Полісся, фініш сезону УПЛ і сліпі кошенята

Від великого до смішного – один крок. А від смішного до жалюгідного – і того менше. «Поліссю» за один лише матч – фінішний тур сезону УПЛ, що нещодавно завершився, – вдалося подолати всю цю «дистанцію по спадаючій».

Здавалося б, і Бог із ним, і з житомирським колективом, і з його ходінням по муках. Хіба мало таких трюків було в нашому футбольному чемпіонаті. Та й ще скільки буде. Але справа аж ніяк не в цій «дистанції за спадаючою». А в тому, що в «Поліссі» думають, і я не виключаю, що вважають щиро, що вони якраз рухаються у зворотному напрямку – у бік великого. І що, найголовніше і найпоказовіше, там впевнені, що і «загал» думає приблизно так само.

***

Зізнатися, я думав, що після перегляду поєдинку 30 туру УПЛ «Полісся» - «Шахтар», у якому господарі здобули «історичну» перемогу 2:0, перипетії тієї гри мене дошкулятимуть недовго. Адже за фактом – абсолютно сірий, нікчемний поєдинок, яких на своєму віку я бачив сотні. Але з того часу минуло вже чимало часу, а я все ніяк не можу заспокоїтися. Більше того, після тієї гри я дійшов висновку, що вона стала лише однією ланкою довгого ланцюга подій, від споглядання яких мені стало нудно.

Власне, мені стало нудно вже тоді, 25 травня, коли я побачив, як «Шахтар», який, за словами нинішнього керманича донецької команди Маріно Пушича, просто зобов'язаний грати у красивий та атакуючий футбол, на полі житомирського стадіону робив усе, що завгодно, аби не грати в красивий і атакуючий футбол. «Краще програти 1:5, ніж програти 0:1», – вже тоді зі зловтіхою згадалася мені ще одна цитата Маріно.

Не знаю, як пану Пушичу, але особисто мені було дуже прикро за гру «гірників» проти «Полісся». Причому «прикро» – це далеко не найкраще слово. Мені було бридко. А ще в мене склалося таке враження, що мене тримають за дурня. За лоха. «Розвели, як кошенят», – як колись казав незабутній майстер «диригування» Верховною Радою під час розквіту демократії по-регіональному.

Так, мені дійсно було бридко – розуміти, усвідомлювати, що чемпіон країни як за помахом чарівної палички перетворився на недбайливого двієчника, якого викликали до класної дошки, і він не може зв'язати й двох слів.

І якби я знав за «Шахтарем» подібний гріх, я б і не дивувався. Але ж туром раніше «гірники» теж грали без турнірної мотивації, але не дозволили собі стати посміховиськом у матчі проти «Дніпра-1». А ось у грі проти «Полісся» – чомусь дозволили собі такими бути. Такими стати. А післяматчеві слова Пушича я називаю не чим іншим, як блюзнірством. Мовляв, «перед вами сидить найщасливіший тренер, я дуже задоволений, як ми виступили». Та й взагалі, «я вболіваю за «Реал» у фіналі Ліги чемпіонів».

Некрасива міна при ще більш бідній грі. Справді, чому не програли 1:5?

***

Ну, а «Полісся» – це окрема тема.

Зокрема, наставник (на той час) «Полісся» Сергій Шищенко після гри з «Шахтарем» розповів, що, мовляв, він та його команда «працювали допізна», і «за останні вісім матчів ми програли за очками лише «Шахтарю» та «Динамо». Безумовно, мені одразу ж захотілося зняти капелюха за понаднормову роботу Шищенка та його молодої команди.

Проте я не полінувався і освіжив свою пам'ять у тій її частині, що відповідає за календар УПЛ. Мені справді стало цікаво, а як же підопічні Сергія Юрійовича насправді провели фініш сезону. І ось що вийшло.

У 25 турі «Полісся» без шансів поступилося «Динамо» – 0:3. Далі вимучило перемогу над «Ворсклою» – 1:0, у 27 турі зіграло внічию із «Зорею», у 28-му обіграло «Кривбас» на виїзді, потім не змогло перемогти «Металіст 1925» (нічия 3:3), і в останній ігровий день було здобуто історичну перемогу над «Шахтарем». Не знаю, я може чогось не розумію, але на графік «Динамо» і «Шахтаря» ця житомирська гойдалка не дуже скидається. А якщо говорити суто про гру житомирян, то, на мій погляд, у другій частині чемпіонату вона виглядала убого. Так, це моя суб'єктивна думка, але вона підкріплена і результатами, і аналізом побаченого.

І ось на тлі всього цього мені не дуже зрозуміло, як така не найміцніша команда змогла так швидко перевтілитися на самісінькому фініші сезону і обіграти на виїзді свіжоспеченого бронзового призера з його акуратним ставленням до футбольної справедливості, а в останньому турі – самого чемпіона з його акуратним ставленням до футбольної краси. У моїй голові таке не вкладається.

Ледь не гладіатори. Хай живе Цезар (тут можна поставити відоме прізвище), ті, хто йдуть на понаднормові тяготи, вітають тебе!

Наступного дня після того історичного матчу «Полісся» на всю широчінь своєї розперезаної душі презентувало і нового головного тренера (Імада Ашура), і анонсувало появу нових футболістів (Гуцуляка, Бабенка та Бескоровайного), за яких витрачено серйозні за нинішніми мірками гроші.

Ще раз скажу, що це все правильно, якщо використати нашу логіку. Як колись казав Ринат Леонідович, з грошима можна побудувати хорошу футбольну команду, а можна й не збудувати, але без грошей точно не збудуєш.

Ось «Полісся» і будує, як може. З грошима, певна річ. І з усіма нюансами, що звідки витікають…

***

«Ті, що витікають» – це крокодилові сльози Григорія Козловського після того, як його команда не змогла відібрати очки у «Динамо» у тому ж останньому турі й фактично передала останню путівку до єврокубків «Поліссю». Особисто я футбольну команду «Руха» ставлю на найвище місце нинішнього сезону УПЛ. За гру, за щирість, за молодість, за «справжність». І мені справді шкода, що «Рух» не потрапив до єврокубків. І що туди потрапило «Полісся». Хоча власника «Руха» мені анітрохи не шкода. Він нічим не відрізняється від власника житомирського клубу. Та й від інших власників наших клубів.

Однак у цій ситуації сльози Козловського – то для мене ще один пазл у загальну картинку. Далі була заборона від «Руха» відправити п'ятьох своїх футболістів до тренувального табору нашої олімпійської збірної, а потім виселення футболістів «Шахтаря» з готелю у Винниках, який належить власнику «Руха».

Очевидно, власник «Руха» швидко здогадався, що трапилося насправді. І щоб до останнього виглядати по-пацанськи, хоча б спробував у діжку поліського меду всунути ложку свого дьогтю.

Правду кажучи, особисто мене розчулює вся ця історія, всі ці дешеві танці і ще дешевші каверзи. Від смішного до жалюгідного…

Але ще більше мене вся ця історія напружує і виводить із себе. Тому що, на відміну від Григорія Козловського, я не можу відреагувати навіть у такий спосіб, тобто поставити ціпки в колеса.

Але й лохом у подібній ситуації я також не хочу бути.