«Тренер» із ССО: «Поранених забирали недалеко від ворожих позицій»

Життя 26-річного військового з позивним «Тренер» до початку повномасштабної війни було нерозривно пов'язане зі спортом. Тренування, змагання, збори, тренерська освіта, власний спортивний клуб, юні вихованці… А ще — громадська діяльність, безліч проєктів із розвитку спорту на рідній Львівщині. Неадекватна агресія сусідів змусила «Тренера» переглянути плани на майбутнє...

Спершу був досвід у добровольчому батальйоні «Госпітальєри», після чого головний виклик життя — захист Батьківщини у складі Сил спеціальних операцій.

Єдиний центр рекрутингу ССО в рамках партнерства зі Sport.ua продовжує серію матеріалів, розповідаючи про справжніх героїв теперішнього часу.

— Своїм захопленням спортом зобов’язаний батьку, Андрію Петровичу, — каже «Тренер». — Коли був маленьким, марив футболом, а вже в шкільному віці записався до секції дзюдо. Тато любив та добре розбирався в цьому виді. Ми мешкали у селі в Яворівському районі, а на тренування їздили до Львова. Щодня ми з братом Андрієм, а також до десяти сільських хлопчаків, залізали в батькову машину, і моталися кілометрів 30 в один бік, а після тренування — назад. Так тривало кілька років, дітей, охочих займатися дзюдо, ставало все менше, проте в мене пішли перші успіхи.

Читайте також:

Микола Жидков. Футболіст, який грав у Польщі та став вогнеметником у ССО

— Певно, так і загартовується характер — стільки часу та зусиль витрачати на дорогу, аби здійснити мрію…
— Насправді на початку про якусь стратегічну мету не йшлося, то більше батько хотів. Наставляв мене, іноді змушував, зацікавлював, взагалі багато часу приділяв моєму вихованню. Пригадую перший успіх — друге місце на турнірі в Словаччині. Були діти із 20 країн, святкова атмосфера в залі, мені вручили медаль...

Згодом чи не кожні вихідні ми вирушали на різні змагання до Польщі, Чехії, Словаччині, їздили по Україні. Результати різні, але дзюдо вже міцно увійшло в моє життя. Одного разу був серед призерів чемпіонату України, багато перемагав в чемпіонаті Львівщини, студентських універсіадах.

— Ще у 2023 році ви брали участь у турнірах, а вже у квітні 2024-го приєднались до Сил спеціальних операцій, де від побратимів отримали позивний «Тренер». До речі, чому?
— Бо останніми роками паралельно з активними виступами сам тренував дітей. Закінчив Львівський університет фізкультури за спеціальністю тренер-викладач, неподалік від Яворова разом з батьком орендували спортивну залу, привели її до ладу, придбали необхідний інвентар та відкрили дитячу школу дзюдо.

Певний час у нас займалися 20 дітей віком від чотирьох до 16 років. Давали їм цікаві рухливі вправи, хотіли, щоб юнакам вони подобались, і хлопці самі, без примусу з боку батьків, виявляли інтерес до тренувань. Тішить, що в деяких із них вже є успіхи у змаганнях. Я зараз служу, але справу продовжує батько. Він все і організовує, і тренує. Це наше спільне рішення, бо діти не мають страждати через війну. Вони займаються спортом, спілкуються, і це краще, ніж сидіти вдома чи мати спокуси вулиці.

— Яким був ваш шлях до ЗСУ, і чому обрали саме Сили спеціальних операцій?
— На початку війни я запросив знайомого медика Романа, щоб провів у нашому селі курси домедичної допомоги. Допомагаю йому розвантажити інвентар і бачу в автівці шеврон «Госпітальєрів». Згадав, як раніше відправляв їм заявку, але охочих було багато, і тоді отримав відмову.

«Якщо хочеш — візьму тебе», — несподівано каже Роман. Це було в неділю, а у вівторок — дзвінок: «Збирай речі, у п’ятницю їдемо на навчання». «Госпітальєри» — медичний батальйон Української добровольчої армії. Із 2014 року вони займаються евакуацією поранених з поля бою, транспортують їх зі стабілізаційних пунктів до шпиталів.

Запам’яталося рятування хлопця із 36-го батальйону морпіхів. У того була контузія після прильоту FPV-дрону, ми після отримання виклику хвилин за сорок дісталися до нього, надали допомогу та відвезли до шпиталя.

— Коли бачите кров, важкопоранених хлопців та дівчат та інші жахіття війни, не виникають сумніви в правильності обраного шляху?
— До цього важко звикнути, але що поробиш. Під час надання допомоги немає місця сльозам чи емоціям. Є завдання, яке треба виконувати. Пригадую, працювали на Херсонщині з ДСНС, отримали виклик в одне з сіл, куди прилетів КАБ. Ціла вулиця була знищена, з-під розвалин будинку змогли дістати жінку і чоловіка, які, на жаль, загинули…

Про «Госпітальєрів» батькам не казав, лише старшому брату. Вони думали, що я поїхав на навчання та перебуваю в безпеці. І трапилось же таке, що біля супермаркету в Костянтинівці зустрічаю… свого дядька. Він, до речі, мою таємницю зберіг…

Із дядьком після того одна цікава історія була, у серпні 2023-го. Він запропонував поїхати подивитися на його роботу, а він служив сапером. Домовились про дату і час, вирушили до Часового Яру. Заїхавши в ліс на хамері, загрузли в трясовині. Спочатку пробували жартувати, але коли нас засікли і по нас почав працювати міномет, і снаряди падали все ближче, куражний настрій миттєво зник. І вибратися з того болота ми змогли майже через годину. Тоді ця історія мала щасливий кінець. Але, на жаль, дядько загинув трохи пізніше, в січні 2024-го…

— Щоб працювати з пораненими, потрібно мати медичні знання та досвід…
— Пройшов десятиденний вишкіл. Опісля брав відпустку за місцем роботи та їздив на ротацію. Їх загалом було три, кожна тривалістю приблизно в місяць. Нью-Йорк, Оріхів, Херсон… Допомагали бійцям з різних підрозділів. Були ситуації, коли поранених забирали з відстані 700 метрів до ворожих позицій, це був справжній адреналін. Набув досвіду, коли той самий побратим Роман каже: «Досить тут, давай до нас, в ССО. Створюється новий підрозділ, є місце для тебе». Погодився. Розумів, що готовий до більших викликів, хотів бути корисним на фронті вже на постійній основі. Мені дали відкріплення і відправили на навчання.

— Стала в нагоді практика медевакуації?
— Звичайно, на війні дрібниць немає. Ти бачиш, як і що роблять інші, намагаєшся уникати помилок. На навчання нас відправили в одну із країн-партнерів, в гори неподалік океану. Побачив сучасну військову інфраструктуру, повагу з боку інструкторів, навчання проводилося за стандартами НАТО. Чого не вистачало — відчуття бойової обстановки.

Навчився поводитися зі зброєю, ходили в гори за температури 30 градусів. Для мене це не проблема, якраз спортивне минуле і стало в нагоді…

— За яким напрямком служите в ССО, які маєте здобутки?
— Бойовий медик у медичній роті. За півтора року в цій сфері набув знань, постійно спілкуюся з колегами-практиками й дізнаюсь щось нове. Іноді навчання тривають цілий день, меж для вдосконалення у нашому напрямку немає. Не скажу, що кайфую саме від медицини. Більше задоволення отримую, коли реально своїми руками та знаннями рятую життя людини, а після розумію цінність зробленого. Пощастило, що служу у новоствореному підрозділі, тож зростаю разом із ним.

— Чи багато ваших колег із дзюдо в лавах ЗСУ, і чи підтримуєте з ними стосунки?
— Чимало служать. Воюють усі мої львівські тренери, ми на зв’язку. Спорт будемо розвивати, коли переможемо, а нині маємо захистити Україну.

На жаль, є й спортсмени, які на щиті. Мій гарний товариш, дуже перспективний дзюдоїст Стас Гуленков. Він з Волині, з Любомеля, часто перетиналися на турнірах. Ми були в різних вагових категоріях, але одного разу виступали в одній, і він переміг. Дуже гідна людина, із сумом згадую його…

— Кожен військовий під час навіть нетривалого перепочинку думає про мирне життя та своє місце в ньому. Маєш мрію про те, що будеш робити після завершення війни?
— Розвиватиму наш із батьком дитячий спортклуб. Є бажання звести сучасну залу, постелити татамі, встановити інвентар для кросфіту, яким я теж займаюся. Щоб все було по-сучасному — із роздягальнями, душовими, невеликою трибуною. Наші діти заслуговують на найкраще майбутнє, нехай приїжджають з усіх навколишніх сіл на тренування, будемо лише раді. Але це плани. Аби їх реалізувати, потрібна наша спільна перемога! Оце зараз головне, а до спорту ми ще повернемося.

Дмитро ШАПОВАЛ

Єдиний рекрутинговий центр ССО ЗСУ

Наші контакти:

Сайт - https://sofua.army/
Телеграм – https://t.me/recruiting_sofua
Телеграм-бот – https://t.me/src_sof_bot
Фейсбук – https://www.facebook.com/sofua.army/
Інстаграм – https://www.instagram.com/sofua.army/
Вакансії – https://www.work.ua/jobs/by-company/2688937/#jobs

Контактний телефон: 0800357174

Наші офіси:

М. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1.

М. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2.

Графік роботи: 9:00 – 18:00