Дніпро-1 вичавили як лимон. Наш футбол не такий гарний, аби терпіти сурогат

Так і мало статися. Сумний фінал цього проекту був визначений практично того ж дня, коли його вирішили заснувати. «Дніпро-1» виявився мертвонародженим із самого початку, і дуже-дуже добре, що цьому клубу за підсумками сезону-2022/23 так і не вдалося стати чемпіоном України, хоча багато опонентів «Шахтаря», який тоді в непростій боротьбі все ж таки виграв «золото», того щиро бажали «спортклубівцям».

Чому дуже-дуже добре? Та тому що ще тоді, навесні 2023-го, у вболівальників мало бути чітке усвідомлення: «Дніпро-1» близький до фіналу свого існування. У клубі творилося казна-що, зайшла абсолютно чужа для міста команда менеджерів на чолі із Красніковим, яким було абсолютно «фіолетово» на місцевий колорит та вболівальників. Вони просто відпрацьовували свої гроші, намагаючись в очах інвесторів виглядати успішними. І як тільки це не вийшло (нагадаємо, на самому початку сезону-2023/24 «Дніпро-1» послідовно та з тріском вилетів з кваліфікації усіх єврокубків: Ліги чемпіонів, Ліги Європи та Ліги конференцій), «харківські гастролери» одразу ж відбули бодай куди, залишивши колись грізний проект наодинці з його проблемами.

А проблем у «Дніпрі-1» вистачало завжди. Почнемо з того, що цей клуб виявився просто неприйнятним для вболівальників ортодоксального «Дніпра» – клубу з великими традиціями та історією, який через рішення одного олігарха був фактично знищений і фактично припинив існування влітку 2019 року. Тому вкрай недивно, що у самому Дніпрі та Дніпропетровській області, де, за логікою, у «Дніпра-1» мала бути максимальна кількість вболівальників, до проекту Юрія Берези із самого початку поставилися скептично, якщо не сказати негативно. Щоб усвідомити це, досить було просто поїздити по Дніпру та області, уважно дивлячись на всі боки. І тоді ви б неодмінно побачили на будинках креативні графіті та малюнки, що давали розуміння, де, з точки зору дніпровських фанатів, має знаходитися «Дніпро-1». І це при тому, що ортодоксальний «Дніпро» навіть після його ліквідації «народна творчість» продовжувала активно підтримувати, зокрема, гаслами на кшталт: «Дніпро» має жити!»

Втім, відсутність вболівальників як класу не стала єдиною проблемою «Дніпра-1». У якийсь момент це взагалі перестало виглядати проблемою, адже трибуни вітчизняних стадіонів спершу виявилися наглухо зачиненими для шанувальників футболу через пандемію коронавірусу, а потім – і через повномасштабну фазу російсько-української війни.

А ось перманентні проблеми з фінансами, які були характерні ще для пізніх сторінок історії ортодоксального «Дніпра», виявились не менш актуальними і для «Дніпра-1». Зокрема, у «спортклубівців» майже одразу виникло правило тримісячних затримок із виплатою зарплат футболістам. Погашалися заборгованості, якщо вірити численним даним у ЗМІ та інтерв'ю низки футболістів, спеціально таким чином, щоб ні в кого не було реальної можливості активувати механізм ФІФА, котрий дозволяє розривати трудову угоду в односторонньому порядку через багатомісячні борги (більше ніж за три місяці) по зарплаті. Втім, сміливці все ж таки знаходилися – згадайте хоча б алжирця Яніса Амаша, який пішов, скориставшись саме цією «лазівкою»…

Зрештою, проблеми з фінансами й призвели до безславного завершення існування «Дніпра-1» як футбольного проекту. Остаточно про це стало відомо 19 липня, коли наполегливі чутки у ЗМІ та навколофутбольній тусовці матеріалізувалися у рішення Загальних зборів учасників УПЛ про зняття СК «Дніпро-1» з числа учасників турніру на сезон-2024/25.

Найгірше те, що «Дніпро-1» залишає футбольний небосхил України так само негарно, як і взагалі з'явився там. У самому клубі відбувається тотальний безлад, який не міг не виплеснутися назовні. Лише Андрій Русол, котрого на якомусь етапі називали ледь не ключовою фігурою в клубі з точки зору усього, що там відбувається, окрім інвестицій, зберігає мовчання. А ось почесний президент Юрій Береза ​​та комерційний директор В'ячеслав Фрідман зіштовхнулися в заочній дуелі на сторінках інтернет-видань.

Перший фактично звинуватив Фрідмана та його товаришів у тому, що вони вивели з клубу гроші, отримані від останніх трансферів й довели проект, до якого із самого початку не мали жодного відношення, до фатального фіналу.

На це Фрідман відповів так, що стало ясно – із грошима там й справді відбувалося щось, м'яко кажучи, дуже каламутне. А на додачу тепер вже, мабуть, колишній комерційний директор футбольного проекту «Дніпро-1» відповів усім вболівальникам, які щиро переживають за і без того проблемні позиції українського клубного футболу на континенті, запропонувавши не хейтити менеджмент «спортклубівців», а сфокусуватися на обговоренні невдач збірної України на Євро-2024.

Подібні заяви навіть читати неприємно… Бо вони цинічні й мерзенні за своєю суттю. Але нехай це залишається на совісті тих людей, які феєрично докерувалися «Дніпром-1», а тепер намагаються знайти один серед одного головного винуватця фіаско.

До речі, не менш цинічною виглядає і уся остання поведінка керівництва «Дніпра-1». Коли в ЗМІ тільки-но з'явилися чутки, що цьому проекту, вибачте за жаргонізм, приходять «кранти», Фрідман усіляко намагався дати зрозуміти, що це рішення далеко не визначене наперед. Тоді були здогадки, а зараз це очевидно, що подібні заяви були потрібні керівникам «Дніпра-1» для реалізації своїх завдань із тотального розпродажу кадрових активів клубу. Чим довше «спортклубівці» юридично залишалися «на плаву», тим більше часу менеджмент мав на торги із зацікавленими сторонами, внаслідок чого, якщо спиратися на дані Transfermarkt, «Дніпро-1» отримав від продажу своїх гравців близько 7 мільйонів євро, хоча скоріше за все – більше.

Фактично «живого мерця», яким «Дніпро-1» був вже у фіналі минулого сезону УПЛ, штучно тримали під крапельницями із цинічним завданням: видавити з нього максимум – до останньої краплі. А коли проект став нагадувати вичавлений лимон, його вирішили позбутися, написавши листа на адресу УПЛ про зняття зі змагального процесу. І формально нічого не було порушено – «Дніпро-1» мав право чинити так, як вважав за потрібне. І йому було начхати на те, що зараз, за ​​кілька тижнів до старту нового сезону в Прем'єр-лізі та Першій лізі, команди-учасниці цих турнірів й гадки не мають, яким є остаточний склад цих дивізіонів. Про фактично викинутий у смітник «єврокубковий квиток» та удар по коефіцієнтам УЄФА вже мимохіть згадувалося вище…

Що ж, у цьому весь «Дніпро-1» – клуб, який із самого початку вирішив стати сурогатом, а не повноцінним новим суб'єктом футбольної діяльності. Адже хто заважав Березі та іншим батькам-засновникам «спортклубівців» обрати іншу назву, яка не перетинається з на той момент ще живим, хоча вже далеко не здоровим, ортодоксальним «Дніпром»? Невже варіантів не було? Або фантазія так підвела, що, окрім «-1» у назві, з інтерпретацією чого проблеми виникали навіть у чиновників УЄФА, нічого навіть на думку не спадало?

Загалом усі чудово розуміють, що це був за футбольний проект і чому він виник. І саме тому ніхто в Україні не сумуватиме за «Дніпром-1», чия футбольна історія не тривала навіть одного десятиліття.

Зрештою, наш футбол не настільки гарний, аби терпіти сурогат. Це у багатій, спокійній та квітучій Англії мають право на життя проекти типу «Юнайтед оф Манчестер», які намагаються пустити футбольний світ альтернативними стежками історії, висловлюючи невдоволення навколо того, що відбувається із ортодоксальним проектом. В Україні ж ми давно живемо за принципом «не до поросят свині, коли свиню смалять», і краще наш чемпіонат продовжать вигравати набридлі багатьом «Динамо» та «Шахтар», аніж ось такі «каліфи на годину». Просто аби потім не було історично боляче…

Ну, і закінчимо також народною мудрістю. Кажуть, на чужому нещасті своє щастя не збудуєш. «Дніпро-1» не просто виник у період занепаду «Дніпра», а ще й частково (а також цинічно?) використав (як мінімум у назві) айдентику ортодоксального проекту. Що ж, на що ще могли розраховувати «спортклубівці» у такому разі, і чи набереться хоч кілька відсотків від усієї кількості вболівальників українського футболу, які готові зараз вичавити із себе «скупу сльозу» та сказати «Дніпру-1»: «До побачення». Ні, краще вже: «Прощавайте».