Галантерейник і прем’єр-міністр: хто вболіває за Болонью

Вболівальники «Болоньї» відзначаються прагненням до створення чималої кількості угруповань, деякі з яких характеризуються невеликою чисельністю. Колись запитував у журналіста з Болоньї про цей феномен і дістав відповідь: мовляв, ультрас прагнуть самостійності. Відтак, щойно переходять межу певного віку, як одразу принаймні замислюються над створенням власної банди, покидаючи материнську.

Хай там як, а історія палкої підтримки «Болоньї» давнезна й вельми барвиста. Ще від 1920-х рр., себто від часу перших чемпіонств «россо-блу» симпатики «фельсинеї» пілігримствували на виїзди за своїми улюбленцями. У битві за скудетто-1924/25 проти «Дженоа» бійки тифозі супроводжувалися навіть пістолетними пострілами. Від сезону-1963/64 «Болонья» продає абонементи на домашні матчі. Й першого року власниками таких контрамарок стало більш як 5000 тифозі. Прикметно, що рекорд із продажу абонементів було встановлено в сезоні-1997/98, коли ряди болоньєзі поповнив сам Роберто Баджо. Саме того сезону й було встановлено рекорд середньої відвідуваності домашніх матчів «фельсинеї»: 31 937 глядачів.

Пристрасть не знає кордонів

Отже, першою асоціацією вболівальників був заснований легендарним фаном Джино Віллані в 1963 р. Centro Club Forza Bologna. До речі, в 2023 р. за авторством Клаудіо Баратти вийшла трилогія «Болонья в центрі: 60 років історії, людей і пристрастей», присвячена 60-річчю цієї події. У ній ідеться про історію об’єднань уболівальників на тлі історії клубу й почасти міста Болонья. Майже 1000 сторінок під м’якою обкладинкою знайомлять читача ледь не з усіма офіційними вболівальницькими активностями прихильників «фельсинеї». Як там зазначено: «Пристрасть не знає кордонів». У більш ранньому своєму літературному творі ««Болонья»: від батька до сина», датованому 2014 р., Баратта зазначає: «Я міг би бути багато ким у цьому житті, але я вирішив просто бути собою. Хай живе ULTRAS!»

Саме батько-засновник Centro Club Forza Bologna Джино Віллані став символом класичної пристрасті до «россо-блу». Цей чолов’яга якнайкраще уособлював ментальність болоньєзі з такими характерними рисами: іронія, смак до суперечок (умів перехилити на своє, чого там!), веселий норов, упертість. Відданий рідному клубу із 7-ми років, Віллані за своє життя пропустив лічені матчі «фельсинеї», та й то через реабілітацію після переламу ноги. Його неабияка заслуга в тому, що він домовився з італійською залізницею щодо організації спеціальних потягів на гостьові матчі «Болоньї», так званих «червоно-синіх виїздів» (під час їх руху у вагонах влаштовувалися справжні вистави в жанрі «комедія дель’арте»). У цьому Віллані був піонером на Апеннінах. Хай напередодні Другої світової і панувала економічна скрута, однак то була золота доба «Болоньї», і Джино разом зі своїми соратниками професором Альдо Карбоні й лікарем Марчелло Дзанетті регулярно пробивали «золоті сезони» в тогочасся. А в повсякденні Джино, цей зовні малоприкметний лисань в окулярах працював у невеличкій галантерейній крамниці в центрі Болоньї. Будучи місцевою славнозвісністю (без перебільшення, знав у місті кожен камінчик!), забезпечував крамниці неабиякий виторг. Від 1960-х рр. Віллані чи не першим на італійських трибунах почав застосовувати мегафон. Після завоювання «Болоньєю» 7-го (й останнього на тепер) скудетто в сезоні-1963/64 Віллані випустив солідний наклад винних етикеток із написом: «Розлито, як «Інтер». 7 червня 1964 р.». У такий спосіб славнозвісний тифозо виявив, сказав би, своє відчуття щастя 7-го дня. Помер Джино в жовтні 1977 р. По тому відбувся занепад створеної ним організації, яка остаточно припинила існування в 1979 р. На її місці виникло кілька утворень, які ледь не ворогували між собою. Проте в 1989 р. відбулося їх об’єднання в Centro Bologna Clubs. Це – координаційний орган, що об’єднує офіційні фан-клуби й підтримується футбольним клубом. А таких станом на 2024 р. – 66 по всьому світу (є зокрема в США, Канаді, Австралії, Японії, Угорщині, Німеччині, Іспанії, Португалії, Бельгії, Таїланді, Уругваї, на Мальті) із загальною кількістю 3400 членів.

Де заможність не мала значення…

Та годі про офіціоз. Десь від 1972 р. найпалкіші прихильники «Болоньї» стали утворювати ультрас-групи. Першими були зокрема Bologna Commandos і Brigate Rossoblu. А у вересні 1974 р. – якраз пів сторіччя тому – ці групи об’єдналися під назвою Forever Ultras. Інколи їх ще називають Ultras Rossoblu’74 (до речі, 12 жовтня цього року пройде відповідна ювілейна вечірка). Висунувся й новий лідер – Роберто Мелотті на прізвисько Бімбо. Чому саме так? Річ у тім, що Роберто був до вподоби герой популярного в 1970-ті фільму «Мене звуть Трініті» (до речі, пізньорадянський фільм «Людина з бульвару Капуцинів» позичив у цій пародії на вестерни сцени бійок у салуні). Героя Бада Спенсера (справжнє ім’я цього популярного актора й багаторазового чемпіона Італії з плавання, а згодом діяча політичної партії «Вперед, Італія!» – Карло Вісенте Педерсолі) називали саме Бімбо або Бімбіно. Як писала свого часу впливова la Repubblica, «це були 70-ті, політика гралася на вулицях і, наскільки це можливо, залишалася поза межами волі самих ультрас». Forever Ultras мали своєрідну уніформу: берети на кшталт чегеварівського. Поза межами волі?.. Все ж таки більшість болонських ультрас сповідували ліві ідеї, хоча це й не було категоричним правилом у цьому середовищі. Тим паче, що саме о цій порі почалася активна фаза створення нових угруповань.

У 1979 р. побачила світ група Supporters, трохи згодом, у 1982 р. – Mods, трьома роками по тому – Total Chaos, а ще через рік – Freak Boys. Далі – більше: Facinorosi народилися в 1990 р., Cappottati – в 1991 р., натомість у 1994 р. Total Chaos розпалася. Саме тогоріч відійшов у засвіти після важкої тривалої хвороби й Роберто Мелотті. На згадку про Бімбо існує фейсбук-сторінка, де олдові представники фан-руху болонського клубу викладають старі світлини з романтичного часу, коли спільнота ультрас була одним із небагатьох середовищ, де заможність не мала значення. Вже в ХХІ сторіччі відбруньковування ультрас-угруповань тривало: в 2001 р. народилася Vecchia Guardia, сформована колишніми учасниками Forever Ultras і Mods. А 19 грудня 2004 р. побачила світ ControTendenza, сформована колишніми учасниками Forever Ultras і Supporters. У 2012–2015 рр. знаний італійський науковець-соціолог Джузеппе Скандурра ретельно вивчав фанатський світ «Болоньї». Результатом цього дослідження стала майже 200-сторінкова праця під красномовною назвою «Екстремальне вболівання. Історія ультрас «Болоньї», що побачила світ у 2016 р.

У нашочасся основними групами є: безсмертна Forever Ultras 1974, трохи зарозуміла Vecchia Guardia 1974, підкорювачі часу з Freak Boys 1986, а також Mai Domi, ControTendenza (хлопці під кінець цього року готуються урочисто відзначити своє 20-річчя, рекламуючи грандіозну подію вже зараз, і водночас, як випливає з назви, йдуть проти течії, виготовляючи зокрема футболки зі словами «Вся Болонья – для «Болоньї», проголошуючи тим самим єдність тифозі, а не буцімто традиційну тенденцію до роздрібненості), Sector Hostile (навесні 2023 р. року виступили з голосною заявою проти керівництва клубу, лейтмотивом якої було: «Краще в серії В, ніж із такими результатами», однак через рік це угруповання попустило, адже результати команди пішли вгору), Cappottati.

Колись-заколись ультрас «Болоньї» підтримували побратимські взаємини з колегами з груп підтримки «Мілану», «Наполі», «Падови», «Удінезе», «Анкони». Однак у різні часи ця товариськість зійшла на пси, й нині всі угруповання фанатів «фельсинеї» товаришують із прихильниками провінційних «Равенни» та «Чентезе». Натомість групи Forever Ultras і Freak Boys приязнюють із німецькими ультрас клубу «Бохум» від 2008 р., а також з ультрас «Віареджо» від 2005 р. Групи Mai Domi та Sector Hostile мають товариські стосунки з групою ультрас Estranei Alla Massa, що підтримують «Ночерину», а також з організованими прихильниками «Сієни», «Авелліно» та «П'яченци». Ворогування з «Фіорентиною» було давнє, однак істотно загострилося після нападу тифозі «фіалок» на потяг із фанами «Болоньї» у 1989 р. Тоді флорентійська тифозерія кинула у вагон коктейль Молотова, внаслідок чого кілька прихильників «россо-блу» дістали травми, а зовсім юного хлопця спіткало каліцтво. Далекі від дружніх стосунки ультрас «Болоньї» із прихильниками «Парми», «Модени» та «Верони».

Найжаданіший дарунок

Хто із селебріті вболіває за «Болонью»? Палким прихильником клубу є італійський письменник Енріко Бріцці (знаний зокрема й тим, що в 1999 р. разом із Хосе Каррерасом та Енніо Морріконе ввійшов до складу журі музичного конкурсу в Сан-Ремо). Енріко літературно ностальгує за часами перших ультрас, хоча за віком мало їх застав (незабаром відзначить 50-річчя): «Звичайно, дивлячись нині на те, як одягалися перші ультрас, майже не віриш, що таке було уможливлено: кольорові берети, рукотворні надписи на футболках, вовняні шарфи та парки. Проглядаючи сторінку, присвячену пам’яті Роберто Мелотті, вивчаєш еволюцію звичаїв італійського суспільства. І ті, хто думає про «дітей на стадіоні» як про зграю хуліганів, ніколи не зрозуміють, про що ми кажемо насправді: про дружбу, відданість і хоробрість тощо».

Свого часу неабияким симпатиком «Болоньї» був легендарний композитор і співак Лучо Далла. Політик-лівоцентрист, колишній італійський прем’єр, який був в епіцентрі скандалу, пов’язаного з його можливою роботою на КДБ–ФСБ (буцімто мав агентурне прізвисько «Вчитель», а росіяни Олександр Литвиненко та Анатолій Трофімов, які надали відповідну інформацію, зрештою, були вбиті), Романо Проді навіть у 85-річному віці не шкодує емоцій, переглядаючи матчі улюбленої «Болоньї». 44-річний італійський співак Чезаре Кремонніні, колишній лідер групи Lunapop, також є відданим уболівальником «россо-блу». Чималий уболівальницький стаж у легенди італійської естради мало не 80-річного Джанні Моранді. В 2011 р. впродовж майже місяця Моранді навіть був почесним президентом клубу. Навесні цього року й Чезаре, й Джанні палко вітали вихід своїх улюбленців до Ліги чемпіонів. П’єрлуїджі Колліна? Славнозвісний уродженець Болоньї у своїй автобіографічній книзі «Мої правила гри» зізнається: «Абонемент на ігри улюбленої команди був найжаданішим подарунком року, й свій абонемент у Болоньї я одержав приблизно в 10 років. На стадіон я ходив з одним моїм перевесником і його батьком. Клімат тоді був зовсім іншим, в ті дні атмосфера та хореографія нинішнього футболу були далеким світлом».

Що ж, на трибунах «Ренато Даль’Ара» й атмосферу, й хореографію (або на італійський штиб «кореографію») фани «Болоньї» можуть створити якнайшаленішу. Та, сподіваємося, що чинний чемпіон України витримає цей тиск і повернеться додому з Болоньї із набраними очками. Вдалого старту, «гірники»!

Олексій РИЖКОВ