Як Атланта на драфтах НБА вибирала?

У травні було проведено драфт-лотерею в найсильнішій баскетбольній Лізі світу. І її результати виявилися вельми несподіваними. За підсумками цього заходу право обирати першими на Драфті-2024, який відбудеться вже зовсім скоро, дісталося «Атланті Хоукс», при цьому шанси «яструбів» на перемогу становили лише 3%.

Логічно, що команда зі штату Джорджія тепер має чудовий шанс для посилення свого і так не найслабшого складу. Однак не все так гарно і райдужно для власника першого піку. І причин тому дві. По-перше, майбутній драфт не дуже багатий на таланти, як того хотілося б, а по-друге, історично склалося, що «Атланта» не надто вміло розпоряджається своїми нечисленними топовими виборами.

Якщо взяти за точку відліку дату, коли франшиза переїхала з Сент-Луїса до Атланти (1968 рік) і, власне, почалася нова епоха в її історії, «яструби» дев'ять разів володіли піками в діапазоні з першого до п'ятого. Але це не допомогло «Атланті» хоч раз виграти свою конференцію, не кажучи вже про титул чемпіона НБА. В очікуванні десятого (ювілейного) топового вибору саме час оцінити попередні ходи «Хоукс» на ярмарках талантів і що вони принесли для колективу.

1970 – драфтування майбутнього члена Залу слави НБА

Вперше високий вибір на драфті НБА відвідав місто Атланта в 1970 році. «Яструби» вибирали під третім номером і потрапили точно в яблучко, посиливши свою команду випускником Луїзіани Стейт Пітом Маравічем. Уродженець Пенсільванії став одним із найкращих баскетболістів цієї епохи. Він п'ять разів відбирався на Матч Усіх Зірок, двічі потрапляв у першу збірну сезону, встановив безліч статистичних рекордів для свого часу.

Але, якщо розглядати співпрацю Піта Маравіча та «Атланти Хоукс», у якій він провів чотири роки, то тут не можна дати однозначної оцінки. З одного боку, «яструби» підписали одного із найсильніших гравців у Лізі. Вже у своєму першому сезоні він став лідером команди, попутно здобувши титул новачка року. Загалом, захисник провів у штаті Джорджія чотири сезони, за які його середня статистика склала 24,3 набраних пунктів + ​​5,6 передач. Однак, з іншої сторони – з таким гравцем у складі «Атланта» цілком справедливо розраховувала на титули, але за чотири роки жодного разу не пройшла далі півфіналу конференції.

Саме це і стало основною причиною того, що шляхи гравця та франчайзу розійшлися. Маравіч відкрито натякав на посилення складу, щоб реально боротися за чемпіонство, а «яструби» також спрямовували гострі стріли у свого лідера, зокрема, критикуючи його гру в обороні. За підсумками регулярного чемпіонату 1973/1974 «Атланта» навіть не пробилася до плей-оф і після завершення сезону сторони полюбовно домовилися про обмін баскетболіста у «Нью-Орлеан Джаз». Так завершилося співробітництво майбутнього члени Залу слави НБА та «Атланти», яскраве з погляду гри, але безрезультативне з позиції завойованих титулів.

1971 – спірний вибір на посередньому драфті

Через один сезон офіс та тренерський штаб «яструбів» отримали чудову можливість посилити ростер команди та знайти сильного напарника для свого нового лідера. Другий рік поспіль «Атланта» була на топових позиціях драфту, цього разу під п'ятим номером. Втім, Драфт-1971 був набагато слабшим за свого попередника. Гравців калібру Піта Маравіча на ньому й близько не було. У каруселі неочевидних підписань «Атланті» сподобався бігмен Джордж Трапп.

Уродженець Детройта провів посередній сезон новачка. Він взяв участь у шістдесяти іграх своєї команди та проводив у них в середньому 14,6 хвилин, поповнюючи командний багаж на 6,6 очок. Набагато краще для Траппа пройшов другий сезон (11,3 набраних пунктів + ​​5,9 підбирань). Втім, влітку 1973 року «Хоукс» припинили співпрацю з Джорджем, який перейшов у команду зі свого рідного міста і відіграв у складі «Детройт Пістонс» ще чотири сезони. Самі ж «яструби» отримали за нього лише вибір у першому раунді наступного ярмарку талантів.

П'ятий номер Драфта-1971 залишив дуже слабкий слід в історії «Атланти», тож можна з упевненістю сказати, що такий серйозний пік колектив зі Східної конференції витратив із мінімальною для себе користю. Час показав, що того року з молодими талантами було тяжко і це частково виправдовує вибір «яструбів». Однак набагато успішніші кейси таких гравців як захисник Фред Браун або потужний форвард Кертіс Роу, що пішли нижче на драфті, дозволяють зробити висновок про те, що «Хоукс» не можуть занести цей вибір собі в актив.

1975 – важкі спогади для клубу

Після відходу з колективу Піта Маравіча, загальний потенціал «Атланти» значно впав, але у франшизи залишилося чимало маневру для його поповнення. Справа в тому, що Маравіч був обміняний у Новий Орлеан на цілий розсип драфт-піків. А саме, на два вибори у першому раунді, два вибори у другому раунді та три вибори у третьому раунді протягом найближчих кількох років. В результаті, 1975 року склалася практично унікальна для НБА ситуація. «Атланта» обирала на драфті під першим та третім номером. Вболівальники команди сподівалися, що цей ярмарок талантів відкриє новий виток розвитку для «яструбів», але насправді все вийшло зовсім інакше.

Під першим номером на Драфті-1975 «Хоукс» обрали захисника Девіда Томпсона з університету Північної Кароліни, а під третім номером центрового Марвіна Вебстера із «Морган Стейт». Обидва потенційні новачки були дуже перспективними (переважно, Томпсон) і цілком могли стати новими обличчями франшизи на довгі роки. Однак того року в Атланті відбувався непростий період передачі клубу з власності одного господаря до іншого, а сам процес ускладнювався розбірками з боргами організації. Підписання одразу двох потенційно міцних гравців було під питанням.

Вирішальним моментом стало накладення на «Атланту» штрафу в 400 тисяч доларів, а також позбавлення двох драфт-піків у 1976 році за раннє підписання контракту з Джуліусом Ірвінгом, яке порушило правила драфту. Ірвінг, зрештою, за «яструбів» так і не зіграв, а сам клуб втратив значну частину свого бюджету. Це зараз клуби НБА дуже багаті та більш ніж стабільні фінансово, а в середині 70-х Ліга переживала непростий період і такий штраф був дуже чутливим.

У підсумку, ні Девід Томпсон, ні Марвін Вебстер до Атланти так і не приїхали. Фінансова сторона питання залишилася невирішеною і до того ж на той час новачки драфта мали більше вільностей у питаннях підписання свого першого контракту. Обидва молоді таланти поїхали до «Денвер Наггетс», який виступав у лізі АБА, а через рік разом зі своєю командою влилися до НБА. Марвін Вебстер провів невидатну, але добротну кар'єру, а Девід Томпсон став одним із зіркових гравців свого часу. А ось «Атланта Хоукс» безкоштовно втратила основну частину своїх активів, виручених від обміну Піта Маравіча.

1981 та 1985 рік – втрачені шанси на підсилення

Наступний вибір на верхівці драфта «Атланта» отримала у 1981 році в результаті традиційної лотереї та ранніх багатоступінчастих обмінів за участю «Клівленда», «Філадельфії», «Портленда» та «Чикаго». «Яструби» обирали четвертими, і це був реальний шанс посилити команду, яка в сезоні 1980/1981 відстала від зони плей-оф на 13 перемог (тоді у постсезон виходили по шість клубів із конференції).

Однак цей шанс «Хоукс» явно не використали. Вони залучили до своєї команди свінгмена Ела Вуда, який мав підсилити ротацію «Атланти», але не склалося. Новачок не провів в «Атланті» навіть одного повного сезону і вже під час найближчої кампанії був обміняний в «Сан-Дієго Кліпперс». У складі «яструбів» Вуд провів лише дев'ятнадцять поєдинків і за цей час демонстрував середню статистику в 4,8 набраних пунктів. В цілому, Драфт-1981 був дуже мізерним на таланти, але посилити свою команду такими гравцями як Том Чамберс, Денні Шейєс або Едді Джонсон і отримати як мінімум стабільних рольовиків на багато сезонів, франчайз зі Східної конференції мав усі шанси.

Драфт-1985 був заточений на гравців для трисекундної зони. Усі шість перших піків були бігменами. «Атланта» обирала під п'ятим номером і зупинила свій вибір на дуже габаритному (213 см) центровому Йоні Кончаку. Не можна сказати, що це рішення було провальним. Йон відіграв у НБА одинадцять сезонів, з яких десять він провів у майці «Хоукс». За цей час він став повноцінним гравцем ротації (717 ігор, 4,6 очок + 3,6 підбирань), але не більше. По суті, Кончак на довгі роки став резервним центровим для «яструбів». Очевидно, що при його виборі франшиза зі штату Джорджія сподівалася на більше.

А ось слідом за Кончаком йшли набагато цікавіші кандидатури. З сьомого до дев'ятого місця на Драфті-1985 один за одним розташувалися Кріс Муллін, Детлеф Шремпф і Чарльз Оуклі. Якщо ж відштовхуватися від того, що менеджменту та тренерському штабу «Атланти» був потрібен саме чистий бігмен, будь ласка, під тринадцятим номером на драфті йшов Карл Мелоун.

XXI століття

2001 та 2018 – провали з європейцями

Наступного топового вибору «яструбам» довелося чекати довгих шістнадцять років. А конкретніше, до самого початку нового сторіччя. За цей час баскетбол у НБА дуже змінився. В Лізі почалася експансія європейців, яка ще не досягла піку, але вже йшла повним ходом. Гравці зі Старого Світу були присутні в переважній більшості команд НБА, причому на різних ролях, починаючи з глибоких запасних до лідерів своїх колективів. А основним способом залучення до франчайзів європейських талантів була процедура драфту.

Повз «Атланту» нові тенденції також не пройшли. Здобувши право третього вибору, «Хоукс» зупинили свій погляд на двадцятиоднорічному іспанському центровому По Газолі, який вирізнявся величезним талантом і виставляв свою кандидатуру на драфт у статусі члена другої символічної збірної Євроліги сезону 2000/2001. Проте, обрала «Атланта» піренейця лише для того, щоб через три дні в ролі своєрідного «додатку» обміняти його разом із захисником Бревіном Найтом та центровим Лоренценом Райтом у «Мемфіс» на забивного форварда Шаріфа Абдур-Рахіма та права на захисника Джамала Тінслі, який також був одразу ж обміняний в «Індіану».

Що було далі, всі знають. По Газоль став новачком року в своєму дебютному сезоні і загалом провів блискучу кар'єру в НБА, головними досягненнями в якій стали два чемпіонські титули з «Лейкерс» у 2009 та 2010 роках, шестиразова участь в Матчі Всіх Зірок та купа індивідуальних досягнень. У франчайзі із Каліфорнії за ним назавжди закріплений номер шістнадцять.

У 2018 році «яструби» повторили свій провал з європейцем як мінімум в не менших масштабах. Того року найбільш обговорюваною персоною на драфті став Лука Дончич. Словенський «золотий хлопчик» заходив у Лігу на величезній для новачка хвилі популярності, а його талант вбачався просто феноменальним. Водночас скептики говорили, що Дончич - не гравець формату нинішньої НБА, що йому не вистачає атлетичності та всерйоз вираховували відсоток жиру в його тілі під час баскетбольних ток-шоу на спортивних каналах.

«Атланта» обирала на Драфті-2018 під третім номером та взяла Дончича. Але словенець у плани команди зі Східної конференції не вписувався і одразу ж був обміняний в «Даллас» на Трея Янга, якого «Маверікс» обрали на цьому ж драфті під п'ятим номером та вибір у першому раунді Драфта-2019. Звичайно, Янг - високоякісний баскетболіст, і з цим сперечатися ніхто не буде. Але також вірним є і те твердження, що Лука поки що досягає в Лізі набагато більшого, ніж Трей. Схоже, у червні 2018 року «Атланта» втратила шанс вивести свою франшизу на новий рівень, вже фактично тримаючи його в руках.

2007 – успіх з Хорфордом

Єдиним драфтовим успіхом для «Хоукс» на топових виборах у двадцять першому столітті став бігмен Ел Хорфорд. 2007 року, знову обираючи під третім номером, «Атланта» зупинила свій вибір на молодому баскетболісті із Домініканської Республіки. Хорфорд одразу ж припав до двору, багато грав і показував хорошу статистику (10,1 очок + 9,7 підбирань у дебютному сезоні). Він чотири рази визнавався новачком місяця, а в опитуванні на звання новачка року Ел фінішував на другому місці, пропустивши вперед лише Кевіна Дюранта.

Загалом, домініканець провів в «Атланті» дев'ять сезонів, кожен з яких він закінчував із двозначним показником результативності. За цей час він чотири рази взяв участь у Матчі Всіх Зірок і навіть потрапив до третьої збірної сезону 2010/2011. В цілому, його середня статистика за дев'ять років у майці «яструбів» склала 14,3 набраних пунктів + ​​8,9 підбирань, що дуже непогано. Цей свій вибір «Хоукс» точно не змарнували.

***

Підбиваючи підсумки топових виборів «яструбів» на драфтах, слід сказати, що вони явно не можуть порадувати шанувальників команди. З дев'яти спроб безумовно успішними можна назвати лише дві (Піт Маравіч та Ел Хорфорд), але й вони не принесли франчайзу перший в його історії чемпіонський титул. Правильність/неправильність обміну Луки Дончича на Трея Янга слід оцінювати пізніше, але на даний момент цей хід бачиться помилковим. Подивимося, яким виявиться ювілейний, десятий вибір тренерів та менеджерів з Атланти і чи зможе він підтягнути вверх не найкращу статистику в історії організації.