А він такий, він без контрастів, він – Гасперіні із Грульяско!

«Скільки, кажете, у вас захисників? Трійко? Мене не підвів слух? Що за цвіркуни у вашій голові?» – із посмішкою запитують футбольні всезнайки. Ніде правди діти, кепкування над тактичними схемами з трьома захисниками в різночасся здіймалося на повен голос як у пресі, так і в професійному середовищі. «Епітетів» для послідовників системи з 3-ма оборонцями не шкодували, серед них «футбольне середньовіччя» було аж ніяк не найобразливішим висловом. Століття тому брали на глузи й наставника «Арсенала» Герберта Чепмена, який ефективно застосовував схему «дубль-ве-ем», або 3–2–5, або 3–2–2–3. Тоді секрет успіхів команди Чепмена вбачали «не в атаці, проте в контратаці». Цю філософію сформулював Бернард Джой, як його називали, «останній аматор у збірній Англії», який згодом перекваліфікувався на фахового футбольного журналіста. «Дубль-ве-ем», на думку Джоя, допомагала якнаймаксимальніше використовувати кожного гравця. «Заманюючи суперника до своїх воріт, «Арсенал» був неперевершеним у відборі й у довгих передачах на вінгерів», – підкреслював Джой. Підсумок – 5 чемпіонств «гармашів» за вісім років!

Надалі чималий внесок у 3-захисну тактику внесли аргентинці Карлос Білардо (його світове чемпіонство зі збірною Срібної країни якраз і є доказом ефективності гри з трьома оборонцями) та Марсело Б’єлса. «Чом би флангових захисників не підняти вище й не зробити їх півзахисниками», – так міркував Білардо. Сказано – зроблено! Відтак лінія півзахисту розтяглася на всю ширину футбольного поля, й цей чинник, певно, став основною перевагою цієї системи.

Опісля були Нідерланди 1990-х. У колишній Югославії розвинули цю схему, а в Хорватії навіть тривалий час сперечалися, що краще: 3–5–2 чи 3–4–1–2. Уже в новому столітті ці тактичні новації дійшли до Північної Африки: зокрема Єгипет виграв Кубок африканських націй і в 2006-му, й у 2008-му, використовуючи схему 3–4–1–2. Й от, зрештою, Джанп’єро Гасперіні, який уже майже за 10-річчя роботи в «Аталанті» зарекомендував себе стійким прихильником системи з трьома захисниками, або, якщо хочете, оборонним тридемом. І хоч кременем йому вухо ріж, а таки стригтиме проти шерсті! «В «Аталанті» я дістав посвячення та привернув багатьох до своєї віри», – казав сам Гасп щодо ставлення до своїх тактичних новацій. Якщо брати минулий сезон, то в схемі 3–4–3, яку практикувала «Аталанта», два флангові півзахисники завше були готові відступити до лінії захисту, довівши її до 5 осіб. Проте це дає змогу зберігати вельми високу лінію захисту. Водночас така схема передбачає високу інтенсивність гри, надто з боку півзахисників. Якщо в них є відповідна фізична готовність (а для Гасперіні це – основа основ), то складається враження, що гравців «Аталанти» завсіди більше як в атаці, так і в обороні. Паралелі з Валерієм Лобановським? Один із представників старшого покоління вболівальників «Динамо» (з тих, що вперше потрапили на стадіон в повоєння 1940-х) всякчас наголошує на зовнішній подібності Гасперіні та Володимира Мунтяна. Коли я здивовано намагаюся заперечити цю схожість (може, я й неправий), то чую у відповідь: «І зовнішність, і футбол, в який грав Мунтян сам знаєш під чиєю орудою, дають мені змогу казати те, що кажу». Що ж, категоричним у цьому контексті не буду, однак, як казав Руслан Маліновський, згадуючи час своєї роботи з Гаспом, «на тренуваннях зазвичай було складніше, ніж в іграх». Чи це не вичерпна характеристика тренерської філософії Джанп’єро! Й нічого вам не нагадує?

Сезон-2024/25 – схема 3–4–1–2. Й ота двійка форвардів – Маттео Ретегі й Шарль де Кетеларе – сумлінно відпрацьовує в пресингу. Втім, проти «Арсенала» в Лізі чемпіонів це більшою мірою була 3–4–2–1. Ретегі було висунуто вперед, а Адемола Лукман і де Кетеларе склали дует відтягнутих нападників. Водночас гра в три захисники передбачає швидке підняття захисної лінії. Якщо це відбувається неквапом, то створюються вільні зони, й супротивник може скористатися простором для атаки на ворота земляків Труффальдино. Фірмова ознака команд Гасперіні – створення ситуативної чисельної переваги в атаці, коли м’яч перебуває близько до воріт супротивників, тоді, що називається, танцюють усі бергамаски, включно із захисниками. Як пише спеціалізована преса, «атакувальні гравці «Аталанти» прибувають до штрафного майданчика опонентів шаховим порядком». І – характерна деталь – зчаста хтось обов’язково залишається вільним на відкритій гольовій позиції. Такий підхід зумовлює потребу в ігровій злагодженості, яку потрібно відпрацювати впродовж тривалої копіткої роботи. Й у Гаспа це вийшло! «Для команди Гасперіні характерна хутка атака, що із запаморочливою швидкістю проникає в штрафний майданчик суперника та наповнює його чималою кількістю гравців. Це робить їхні ігри шаленими та напрочуд цікавими для перегляду», – стверджує іспанський футбольний аналітик, уродженець Барселони Фернандо Нуньєс. Гасперіні полюбляє атакувальних гравців, які вміють комплексно читати гру, маніпулювати ритмом і простором тощо.

Зверну увагу на такий важливий момент, який рельєфно виокремлює в своїй статті про Гаспа відомий римський журналіст і літератор, автор зокрема книжки «Роджер Федерер справді існував» Еммануеле Аттуро. В Італії віддавна побутує думка, що тактика є ворогом таланту. В будь-якому разі про це теревенять так, ніби ці виміри є чимось на кшталт двох водонепроникних відсіків, жорстко відокремлених один від одного. Проте Гасперіні є свідченням протилежного, певно, найяскравішим у серії А. Він наочно демонструє, наскільки структура, організація чи щось подібне можуть допомогти гравцям самовиразитися. Джанп’єро – тренер, який конче полюбляє працювати над сируватим талантом і давати йому змогу розвиватися відповідно до його можливостей. Не скажу, що на час початку роботи з Гаспом Джанлука Скамакка й уже згадуваний де Кетеларе були сируватими. Таке твердження було би вкрай принизливим для цих неординарних футболістів. Однак показово, що вони знайшли спосіб підвищити свої індивідуальні якості в теоретично гнітливому (ну, принаймні, так кажуть недоброзичливці) футболі Гасперіні. Алленаторе вгадав у них потенціал. Скамакка стверджує: «Тренер сказав мені, що в мене є приховані якості, які, однак, він бачить: це – те, що вразило мене найбільше». Й Гасперіні поставив свої ігрові ідеї, свою тактичну чутливість, уміння бачити те, що не видко іншим, на службу зокрема й цим двом талантам і терпляче працював над ними. Нині Скамакка відновлюється після розриву хрестоподібних зв’язок, і, хоча лікарі стверджують, що він буде готовий грати не раніше лютого 2025 р., в одному з інтерв’ю зізнається, що оце мимохіть одержане перезавантаження використовує серед іншого й на міркування щодо розкриття своїх латентних можливостей: мовляв, після відновлення ви побачите нову версію Скамакки, куди кращу за попередні.

Захист? А захищаються в «Аталанті» також усі! Власне, сам захист починається з нападників, які вступають у відбір на половині поля суперника. Кожен гравець має свого підопічного зі складу суперників й чітко за ним стежить. Водночас, як зазначають італійські тактичні аналітики, гравці гасперінієвської команди не перебувають надто близько до суперників із протилежного до м’яча боку. Це різнить цей метод, приміром, із персональною опікою, сповідуваною свого часу Енцо Беарзотом. Там на наявність м’яча деінде зчаста не звертали уваги: мовляв, жорстка персоналка, й супротивник не думатиме про м’яч узагалі!

У гасперінієвський період бергамаски повсякчас – у верхній половині турнірної таблиці. Якщо в першій половині 2010-х «Богиня» не могла зачепитися за першу десятку в серії А, то, починаючи від сезону-2016/17, нижче 8-го місця вона не опускається, частіше приходила на фініш 3–4-ю (тривалий час була на гладесенькому-рівнесенькому «бронзовому» плато). Ну, а тогосезонний євротріумф у Лізі Європи став яскравим доказом слушності тактичних концепцій Гасперіні. Бергамаски при ньому не виглядають контрастно (ви ж знаєте, що принципи не змінюють, натомість їх удосконалюють), себто їх не поймає то вогнем, то морозом. Натомість земляки Труффальдино повсякчас тримають високий рівень, зокрема й тактичної дисципліни.

«Аталанта» Гасперіні – це… ковток свіжого повітря, команда, яка оре власну борозну сміливими ідеями та надихальною грою. Гасперіні створив футбольну команду мрії, яка щодня дивує та захоплює не лише у внутрішніх змаганнях, а й на всьому континенті», – так не без пафосу, проте й з чималим відсотком достотності писав уже згадуваний Фернандо Нуньєс.

Уродженець 40-тисячної комуни Грульяско, що неподалік Турина, Гасперіні тривалий час і як гравець (кінець 1960-х і більша частина 1970-х), і як тренер (друга половина 1990-х – початок нульових) провів у системі «Ювентуса». Й уже де-де, а там дізнати тактичну футбольну науку можна якнайкраще. Й відбиток на його увагу до тактичних аспектів гри й прагнення по-новаторському підходити до розстановки гравців на полі тривала «б’янко-неристіть» справила. Загартованість «Ювентусом» – гарний багаж, коли прямуєш до звитяг! Так, невипадково саме в системі «Юве» Гасперіні вперше запропонував схему з трьома оборонцями (є версія, що на це його надихнуло стажування в «Аяксі»). Щоправда, офіційно не був підтриманий керівництвом, адже таку схему назвали… «захисною». Скепсис спонукав до розвитку. Поголос про молодого алленаторе з нестандартним тактичним мисленням («білу ворону», або, як кажуть про таких в Італії, «чорну вівцю») пішов уже тоді. Й викладання, донесення Гаспом своїх ідей до тренерського загалу на славнозвісних тренерських курсах у Коверчано – пряме свідчення того. Най там що, а чинник «Юве» – в дії! Й витоки тактичного новаторства, хай як крути, а саме звідти. Хтось прислуховується до відмови туринців від чогось і виснує на кшталт героїні Лії Ахеджакової зі старого рязановського фільму: «Знач, гарні чоботи, варто брати». Хтось просто уважно вивчає будь-який витік тактичних суперечок із розташування «б’янко-нері» й має відповідну поживу для роздумів. А виснування з цього може бути найнесподіванішим.

Однак-однак… Надалі впродовж чималого часу широке розуміння 3-захисникової філософії складно було знайти. В 2006 р. з «Дженоа» Гасперіні був одинаком щодо захисної тріадної побудови («намагався бути максимально інноваційним»). А тепер щиро радіє чималій кількості своїх послідовників у серії А. Називає навіть цифру у 80% європейських команд, які використовують лише трьох оборонців. Емоційне перебільшення в інтерв’ю? Може, й так. Проте тенденцію нікуди ж не подінеш.

Наголошу: нинішня «Аталанта» знає, як робити більше, ніж попередні команди Гаспа («Дженоа» та «Інтер»). Звитяга з великим рахунком над «Баєром» (командою, яка на той час перебувала в чи не найкращій формі на континенті!) у фіналі минулосезонної Ліги Європи була названа медіа «точкою відліку» тактичної революції Гасперіні. Можна поміркувати над слушністю цього визначення й запитатися: точка відліку чи вершина? Від відповіді на нього залежить дальше крокування гаспівської 3-захисної філософії футбольними полями. Втім, як пише onefootball.com, «героїка Гасперіні у Бергамо завше посідатиме особливе місце в історії».

Олексій РИЖКОВ