводять.

По-друге, гра сокка має незалежний центр управління та міжнародну федерацію – International Socca Federation, із офісом у англійському Бірмінгемі, яка з 2016 року проводить чемпіонати світу та Європи для збірних команд, а також Лігу чемпіонів з сокки для клубних команд. В ISF вже понад 100 країн-членів і динаміка входу нових країни дуже швидка.

По своїй суті, сокка багато взяла від пляжного футболу та футзалу, тільки ігри проходять не на паркеті та піску, а на штучній траві на відкритому просторі. Розмір майданчику 30х50, ворота 2х4.

В грі сокка задіяні на майданчику шість виконавців (5 в полі та воротар), є суттєві відмінності від класичного футболу у вимогах щодо гри голкіпера, замість футбольних пенальті в сокка буліти, і починаючи з чемпіонату світу 2024, в сокка буде 2 тайми по 15 хвилин.

Подеколи цю гру називають міні-футболом. Але слід зазначити, що ФІФА та УЄФА дуже консервативні власники на брендейм «футбол», і на офіційному рівні не визнають міні-футбол частиною гри або різновидом футболу. Той, хто це робить, має конфлікт інтересів з ФІФА. Саме тому ISF було вирішено на 100% дистанціюватися від футболу і створити свій незалежний спортивний продукт.

Про існування ISF та гри сокка я дізнався від президента Федерації футболу Молдови Леоніда Олейниченка, коли мав можливість приймати його в листопаді 2020 року і знайомити з базою масового футболу Києва «Місто Спорту» в Гідропарку.

Зокрема, показав і стадіон «Гідропарк Арена» зі штучним покриттям, де на той момент уже регулярно точилися баталії в рамках чемпіонату бізнес футболу Києва «Маракана-Ліги».

Маракана Ліга - змагання були новою ініціативою з 2014 року. Спочатку робили все інтуїтивно, щоб грати самім. Далі включився досвід менеджера організатора змагань, підійшло прагнення створити новий спортивний продукт. Потім настала черга амбіціям бути успішним і щось виграти на міжнародній арені. В принципі, процеси однакові схожі і з історією створення пляжного футболу. І наприкінці виявилося, що інтуїція знову привела до проекту, який може мати в майбутньому дивіденди для України як авторитетної держави світу у сфері спорту.

У 2017 було створено Асоціацію соккеру Києва, яка вже в 2021 ініціювала та стала співзасновником національної федерацію Асоціація соккеру України. В січні 2021 отримали від ISF ліцензію та статус колективного члена міжнародної федерації.

Збірна команда України з соккеру почала формуватися ще в 2018 році, в 2019 та 2021 роках в Києві Україна два рази виграє міжнародний турнір KLITCHKO CUP в якому, до речі, в фінальних матчах було обіграно міжнародного авторитета з міні-футболу - збірну команду Румунії.

Офіційний перший міжнародний матч на виїзді збірна України з сокка провела в Кишиніві в березні 2021, проти збірної Молдови. На полі прекрасного спорткомплексу, в основу якого ліг саме київський досвід Міста Спорту, але створений за грант ФІФА. Керманичі футболу Молдови - мудрі господарники, змогли об’єднати ресурси ФІФА, мерії Кишиневу та створили унікальний центр Федераціі футболу Молдови з багатофункціональним стадіоном для пляжного футболу і для сокки.

В 2022 збірна команда України з сокка дебютувала на світовій першості в Будапешті, де пробилася до чільної вісімки. А торік у німецькому Ессені українці вже здобули титул віце-чемпіонів Socca World Cup 2024, лише в серії булітів поступившись Казахстану. І, я Вам скажу, отримати такий високий результат не було легким завданням. 40 команд учасників. Кусюча Албанія в 1/16, дуже потужне та технічне Марокко в 1/8, всемогутня Бразилія в чвертьфіналі, європейські бразильці Хорватія в півфіналі… на казахів не вистачило в фіналі. Особливо прикро, що саме казахів Україна впевнено обіграла в матчі в підгрупі. Але, як би вже не було, саме КАЗАХСТАН – діючий номер #1 в рейтингу ISF, Бразилія 2…. Україна 7. Нагадую в ISF – 100 країн, тому Україна вже в топах!

У нашому спорті чемпіонат світу відбувається щорічно. Всі наші дії та робота 2024 пов’язана з думками про чемпіонат світу Socca World Cup 2024, який відбудеться в Омані з 29 листопада по 8 грудня. Непроста ситуація і в Україні і в світі на Близькому сході, але ми не зупиняємося і робимо те, що повинні робити, а буде вже, як буде.

– На відміну від пляжного футболу, цей проект – на цілий рік?

– Невеличке уточнення - на відміну від українського пляжного футболу. Бразилію винесемо за дужки. Але й в Іспанії, Італії та Португалії на піску грають практично без сезонних перерв. Та й, скажімо, у Швейцарії чи Польщі свого часу подбали про манежі, забезпечивши своїй збірній умови для стрімкого прогресу. В підсумку Швейцарія, яка не має берегової лінії, двічі ставала найсильнішими в Європі, здобувала «срібло» та «бронзу» чемпіонатів світу.

Наше друге місце в планетарній першості з сокки - наслідок декількох факторів.

По перше потужний рівень внутрішніх змагань. З 2018 року започаткували «Соккербол» чемпіонат з соккеру, вища ліга. Саме тут гуртувалися та росли на синтетиці майбутні віце-чемпіони світу Марканич, Сандецький, Колесников, Хруль, Подколзин, Уруцький, Удовиченко, Шайдюк, Іванов, Мельник та інші. Соккербол до коронавірусу 2020 об’єднував десять клубів із дуже потужною конкуренцією. Гра має інтерес глядача та ТБ. Ми були системно в ефірах телекомпаній Сетанта та Суспільне Спорт.

Наразі в Соккерболі 2024 лишилося шість, але на конкуренцію це вплинуло в позитивному плані. Чемпіону країни надається право зібрати на своїй основі національну команду. З такою практикою Казахстан виграв чемпіонати Європи та світу. Тури проводяться по понеділках, щоби не перетинатися з календарями футболу та футзалу.

Другий фактор успіху в Ессені - це загальний внутрішній клімат в збірній в травні 2023. Головний тренер збірної України з сокка 2023 року Віталій МЕЛЬНИК - дуже досвідчений та авторитетний фахівець, він зміг згуртувати гравців і на полі і в побуті, в потрібні моменти гри завжди знаходив та приймав вірні рішення.

По третє – неймовірна підтримка на трибунах в Ессені діаспори та тимчасово проживаючих в Європі українців. Це незабутня емоція. Тисячі організованих фанатів сокка України, з прапорами, в вишиванках від малого до великого та акапельно Червона Рута на трибунах стадіону. Ми були приречені на успіх!

– Скільки, якщо не секрет, коштував результат?

– Утримання команди - то далеко не захмарні цифри.

Цілорічний цикл: менеджмент, організація Соккерболу, підготовки та участь збірної до світової першості та в чемпіонаті Європи, медіа контент - десь на все про все до 100 тисяч доларів.

Приблизно з таким бюджетом ми починали розкручувати пляжну вищу лігу на етапі її сходження на пік популярності в 2006 році.

Але у сьогоденні нам дуже легше, тому що у сокка є повноцінна база в Києві МІСТО СПОРТУ. Запити від Асоціації соккеру Києва та України в цілорічному циклі мають завжди пріоритет.

В Києві безперечно сокка має можливості та результати, а як справи в рамках держави?

Реалії часу замкнули нас в рамках Міста Спорту в Гідропарку. З 2018 року ми проводимо всі змаганнях: і міжнародні, і національні виключно в Києві. Команди з регіонів приїздять сюди, в Місто Спорту. Тут є всі умови. І для проживання в тому числі.

Але впевнений, коли вікно можливостей буде відчинено, успішний кейс Місто Спорту – Сокка буде підтримано в регіонах України, сокка прийде в інші міста і селища держави. Це немаленька організаційна робота, масштабування процесу на країну потребує зміцнення команди менеджерів та більших ресурсів. Цією роботою плануємо зайнятися після перемоги у війні.

Головне, що змогли зробити в умовах 2016-2024 – «Сокка», як спортивний продукт, створено. Продукт має потужний потенціал. Клубні змагання створено, Маракана Ліга та Соккербол – мають попит. Тобто комерційна модель взаємодії База – Спорт створено, вона має і юридичну і практичну і організаційну і фінансову складову. Ми розглядаємо і вивчаємо модель співпраці на майбутнє - надання франшизи іншим містам. У нас позитивний досвід в Києві, це має бізнес складову!

Надалі інші горизонти. Серед іншого мрію долучити до цього виду українські футбольні бренди. Обгортка для цукерки – важлива річ. Як приклад – «Барселона», «Мілан», «Баварія», «Бенфіка». Крім футбольних команд усіх вікових категорій у чоловіків і жінок, ці гранди мають колективи й у футзалі, й у пляжному футболі, баскетболі. Чому б не уявити, що паркет, пляж чи штучний газон для сокка стануть аренами для суперечки «Динамо» та «Шахтаря»? Такій афіші, на мою думку, гарантують успіх та дивіденди усім учасникам продукту.

Так і ми маємо розуміння, що нам ніхто нічого не винен. Просто не буде. Треба і бути готовими до потужної конкуренції в боротьбі за ресурси серед видів спорту. Розуміємо що ресурси і у Держави, і у ринку реклами України дуже обмежені.

Але головне, що ми своїми думками, щоденними діями самі формуємо майбутнє. Віримо та допомагаємо Державі та ЗСУ. І маємо впевненість, все буде добре!

Юрій Корзаченко

Спеціально для порталу Спорт.УА та сайту СоккерУА