Від Рудакова до Михайличенка: символічна збірна українців на Олімпіадах

Українські футболісти є новачками Олімпіади саме під синьо-жовтим прапором, однак, власне, участь, у фінальному футбольному турнірі Олімпійських ігор для наших земляків не є якоюсь дивовижею. І грали, й забивали, й асистували, й виборювали медалі: безмір – бронзових, однак маємо й олімпійських чемпіонів. І символічна збірна українців на головних спортивних (проте все ж таки не головних футбольних) змагах планети вийшла потужною.

Воротар: Євген Рудаков (1942–2011)

Євген Васильович Рудаков зробив вагомий внесок у здобуття радянською збірною «бронзи» на Олімпіаді-72 в Мюнхені. В його активі зокрема сухі матчі проти Бірми та Марокко. Взяв участь й в епічному двобої (щоправда, багато років по тому чимало йшлося про договірний характер матчу) за 3-тє місце проти східних німців, був близьким до того, аби потягнути пенальті від легенди дрезденського «Динамо» Ганса-Юргена Крайше, вгадав напрямок удару, проте, на жаль, трохи запізно зреагував. Шкода, що не впорався й із дальнім пострілом Ебергарда Фогеля. Та, зрештою, олімпійську медаль мав у нагородній колекції, адже нічия у втішному фіналі принесла нагороди й східним німцям, і радянським футболістам.

Захисники: Віктор Матвієнко (1948–2018), Михайло Фоменко (1948–2024), Стефан Решко (народився в 1947 р.), Володимир Трошкін (1947–2020)

Захисники – з «бронзової» команди-1976. Позиція лівого оборонця – за Віктором Матвієнком. У центрі пара Фоменко – Решко (можна, звісно, виокремити Фоменка як «чистильника», заднього центрального захисника, віддаючи данину тактичним побудовам 1970-х). Праворуч – Володимир Трошкін. Здебільшого по ходу олімпійського турніру 1976 р. захисна лінія команди Лобановського – Базилевича виглядала саме так. Хоча були використані й інші варіанти, однак усе одно українські. Зокрема аж ніяк не псували каші Анатолій Коньков і Віктор Звягінцев. У пам’ятному «бронзовому» матчі проти бразильців згадана четвірка й Звягінцев вийшли в основі. Це себе виправдало, адже «чарівники м’яча» не змогли пробити нашу оборону, хоча й грали у більшості останні кілька хвилин після вилучення Трошкіна (за грубість проти Едінью у відповідь на не зовсім джентльменську гру суперника, й що прикметно: фол захисника команди, яка виграє у бразильців, в атаці!). До речі, в тому матчі серед 13-ти гравців радянської команди, які виходили на поле, 10 репрезентували Україну. Ну, й, звісно, та Олімпіада запам’яталася акцією канадського українця Дмитра Мигаля, який нагадав світу про існування синьо-жовтого національного українського прапора (та й гопака як мистецтва, власне) під час півфіналу СРСР – НДР.

УАФ. Михайло Фоменко

Не варто, звісно, забувати й про олімпійських чемпіонів Олексія Чередника (зіграв у Сеулі-88 4 матчі, проте, на жаль, у фінальному двобої участі не брав), Вадима Тищенка та Євгена Яровенка (хоча в 1988 р. він ще грав на клубному рівні за «Кайрат», до «Дніпра» прийшов уже в 1989 р.).

Півзахисники Володимир Безсонов (народився в 1958 р.), Олексій Михайличенко (народився в 1963 р.), Віктор Колотов (1949–2000), Володимир Веремєєв (народився в 1948 р.)

Праворуч у півзахисті розташую Володимира Безсонова. Хоча такий універсал міг би опинитися в цій команді ледь не на кожній позиції (ну, хіба що Рудакова з воротах би не потіснив). Безсонов достойно репрезентував український футбол на Олімпіаді-80. Крім Володимира Васильовича в тій збірній, складеній на базі московського «Спартака» та очолюваної Костянтином Бєсковим, був ще Сергій Балтача, а Миколу Федоренка, на жаль, московський тренер в останній момент відчепив від олімпійського складу. Безсонов поставив крапку в переможному матчі проти Куби, забивши 8-й гол радянської команди в тій грі на 77-й хвилині. До речі, ту гру дивився в телезалі університетської бази відпочинку під Києвом у компанії студентів з острова Свободи, та вони сумними не виглядали, більше ставлячи на кубинських боксерів, ніж на футболістів). Ну, й Володимир Васильович брав участь й у переможному «бронзовому» матчі тієї Олімпіади проти югославів і здобув медаль.

Зірковий час Олексія Михайличенка припав на Олімпіаду-88. 5 голів на його рахунку на тих тріумфальних для команди, очолюваної уродженцем Києва Анатолієм Бишовцем, Іграх. «Золота» медаль Олімпіади – перлина нагородної колекції Олексія Олександровича. Звісно, голи італійцям та аргентинцям (представникам країн, де футбол без перебільшення – релігія!) просто за визначенням не можуть не зайти в пам’ять, та мені більше пригадується дубль Михайличенка у ворота американців: гол-красень головою в дебюті матчу й естетське лівоноге перекидання голкіпера суперників на старті 2-го тайму. Отже, олімпійського чемпіона розташую ліворуч у півзахисті (бувало, що грав цей універсал і на цій позиції).

УАФ. Олексій Михайличенко

У Віктора Колотова – дві олімпійські бронзові медалі 1972 й 1976 рр. На Мюнхенській олімпіаді на початку 1970-х він запам’ятався потужним ударом у ворота збірної Бірми: гол вийшов пречудовий! Забивав тоді ще й марокканцям, і данцям, відкривши рахунок: влучний удар ледь не з лінії воротарського майданчика без варіантів для кіпера. А на Олімпіаді-76 київський динамівець – капітан тієї команди – бездоганно виконував 11-метрові.

Й Леонід Буряк, й Володимир Веремєєв мають у своїй колекції бронзові медалі Олімпіади-1976. Вибір між ними непростий, однак чи це не мрія для тренера 70-х? Хоча, зазвичай, місце на полі знаходилося для обох. У мене трохи інша ситуація, й усе ж таки віддаю перевагу Володимиру Григоровичу, ну, надто вже красивим був його гол, забитий головою у ворота північнокорейців після подачі Олега Блохіна на тих Іграх. Щоправда, той матч до кінця Володимир Григорович не дограв, адже наприкінці зустрічі був вилучений з поля за 2-ге попередження.

Є бронзова олімпійська нагорода й в Йожефа Сабо. У 1972 р. він поставив ефектну крапку чудовим ударом здалеку в матчі 2-го етапу в групі проти данців. У тій самій команді грав і легендарний півзахисник «Зорі» Анатолій Куксов. Мукачівець Йожеф Беца входив до складу радянської збірної – переможниці Ігор-1956, однак у той час грав за московських армійців.

Нападники: Володимир Онищенко (народився в 1949 р.), Олег Блохін (народився в 1952 р.)

Гол Володимира Онищенка з подачі Олега Блохіна у ворота бразильців у матчі за «бронзу» на Олімпіаді-76 – це справжній витвір футбольного мистецтва. Вишукана подача Олега Володимировича з лівого флангу й тонкий, сказав би, лазерний удар головою Володимира Івановича. Зазначу, що в тій грі на рахунку Блохіна асистентський дубль (чудова передача в один доторк тепер уже з правого флангу на Леоніда Назаренка стала прелюдією до 2-го голу), а загальний рахунок – 2:0 на нашу користь. Онищенко на Іграх-1976 відзначився дублем й у воротах господарів (впорався, до слова, до 11-ї хвилини!).

На рахунку Блохіна – 6 голів на Олімпіаді-72 й зокрема швидкострільний хет-трик (впродовж 7-ми хвилин: із 7-ї по 14-ту!) у матчі проти мексиканців. «Мрія оприявнилася!» – зазначав Олег Блохін у спільній з Деві Аркадьєвим книжці «Право на гол». Йшлося про мрію взяти участь в Олімпіаді, а тут ще й хет-трик! У підсумку, в Олега Володимировича – дві олімпійські «бронзи».

Запам’ятався і гравець луганської «Зорі» В’ячеслав Семенов на Іграх-1972, насамперед, голом у ворота данців. Олімпійський чемпіон Володимир Лютий? Так, він був важливим гравцем у команді Анатолія Бишовця, однак гольовими здобутками саме на Олімпіаді-88 не відзначився. Відтак пара Онищенко – Блохін практично безальтернативна.

***

Чи подарує Олімпіада, що стартує в Парижі, нові позитивні емоції нашим уболівальникам? Чи засяють-заяскравіють нові зірки на нашому футбольному небосхилі? Звісно, бодай капки радості від спортивних звитяг Україна нині конче потребує. Щиро вірю, що наші хлопці зможуть продемонструвати свій ігровий ґедзунок на французьких полях. В усякому разі ми вже красно вдячні команді Руслана Ротаня принаймні за те, що вона нагадала по це стародавнє відчуття – вболівати за наших футболістів на Олімпіаді (під час фіналу-88 ми з однокласниками, до слова, це робили безпосередньо на футбольному полі нашого шкільного стадіону, граючи у футбол на уроці фізкультури й реагуючи на повідомлення вчителя, який слухав радіорепортаж: субота тоді була днем навчання). Та й футбольний внесок у медальні набутки України аж ніяк не завадить, чи не так?

Олексій РИЖКОВ