Артем ДУДІК: «Перехід в Шахтар був помилкою»

Свого часу Артем Дудік дуже яскраво заявив про себе у «Волині». Тоді луцька команда мала фінансові проблеми та почала робити ставку на власну молодь. Юний вінгер не загубився у дорослому футболі. Швидкість, техніка, наполегливість були фірмовим знаком Артема.

На жаль, після «Волині» кар'єра Артема не пішла догори. Певний час перебував у системі «Шахтаря». Клуби із Білорусі, України, Польщі не допомогли Артему вийти на новий високий рівень.

Зараз 27-річний Дудік живе в Англії і виступає на аматорському рівні, однак не виключає, що ще може повернутися в професійний футбол.

– Як розпочиналася ваша футбольна кар'єра?
– Я виріс у Луцьку. З 6 років почав займатися у футбольній школі «Волині». Завжди мріяв грати за рідний клуб. Так склалися обставини, що отримав шанс проявити себе у дорослому футболі. Була довіра від Віталія Кварцяного, підтримка рідних та бажання працювати щоденно над собою. Все це дозволило частково реалізувати свою мрію та провести певний час в УПЛ у складі рідної команди.

– Які були враження, коли зовсім у юному віці дебютували за «Волинь»?
– У 2014 році почалися військові дії, і після цього у «Волині» розпочалися зміни. Багато футболістів пішло, фінансова ситуація в клубі була складна. Віталій Володимирович почав активно залучати до дорослої команди власних вихованців. Тому я психологічно готувався, що у найближчому майбутньому дебютую в УПЛ. Для мене це був особливий момент, бо я довго до цього йшов, але хвилювання не було. Було багато молодих гравців, яких я знав з 7-8 років, і це допомагало відчувати себе комфортніше в команді. Також досвідчені футболісти тоді нам дуже допомагали.

– Анатолія Діденка називали «дядько Толя». Як складалися стосунки з «футбольними ветеранами»?
– Стосунки з досвідченими гравцями були хорошими. У мене особисто залишилися тільки позитивні враження. Вони завжди намагалися нам допомогти, чим могли, і були для нас прикладом для наслідування.

– Чому таланти «Волині» так і не змогли знайти себе у професійному футболі?
– Це складне питання, я не раз про це думав. Ми неодноразово спілкувалися з хлопцями, які тоді були в команді. І прийшли до висновку, що на це вплинуло багато факторів: комусь не вистачило футбольного везіння, комусь – футбольної кваліфікації, а хтось ухвалював неправильні рішення щодо продовження своєї кар'єри.

Також, на мою думку, керівництво «Волині» не до кінця компетентно проявило себе в тій ситуації, коли ми вилетіли в Першу лігу. Багато футболістів почали розходитися в інші команди. Мені здається, що потрібно було діяти за прикладом «Дніпра». Вони опинилися в подібній ситуації, але намагалися зібрати своїх молодих футболістів разом і розвивати їх далі. У підсумку ми бачимо результат: скільки з тієї когорти молодих футболістів «Дніпра» зараз грає на хорошому рівні, і скільки з «Волині».

– Який найбільш пам'ятний матч за «Волинь»?
– Напевно, гра проти ФК «Чорноморець», коли я забив перший гол в УПЛ. Такі моменти запам'ятовуються надовго, тоді я відчував неймовірні емоції. Але далі розумієш, що потрібно багато працювати, щоб ставати кращим.

– Яке у вас залишилося враження про Кварцяного?
– Враження більше позитивні, ніж негативні. Я Віталія Володимировича дуже поважаю як людину і як тренера. Мені дуже подобалося те, що він з футболістами був максимально відвертим. Коли його щось не влаштовувало, він відразу говорив. Він вимагав багато правильних речей від нас і був хорошим мотиватором. Але, як на мене, не вистачало якості в тренувальному процесі. Фізично, тактично і психологічно часом виникали проблеми.

– Ви зараз підтримуєте зв'язок?
– Після того, як я пішов з «Волині», ми не підтримуємо зв’язок. Але, попри це, я все одно вдячний Віталію Володимировичу за те, що він для мене зробив. Він завжди бажав мені тільки найкращого і всіляко допомагав.

– Під час матчів Кварцяний завжди був емоційний. Як швидко він заспокоювався після гри?
– Під час гри Віталій Володимирович, ні для кого не секрет, був завжди емоційним та експресивним. Я його чудово розумів, бо він завжди був налаштований максимально на результат. Але він досить швидко відходив, і команда далі готувалася до тижневого циклу. А взагалі, Віталій Володимирович — цікава особистість у футболі, він завоював до себе інтерес великої аудиторії. І, як людина, він дуже добрий. До нього можна будь-коли підійти, щоб щось обговорити чи запитати, він завжди вислухає.

– Чому ви після «Волині» обрали «Шахтар»?
– Мені здається, на той час я був занадто молодим, щоб ухвалювати правильні рішення. На той момент я мав декілька пропозицій від клубів УПЛ і вибрав «Шахтар». Я сподівався, що пограю в молодіжному складі, а далі матиму шанс потрапити до першої команди. Але на той час це було нереально. Тоді в «Шахтарі» головним тренером був Паулу Фонсека, і він не розраховував на гравців з молодіжного складу.

– «Шахтар» сам вийшов із пропозицією?
– З цією пропозицією до мене звернувся мій агент. Він сказав, що є можливість перейти до «Шахтаря». Звісно, я погодився.

– У молодіжній команді «Шахтаря» ви працювали із Валерієм Кривенцовим. Розкажіть про цього наставника.
– Я вважаю, що це дуже кваліфікований тренер, з аналітичним складом розуму. Валерій Сергійович добре розуміється на тренувальному та ігровому процесі. Готуючись до кожної гри, кожен знав, що повинен робити на полі. Він у деталях розбирав суперника, і це завжди працювало. В нього були високі вимоги до нас. Але я дуже вдячний і щасливий, що мав можливість грати під його керівництвом. Я побачив футбол з іншого ракурсу.

– Наскільки принциповими були матчі проти «Динамо» в молодіжному чемпіонаті?
– Це вже склалося історично. Чи це ігри молодіжних команд, чи дорослих. На ці протистояння ми налаштовувалися по-особливому, бо розуміли силу суперника. Це були принципові матчі, які потрібно вигравати. Завдяки перемогам у двох матчах з «Динамо» ми тоді стали чемпіонами, якщо я не помиляюся, вперше за 7 років.

– Ви не вважали, що перехід з УПЛ у турнір дублерів – це крок назад?
– Скажу відверто, на той момент я про це не думав. Через деякий час я зрозумів, що це був крок назад. Для прикладу, мій молодший брат Антон, який зараз підписав професійний контракт з «Карлайл Юнайтед», вони грають у League Two. Я вже зможу дати йому якісь рекомендації, бо маю досвід. І я впевнений, що таких помилок, як я зробив, він не зробить.

– Як би ти не тренувався, як би ти не грав, але шансів у першу команду потрапити не було. Чи не було демотивації у молодих гравців «Шахтаря»?
– Як я попередньо зазначав, на той момент шансу потрапити в першу команду з молодіжної практично не було, нас навіть не залучали до тренувань з основою. Але, попри це, всі працювали на 100 відсотків, бо хотіли ставати кращими. Якщо у «Волині» на тренуваннях футболісти могли десь схитрувати, то у Валерія Сергійовича не можна було не допрацьовувати. Всі були заряджені на позитивний результат. І тепер, по факту, з того складу 90 відсотків грає в УПЛ, а 50 відсотків грає у збірній України.

– Хто виділявся в молодіжній команді «Шахтаря»?
– З того складу можна виділити багато гравців. Я б, однозначно, відзначив Олександра Піхальонка. Це був мозок команди, від нього йшло 50 відсотків успішної гри команди. Ще з першого тренування в «Шахтарі» мені сподобалися Валерій Бондар та Віктор Корнієнко. Також мені дуже імпонував Георгій Арабідзе. Як на мене, він був найсильнішим серед молодіжного складу «Шахтаря».

– Вас не здивував перехід Піхальонка в «Динамо»?
– Ні. Кожен футболіст бажає для себе успішної кар'єри. Я думаю, що «Шахтар» його трохи недооцінив. Тому «Динамо» - це дуже хороший варіант для продовження кар'єри. Я впевнений, що він допоможе киянам.

– Чому ви з «Шахтаря» поїхали у білоруський «Слуцьк»?
– Після півтора року перебування у «Шахтарі» у мене було декілька варіантів для оренди. «Шахтар» пропонував їхати в «Маріуполь». Агент мав також деякі варіанти оренди. Але у сукупності багатьох факторів я опинився в «Слуцьку». Там я перебував один рік та добре провів сезон.

– Які враження залишилися після чемпіонату Білорусі?
– Наскільки я розумію, той сезон був найсильнішим за весь час білоруського футболу. Але я б не сказав, що це був високий рівень. Тоді грало багато українських футболістів - Артем Мілевський, Олександр Нойок, Олексій Хобленко. На мою думку, для ігрової практики це може бути як варіант, але для розвитку в таких чемпіонатах користі мало.

– Після «Слуцька» ви опинилися все-таки в «Маріуполі»?
– Після вдалого сезону в Білорусі мені агент запропонував декілька клубів, куди я міг би перейти. Серед них був «Маріуполь», якому я надав перевагу. Там було багато гравців, з якими я вже був знайомий. Це був фактор, який зіграв чималу роль у моєму виборі. Тоді тренером був Олександр Бабич. Мені дуже сподобалося працювати під його керівництвом. Імпонувало його вміння тримати баланс у всьому: у тренувальному процесі, в комунікації з гравцями. Також кваліфікація гравців була на високому рівні. Попри те, що я не мав достатньо ігрової практики, я отримував колосальне задоволення від кожного дня перебування в команді. Але я впевнений, що якби Олександр Бабич залишився в команді, я почав би отримувати більше ігрового часу, і питання про перехід в інший клуб не розглядав би. Коли після COVID-19 відновився чемпіонат, команду очолив Остап Маркевич. Йому стало відомо, що я маю намір перейти до іншої команди. Я отримав пропозицію про перехід до «Волині», але «Шахтар» не хотів відпускати мене безкоштовно. В результаті польська команда «Сандеція» була готова заплатити за мене певну суму. Так я опинився у Польщі. Але, дивлячись назад, я думаю, краще б було залишитися в «Маріуполі».

– Яке враження склала Екстракласа?
– Там досить непоганий рівень. Але в порівнянні з Україною у Польщі більш прямолінійний футбол. Інфраструктура розвинена на хорошому рівні, все, що потрібно, є.

Коли я перейшов у польський клуб, то відразу прийшов новий тренер. Команду поповнило багато нових гравців. З самого початку відчувалося, що не було хорошого колективу, і все це згодом вплинуло на поганий результат команди. Буквально через 2-3 місяці я почав шкодувати, що перейшов з «Маріуполя» до «Сандеції».

– Період в Першій лізі. «Агробізнес» та «ВПК Агро», які залишили спогади?
– На початку весни я розірвав контракт із «Сандецією». Повернувшись в Україну, було складно знайти команду, оскільки всі вже були практично укомплектовані. В цей час з'явився варіант з «Агробізнесом». Після тижня тренувань ми з тренером домовились, що я підпишу контракт до кінця сезону. Тоді у команді були хороші гравці і компетентний тренерський штаб. У тому сезоні «Агробізнес» дійшов до півфіналу Кубка України і лише двох пунктів не вистачило для виходу в Прем'єр-лігу.

Після закінчення сезону я домовився з однією з команд Першої ліги, де були хороші фінансові умови та завдання вийти в Прем'єр-лігу. Але перед початком нового сезону власник команди раптово відмовився від фінансування, і я не підписав контракт, залишившись без команди. Було важко швидко знайти хороший варіант, і я погодився поїхати в «ВПК Агро». Після піврічного перебування там розпочалася повномасштабна війна.

– У «Металіст 1925» Кривенцов запросив?
– Ні, один із директорів команди зателефонував мені і запропонував приїхати на перегляд. В результаті я підписав контракт. Було дуже приємно знову грати під керівництвом Валерія Сергійовича. «Металіст 1925» залишив дуже позитивне враження. Сильні гравці, відмінний колектив і сучасний підхід в управлінні клубом. Думаю, в них є великий потенціал для розвитку. На жаль, з певних обставин мені довелося покинути команду.

– Після виступів за «Металіст 1925» була невизначеність. Аматорські клуби в Польщі. Як ви потрапили туди?
– Після «Металіста 1925» я вирішив поїхати до моєї сім'ї, яка практично вся знаходиться в Англії. Поки готував документи та чекав на візу, потрібно було тренуватися, і я звернувся до давнього знайомого поляка за допомогою. Він запропонував приїхати до його команди. Я не планував грати там, але через довге очікування візи, вони запропонували пограти за них. Це дуже амбітна команда, яка зараз знаходиться на початковому етапі свого становлення в професійному футболі. У них є новий власник з серйозними фінансовими можливостями, який будує стадіон та тренувальну базу. В майбутньому, я впевнений, що за цією командою стоять великі перспективи, і ще не один українець зіграє там.

– Наскільки складно українським гравцям знайти себе в Англії?
– Такого рівня гравцю, як я, якщо їхати не відразу на контракт або не мати серйозних зв'язків чи знайомств, то дуже складно. Тебе тут ніхто не знає, український футбол для них взагалі не показник, все потрібно починати з нуля. Коли тобі 18 років — це окей, а коли тобі вже 27 — то це складно. Плюс у них дуже цікава специфіка підбору гравців і вони таке, як перегляд, практично не практикують. Команди беруть відразу на контракт, і їм простіше взяти футболіста, якого вони вже знають, або хто вже грав в Англії, або за яким вони слідкували, ніж ризикувати і брати когось, кого вони не знають.

У клубах нижчих ліг також є опція взяти молодого футболіста в оренду на короткий термін, якщо їм потрібно закрити якусь проблемну позицію, і вони цією опцією дуже активно користуються. Я був у декількох непоганих командах на перегляді в Чемпіоншипі, Лізі 1 та Лізі 2, але, на жаль, нічого не склалося. А напівпрофесійні або аматорські клуби я не розглядав.

– Як у плані інфраструктури в Англії?
– Усе залежить від фінансових можливостей команди. Однак загалом кожен клуб у будь-якій лізі прагне розвиватися і покращувати інфраструктуру, тому в цьому плані все може бути на високому рівні.

– Чи бували на матчах АПЛ?
– Так, я був на багатьох матчах АПЛ і на матчах нижчих ліг. Зокрема, відвідав останній чемпіонський матч сезону між «Манчестер Сіті» та «Вест Хемом». На мою суб'єктивну думку, справжній рівень англійського футболу починається з Ліги 1. В АПЛ та Чемпіоншипі дуже великі фінансові можливості, і якщо подивитися на склади команд цих ліг, то можна побачити, що в одній команді може бути максимум 5-7 англійців. Наприклад, в АПЛ з 20 команд лише приблизно 150 футболістів будуть з Англії, і з них постійно гратимуть лише половина, решта — це легіонери.

– Чим зараз займаєтеся? Є ще бажання грати у футбол?
– Так, бажання грати однозначно є. Якщо надійде якась хороша пропозиція, то я з задоволенням на неї відгукнусь. Я продовжую тренуватися з командою шостої ліги, яка базується недалеко від мого дому. Часом беру участь у товариських матчах, граючи за цю команду. Паралельно я проходжу навчання зі спортивного менеджменту і тренерські курси, отримуючи всі необхідні ліцензії та знання. У майбутньому однозначно планую пов'язати своє життя із футболом.

– Валерій Кривенцов очолив «Буковину». Вас не запрошували до Чернівців?
– Ні, Валерій Сергійович мене не запрошував. «Буковина» ставить перед собою амбітні цілі і їм потрібні гравці, які зараз на «ходу».

– Вже звикли до Англії?
– Так, вже звик. На початку було важко через мовний бар'єр і особливості в побутовому житті. Розмовляючи з людьми, які тут живуть понад 10 років, всі вони стверджують, що Англія змінилась, і не завжди це було на краще. Однак країна залишається з великими перспективами і можливостями для розвитку, особливо у футбольній сфері.

– У Манчестері вболіваєте за «Юнайтед» чи «Сіті»?
– Я підтримую «Юнайтед» через їхню історію, але також дуже цікавлюся роботою Пепа Гвардіоли. Його тренерський стиль і футбольна філософія захоплюють мене, і, на мою думку, «Сіті» грає зараз у еталонний футбол.

Сергій ТИЩЕНКО