Додаткове запитання: 30 хвилин – зайвина чи ні?

Спостерігаючи за матчами плей-оф чемпіонату Європи та Копа Америка, ловив себе на думці, що дивлюся якісь дві різні гри, два різні види спорту. Певний час не міг відповісти навіть самому собі на запитання, що ж зумовило таке виснування (ні, не стилістика, техніка, темперамент, то зрозуміло, проте ж і чимало футболістів, що беруть участь у Кубку Америки, є знаними в Європі виконавцями, адже захищають кольори клубів Старого Світу). Та скринька не була й замкнена: додатковий час на стадії плей-оф у Копа Америка не передбачено, лише, якщо така знадоба з’явиться, у фіналі. Отака кардинальність!

Чи представники американського континенту більше виснажуються під час 90-хвилинок, чи за океаном глядач специфічніший, не може всидіти на місці 120+ хвилин, чи знову ж таки глядач із Нового Світу (а, судячи з трансляцій матчів, на тамтих трибунах частіше трапляються якнайколоритніші персонажі, ніж навіть на найісторичніших терасах Старої Європи з віковим фанством) воліє бачити більше серій пенальті, ніж більше футболу?

Правила «золотого» й «срібного» голу, впроваджені свого часу європейцями, не прижилися. Вочевидь, вони мали на меті мінімізувати ймовірність серій післяматчевих пенальті. Проте позбавляти команду, що пропустила в додатковий час, шансу відігратися («золотий гол») або істотно знизити такий («срібний») якось не по-спортивному. Й мимохіть за таких правил супротивники слабують на надлишкову обережність.

Хай там як, а додаткові 30 хвилин чвертьфіналу Копа Америка Бразилія – Уругвай я б залюбки подивився. І, як на мене, європейський турнір із додатковим часом усе ж таки влучніше відповідає сутності футболу: більше має бути, власне, самої гри, а не пенальтійних нервувань.

Важливою, вважаю, є уніфікація регламентів. Ну, хіба не абсурд, коли на різних континентах грають по-різному? Одна річ, коли передсезонні турніри регламентують без додаткового часу: мовляв, гравці ще не набрали форми, навіщо перевантажувати їх під час зборів. Можна сперечатися з таким міркуванням, проте раціональне зерно в ньому є. Проте офіційні змаги – це зовсім інша річ. Десь граємо, а десь рибу загортаємо – ну, відгонить якоюсь архаїкою, погодьтеся.

Повідомлення-запитання від сусіда-вболівальника, який, так само, як і я, вирішальні матчі Копа Америка дивився наживо, попри нічну часину в Україні (щоправда, без звуку, аби не будити родину): а де додатковий час? Довелося пояснити йому особливості заокеанського футболу, до початку серії пенальті в матчі Бразилія – Уругвай я встиг це зробити. До речі, йому ця бездодатковість (востаннє з додатковим часом у плей-оф Кубка Америки грали ще в 2011 р.) прийшлося до смаку, адже давно (із часів Енцо Франческолі) й вперто вболіває за «небесно-блакитних» (неоднораз і пілігримствував на футбол до батьківщини 2-разових чемпіонів світу), і краяли його сумніви, що в додатковий час уругвайська команда змогла би протриматися, грали ж бо вдесятьох. Хоча xG за 90 хвилин – 0,95:0,55 на користь саме Федеріко Вальверде (кращим був у тій грі в складах обох команд, безперечно) і компанії. Цікаво, до речі, що з 81-ї до 87-ї хвилини бразильці здійснили п’ять замін, намагаючись у цейтноті щось вигадати біля воріт команди Марсело Б’єлси. Та, зрештою, марно, горіх «Чарруа» виявися заміцним для зазвичай гострих зубів пентакампеонів. Для сусіда та його улюбленої команди все зрештою, закінчилося добре. А от для футболу?! Не маю однозначної відповіді на це запитання.

Наставник аргентинців, архітектор тріумфу біло-блакитних на катарському чемпіонаті світу, 2-разовий (2022, 2023) найкращий національний тренер світу за версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики Ліонель Скалоні висловив не позбавлену інтересу, проте суперечливу думку: мовляв, цікаво було б запросити одну команду з Європи на Кубок Америки й одну команду з Американського континенту на чемпіонат Європи. Небезінтересна пропонова (власне, судді ж працюють на чемпіонатах інших континентів), та як це зробити? Ну, з командами, які грають у фінальних стадіях своїх континентальних змагів, надто з топами домовитися буде складно: вони зосереджені на успіху в своїх палестинах. Найсильніші за рейтингом команди, які не потрапили до фінальних стадій? Це було би вельми своєрідно, й не скажу, що принаймні для європейського посланця в Америці безнадійно щодо турнірної перспективи. Проте чи зможуть іншоконтинентальні зайди, якщо ця фантастична ідея все ж таки реалізується, адаптуватися до чужих для себе регламентних правил? Хай як крути, а уніфікація – на часі!

Олексій РИЖКОВ