Треба, Феде, треба: К’єза – запальничка!

Серед потенційних зірок нинішнього Euro чимало гучних імен і знаних досвідченців, і талановитих молодиків. Певно, лучить їх те, що кожен із ймовірних лауреатів видав чудовий сезон на клубному рівні. А ось Федеріко К’єза впродовж більшої частини сезону перебував не на перших ролях. Та, як на мене, саме це, хоч як парадоксально, уможливлює його ймовірну яскравість на Euro-24.

Так, Феде був помітною постаттю на минулому тріумфальному для «Скуадри» турнірі. Й історичні хроніки свідчать: два поспіль яскравих Euro не виходять практично ні в кого. А К’єза ввійшов до символічної збірної минулого чемпіонату Європи й зізнавався, що ніч після тієї перемоги була «найкращою в його житті». «Моє святкування на «Вемблі» – це опера дель арте», – казав К’єза згодом журналістам впливового італійського видання la Repubblica. Опера дель арте поєднує в собі, власне, оперу, модерний балет і театр. І справді в тогочасних італійських гульбищ (заюрмлені центри апеннінських міст і містечок били дзюрком!) були елементи цього перформансу. Натомість у сьогоденні ж й Італія назагал аж ніяк не видається фаворитом із фаворитів. Так, десь у другому ряді, попри чинний статус чемпіона. Однак є і аргументи, що спростовують ці розмірковування.

Що слугуватиме передумовами гарної гри К’єзи на Euro? Важливий чинник: не за горами (через рік) закінчення чинного контракту Феде з «Ювентусом». Відтак інтенсифікувалися розмови щодо його ймовірного продажу. А К’єза являє собою такий тип гравця, для якого кількість пліток довкола – це стимул грати краще. Так, сезон назагал для нього не найліпший, однак зважте на такі цифри: за xG 7,7 він забив 9 голів у серії А. До речі, колись, відповідаючи на прохання журналістів порівняти себе з батьком Енріко (знаним форвардом 1990-х), Феде зазначив: «Він був бомбардиром, а я – вінгер». Додам, що вінгер універсальний: може зіграти як ліворуч, так і праворуч. Із правого флангу робить більше кросів, натомість, коли діє ліворуч, то частіше бере гру на себе. Так, середньосезонна оцінка Федеріко в серії А не найвища – 6,98. Однак якщо взяти самий епілог клубного сезону, то К’єза форму набирав: за версією whoscored.com, дістав 7,64 за матч із «Ромою» (з асистом), 7,24 – за матч з «Болоньєю» (з голом, коли він протиснув оборону россо-блу й невідпорно пробив з лівої, а також дивовижним камбеком наприкінці матчу з 0:3, в якому К’єза відіграв, як на мене, визначальну роль), 8,38 – за матч із «Монцею» (з голом і статусом беззаперечно кращого гравця двобою). У кожному з чотирьох останніх матчів чемпіонату К’єза пробивав по воротах щонайменше 4 рази (перед цим упродовж тривалого часу цей показник коливався в нього в межах 0–1), запалюючись і вимислюючи щось цікавеньке, щойно отримував м’яч. «Інтенсивність – частина моєї гри», – колись казав Федеріко британським медійникам. Натомість аналітичний сайт coachesvoices.com наголошує на «вибуховій природі його рухів». І такий важливий штрих: відсоток точних передач Феде під завісу сезону регулярно перевищував 80%-ну позначку, а в матчі проти «Кальярі» 82,4% точних передач К’єзи уможливлені з 34-х пасів назагал! А тріумф у Кубку Італії – непогана психологічна підмога для Федеріко.

Неочевидний, однак емоційний чинник: коли лідер (як варіант: один із…) «Фіорентини» переходить до «Ювентуса», за деякий час він стає лідером (чи принаймні одним із лідерів) своєї національної збірної. Й Італії сказане, безперечно, стосується, насамперед. Роберто Баджо – якнайхарактерніший приклад. А були й інші: Джорджо К’єлліні, Хуан Куадрадо, Душан Влахович тощо. Й ще один подібний чинник: чемпіонат відбувається в Німеччині, а там італійці почуваються комфортно. Згадаймо тріумф на мундіалі-2006 й пристойний результат на Euro-88, коли команду Адзельйо Вічіні зупинила лише команда Валерія Лобановського.

Контракт з «Ювентусом» пролонговувати чи ні? Оце гамлетівське питання (Gazzetta dello Sport ним задається в заголовку: «Юве» чи ні?») – наріжний камінь цього літа для Феде. Чи формулюється гамлетівське запитання для «Старої Синьйори» так: Тіаго Мотта чи Федеріко К’єза? Ну, не спрощуватимемо аж настільки, однак певну рацію автори цього формулювання мають. «Ювентус» завше прагнув експансії та всеохопності, а не «компанілізмо» (українським аналогом цього італійського слова може слугувати «провінційність» або «застумність»). Відмова від регіональної – туринської – ідентичності? Ні, розширення кордонів! От у царині розширення меж К’єза якраз та фігура, яка, як здавалося, пасує для цього якнайкраще! Йдеться як про тактичні кордони на футбольному полі, так і про кордони ювентійського прихильництва. Чимало вболівальників із Генуї (хоч як це складно в футбольному мегаполісі, де наявні дві команди вельми високого рівня) підтримують «Юве» через те, що Федеріко народився в їхньому місті. Однак Тіаго Мотта-тренер принаймні не гірший у цьому контексті. Й чи не час для Феде замислитися над європейською експансією? Як інформація для роздумів під час відповіді на це запитання: і Федеріко, і його батько Енріко грали впродовж усієї кар’єри суто за італійські клуби. Чимало подейкують у контексті Федеріко про «Наполі». Та чи сприймуть «ювентіно» (навіть із префіксом екс-) на «Сан-Паоло»? Згідно із соціологічними опитуваннями, для 97% фанів «Наполі» саме «Ювентус» є ворогом номер один (до слова, таким «Юве» називають лише 75% «інтерісті»). Хай там як, а вдала гра на Euro має посприяти ухваленню слушного рішення на кар’єрному роздоріжжі.

Ну, а збірна? Тифозі прагнуть творити собі кумирів. А якщо й прізвище футбольної надії нації означає «церква», то навіть для посткатолицької Італії це – знаковий збіг. Парафіян футбольних храмів, що щиро вірять у надможливості Федеріко, на Апеннінах – безмір! Саме в К’єзі багато хто бачить героя-рятівника «Скуадри Адзури» – такого, яким колись був Робі. Всупереч усім букмекерським передбаченням. Отже, треба, Феде, треба! Вся Італія чекає!

Олексій РИЖКОВ