Стефан РЕШКО: «Динамо має вигравати в Партизана»

Колишній захисник київського «Динамо» Стефан Решко згадав матчі проти сербського «Партизана» в сезоні 1976/77.

– Чим запам’ятались вам поєдинки з «Партизаном» у вересні 1976-го?

– Вдома ми виграли 3:0, а в гостях 2:0. Ми не боялись, а поважали противника, адже «Партизан» тоді був одним із найкращих клубів Югославії. А югославський футбол, як відомо, був на високому рівні у Європі. Коли у першому матчі у Києві ми впевнено перемогли, забивши три «сухих» м’ячі, то через два тижні у Бєлград їхали спокійними. Вирушали туди, аби вигравати і проходити у наступний раунд змагань. Та все ж були налаштовані на серйозну гру, під час якої 70-тисячний стадіон кричав, ревів – там вболівальники досить гарячі. «Партизан» – хороша команда, але й і нас теж команда була хорошою (посміхається). «Динамо» це і довело на бєлградському стадіоні, відзначившись двома голами. Це говорить не стільки про слабкість «Партизана», як про силу «Динамо». Тож рахунок 5:0 за сумою двох матчів красномовно засвідчив, що перевага була на нашому боці.

– Судячи по рахункам в обох матчах особливих проблем бєлградська команда «Динамо» не створила?

– Не створила. Вважаю, що все визначилось у Києві. Вигравши 3:0, ми зробили гарний заділ перед грою-відповіддю. Мати такий запас у м’ячах – і можна без надмірних хвилювань вирушати на виїзд. І не тільки у Югославію, а й у Голандію або Німеччину. Та й зараз така перевага теж дозволяє бути спокійнішим перед другим матчем.

– У домашньому поєдинку з «Партизаном» у воротах динамівців грав Михайло Москаленко, для якого та зустріч стала єдиною єврокубковою у кар’єрі. Його пам’ятають хіба що лише прискіпливі вболівальники зі стажем….

– Так, пам’ятаю його – високий та худорлявий голкіпер. Хороший хлопець, який був дублером Євгена Рудакова. Тоді конкуренцію вигравав Женя, який грав здорово. Тож Москаленку важко було конкурувати з Рудаковим. А от чому тоді у київському матчі не було його у воротах – вже й не пригадаю. Мабуть, у нього була травма. Що ж стосується Москаленка, то у першому матчі з «Партизаном» він «відстояв» нормально. Тим більше, що у Києві бєлградська команда не мала змоги багато атакувати. Та й взагалі вдома воротарям легше грати. А от у повторному матчі в Бєлграді у «рамці» вже з’явився Рудаков і став найкращим у нашому складі. Навіть пенальті відбив.

– З «Партизаном» ваша команда зустрічалася всього через півтора місяці після повернення з Олімпіади-1976, виступ у якій, незважаючи на завойовану бронзу, був визнаний невдалим і призвів до конфлікту у київському «Динамо».

– Саме так і було. З бєлградцями нам потрібно було грати невдовзі після непорозуміння, яке виникло з тренерами у динамівському клубі. Лобановський і Базилевич нас у ту пору трохи «загнали», що і призвело до нього. Ми тоді сказали, що якби динамівцям у складі олімпійської збірної СРСР довелось б грати з НДР після наших осінніх матчів з «Партизаном» та грецьким ПАОКом (його ми також обіграли за сумою двох матчів – 4:0 і 2:0), то програшу 1:2 точно не було б! Ми ж бо відпочили після непомірних навантажень, до того ж Базилевич пішов з команди, а ту саму програму підготовки зняли. Та й Лобановський став по-іншому до цього процесу ставитись. Тож ближче до кінця сезону-1976 футболісти «Динамо» підійшли до своєї оптимальної форми. Поєдинки з «Партизаном» стали першими успіхами на шляху до вдалого сезону-1977. І хоча наша команда не змогла пробитись до фіналу Кубка чемпіонів, програвши у піфінальному протистоянні менхенгладбахській «Боруссії» (1:0 і 0:2), нам все ж вдалося потішити вболівальників – ми стали чемпіоном СССР.

– Які визначальні якості сербських футболістів ви виокремили б?

– Вони індивідуально сильні у технічному плані. Техніка югославів вже тоді була кращою, ніж у представників багатьох країн Східної Європи – поляків, чехів, румунів. Та й з «фізикою» у них було все гаразд. В Югославії завжди були обдаровані гравці. Один з них – Драган Джаїч із «Црвени Звєзди», який півтора десятка років виступав за національну збірну. Він у той час був одним із найкращих нападників Європи. Взагалі югославський, а нині сербський футбол, мають чимало чеснот. І це потрібно враховувати.

– З тих пір сербський футбол змінився?

– Я не надто відстежую події у сербському футболі. Тим більше зараз. Однак можу сказати, що на чемпіонаті Європи у Німеччині серби виступили слабо. На відміну від останніх чотирьох десятиліть минулого сторіччя, коли спорт загалом та футбол зокрема у Югославії був на високому рівні. Югославські футболісти грали у провідних європейських клубах – такому, як «Реал» (Мадрид). Були вони й у Франції, Італії, Бельгії, інших країнах. У той час з Югославії, де була демократія і більше свободи, можна було переходити до клубів різних європейських чемпіонатів. А от в СРСР на це існувала сувора заборона.

– Які ваші очікування від сьогоднішнього матчу у Любліні?

– Треба вигравати! Ви якраз добре нагадали про наші перемоги над «Партизаном» у 1976-му. Тож якщо динамівці нинішнього зразка прочитають про звитяги своїх попередників, то це, можливо, стане для них гарним прикладом і взірцем.

Перщий матч 2-го кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів 2024/25 між київським «Динамо» та «Партизаном» відбудеться 23 липня о 21:00 за київським часом.